ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 05.05.2024
Просмотров: 20
Скачиваний: 0
Ллойд Джордж Девід (1863-1945) – один з лідерів ліберальної партії Великої Британії. У 1905-1908 рр. міністр торгівлі, у 1908-1915 рр. міністр фінансів. Прем’єр-мінстр Великої Британії в 1916-1922 рр. один із творців Версальсько-Вашингтонської системи.
Макартур
Дуглас
(1880-1964) – американський генерал, учасник
першої світової війни. Під час Другої
світової війни командуючий збройними
силами США на Далекому Сході (1941-1941 рр.)
і верховний командуючий союзними
військами в південно-західній частині
Тихого океану (1942-1951 рр.), водночас з 1945
р. командуючий окупаційними військами
в Японії. У 1950-51 рр. керував операціями
американських і південнокорейських
збройних сил у Корейській війні.
Макдональд
Джеймс Рамсей
(1866-1937) – один із засновників і лідерів
лейбористської партії Великої Британії.
У 1924 і 1929-1931 рр. прем’єр-міністр . Уряд
Макдональда в 1924 р. встановив дипломатичні
відносини з СРСР. У 1931-1935 рр., вийшовши
з лейбористської партії, очолював
коаліційний (т.зв. національний) уряд.
Маннергейм Карл Густав (1867-1951) – колишній генерал царської армії, фінський маршал (1933 р.), головнокомандуючий армією Фінляндії у війнах з СРСР у 1939-40 рр. і 1941-44 рр. У серпні 1944 р. – березні 1946 р. президент країни.
Мао
Цзедун (1893-1976)
- голова ЦК КП Китаю (КПК), один із
засновників КПК і сучасного Китаю.
Розглядав китайську революцію як частину
світової революції. У 30-ті рр. робить
ставку на село й підтримку КПК з боку
селян - головної сили революції. Один
із ініціаторів створення Червоної
Армії, що боролася проти військ Чан
Кайші. Після приходу комуністів до влади
й створення КНР
насаджується
культ особи «великого керманича» Мао.
Його
ідейно-теоретичні установки (маоїзм)
інтерпретувалися як творчий розвиток
марксизму-ленінізму. Організував т.зв.
«культурну революцію» наприкінці 60-х
рр., що завдала серйозних збитків
розвиткові Китаю.
Масарик Томаш (1850-1937) – чеський політичний і державний діяч, перший президент Чехословаччини. У 1900-1920 рр. керівник ліберальної Чеської народної, потім Прогресистської партії. Президент Чехословаччини в 1918- 1935 рр. Ставши президентом, підтримував діяльність українських еміграційних груп. Заслугою Масарика було створення в міжвоєнній Чехословаччині стабільного демократичного режиму. Користувався значною популярністю серед українців.
Муссоліні Беніто (1883-1945)- фашистський диктатор Італії, 1922-1943 рр. Політичну кар'єру почав у соціалістичній партії, з якої був виключений у 1914 р. У 1919 р. заснував і очолив фашистську партію. Здійснивши «похід на Рим» (28 жовтня 1922 р.), Муссоліні захопив владу в країні й очолив уряд Італії. Уряд Муссоліні ввів у країні режим терору, проводив агресивну зовнішню політику (окупація Ефіопії в 1936 р., Албанії в 1939 р. та ін.), разом з Німеччиною розв'язав Другу світову війну. У 1945 р. захоплений італійськими партизанами й страчений.
Микола II (Микола Олександрович Романов; 1868-1918) – останній російський імператор у 1894-1917 рр., старший син імператора Олександра III. У ходы Лютневої революції Микола II 2(15) березня 1917 р. зрікся престолу, утримувався під домашнім арештом у Царському Селі, з серпня – в Тобольську, з квітня 1918 р. – в Катеринбурзі. За санкцією більшовицького керівництва розстріляний разом із членами родинив ніч на 18 липня 1918 р.
Паулюс Фрідріх (1890-1957) – німецький генерал-фельдмаршал. У 1942-43 рр. на радянсько-німецькому фронты командував 6-ю німецькою армією, що була оточена й капітулювала під Сталінградом. У 1944 р. у полоні вступив у антифашистську організацію німецьких офіцерів. Брав участь у створенні національної армії Східної Німеччини. З 1953 р. жив у НДР.
