ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 18.04.2024
Просмотров: 272
Скачиваний: 0
СОДЕРЖАНИЕ
Тема і. Філософія, її проблематика та функції
1. Основні проблеми філософії. Специфіка філософського знання
2. Світогляд, його суть і структура
3. Історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний, філософський
4. Соціальні функції філософії
Тема II. Філософія Стародавнього світу та Середньовіччя
1. Філософія Стародавнього сходу
2. Розвиток філософії у Стародавній Греції
Тема III. Європейська філософія XV - XIX ст.
1. Філософія епохи Відродження та Нового часу
2. Німецька класична філософія
Тема IV. Західна філософія XX ст.
2. Сучасні філософські течії та школи
Тема V. Новітні сфери філософування
1. Філософія постмодерну та діалогу
Тема VI. Філософське розуміння світу
1. Філософське розуміння буття
3. Спосіб та форми існування матерії
1. Виникнення і природа свідомості
2. Структура свідомості, її основні рівні
Тема VIII. Проблема людини в філософії
1. Людина як предмет філософії
2. Проблема антропосоціогенезу. Єдність природного, соціального і духовного в людині
3. Проблема життя і смерті в духовному досвіді людства
Тема iх. Діалектика: принципи і категорії
1. Сутність діалектики та її принципи
Тема X. Діалектика: закони та альтернативи
1. Природа та структура пізнавальної діяльності
2. Поняття практики, її структура
3. Методи та форми наукового пізнання
Тема XII. Соціальна філософія як осмислення суспільного буття
2. Діяльність як спосіб існування соціального. Особливості прояву соціальних заковів
3. Стихійне і випадкове у розвитку суспільства та свобода людини
Тема XIII. Природні умови суспільного буття.
1. Поняття природи. Погляд на природу в історії філософської думки
3. Сучасні екологічні і демографічні проблеми та шляхи їх вирішення
Тема XIV. Суспільне виробництво та суспільний прогрес
1. Потреби, інтереси і цілі людей як мотивація виробництва. Структура суспільного виробництва
2. Проблема прогресу і періодизації суспільного розвитку
Тема XV. Філософський аналіз соціальної структури суспільства
1. Поняття соціальної структури суспільства та й основні елементи
2.Етносоціальді процеси в системі суспільних відносин
3. Функція організації дозвілля і відпочинку. Вільний час
Тема XVI. Філософські аспекти політичної сфери суспільного буття
1. Політика як вид діяльності. Політика і влада
2. Політична система суспільства
3. Держава як соціальний університет політичної влади
Тема XVII. Духовне життя суспільства
1. Поняття "дух", "душа", "духовність", "ментальність"
2. Цінності як ядро духовного світу людини
3. Суспільна свідомість та й рівні
4. Форми та функції суспільної свідомості
Тема XVIII. Цінності і їх роль в житті суспільства та людини
2. Типологія ціннісних орієнтацій
Тема XIX. Культура і цивілізація
1. Сутність, зміст і функції культури
В теоріях, які визначають основою розвитку суспільства виробничу діяльність людини, критерієм для виділення його етапів вважається відмінність у технологічних способах виробництва. Наприклад, у технологічних концепціях XX ст. (Д. Белл, Р. Арон, У. Ростоу, та інші) основою періодизації суспільного розвитку визначається технологія виробництва. У відповідності з технологічним детермінізмом виділяються і типи цивілізацій. Наприклад, американський соціолог Деніел Белл (нар. 1919) ділить історію на три фази, що послідовно змінюють одна одну:
- доіндустріальна, яка характеризує найнижчий етап в опануванні людиною засобами існування;
- індустріальна, яка ототожнюється з капіталізмом;
- постіндустріальна, яка знаменує стрибок до нових технологій, становлення нових соціальних відносин на базі інтелектуалізації, комп'ютеризації, ресурсозберігання тощо.
Що стосується назви сучасного суспільства, то одні вчені визначають його як і Д. Белл постіндустріальним. Другі - інформаційним (американський соціолог Алвін Тоффлер (нар. 1928)), треті - суспільством управлінців тощо.
Усі ці концепції відбудовуються в межах системи спочатку "індустріального суспільства", "постіндустріального" та "інформаційного" як підтипів загальної парадигми суспільного розвитку.
