Файл: Teoriya_mas_com.pdf

1. Яке ж співвідношення творчих і нетворчих процесів у структурі масової комунікації та чим зумовлене це співвідношення? 2. Чому виробничі процеси у структурі масової комунікації привели до піднесення масовоінформаційної діяльності у наш час і чим позначений розвиток сучасної інформаційної індустрії у світі?

Постараємося якомога коротко відповісти на поставлені запитання.

1. Комунікація від природи своєї є конституючим фактором суспільного

розвитку. Немає спілкування — немає спільноти. Якщо ми, фантазуючи, припустимо, що суспільство, яке не розвивається, може бути без науки, осві-

ти, то без спілкування, без передачі інформації суспільство існувати не може

взагалі.

На ранніх етапах суспільного розвитку комунікація має виключно операціональний рефлекторно-поведінковий характер і залежить від вітальних, тобто життєвозабезпечувальних, потреб людей. Люди об’єднувалися в ко-

лективи, групи з метою отримання їжі, будівництва житла тощо. У цій ситу-

ації комунікація виступала знаряддям об’єднання у групи.

Зсуспільним розвитком і перетворенням комунікації в систему усвідомлених, цілеспрямованих дій, скерованих на процес свідомого встановлення й

підтримання контактів між членами суспільства, спілкування могло набирати характеру творчого процесу, коли реакція комуніката прогнозувалася

мовцем, подумки “ створювалася”, “ пророблялася” у своїй уяві і була ніби витвором мовця.

Зглобалізацією процесу комунікації, зокрема виникненням форми масо-

вого спілкування, творчий характер комунікації міг поступово втрачатися через свідоме втручання в акт комунікації: його планування, прогнозування

реакції мас, свідоме керування масами тощо. Комунікація ніби стає на “ виробничий конвеєр”.

Ми, сучасники, є свідками того, як у структуру професіональної масової комунікації включаються елементи виробничого процесу, пов’язані з агітацією, пропагандою, маніпулюванням масами, зомбуванням людей. Якщо ко-

мунікацію розглядати як виробничу діяльність, це означає, що ми повинні

ставитися до неї як до процесу, що відбувається з використанням певних технологій; масу людей, що зазнала такого технологічного впливу, розглядати як предмет комунікаційного виробництва. Це означає, що інтелектуальна

йемоційно-вольова поведінка мас поставлена на “ виробничий конвеєр”, що мовець чи мовці ніби виробляють поведінку мас, штампують її за певними алгоритмами, на основі певних наукових розробок.

Тут намальовано жахливу картину впливу на людей. Як бути? Чи можна обмежити людство у втручанні в процеси комунікації? На якому рівні варто розглядати вплив на маси?

Поступ людства в пізнанні самого себе і своїх процесів зупинити неможливо. Примусова, диктаторська зупинка людства матиме такі ж жахливі наслідки, як і, скажімо, зомбування мас. Людству нічого більше не залишається, ніж скеровувати свою розумову енергію у правильне русло, хоч межа між “ правильним” і “ неправильним” настільки хистка, що її неможливо завжди правильно провести.

В усі часи комунікація як вплив людини на людину залишиться і на рівні

поведінки, зокрема, у побутових ситуаціях, простих ситуаціях мовлення, і на творчо-діяльнісному рівні, коли, наприклад, учитель готується до уроку,

лектор до виступу й прогнозує реакцію аудиторії. Але ніхто не заборонить

людству розглядати комунікацію і на виробничо-діяльнісному рівні. Інша

річ, на що має бути спрямована така комунікація. Це вже залежить від виховання, культури тих, хто розглядає комунікацію як працю, спрямовану на перетворення мас з одного стану в інший. А хіба комунікація, включена у

сферу педагогічної діяльності, не є позитивним фактором у формуванні мо-

лодшого покоління? Хіба такої комунікації треба боятися? Не можна допускати культової комунікації, яку пережив колишній Радянський Союз, фа- шистсько-геббельсівської пропаганди, якої зазнала Німеччина. Треба на сто-

