ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 22.04.2024
Просмотров: 135
Скачиваний: 0
СОДЕРЖАНИЕ
Тема: Міжнародні конфлікти на початку хх ст. Причини та привід Першої світової війни. План:
Тема: Воєнні кампанії та основні битви 1914—1918 рр. План:
Тема: Завершення війни та втрати від неї. План.
Тема: Паризька мирна конференція. Вашингтонські договори 1921—1922 рр. План:
Тема: Формування тоталітарних режимів: фашизм, нацизм, комунізм. План:
Тема: Революції 1917 р. В Росії. Прихід до влади більшовиків. План:
Тема: Революції в Німеччині та Угорщині 1918 р. Встановлення фашистської диктатури в Італії. План:
Тема: Революція в Туреччині. М. Кемаль. Національні рухи в Китаї, Індії і Африці. План:
Тема: Доба «процвітання» в сша. Велика Британія і Франція в 1919— 1920-х роках. План:
Тема: Створення корпоративної системи в Італії. Німеччина в період Веймарської республіки. План:
Тема: Утворення срср. Неп. План:
Тема: Країни Центральної та Східної Європи в 20-х роках. План:
Тема: сша, Велика Британія та Франція в період економічної кризи. План:
Тема: Встановлення націонал-соціалістичної диктатури в Німеччині. Іспанія в 30-х роках. План:
Тема: Країни Центральної та Східної Європи в 30-х роках. План:
Тема: Соціалістичне будівництво в срср. План:
Тема: Країни Азії та Латинської Америки в 20 – 30-х роках. План:
-
Вміти давати відповіді на питання:
1. Наслідки війни для США. Чи сприяли вони економічному піднесенню.
2. Доведіть, що США е післявоєнним економічним лідером.
3. Зростання міжнародного впливу США.
4. Чи сприяли наслідки війни швидкому економічному піднесенню Великої Британії.
5. Причини повільної стабілізації у Великій Британії.
6. Причини та наслідки страйку гірняків.
7. Чи сприяли наслідки війни швидкому економічному піднесенню франції.
8. Що сприяло швидкій відбудові Франції.
-
Вміти аналізувати: Що сприяло перетворенню США на лідера післявоєнного світу.
-
Порівняти особливості процесу стабілізації для США, Великої Британії та Франції.
Література:
Ладиченко Т.В.: Всесвітня історія 10 - А.С.К., 2007
Даниленко В.М. та ін.: Всесвітня історія 10 - Ніка – Центр, 2002
Давлєтов О.Р. та ін.:Всесвітня історія 10- Генеза, 2002
Тема: Створення корпоративної системи в Італії. Німеччина в період Веймарської республіки. План:
-
Німеччина в період Веймарської республіки.
-
Розбудова фашистського суспільства в Італії.
1. Повоєнний розвиток Німеччини відбувався за несприятливих для неї зовнішньополітичних умов. Версальський договір накладав на країну великий тягар і принижував національну самосвідомість німецького народу, створював усі передумови для зростання націоналістичних і реваншистських настроїв.
3 кінця 1918 р. економічне становище Німеччини безупинно погіршувалося. Втративши багату сировиною провінцію Ельзас-Лотарингію й передавши Франції на 15 років право експлуатації ресурсів Саарської області, Німеччина позбавилась 75% видобутку залізної руди, 25% вугілля, 35% виплавки сталі. Згортання військової промисловості та демобілізація армії спричинили масове безробіття. Країна зазнавала гострої нестачі сировини, продуктів харчування, палива. Спекуляція. Інфляція. Різко загострилася соціальна обстановка.
Після Листопадової революції 1918 р. в Німеччині виникло багато таємних військових гуртків, що прагнули знищити республіку і відновити сильну Німеччину (НСДАП). 8 листопада 1923 р., в пивному барі "Бюргерброй" Гітлер разом із штурмовиками з СА увірвався до зали, проголосив "програму" створення "національного уряду". 1925-1927 рр. відбулася консолідація націонал-соціалістів
Економічний розвиток Німеччини у 1924-1929 рр. не був сталим. Лише 1926 р. в країні почалося промислове піднесення. Індустріальне виробництво 1929 р. складало 117% відносно рівня 1913 р. Частка в світовому промисловому виробництві зросла до 12%. Швидкими темпами розвивалися кам'яновугільна, хімічна та газова галузі промисловості, обробка металу, електротехніка. У роки стабілізації вживалися заходи для модернізації підприємств, концентрації. США надали Німеччині 16 млрд. марок позик.
