Файл: Філософія.doc

М., 1982.

История философии в кратком изложении. — М., 1991.

Костюченко В.С. Классическая веданта и неоведан-

тизм. — М., 1983.

9. Лукьянов А.Е. Становление философии на Востоке.Древний Китай и Индия. — М., 1989.

Проблема человека в традиционных китайских ученнях. — М., 1988.

Читанка з історії філософії. У 6 кн. Кн.1: Філософія Стародавнього світу. — К., 1992.

12. Шуцкий Ю.К. Китайская классическая «Книга

перемен». — М., 1993.

13. Щербатский Ф.И. Избранные труды по буддизму. —

М., 1988.

14. Філософія: Навчальний посібник / За ред. І.Ф. На-

дольного. — К., Вікар. 1997.— С.31-50.

15. Петрушенко В.Л. Філософія: Навчальний посібник. — К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000. —С. 32-52.

Причепій Є.М. Філософія: Посібник. — Київ. 2001. — С.46-56.

Щерба С.П.., Тофтул М.Г. та ін. Філософія: короткий виклад: Навчальний посібник. — К.: Кондор. —

2003. — С.25-32.

Поради та матеріали до вивчення теми

1. На думку багатьох філософів є суттєві відмінності між Сходом і Заходом в способі світомислення. Це змусило дослідників шукати причини несхожості. Що саме викликає виникнення неоднозначності між цими типами філософствування?

Чому жителі єдиного космосу мають контраст відмінності в розвитку суспільних процесів у культурі, світобаченні? Як знайти шляхи взаємного спілкування між людьми, розкрити особливості механізму діяльності людського інтелекту?

В.Л. Петрушенко відмінності між східними та західними типами філософствування вбачає, перш за все, у фундаменті різних типів цивілізації. [15, с.32-52]

Для західних цивілізацій характерні:

автономність різних сфер суспільного життя;

цінування нового, підтримка новацій, орієнтація на майбутнє;

прагнення до прогресивних змін;

перевага індивідуального над загальним;

раціональне, логічне мислення.

Навпаки, для східної цивілізації характерні такі риси: — основні сфери життя підпорядковані єдиному канону;

цінуються старі традиції, орієнтація на минуле;

домінування загального над індивідуальним;

афористичний стиль мислення.

Названі вище відмінності приводять до різної людської поведінки, способу життя, політичного правління та інше. Порівняльний аналіз західної та східної філософії дав змогу побачити характерні особливості та джерела філософського мислення. Так західна філософія має більш

індивідуальне спрямування, виходить із автономності різних сфер як індивідуального, так і суспільного життя. Ця філософія орієнтована до теоретичних систематизацій, аналітичних досліджень.

Східна філософія, навпаки, підпорядковує індивідуальне загальному, духовні канони регламентують усі основні сфери суспільства. Ця філософія має більш образний, притчовий стиль мислення, аніж науковий.

Питання про відмінності між східною та західною філософіями носить дискусійний характер. Є філософи, які вважають, що цієї проблеми не існує, вони поєднують багатогранність філософських досягнень в одній концепції. Діалог різних філософських напрямків повинен бути. Сучасне життя, яскраві політичні події змушують говорити про різні типи цивілізаційного розвитку, різні моделі філософських систем. Європа вже давно побачила привабливість давньосхідної філософії.

Які саме оригінальні уявлення про світобудову, про співвідношення видимих і невидимих сторін буття знаходимо у філософській думці Стародавньго Сходу? Яку своєрідну сентенцію вносить ця філософія в загальну культуру людства? Східна філософія збуджує інтерес до морально-етичних проблем, прагне досягнення змісту буття людей, викликає бажання зануритися в первісну світову тишу, досягти стану розчинення індивідуального в загальному.

Давньосхідна філософська думка є значним культурно-історичним творінням. Вона свідчить про могутність людського духу, збуджує інтерес до філософських роздумів і дає можливість західній філософії відкрити різноманітність онтологічних гносеологічних концепцій філософських шкіл Стародавніх Індії та Китаю. Викладений матеріал потребує подальшого доповнення з рекомендованої літератури.