рожі слова й дій ставити честь і совість, мудрість і далекоглядність, щоб уникати спілкування як форми духовного рабства і закабалення, розробленої

у царстві темних сил і застосованої до людей за шкідливими технологіями. Проте необхідно зауважити, що якого б рівня індустріалізації не зазнава-

ла масова комунікація, в своїй основі вона залишиться творчим процесом,

так як залишається творчістю спів, танці, архітектура, незважаючи на існування, наприклад, шоу-бізнесу. Тобто в середовищі масовокомунікаційної

індустрії все одно буде словесно-зображальна творчість як обов’язковий складник масового спілкування.

3.4. Масовокомунікаційна індустрія як комунікант.

3.4.1. Структура і функції ЗМК в системі управління масовою комунікацією.

На думку відомого українського комуніколога О. В. Зернецької, природа масової комунікації полягає у виробництві інформації за допомогою найновітніших технічних засобів, яке спричинене передусім середовищем поши-

рення та функціонування цінностей, моделей поведінки для мас, уособле-

ним, зокрема, в масовій культурі. Іншими словами, виробничий підхід до масової комунікації був зумовлений самою природою масової комунікації та переходом людства на рівень побудови індустріального суспільства.

Таким чином, залишаючись процесом встановлення і підтримання контактів у суспільстві, процесом його консолідації, масова комунікація сьогодні — це:

1)виробництво інформації як продукції;

2)використання технічних засобів для виробництва інформації;

3)масова культура (масові цінності, типові для мас моделі поведінки), яка обумовлює цілі виробництва інформаційної продукції, її призна-

чення;

4)специфічне суспільне середовище, для якого властива масова культу-

ра і яке є замовником та споживачем інформаційної продукції.

Окрім усього, масова комунікація постійно в умовах індустріалізації пе-

редбачає фахове її використання та управління нею. Як кажуть англійці:

уряд має працювати ефективно, але й люди повинні бути переконані, що він працює саме так!

У цій фразі приховано глибокий зміст управління комунікацією, яке здій-

снюють різні суспільні інститути, в тому числі й влада.

Річард Ніксон свого часу говорив, що успіх президентства залежить від уміння маніпулювати пресою, але про це не повинні знати журналісти.

Проте в демократичних суспільствах медіа намагаються самостійно вести інформаційну політику, самотужки впливати на суспільну думку, а не бути

знаряддям в руках інших, зокрема політиків. Тобто медіа самі набувають владних повноважень по відношенню до своєї аудиторії і стають четвертою владою — самодостатніми, незалежними, що мають свою позицію.

Мас-медіа в системі управління масовою комунікацією. Мас-медіа,

стаючи четвертою владою, по суті виробивши надпартійне й надполітичне

позиціювання, навіть надсуспільне, перетворюється на інформаційну еліту, яка фактично є інформаційною владою в суспільстві, веде певну інформа-

ційну політику, сповідує вироблені своїм середовищем принципи.

Що значить четверта влада? Це повна соціальна відповідальність, необмежений вплив на суспільну думку. За таких умов журналісти повинні бути

гуманними, толерантними, відповідальними, чесними.

Проте на різних етапах суспільного розвитку відбувалися і будуть відбуватися різні метаморфози з суспільними інститутами на терені інформаційної діяльності. Можна констатувати зрощення партійно-владно-редакційних структур, можна говорити про повне зневладнення (незалежність від влади) редакційної діяльності й про набуття редакціями власних владних ознак по відношенню до суспільства.

Основна проблема сьогодення у сфері масової комунікації все ж — це стосунки медіа, влади і суспільства на етапі його демократичної розбудови і в контексті загальнолюдських демократичних цінностей. Намагання демократизувати медіа і журналістику є спробою позитивною, але при цьому не-

обхідно змиритися з розумінням того, що масова комунікація і демократія

—речі несумісні, як несумісна демократія і влада — інститут управлін-

ня, насилля і контролю.

