Файл: Опорні конспекти з всесвітньої історії 1 сем.doc

Хоча неп не став довгостроковою політикою, завдяки йому; було відновлено господарство, зруйноване в роки Першої світової і громадянської воєн. Зросло на деякий час промислове та сільськогосподарське виробництво, пожвавилась торгівля і товарообмін, була знята соціальна напруга.

Закріплення вивченого матеріалу.

1. Вміти давати відповіді на питання:

1. В яких умовах відбувалось підписання союзної угоди.

2. Яким став характер новоствореної держави.

3. В чому відмінність НЕПа від «военного комунізму».

4. Наслідки НЕПа.

5. Причини відмови від НЕПа.

2. Вміти аналізувати: В чиїх політичних інтересах був створений Радянській Союз.

В чому полягала необхідність переходу до НЕПа.

3. Підготувати доповіді: Процес створення СРСР.

Література:

Ладиченко Т.В.: Всесвітня історія 10 - А.С.К., 2007

Даниленко В.М. та ін.: Всесвітня історія 10 - Ніка – Центр, 2002

Давлєтов О.Р. та ін.:Всесвітня історія 10- Генеза, 2002

Тема: Країни Центральної та Східної Європи в 20-х роках. План:

1. Польща у 20-х роках.

2. Чехословаччина у 20-х роках.

3. Угорщина у 20-х роках.

4. Румунія у 20-х роках.

5. Болгарія у 20-х роках.

6. Югославія у 20-х роках.

1. 7 листопада 1918 р. представники лівих партій створили уряд, що проголо­сив Польщу Народною республікою. 11 лис­топада 1918 р. президентом стає Ю. Пілсудський.

На Паризькій конференції Польща отримала 45 тис. кв. км території. 14 березня 1923 р. прийня­ла рішення про приєднання Східної Галичини до Польщі.

У березні 1921 р сейм прий­няв конституцію Польської республіки, яка об­межувала повноваження глави держави.

Економічне становище в 20-х р. характеризувалося значним зростанням цін і падінням вартості польської валюти. Інфляція призвела до падіння реальної заробітної плати, розгулу спекуляції. 12 травня 1926 р. війська розпочали похід на Варшаву. Пілсудський більшістю голосів депу­татів сейму і сенату був обраний президентом, але відмовився обійнявши пост військового міністра й головного інспектора армії. Фактично він здійснював контроль за внутрішньою й зовнішньою політикою дер­жави. Президентом став Ігнаці Мосцицький.

Стабілізацію з другої половини 20-х р.було до­сягнуто за допомогою іноземного капіталу. Підвищення рівня про­мислового виробництва привело до значного скорочення безробіття, сприяло послабленню соціальних конфліктів. Однак репресії санаційного режиму проти лівих сил, вбив­ства ряду супротивників Пілсудського спричинили незадо­волення в країні.

2. До 1918 р. чеські землі та Словаччина входили до складу багатонаціональної Австро-Угорської імперії. 14 листо­пада 1918 р. Національні збори проголосили Чехословаччину республікою та обрали президентом Томаша Масаріка.

У квітні 1919 р. прийняли закон про аграрну реформу, що встановлював максимум земельного володіння у 250 га землі або 150 га орної площі

На території Словакії 1919 р. за активної допомоги Угорської Червоної Армії було здійснено спробу створення Словацької радянської республіки за російським зразком.

До складу чехословацької держави увійшли Чехія, Моравія, частина Сілезії, Словакія та Закарпатська Україна. Територія Чехословаччини ста­новила 140 тис. кв. км, населення — біля 13,6 млн. чол..: чехів —7 млн., німців — 3 млн., словаків — 2 млн., угорців — 750 тис, українців — 500 тис, поляків — 100 тис. Та «чехізація» створила проблеми міжнаціональних відносинах.

20 лютого 1920 р. Національні збори прийняли Кон­ституцію Чехословацької республіки, що декларувала ос­новні демократичні свободи. Президента обирали Національні збори на 7 років. Законодавча влада належала законодавчим Національним зборам.

На міжнародній арені Чехословаччина орієнтувалася на Францію, а в 1920-1921 рр. разом з Румунією та Югославією створила Малу Антанту.

Чехословаччина, успадкувавши 4/5 промислового по­тенціалу імперії, стала однією з найбільш роз­винених в економічному відношенні країн Центральної та Південно-Східної Європи. Промислове виробництво у 1927-1929 рр. перевищило довоєнний рівень на 20%, за вивозом взуття, бавовня­них тканин посіла друге місце серед європейських країн, а за вивезенням цукру — перше місце.

3. 16 листопада На­ціональна Рада Угорщини проголосила Угорську республіку. Після придушеня спроби проголошення радянської республіки був встановлений режим М. Хорті, що мав авторитарний характер. Майже нічим не обмежена влада глави держави поєднувалась із збережен­ням парламенту й збереженням загального виборчого права, опозиційних, в тому числі соціал-демократичної, партій. Хортістам не вдалося створити власної масової фашистської партії, хортізм спирався на систе­му легальних і таємних союзів і товариств, Хорті і контролював діяльність всіх цих організацій.

Економічне становище Угорщини вдалося стабілізува­ти лише в 1924-1926 рр. за допомогою позик зростання. Почала розвиватися важка промисловість, текстильна. Внаслідок аграрної реформи тільки 7% землі були розподілені між селянами.

