Файл: Опорні конспекти з філософії.doc

Основні поняття: міфологія, етнос, етногенез, українська етнокультурна, національна філософія, космогонія, аскеза, пантеїзм, філософія серця, споріднена праця, розумний егоїзм, кордоцентризм

План:

1. Формування світоглядних ідей у докласичний період.

2. Класичний період української філософії.

3. Особливості розвитку української філософії у некласичний період.

1. Формування світоглядних ідей у докласичний період

Філософія з'явилася на території України в часи Київської Русі, і занесеною сюди вона була разом із християнством із Візантії. Ми повинні враховувати й традиції язичницької культури. Джерела філософської - "Повість минулих літ", "Ізборник Святослава 1073 р.", "Слово про закон та благодать" Київського митрополита Іларіона, „Повчання” Володимира Мономаха, "Послання Никифора, митрополита Київського, князю Володимиру" (XII ст.), "Послання пресвітеру Фомі" Климента Смолятича, "Житіє Кирила філософа", збірка афоризмів та життєвих повчань "Бджола". Від самого початку християнська мудрість постала в Київській Русі у поєднанні із давньогрецькою філософією.

Філософія і мудрість сприймалися переважно як найперші настанови для індивідуального самозаглиблення, самовдосконалення та пошуків святості, вищої істини. Таке сприйняття філософії сприяло появі її особливого типу - "філософствування у Христі": вищі духовні цінності поставали невід'ємними від життя, так, що життя повинно було їх демонструвати та підтверджувати, а вони повинні були давати найперші смислові засади життя. Філософська думка часів Київської Русі була переважно світлою, оптимістичною, спрямованою на етичні, культурні та соціально-історичні питання. Проте тут мало місце й намагання осмислити природу людини, оцінити значення розуму та духовного начала в людині. При цьому людина розглядалася як органічна складова та певний аналог світобудови, в яку Бог заклав мудрість, красу, доцільність та гармонію.

Найвідомішим українським вченим доби Відродження став С. Оріховський-Роксолан (1513 - 1566) порушував у своїх творах суспільно-політичну проблематику. Був одним із перших фундаторів "теорії суспільної угоди", вважаючи, що держава виникає унаслідок погодження громадян передати частину своєї свободи на користь суспільній злагоді, пропагандував "теорію природного права", наполягаючи на тому, що права громадян мають першість у відношенні до повноважень державних персон. Наприкінці XV - XVI ст. в Україні відбулися суттєві зміни у суспільно-політичному житті: через посилення впливів католицтва відбувається дестабілізація життя православних громад: церковні громади починають перебирати на себе управління церковним життям, поширюючи на культурне життя та освітню діяльність. Вагому роль в житті відігравали церковні православні братства, з діяльністю братських шкіл пов'язана поява професійної філософії в Україні. Ст.Зизаній (бл. 1570-1600), який був схильний до раціоналістичних тлумачень церковних догм; зокрема, він відкидав догмат про Чистилище, вважав, що можуть існувати множинні світи, населені розумними істотами, та відстоював тезу про автономне співіснування світської та церковної влади.

Першою когортою просвітників в Україні слід вважати членів науково-освітнього гуртка, що утворився в місті Острозі у останній третині XVI ст., Г. Смотрицький. До складу належали відомі пись-менники-полемісти X. Філалет, С. Зизаиій, В. Суразький, Клірик Острозький, 3. Копистенський, М. Смотрицький, І. Федоров, І. Вишенський. Світоглядні орієнтири мислителів Острозької академії:

- відстоювали ідею захисту українського народу як етнічної спільності від ополячення і окатоличення;

- порушували питання про громадські права й особисті права громадян;

- обстоювали думку про природну рівність людей незалежно від соціальної і релігійної приналежності;

- орієнтувалися на внутрішнє, духовне життя людини.

Особливе місце належить Івану Вишенському (1550-1620) ченцеві Афона:

- "внутрішнє спасіння" людини неможливе без знищення несправедливості, нерівності, гноблення;

- рішуче поставав проти західних впливів на українську культуру та світогляд;

- православна віра більше орієнтує людину на духовне самозаглиблення та щире почуття до Бога;

- закликав до людської солідарності, братерства, утвердження рівності людей і справедливості.

2. Класичний період української філософії

Києво-Могилянська академія - 1632 р. Курс філософії, що викладалась окремо від богослов`я був зорієнтований на вивчення переважно системи Арістотеля, Дунса Скота, Фоми Аквінського, Р. Бекона, Р. Декарта, Лейбніца, охоплював: логіку, фізику та метафізику. Філософія окреслювалась як цілісна система знань, що в сукупності дозволяють знайти шлях до істини й зрозуміти причини виникнення та сутність явищ. Істина пов'язувалась із Богом, мала в ньому найголовнішу причину, шляхом раціонального аналізу природи як Божого творіння можна збагнути ті закономірності, які лежать в основі речового світу. Засіб пізнання - логіка. Погляди вчених Києво-Могилянської академії

• Філософія - це система дисциплін чи всіх наук, покликаних віднайти істину, причини речей, даних Богом, а також як дослідницю життя і доброчесності;

• Істину слід шукати на шляху дослідження наслідків Божої діяльності створеної природи;

• Здобуття істини є результатом процесу пізнання на двох рівнях - чуттєвому і раціональному;

• Простір є невід'ємним від речей і середовища, а час - послідовною тривалістюколеної речі;

• Пріоритет має розум, він здійснює вплив на волю, даючи їй різні варіанти вибору між: добром і злом;

• Сенс життя - у творчій праці, спрямованій на власне й громадське добро.

Інокентій Гізель (1600 - 1683) один з перших філософів України знайомив студентів із геліоцентричною системою М. Коперника. Основою процесу пізнання вважав чуття. Вищим щаблем є пізнання інтелектуальне, засноване на розумі. У праці" Мир з Богом людині" філософ характеризує людину як Боже творіння, наділене прагненням до щастя та можливостями до самовдосконалення. Феофан Прокопович (1681-1736) "Логіка", "Натурфілософія або фізика","Про папський вирок Галілеєві": Бог як творець світу, гарант стабільності в ньому обмежений в своїх діях тими закономірностями, які він сам надав природним речам у період їх створення, природа окреслюється як самодостатня система, котра існує завдяки внутрішнім потенціям та їх поступовій реалізації.

Філософія Григорія Сковороди: "Нарцис", "Асхань", "Змій ізраїльський", "Потоп зміїв", "Розмова дружня про світ духовний". Філософські ідеї Г. Сковороди

• предметом філософського осмислення є людина, оскільки, не знаючи, що таке людина, нам немає чим виміряти все інше;

• найважливішим завданням людини є самопізнання - "Пізнай самого себе!";

• людина є "мікрокосмосом"-малим світом, який дорівнює "макрокосмосу"-великому світу;

• людина, як насіння містить в собі потенційно усі глибинні елементи світу; самопізнання;

• людина, як мікросвіт, складається із двох натур - темної, поверхової, мінливої (матеріальної) та світлої, вічної, глибинної (духовної); остання натура є Бог, істина, сутність буття;

• у людському пізнанні виявляються глибинні засади світу, адже і великий світ складається із двох натур, проте лише людина володіє здатністю самопізнання;

• через самопізнання людина входить у діалог із великим світом, а посередником є символічний світ Біблії, його зовнішні форми найбільш виражали невидиму духовну і божествену натуру;

• завдання людини: проникати через матеріальну споріднену тобі справу ("сродну працю") і в тому знайти своє життєве щастя.