2. Зародки індійської філософської думки сягають глибокої давнини (2500-2000 рр. до н.е.). Світоглядом староіндійського суспільства була міфологія. Вона викладена у Ведах — збірнику міфів, гімнів, заклинань. До складу Вед входили саліхіти — чотири збірники, в яких віршовані гімни перемежаються прозою. Веди («відати», «знати») освячували кастовий характер староіндійського суспільства. Вони проголошували панування касти жерців, яких називали брахманами. Від цього ведійську міфологію називали брахманізм. Дивіться докладніше: Причипій Є.М., Черній А.М. «Філософія». Посібник [16, С.46-56].

Серед пам'яток індійської літератури особливу увагу привертають тексти під назвою «Упанішади». Це різні трактати релігійно-філософського характеру. Які ж філософські ідеї містять Упанішади? Зупиніться на головних з них:

думки про виникнення світу;

концепції про бачення життєвої долі людини, перетворення душі;

— ідеї про умови реалізаціі людської свободи; — процес пізнання світу та ін.

Отже, в основних творах Давньої Індії мова йде про осмислення долі, становища людини, про пошук шляхів звільнення людини від блукань душі і досягнення стану повного блаженства — «мокші».

Соціально-політичні зміни в давньоіндійському суспільстві привели до змін у світоглядній сфері. Виникли такі філософські школи: — Брахманізм;

Джайнізм;

Буддизм;

Бхагаватизм.

Засновниками цих систем були: Будда, Канада, Джай-міні, Готама, Капілу та інші. Після себе вони залишили сутри, коротке керівництво до звичайного права, законодавства.

В індійській філософії існувало два типи філософських шкіл: класична, ортодоксальна (астіка) і неортодоксаль-на, некласична (настіка). Авторитет Вед визнавали ортодоксальні школи. Неортодоксальні не визнавали святості Вед, хоча деякі ідеї брали до своїх вчень. До ортодоксальних шкіл належали: йога, санкх'я, міманса, веданта, вай-шешика.

Усі школи проголошують основою світу Брахмана, Бога, духовну субстанцію.

Йога ставила перед людиною питання про сутність відношення душі до тіла, гармонію духовного, тілесного та психічного станів людини. Йоги досягли вражаючих результатів у філософському обґрунтуванні розуміння людини як саморухливої та самоорганізованої системи.Санкх'я — засовник цієї школи Капілу. Основою світу філософи вважали матерію. Існувало два начала: пракрити (першопричина, природа) і пуруша (дух, свідомість).

Ці сутності вічні і світ може існувати в разі їх взаємодії. Зв'язок пракріті і пуруші розкриває їх основні якості: маса, енергія, прояснення.

Міманса — особливість цієї філософської школи в тому, що вона визнає реальність зовнішнього світу, як вічного і незмінного, без початку і кінця. Заперечується роль Бога у створенні цього світу. У пізнанні виділяється: безпосереднє і опосередковане пізнання. Головні джерела пізнання: порівняння, логічний умовивід, постулювання та ін.

Веданта. Ця індійська школа є об'єктивно-ідеалістичною, обґрунтовує існування Брахмана (Бога), який є єдиною основою буття. Людська душа (Атман) — тотожня з Брахманом. Реальний світ — це сам Брахман. Він є єдністю буття, свідомості і раю.

Вайшешика. Згідно з ученням цієї філософської школи є шість видів позитивної реальності: субстанція, якість, дія, всезагальне, особливе і притаманне. Субстанція як головна реальність виступає в дев'яти формах.

П'ять із них є земля, вода, повітря, вогонь і ефір. Поєднання землі, води, вогню і повітря створюють фізичний світ. Атоми вічні, незмінні, протяжні, неподільні, мають розмір і форму. Вайшешика вважає, що матеріальний світ існує в просторі, часі та ефірі. Він управляється всезагаль-ним, моральним законом (дхарма), який визначає порядок у Всесвіті і зумовлює поведінку людини.

Неортодоксальні, некласичні філософські школи - буддизм, джайнізм і чарвака-локаята.

Буддизм — це світова релігія, морально-етичне вчення зі значними філософськими думками. Засновником цієї школи був Гаутама Сіддхартха. Він вважав, що існують чотири істини:

життя є страждання;

причина страждань — бажання і жага життя;

страждання можна припинити, якщо відмовитися від спраги життя;

позбавитися страждань можна, коли будуть правильні рішення, мова, прагнення, життя, судження, увага і зосередження.

Якщо людина пройде вказаним шляхом, вона досягне стану «нірвани», стану спокою, припинення хвилювань.