1925 р. президентом республіки став кайзерівський фельдмаршал Гінденбург.
2. Основою ідеології італійського фашизму був примат нації. Інтереси нації повинна була виражати фашистська держава. Ґрунтуючись на принципах корпоративізму, держава повинна була примиряти в своїй єдності різноманітні суспільні інтереси. У свою чергу, корпоративізм трактувався фашистами як "новий тип політичної організації суспільства". Програма фашистів містила скасування сенату, поліції, каст, привілеїв і титулів; загальне виборче право, гарантії громадянських свобод, скликання Установчих зборів, відміну таємної дипломатії та загальне роззброєння; заборону банківських операцій та прогресивний податок на капітал; встановлення для всіх 8-годинного робочого дня та мінімуму зарплати; участь робітників у технічному керуванні підприємствами; націоналізацію військової промисловості; передачу землі селянам; заборону дитячої праці до 16 років; загальну освіту та безкоштовні бібліотеки.
Відразу після перевороту, незважаючи на збереження парламентських форм, з'явилися нові державні інститути: в грудні 1922 р. — "Велика фашистська рада", в січні 1923 р. королівським декретом було закріплено створення фашистської міліції - "Добровільна міліція національної безпеки". ВФР контролювала законопроекти перед внесенням їх до парламенту, діяльність самого уряду. 3 квітня 1926 р. прийнято закон, що затвердив контроль уряду над профспілками. 5 листопада 1926 р. видано закон про розпуск усіх "антинаціональних" партій. В квітні 1927 р. було прийнято "Хартію праці", згідно з якою встановлювався корпоративний принцип структури держави та суспільства Італії. Замість профспілок створювалися корпорації, що об'єднували робітників і підприємців кожної галузі виробництва, вони знаходились під державним контролем. Кандидатів до парламенту тепер могли висувати тільки корпорації.
В основу фашистської доктрини було покладено ідею "загальнонаціональної" влади, що стояла на варті "загальних інтересів". Виходячи з цієї ідеї, фашисти вимагали від народу повної покори. В цей період було видано закони про чистку державного апарату від "підозрілих елементів", про заборону всіляких асоціацій, що не контролюються фашистською партією, про право префекта конфіскувати номери газет. Особливе місце посідав закон від 24 грудня 1925 р. про права прем'єр-міністра - глава уряду звільнявся від відповідальності перед парламентом і не був зобов'язаний подавати до відставки в разі висловлення вотуму недовіри.
Зовнішня політика. Прагнення до переділу світу швидко зблизило Італію з фашистською Німеччиною та Японією. 1935 – 1936 рр. захопила більшу частину Ефіопії. У 1937 р. Італія приєдналась до Антикомінтернівського пакту, а у 1939 р. Італія і Німеччина уклали між собою "сталевий пакт". Підтримка франкістів в Іспанії в 1936-1939 pp., Італія направила туди 200-тисячний військовий корпус і велику кількість зброї. У 1939 р. Італія захопила Албанію.
Закріплення вивченого матеріалу.
-
Вміти давати відповіді на питання:
1. Особливості економічного розвитку Веймарської республіки.
2. Особливості політичного розвитку Веймарської республіки.
3. Причини економічного зростання Німеччини.
4. Основні завдання італійського фашизму.
5. Основні ознаки розбудови тоталітарного суспільства в Італії.
-
Вміти аналізувати: Причини поширення реваншистських поглядів в Німеччині.
-
Підготувати доповіді: Особливості створення корпоративної системи в Італії.
Література:
Ладиченко Т.В.: Всесвітня історія 10 - А.С.К., 2007
Даниленко В.М. та ін.: Всесвітня історія 10 - Ніка – Центр, 2002
Давлєтов О.Р. та ін.:Всесвітня історія 10- Генеза, 2002
Тема: Утворення срср. Неп. План:
-
Утворення СРСР.
-
Нові економічні перетворення.
1. У роки громадянської війни склався військово-політичний союз радянських республік. У національних республіках різними шляхами більшовики встановили свою владу. Улітку 1919 р. ВЦВК РРФСР видав декрет "Про об'єднання Радянських республік Росії, України, Латвії, Литви, Білорусії для боротьби із світовим імперіалізмом". Було вирішено об'єднати їхні господарські, фінансові та залізничні, військові організації республік. У вересні та грудні 1920 р. РРФСР уклала союзні договори з Азербайджанською та Українською Радянськими республіками, а у 1921 р. з Білоруською, Вірменською, Грузинською республіками.