Але ж справа не в назві, а в тому, як почуває себе людина в цьому суспільстві, як вона соціальне захищена, як задовольняються її основні потреби.
Отже, з точки зору цивілізаційного підходу, як підходу послідовно нелінійного, історичний прогрес полягає в тому, щоб кожна цивілізація в процесі самовизначення збагатила своїм досвідом найважливіші цінності загальнолюдського характеру. Будь-яка цивілізація має ґрунтуватися на високих духовних надбаннях загальнолюдського масштабу.
Таким чином, суспільне виробництво є основною формою взаємодії суспільства й природи, що спрямована на перетворення предметів природи та створення матеріальних і духовних цінностей, а також виробництво форм комунікації і самої людини. Суспільне виробництво здійснюється за законами соціуму і тому має соціальний характер.
Суспільне виробництво лежить в основі сходження, прогресу суспільства. Практика соціальних рухів XX ст. підтверджує, що загальна висхідна лінія розвитку людства в цілому і окремих його складових є результатом складної діалектичної взаємодії таких протилежностей, як змінне і не змінне, позитивне і негативне, раціональне й ірраціональне, безперервне і перервне, закономірне і стихійне.
Контрольні запитання:
1. Що таке суспільне виробництво і які його основні види?
2. Що таке спосіб виробництва?
3. Чим суттєво відрізняється матеріальне виробництво від духовного?
4. З яких елементів складаються продуктивні сили?
5. Хто і коли висунув першу теоретично обґрунтовану концепцію прогресу суспільства?
6. Що можна, на Вашу думку, вважати універсальним критерієм суспільного прогресу?
7. Які Ви знаєте концепції заперечення суспільного прогресу?
Тема XV. Філософський аналіз соціальної структури суспільства
1. Поняття соціальної структури суспільства та її основні елементи.
2. Етносоціальні процеси в системі соціальних відносин.
3. Сім'я в соціальній структурі суспільства.
Література:
1. Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. Курс лекцій. - К.: Генеза , - 1996. - с. 179 - 198.
2. Вико Д. Основание новой науки об общей природе нации. Москва - Киев, 1994. - С. 377 - 460.
3. Канигін Ю., Соціалогія тонких структур. // Вісник Академії наук Української РСР. - 1991. - № 4. - С. З - 10.
4. Крапивницький С.3. Социальная философия. - Волгоград: Коммитет по печати, 1996. - 352 С.
5. Нельга О.В. Теорія етносу. - К., 1997.
6. Костирко В.Ф. Тонкі структури і тонкі відносини // Вісник Академії наук Української РСР. - 1992. - № 7. - С. 95 - 100
7. Петров В. Походження українського народу. - К ., 1992.
8. Прат Н. Деякі проблеми формування нації // Філософська і соціологічна думка. - 1994.- №2.
9. Сорокін П. Человек, цивилизация, общество. - М.: Политиздат, 1992. - С. 543
10. Соціальна філософія. Короткий енциклопедичний словник. - Київ - Харків : ВНП "Рубікон", 1997. - 400 с.
Знати основні поняття:
Соціальні відносини, класи, страти, верстви, стани, соціальна стратифікація, соціальна мобільність, раса, етнос, рід, плем'я, народність, нація, національний характер, сім'я.
1. Поняття соціальної структури суспільства та й основні елементи
У системі людських відносин поряд з економічними, політичними, правовими, моральними виділяють такий їх вид, як соціальні відносини. Основою цих відносин є суспільна необхідність регуляції взаємних зв'язків та відносин між соціальними спільнотами та соціальними групами. Стрижнем соціальних відносин є відносини рівності чи нерівності за становищем індивідів, соціальних груп та спільностей у суспільстві. Характерними рисами соціальних відносин є такі:
по-перше, соціальні відносини є найважливішими серед елементів цілісної системи суспільних відносин;
по-друге, соціальні відносини відбивають рівність чи нерівність суспільного становища соціальних спільностей, груп, окремих особистостей;
по-третє, основу соціальних відносин формують взаємні зв'язки в тому випадку, коли соціальні спільності і окремі її представники взаємодіють саме як представники певних соціальних спільнот.
Соціальні відносини, взаємозв'язки та взаємодії між соціальними групами та спільностями формують соціальну структуру суспільства. Вона органічно зв'язана з соціальними відносинами і не може існувати поза ними.
