ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 09.04.2024
Просмотров: 54
Скачиваний: 0
Перелік теоретичних питань для підготовки до екзамену з ОХОРОНИ ПРАЦІ:
-
Соціальне партнерство (соціальний діалог) як принцип законодавчого та нормативно-правового забезпечення охорони праці.
Соціальне партнерство це система взаємозв'язків між працівниками, трудовими колективами, профспілками з одного боку, роботодавцями та їх об'єднання з іншого боку, державою та органами місцевого самоврядування з третього боку. Соціальне партнерство передбачає від революційних форм вирішення соціальних протиріч. Воно здійснюється на різних рівнях
1. Міжнародний, мегаекономічний
2. Національний, макроекономічний
3.Отраслевой і регіональний, мезоекономічний
4. Виробничий, мікроекономічний.
На кожному рівні свій суб'єкт. Найняті працівники, трудові колективи, профспілки. Роботодавці і держави. Соціальне партнерство реалізується складання колективним договором. Колективний договір це трудовий акт полягає для регулювання соціально-трудових відносин між найманими працівниками і роботодавцем для узгодження їхніх інтересів щодо першочергових соціальних питань, у тому числі з охорони праці. Колективна угода турдовой акт полягає на рівні галузей або регіону між повноважними представниками працівників і роботодавців. Основні питання соціального діалогу: 1. Умови праці. 2. Заробітна плата. 3. Прийом на роботу. 4. Допомога при звільненні. 5. Пенсійне забезпечення. 6. Робочий час. 7. Забезпечення виробничої безпеки.
2.Соціальний діалог в Європейському Союзі.
У Європейському Союзі соціальний діалог став прогресивною частиною загальної стратегії, яка забезпечила конкурентоспроможнішу позицію Європи у стосунках з основними партнерами у світі.
Однією з найхарактерніших особливостей розвитку політичних і соціальних процесів у країнах, які взяли орієнтацію на членство в ЄС, стало широке застосування вже успішно випробуваних на практиці форм соціальної демократії з участю громадян в ухваленні політичних і економічних рішень, контролю за їх реалізацією у важливих напрямах політичної діяльності владних інститутів.
Ця тенденція дедалі більше стає виразником критичного погляду на перспективи розвитку парламентської демократії та її можливості задовольняти інтереси різних соціальних груп. Проблеми форм регулювання відносин у суспільстві найбільше зосереджуються сьогодні у сфері економіки, адже в основі добробуту мають бути такі механізми регуляції, які сприяли б ефективному розв’язанню економічних питань в інтересах усього суспільства. У сфері соціально-трудових відносин такою формою демократичного регулювання, прийнятою для всіх її суб’єктів, став соціальний діалог.
Структура та діяльність національних тристоронніх органів у країнах Європейського Союзу
В Україні, згідно з законом «Про соціальний діалог в Україні», який набрав чинність з 18.01.2011 р., передбачено формування порядку утворення, склад та організацію роботи Національної тристоронньої соціально-економічної ради та територіальних соціально-економічних рад у регіонах.
Соціальний діалог, згідно з законом, – процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин.
Однією з їх характеристик є розвиток демократії в основних сферах соціально-економічного життя держави, систематична участь громадян у розробці пріоритетних для регіону рішень та контроль за їх реалізацією у важливих, з погляду інтересів громадян, напрямах діяльності.
Практика ведення соціального діалогу
- Політика зайнятості; - Політика оплати праці;
-Політика розвитку трудових ресурсів та професійної підготовки; - Соціальний захист;
- Трудове законодавство; - Безпека та гігієна праці.
Соціальне партнерство — система відносин між найманими працівниками і власниками засобів виробництва, при якій визнаються розбіжності економічних інтересів різних соціальних груп і право кожної з них відстоювати свої інтереси через пошук компромісів, шляхів взаєморозуміння й співробітництва.
На практиці соціальне партнерство виступає в якості альтернативи всякій диктатурі класу або особи і є цивілізованим (мирним) методом розв'язання соціальних конфліктів. Метод розв'язання соціальних конфліктів у межах соціального партнерства — компроміс, узгодження інтересів працедавців і найманих працівників шляхом мирних переговорів і взаємних поступок.
Словосполучення “соціальне” означає суспільне, тобто те, що відноситься до життя людей і їх відносин у суспільстві; “партнер” (від французького слова партія) — учасник спільної діяльності.
Функціонування системи соціального партнерства здійснюється на тристоронній основі співпраці органів державної
влади, підприємців і профспілок, яка спрямована на погодження інтересів і
розв'язання проблем у соціально-трудовій діяльності людей.
Головною функцією системи соціального партнерства є недопущення
руйнівних страйків та створення умов для динамічного розвитку виробництва і
забезпечення належного рівня доходів найманих працівників.
Основою соціального партнерства є принцип співробітництва між
роботодавцями і найманими працівниками, який реалізується у формі ведення
переговорів, укладенні колективних договорів, узгодженні проектів
нормативно-правових актів, консультацій при прийнятті рішень між суб’єктами
соціального партнерства на всіх рівнях (національному, регіональному,
галузевому та місцевому рівнях).
Соціальне партнерство вирішує наступні питання:
- досягнення консенсусу з питань забезпечення зайнятості;
- створення додаткових робочих місць;
- застосування найманої праці з дотриманням вимог техніки безпеки та
вимог охорони здоров’я, питання оплати праці, прав працівників на своєчасне
отримання заробітної плати;
- забезпечення нормального режиму праці і відпочинку;
- забезпечення права працівників на участь в управлінні працею на
підприємстві.