4. Війна завдала збитки у 31 млрд. золотих лей, 800 тис. чоловік загинуло. Внаслідок приєднань територія Румунії збільшилася з 137 903 до 294 967 кв. км, а населення — з 8 до 16 млн. чоловік. Промисловий потенціал збільшився на 23,5%. Найбільш розвиненим в промисловому відношенні регіоном була Трансільванія: на її території було зосереджено більше половини промислового вироб­ництва й понад 80% потенціалу металургійної промисло­вості. Румунія продовжувала залишатися аграрною країною. 81,6% — була зайнята в сільському господарстві. В промисловому вироб­ництві переважали легка та харчова індустрії. У важкій промисловості було зайнято менше третини всіх робітни­ків. В економіці зберігалося панування іноземного капіталу, що інвестував 78% всіх підпри­ємств.

Після війни Румунія перетворилася на державу, де національні меншини (угорці, німці, українці та ін.) скла­дали більше чверті населення, але уряд провадив політику насильницької румунізації та обмеження прав національ­них меншин. В листопаді 1918 р. до складу Румунії було введено Буковину.

Економічна криза вразила Румунію 1928 р., коли різко скоротився обсяг промислового виробництва майже всіх галузей. Найбільшої глибини криза досягла в 1931-1932 рр. Багато банків і підприємств збанкру­тували, тоді як великі монополії, пов'язані з іноземним капіталом, зміцнили свої позиції. За роки кризи значно погіршилася внутрішньополітична обстановка, часта зміна урядів: з 1929 по 1933 рр. змінилося 10 кабінетів. 1930 р. до країни повернувся принц Кароль, що коронувався на престол як король Кароль II. Новий мо­нарх не приховував свого прагнення до встановлення ре­жиму особистої диктатури.

Уряд Т. Татареску взяв курс на зближення з нацистською Німеччиною. "Залізна гвардія" ставала впливовішою фашистською пар­тією в Румунії.

5. Нейїський договір поглибив і без того важке економічне становище Болгарії. Стамболійський вирішив сформувати однопартійний уряд БХНС.

Наприкінці 1920 р. праві партії розпочали боротьбу проти уряду. На­весні 1922 р. сформувалася "Народна змова". Керівництво "Народної змови" та Військової ліги вночі з 8 на 9 червня 1923 р. вчинило державний заколот. Міністрів і депутатів БХНС було заарештовано змовниками, а О. Стамболійського вбито.

До влади прийшов уряд на чолі з одним із лідерів "Народної змови" Олександром Цанковим. Новий режим мав військово-фашистський характер. Репресії та переслідуван­ня були спрямовані проти БХНС, БКП та інших лівих партій.

Вересневе повстання 1923 р. було відповіддю лівих сил на встановлення військово-фашистської дикта­тури. Але закінчилось поразкою.

В 1924-1925 рр. стала помітною стабілізація економіки. Збільшилися посівні площі, розширювалася технічна база сільського господар­ства. Протекційна політика уряду стимулювала промислове виробництво, але розвивалися лише галузі легкої промис­ловості. Стабілізації сприяло отримання Болгарією після 1926 р. позик від Великої Британії, Франції, США. Збільшувалася платня військовим і службовцям, надавалися податкові пільги ремісникам. Зрештою уряд Цанкова став непопулярним і змушений був піти у відставку.

.

6. 1 грудня 1918 р. було підписано угоду про створення — Королівства сербів, хорватів і словенців. До його складу ввійшли: Сербія, Словенія, Боснія, Герцеговина, Хорватія, Далмація, части­на Македонії та Чорногорія. Нова держава була конститу­ційною монархією на чолі з сербською династією Карагеоргієвичей. Сербська влада виступала за створення центра­лізованої держави і обмеження прав органів влади в націо­нальних районах. В державному апараті, поліції та армії переважали серби. В економічному плані найбільш розвиненими регіонами бу­ли Словенія і Хорватія. Гострі протиріччя наміти­лися в зовнішньополітичній діяльності. Хорватія традицій­но орієнтувалася на Німеччину, Словенія — на Австрію, Сербія — на Росію, а Боснія на мусульманські країни. Найгострішими були релігійні суперечнос­ті: католиками були хорвати і словенці, серби сповідували православ'я, деякі жителі Боснії — іс­лам. У країні почала складатися взаємна релігійна нетер­пимість народів.

15 червня 1921 р. прийнята конституцію Королю конституція надавала великі права: спільно зі скупщиною він здійснював законодавчу владу, через Раду міністрів — виконавчу. Королю належало право проведення зовнішніх відносин, він був верховним головнокомандувачем збройними силами. Конституція закріпила уні­тарний державний устрій і визнала наявність в країні єдиного сербо-хорвато-словенського народу. Конституція містила по­ложення про демократичні свободи й громадянські права, рівність всіх громадян перед законом.

Кризи на соціальному й національному ґрунті регулярно струшували країну. Визначальними були сербо-хорватські протиріччя. Ряд опозиційних хорватських, словенських і мусульманських партій виступали з вимогами вирівнюван­ня прав національностей. Вибухонебезпечна обстановка склалась в Косово між албанцями і сербами. Загострення національ­них суперечностей призвело до військово-монархічного перевороту в січні 1929 р.