Проектів створення Союзу було декілька. Перший запропоновано Й. Сталіним - входження України, Білорусії, закавказьких республік до складу РРФСР на правах автономії. Ленін вважав, що майбутній союз має будуватися на федеративних засадах.
Створенню Союзу РСР передували з'їзди Рад України, Білорусії, Закавказзя й РРФСР, де було прийнято рішення про необхідність об'єднання в Союз на рівноправних засадах.
29 грудня 1922 р. у Кремлі відбулася конференція делегацій національних республік, що затвердила проекти Декларацій про утворення СРСР і проект Союзного Договору. 30 грудня 1922 р. на Першому Загальносоюзному з'їзді Рад було прийнято Декларацію й Договір про утворення СРСР. На І з'їзді було обрано ЦВК СРСР на чолі з М. Калініним і РНК СРСР на чолі з В. Леніним. II З'їзд Рад, що відбувся в січні 1924 р., прийняв Конституцію СРСР, яка закріпила створення нової держави на засадах автономізації.
2. На початку 1921 р. більшовицька влада опинилася в глибокій кризі: через нестачу сировини й палива третина заводів і фабрик не діяла, обсяг промислової продукції порівняно з 1913 р. зменшився у 7 разів. Чавуну виплавлялося лише 3% від рівня 1913 р., сталі — 5%, вугілля видобувалося 30%. Виробництво цукру зменшилося в 45 разів. Інфляція. Посівні площі скоротилися з 110 млн. десятин до 75 млн. 1921 р. розпочався жахливий голод, що охопив Поволжя, Приуралля, Казахстан, Західний Сибір, південь України. Голодувало біля ЗО млн. чол., загинуло понад З млн. чоловік.
Початком здійснення нової економічної політики став X з'їзд РКП (б), що прийняв резолюцію "Про заміну продрозверстки продподатком". Сутність непу полягала в проведенні нової економічної політики, заснованої на ринкових відносинах, різноманітних формах власності та економічних засобах управління народним господарством. НЕП повинен був підготувати економічну базу для будівництва соціалізму в радянській державі. В сільському господарстві передбачалось: заміну продрозверстки продподатком, розмір якого визначався напередодні посівної і був удвічі менший, ніж розмір продрозверстки; дозвіл організовувати кооперативи, а також оренду землі з використанням найманої праці. Скасовувалася кругова порука і вводилася відповідальність кожного селянина за виконання податку.
З травня 1921 р. розпочалася здача в оренду націоналізованих промислових підприємств. 6 серпня 1921 р. було проведено децентралізацію управління промисловістю - багато підприємств визволено від контролю ВРНГ, об'єднано в трести й переведено на госпрозрахунок.
Скасовано загальну трудову повинність, на зміну їй прийшла процедура добровільного найму і звільнення робочої сили. Відбувся перехід від зрівнялівки до відрядної зарплати за результатами праці. Почалося залучення іноземного капіталу шляхом створення концесій і спільних підприємств. Відновлювалися товарно-грошові відносини, було дозволено приватну торгівлю, набирали сили кредитна, збутова й продовольча кооперації, провадилися ярмарки. До обігу вводилися цінні папери. Для стабілізації фінансів було налагоджено випуск грошей і конвертованої грошової одиниці — червінця (1 червінець дорівнював 10 золотим карбованцям). Було організовано діяльність Ощадного банку, провадилися регулярні держпозики й випуски цінних паперів.
НЕП істотно зм інював вигляд країни, пожвавив її економіку, змінив психологію людей. Але більшовицьке керівництво вважало неп тимчасовою політикою, розрахованою на перехід від капіталізму до соціалізму, і не бажало відмовлятись від своїх комуністичних ідей. Основні економічні важелі залишались в його руках. Зберігався значний державний сектор (важка і більша частина легкої промисловості), зовнішня торгівля була державною монополією, діяв єдиний державний банк, держава формувала ціни на сільськогосподарську і промислову продукцію. У політичній сфері РКП(б) утримувала всю повноту влади.Таке суперечливе становище викликало неодноразові кризи. Приводом до їх виникнення була відмова селян здавати хліб за заниженими цінами. Кризи супроводжувались загостренням політичної боротьби упартійному керівництві між групою Бухаріна, Рикова, Томського (прихильники збереження і розвитку непу) та групою Сталіна, Молотова, Кагановича, Ворошилова. У цій боротьбі перемогла група Сталіна- прихильників військово-комуністичних методів управління економікою, які взяли курс на відмову від непу.