Основними завданнями системи соціального партнерства в Україні можна
вважати:
- подолання монополії у розподілі створеного продукту шляхом
залучення всіх суб’єктів суспільних відносин до управління виробництвом;
- підвищення мотивації до праці з метою забезпечення високих кінцевих
результатів роботи, що сприятиме зростанню рівня життя в країні;
- усунення чинників соціальної напруги у суспільстві і зменшення на цій
основі негативних економічних наслідків
-
Охорона праці як невід’ємна складова соціальної відповідальності (вимоги до забезпечення).
Соц. відповідальність - це відповідальність організації за вплив своїх рішень і діяльності на суспільство і навколишнє середовище, яке реалізуєте через етичну поведінку, враховує очікування заінтересованих сторін, поширена по всій організації і не суперечить існуючому законодавству і міжнародним нормам поведінки.
Соціальне партнерство з охороні праці - це система пошуку взаємно-прийнятних шляхів рішення загальних проблем охорони праці в організаціях, система взаємних домовленостей між всіма суб'єктами охорони праці.
Ці взаємні домовленості закріплюються таким чином:
- У прийнятті колективних договорів, обов'язковою і невід'ємною складовою частиною яких є угоди про охорону праці;
- У створенні спільних структур (комісій), покликаних вирішувати проблеми охорони праці; - У формуванні системи управління охороною праці, яка сприяє зацікавленості роботодавця і працівників в ефективній роботі з охорони праці, у тому числі через економічні важелі. Участь роботодавця в системі управління охороною праці в організації - це в першу чергу служба охорони праці.
Передбачено вивчення законодавчої основи Євро-союзу з питань охорони праці: міжнародних стандартів SA 8000 «Соціальна відповідальність» і ISO 26000 «Настанова по соціальній відповідальності», директив ЄС з охорони праці, таких як рамкова директива 89/391/ЄС «Про введення заходів, що сприяють поліпшенню безпеки та гігієни праці працівників», основних конвенцій і рекомен¬дацій Міжнародної організації праці (МОП) в галузі охорони праці.
Приділена увага міжнародному співробітництво в галузі охорони праці, основним напрямкам співробітництва з Організацією об’єднаних націй (ООН), Всесвітньою організацією охорони здоров’я (МОЗ), Міжнародною агенцією з атомної енергії, Міжнародною організація праці (МОП), Європейським Союзом (ЄС) та Співдружність незалежних держав (СНД)
Удосконалення державного управління охороною праці неможливео без запровадження соціальної відповідальності.Соціальна відповідальність має багаторівневий характер:базовий рівень, який передбачає виконання зобов’язань щодо своєчасної
сплати податків, виплати заробітної плати, створення безпечних умов і забезпечення. охорони праці, створення нових робочих місць, розширення штату співробітників тощо; другий рівень (корпоративна відповідальність), який передбачає
забезпечення працівникам якісних умов життя, підвищення кваліфікації персоналу, профілактичне лікування, будівництво житла, розвиток соціальної сфери; третій рівень – благодійна діяльність. Слід зазначити, що у сфері охорони праці третій рівень практично не реалізується.
Передумовою запровадження та розвитку соціальної відповідальності у сфері тохорони праці є ратифікація відповідних Конвенцій МОП, орієнтація на запровадження міжнародних норм, гарантій і стандартів у цій сфері. Це можливо через
формування відповідних зобов’язань у розділі з охорони праці Генеральної угоди. У цьому документі необхідно дати перелік конвенцій, що потребують ратифікації Україною, визначити терміни подання їх до Верховної Ради України.
4.Основні принципи соціальної відповідальності. Вимоги до забезпечення охорони праці в структурі соціальної відповідальності.
Відповідальність за внесок в добробут суспільства та вплив на оточуюче середовище, так звану соціальну відповідальність несуть організації всіх типів: комерційні, неприбуткові, громадянські, органи управління та інші.
Стандартом ISO-26000 «Керівництво з соціальної відповідальності», визначаються основні принципи соціальної відповідальності:
Підзвітність, яка полягає в тому, що організація має звітувати щодо впливу від своєї діяльності на суспільство і довкілля.
Прозорість, яка означає, що організації слід бути прозорою в її рішеннях і діяльності, які впливають на інших. Організація повинна розкривати в зрозумілій, збалансованій і правдивій формі про політику, рішення та діяльність, за які вона несе відповідальність, включаючи їх фактичний і можливий вплив на суспільство і довкілля. Ця інформація має бути легкодоступною і зрозумілою для всіх заінтересованих сторін. Прозорість не має на увазі розкриття службової інформації, а також інформації, що захищена відповідно до законів або може спричинити порушення правових зобов'язань.
Етична поведінка – стиль поведінки організації. Організація повинна приймати і застосовувати стандарти етичної поведінки, які якнайповніше відповідають її призначенню і сфері її діяльності. Організація повинна розвивати структуру управління так, щоб вона сприяла поширенню принципів етичної поведінки як усередині організації, так і в процесі взаємодії з іншими.
Взаємодія з заінтересованими сторонами – цей принцип означає, що організації слід поважати, розглядати інтереси її заінтересованих сторін та всемірно взаємодіяти з ними.
Правові норми – У контексті соціальної відповідальності повага правових норм означає, що організація дотримується всіх чинних законів і правил, вживає заходів, аби бути обізнаною про застосовані нею закони і правила, інформувати тих осіб в організації, хто відповідальний за дотримання законів і правил, і знати, що такі закони і правила дотримуються.
Міжнародні норми – цей принцип визначає, що організації слід поважати міжнародні норми, в тих випадках, коли ці норми є важливими для сталого розвитку і добробуту суспільства.