Соціальна структура суспільства - це сукупність відносно стійких соціальних спільностей, груп і певний порядок їх взаємозв'язку та взаємодії.
У соціальній структурі суспільства виділяються:
- класово-стратифікаційна структура (класи, страти, соціальні верстви, стани тощо);
- соціально-етнічна система (родоплемінні об'єднання, народності, нації тощо);
- соціально-демографічна структура (статево-вікові групи, працююче та непрацююче населення тощо);
- професійно-кваліфікаційна структура (виробничі об'єднання, трудові колективи, установи, фірми, науково-дослідні інститути тощо);
- тонкі структури (структури і механізми безпосередньо пов'язані з життєдіяльною особи, підпорядковані їй, здатні забезпечити її соціальний захист).
Діалектичний взаємозв'язок соціальної структури суспільства і соціальних відносин полягає в тому, що вони взаємо проникають і взаємо обумовлюють одне одного. Соціальне структурування суспільства неможливе без соціальних відносин, і, відповідно, соціальні відносини не можуть проявлятися поза компонентом соціальної структури.
Найбільш загальним поняттям соціальної структури суспільства є поняття "соціальна група". Соціальна група — це порівняно стала спільність людей, які мають загальні природні і соціальні ознаки і об'єднанні спільними інтересами, цінностями, нормами поведінки, системами певних відносин.
Уперше визначення соціальної групи дав англійський мислитель Томас Гоббс в книзі "Левіафан" (1651). Він підкреслював, що соціальна група - це певна кількість людей, об'єднаних спільними інтересами або спільною справою.
Кожна людина здатна себе утвердити та самореалізувати як особистість лише в результаті спільної діяльності з представниками певної групи. Соціальна група виконує роль проміжної ланки в системі "суспільство - група - особистість".
Для виникнення групи необхідні спільні інтереси, внутрішня самоорганізація, мета, конкретні форми соціального контролю, зразки діяльності тощо. Залежно від цілей і завдань організація може бути формальною або неформальної.
Формальною (офіційною) групою є об'єднання людей, яке утворюється на основі офіційного документа - юридичних норм, правил, службових інструкцій тощо. Члени такої групи націлені на виконання якогось виду діяльності. Наприклад, учнівський клас, студентська група, військовий підрозділ.
Неформальна група складається стихійно і немає особливих документів, які регламентують й функціонування. Вона також утворюється на основі загальних інтересів, прагнень, що об'єднують людей в більш або менш стійкі об'єднання (наприклад, дружня компанія, злочинна група і т.д.).
На початку XX ст. американський соціолог Якоб Леві Морено розробляє теорію малих груп. Він виходив з того, що, окрім соціальної макроструктури суспільства, існує ще і внутрішня, неформальна мікроструктура. Морено вважав, що психічне здоров'я людини обумовлене її становищем у малій групі. Саме через взаємовідносини в малих групах, через "здоров'я" малих груп можливе удосконалення відносин у соціальній макроструктурі суспільства.
Марксистська соціально-філософська думка виходила з того, що існують не соціальні групи суспільства взагалі, а соціальні групи історично конкретного суспільства. Характер цих груп змінюється разом зі зміною суспільно-економічних формацій, і що у класових суспільствах основними соціальними групами є суспільні класи.
З точки зору марксизму, класи виникають у процесі розкладу первіснообщинного суспільства в результаті суспільного поділу праці і появи приватної власності на основні засоби виробництва.
Проте більшість сучасних мислителів у розумінні процесів класоутворення виходять за межі суто економічних трактувань, включаючи загальнокультурні та духовні спонукання індивідів.
Так, для німецького соціолога М.Вебера (1864 — 1920) існування класів було безсумнівним, але трактував він їх як порівняно самостійні групи людей, що згуртовуються на засадах не лише виробництва, а й суспільного життя в цілому, включаючи і духовну культуру. Сучасний французький соціолог П.Бурдье тлумачить клас як соціальний статус індивіда. Цей статус утворюється шляхом індивідуального вибору та політичного виразу на основі набутого ним капіталу. Сукупність привласненого економічного, політичного, культурно-освітнього капіталу робить людину незалежною до певної соціальної групи, класу.