Буддизм заперечує субстанційну модель світу й існування душі як окремої сутності.

Джайнізм закликає до аскетичного життя. Зможе це зробити людина, яка витримає, не заподіє шкоди жодній істоті. Вона стає переможцем карми.

Чарвака-локаята. Представники цієї школи вважають, що Бога не існує, звільнитися від карми неможливо, винагорода за благочинне життя неможлива. Філософи цієї школи не вірять в життя після смерті. Це єдина матеріалістична школа Стародавньої Індії. Основа світу - п'ять елементів — вода, вогонь, земля, повітря і ефір.

Треба підкреслити основні особливості староіндійської філософії:

своєрідне ставлення до Вед;

споглядальний характер;

виникнення логіки;

соціальна філософія будується на принципах етики, страждань і щастя.

3. Виникнення і становлення Стародавньої Китайської філософії припадає на VIII ст. до н.е. Саме в цей період сформувалися такі основні школи: даосизм, конфуціанство, легізм, моїзм, натурфілософія. Формувалася філософія Китаю в лоні міфології.

Духовним каноном було «П'ятикнижжя». Саме в ньому в міфологічній формі закладено основи давньокитайського світобачення. До «П'ятикнижжя» входили:

Ші-цзінь (книга пісень);

І-цзінь (книга змін);

Чунь-цю (книга літописів);

Шу-цзінь (книга історії);

Лі-шу (книга ритуалів).

Проблеми, які піднімаються в цих книгах: єдність і різноманітність речей, дія протилежних сил в єдиній субстанції, природна закономірність, природність людської душі і свідомості.

Згідно з філософією давнього Китаю все у світі — це результат взаємодії двох протилежних початків буття — Інь і Янь.

Інь — жіночий початок буття (темний, пасивний, вологий);

Янь — чоловічий (світлий, активний, сухий).

Від взаємодії цих двох початків виникають такі стихії:

вода;

вогонь;

земля;

дерево;

метал.

Порівнюючи давньоіндійську і китайську філософії, треба підкреслити більшу деталізацію, стрункість і заглиблення в суперечливе парадоксальне мислення.

Треба виділити такі філософські школи Стародавнього Китаю:

Даосизм;

Конфуціанство;

Інь-янь-цзя (натурфілософська);

Моїсти;

Легісти;

Софісти.

Важливу філософську школу в Китаї організував Лао-Цзи. Головною проблемою було питання про ідеї світобудови. Людина, її діяльність виводяться з космічних законів. Вихідне поняття цієї школи — «дао», це одночасно і шлях, яким ідуть усі явища, речі, це першооснова і першоджерело. Є ще категорія «де» — конкретний шлях окремої речі або групи речей. Категорії «Дао» і «Де» дозволили розглянути проблему єдності, сутності і якості та їх відношення.

Категорія «Дао» — це єдиний і універсальний початок буття. її тлумачать як закон світобудови, як долю людини, як закон правильного мислення.

Лао-цзи висловлював свої думки відносно розвитку держави, вважав, що невеликі держави з нечисленним населенням житимуть стабільним, урівноваженим життям.

Видатний філософ Китаю Конфуцій жив у VI ст. до н.е. Він заснував школу конфуціанства. У школі була зосереджена увага на соціально-етичних проблемах. Вирішальну роль у житті людини відіграє закон Неба, згідно з ним треба будувати свою поведінку. Зможе це робити людина — вона шляхетна.

Якщо людина не має внутрішніх переконань, діє під впливом юрби, дбає лише про зиск — це низька людина.

Конфуцій будував свою етику на принципах стародавньої релігійної моралі — людяність, справедливість, обов'язок, ритуальність, знання, довіра. В його філософії відображається тенденція добропорядності, доброчесності.

«Людино! Чого не бажаєш собі, того не роби й іншому». Багато уваги Конфуцій приділив проблемам суспільного життя, розвитку держави. Умова щасливого життя у державі — дотримання принципу «виправлення імен».

Правитель завжди буде правителем, слуга — слугою, батько — батьком, син — сином. Вчення Конфуція було канонізоване.

Важливу роль в розвитку філософії Китаю мала школа Ян Чжу. Вона розвивала і підтримувала вчення Лао-Цзи, виступала проти конфуціанства. Людина повинна керуватися законами природи.