Петен Анрі Пилип (1856-1951р.) – французький маршал, під час першої світової війни командував французькими арміями, з 1917 р. головнокомандуючий. У 1940-1944 рр. під час окупації Франції німецькими військами глава уряду, т.зв. “фашистської Франції” – колабораціоністського режиму “Віші”. У 1945 р. засуджений до страти (замінена довічним ув’язненням).
Пілсудський Юзеф (1867-1935) – польський державний діяч, маршал. Один з лідерів Польської соціалістичної партії. Під час Першої світової війни командував польським легіоном, що боровся на боці Австро-Угорщини у війні проти Росії. У 1919-1922 рр. глава (“начальник”) держави. Після здійсненого ним у травні 1926 р. державного перевороту встановив у країні авторитарний режим (режим “санації”), діючи як військовий міністр (іноді прем’єр-міністр).
Прімо
де Рівера Мігель (1870-1930)
– іспанський генерал. Після державного
перевороту у вересні 1923 р. глава уряду
й фактично диктатор Іспанії.
Прімо де Рівера Мігель Хосе Антоніо (1903-1936) – засновник фашистської партії Іспанська фаланга. Син Мігеля Прімо де Рівери. Розстріляний за вироком республіканського суду за терористичну діяльність і підготовку заколоту.
Рузвельт
Франклін Делано
(1891-1944) – 32-й президент США з 1933 р. (4 рази
обирався на цю посаду). Провів ряд
соціально-економічних реформ для
подолання економічної кризи (“Новий
курс”).
У 1933 р. Уряд Рузвельта встановив
дипломатичні
стосунки з СРСР. З початком Другої
світової війни виступив за підтримку
Великої Британії, Франції і СРСР (з
червня 1941 р.) у їхній боротьбі з фашистською
Німеччиною. Вніс значний вклад у створення
антигітлерівської коаліції. Надавав
великого значення створенню ООН і
післявоєнному міжнародному співробітництву,
у т.ч. між США та СРСР.
Сталін (Джугашвілі) Йосип Віссаріонович (1879-1953) - політичний і державний діяч, Герой Радянського Союзу (1945 р.), Маршал Радянського Союзу (1943 р.), Генералісимус Радянського Союзу (1945 р.). З родини шевця. Після закінчення Горійського духовного училища навчався в Тифліській духовній семінарії (у 1899 р. виключений). У революційному русі з 1898 р. У 1902 - 1913 рр. шість разів піддавався арештам, засланням, чотири рази тікав. У 1906-1907 рр. брав участь в організації ряду «експропріацій» у Закавказзі. У 1917-1922 рр. нарком у справах національностей. З 1922 р. генеральний секретар, секретар ЦК РКП(б). До кінця 20-х років у результаті тривалої боротьби з іншими більшовицькими лідерами встановив диктаторський режим у партії й країні. Оголосивши себе «єдиним продовжувачем справи Леніна» й тлумачем його вчення, проголосив курс на «побудову соціалізму в одній, окремо взятій країні». Проводив форсовану індустріалізацію країни й насильницьку колективізацію селянських господарств. Головний ініціатор масового терору. У 1939 р. уклав пакт з нацистською Німеччиною, що відкрив Гітлеру шлях до розв'язання Другої світової війни. У роки Великої Вітчизняної війни голова ДКО, нарком оборони, Верховний головнокомандуючий. У роки війни разом із президентом США Ф.Д.Рузвельтом і прем'єр-міністром Великої Британії У. Черчіллем був ініціатором створення антигітлерівської коаліції. ХХ(1956 р.) і XXII (1961 р.) з'їзди КПРС критикували т.зв. культ особи і діяльність Сталіна. У подальшому комуністичні лідери СРСР починали неодноразові спроби політичної реабілітації Сталіна.
Стамболійський Олександр (1879-1923) – лідер Болгарського землеробського союзу. Один з керівників Владайського повстання (вересень 1918 р.) проти війни й влади царя Фердінінда. Після перемоги БЗНС на виборах у Національні збори Стамболійський у травні 1920 р. сформував уряд з членів Землеробського союзу (О. Стамболійський вірив у можливість поступової заміни експлуататорського ладу режимом “народовладдя” – утопічним “самостійним селянським царством”). За роки перебування при владі (1920-1923 рр.) уряд здійснив ряд широких соціально-економічних перетворень. 8-9 червня 1923 р. праві сили вчинили державний переворот, міністри і депутати БЗНС були заарештовані, О.Стамболійський по-звірячому вбитий.
Сунь Ятсен (1866-1925) – видатний китайський політичний діяч. Ідеолог національно-визвольного руху. Вождь Синьхайської революції 1911-13 рр., перший (тимчасовий) президент Китайської республіки (січень-квітень 1912 р.). У 1912 р. заснував “революційну партію”, у жовтні 1919 р. перейменував її в Національну партію Китаю – Гоміндан. На початку 20-х рр. з метою об’єднання Китаю, не одержавши підтримки капіталістичних держав, звернувся за матеріальною і військовою допомогою до Радянської Росії.
Тіто Йосип Броз (1892-1980) – президент Югославії з 1953 р., голова Президії СФРЮ з 1971 р., маршал. У 1915 р. в Росії (військовополонений). У 1935-36 рр. у Москві, працював у Комінтерні. З грудня 1937 р. у Югославії, очолив КПЮ. Під час Народно-визвольної війни в Югославії 1941-45 рр. верховний головнокомандуючий НВАЮ. З 194 р. глава уряду Югославії. Висунув власну модель соціалістичного суспільства. Виступав поборником позаблокової політики, був одним з лідерів Руху неприєднання.
Троцький (Бронштейн) Лев Давидови (1893-1964) – видний російський політичний діяч. З 1904 р. виступав за об’єднання фракцій більшовиків і меншовиків. У 1905 р. розробив теорію “перманентної” (безперервної) революції, відповідно до якої пролетаріат Росії, здійснивши буржуазний, почне соціалістичний етап революції, що може перемогти лише за допомогою світового пролетаріату. У 1908-1912 рр. редактор газети “Правда”, що видавалася у Відні. З липня 1917 р. більшовик, один із керівників Жовтневого збройного повстання в Петрограді. У 1917-18 рр. нарком іноземних справ; у 1918-25 рр. нарком військових справ. Один з творців Червоної Армії; керував її діями на багатьох фронтах Громадянської війни, широко використовував репресії. Гостра боротьба Троцького зі Сталіним за лідерство в партії закінчилася поразкою Троцького. У 1925 р. усунутий від роботи в Реввійськраді, у 1926 р. виведений зі складу Політбюро, у 1927 р. виключений з партії; висланий до Алма-Ати, у 1929 р. – за кордон. Виступав із різкою критикою сталінського режиму як бюрократичного переродження пролетарської влади. Убитий у Мексиці агентом НКВС.
Франко Баамонде Франсіско (1892-1975) – глава іспанської держави у 1939-75 рр. і вождь Іспанської фаланги (фашистської партії) у 1937-75 рр. У 1936 р. очолив заколот проти Іспанської республіки, спираючись на військову підтримку нацистської Німеини та фашистської Італії, прийшов до влади й встановив у краЇні тоталітарний режим. У 1947 р. провів закон про престолонаступництво, що оголошував Іспанію королівством (установлення королівської влади відкладалося до відходу Франко від політичного життя).
Франц Фердінанд (1863-1914) – австрійський ерцгерцог, племінник імператора Франца Йосифа, спадкоємець австрійського престолу. З 1898 р. заступник головнокомандуючого, один з ініціаторів анексії Боснії й Герцеговини в 1908 р. Убитий у Сараєво членами націоналістичної групи “Молода Боснія” Г. Принципом та ін.. 28 червня 1914 р. “Сараєвські постріли” стали приводом для початку Першої світової війни.
Хорті Міклош (1868-197) – правитель (регент) Угорщини в 1920-44 рр., контр-адмірал (1918р.). Ініціював встановлення тісних військово-політичних відносин з А. Гітлером і перетворення Угорщини на вірного сателіта нацистської Німеччини. У жовтні 1944 р. передав владу Ф. Салаші й виїхав за кордон.
Хрущов
Микита Сергійович
(1894-1971) – радянський державний і політичний
діяч, Герой Радянського Союзу (1964 р.). Із
селян. З 1909 р. слюсар на заводах і шахтах
Донбасу. У 1928р. зав. організаційним
відділом ЦК КП(б)У. З 1931 р. на партійній
роботі в Москві. У 1935-38 р. 1-й секретар
московського міськкому ВКП(б). У
1938-березні 1947 рр. і в грудні 1947-49 рр. 1-й
секретар ЦК КП(б)України, одночасно в
1944-47 рр. голова РНК (Ради Міністрів)
України. Один із головних організаторів
масових репресій у Москві й Україні.
Найбільшою заслугою Хрущова стали
критика культу особи Сталіна і відносна
лібералізація радянської системи
(“відлига”). Реформаторська діяльність
Хрущова носила суперечливий і непослідовний
характер.