Співіснування в одному суспільному лоні цих явищ — річ неминуча. Можна говорити лише про демократизацію влади і масової комунікації, а не про заміну їхньої сутності, інакше влада перестане бути владою, а масова комунікація як процес впливу, масифікації перестане бути масовою. Може,

така втрата заради панування демократії була б і доречною, але на сьогодні вона є нереальною.

Влада і масова комунікація можуть міняти своє обличчя, але не суть.

Звільнення ЗМК від впливу офіційної влади зовсім не є запорукою звіль-

нення ЗМК від сугестивного впливу та творення масової культури, свідомості, поведінки. Під гаслом “ За народ і для народу!” здійснюється роздержавлення (точніше — зневладнення) ЗМК, але хіба не під таким гаслом здій-

снюються вибори влади? У боротьбі за вихід з-під офіційної влади редакцій-

ні колективи виграють лише в одному — розв’яжуть руки щодо можливості висвітлення тем, які контролюються офіційною владою, уникнуть пильного ока владних структур і зможуть самостійно вести інформаційну політику в

державі, тобто самі стануть владою (“ четвертою”). Це дозволить ЗМІ інформувати свою аудиторію більш відверто і відкрито про діяльність владних

інститутів, що, звичайно, корисно народові, але це зовсім не є гарантією для зменшення чи відмови від духовного впливу ЗМК на маси. У цьому зв’язку варто процитувати слова професора А. А. Чічановського: “ Треба зазначити,

що влада і ЗМІ, які претендують на владні функції, назавжди «пов'язані» узами взаємної нелюбові” ( Чічановський А. А. Новина в журналістиці.— К.:

Грамота, 2003.— С. 6). Відхід від офіційної влади не міняє глибинної суті масової комунікації стосовно її адресата.

Не врятує медіа від виконання функції впливу на маси і черговий міф про журналістику як голос народу, його вуста на хвилі демократизації суспільних процесів і роздержавлення ЗМІ. Ця, в цілому прекрасна ідея, означає не

більше ніж перетворення ЗМІ у виразника інтересів народу, його сподівань,

бажань, потреб (що вже позитивно!). Парадоксальність такого підходу в контексті масової комунікації полягає в тому, що ЗМІ стають для людей “ в дошку своїми”, їм вірять, до них звертаються по допомогу, але створюється зачароване коло: виникає так звана “ циркулярна реакція”, коли ті самі емо- ційно-афективні стани маси циркулюють по колу — підхоплюються людьми і через ЗМІ знову повертаються до них. Таким чином відбувається емоційне нагнітання, що лежить в основі психологічного механізму виникнення і розвитку найбільш яскравих та стихійних форм масової поведінки. Вважається, що циркулярна реакція забезпечує “ емоційний обіг” — постійне самозара-

ження членами маси одне одного однією й тою самою емоцією. Такий “ обіг” може мати підбурювальний, стабілізуючий або спадний характер. ЗМІ посилюють і нагнітають невдоволення або захоплення народне шляхом прокручування болючих чи радісних тем, доводячи аудиторію до найвищої точки афекту і відповідного вибуху народного обурення або задоволення.

Ідея журналістики як посередника між владою і громадою теж не така вже й безхмарна в контексті масового спілкування. Посередники бувають

двох типів: (1) байдужі до того, в чому вони є посередниками, і (2) які мають свою позицію, є самодостатніми як суб’єкти посередницької діяльності,

якою вони ведуть свою політику.

Бути байдужим до змісту й характеру інформації, яку передаєш від влади

до громади і навпаки,— це означає не більше, ніж бути виразником інтересів влади або громади, бути засобом в їхніх руках. До того ж вираження інтересів громади при такому підході байдужості стає марною справою, оскільки

ЗМК найчастіше підконтрольні владним структурам і через них влада веде

свою політику стосовно громади. При цьому журналістика не чинить ніякого опору, бо їй байдуже, чиї інтереси транспортувати і куди.

Суспільне життя не є такою собі системою норм, принципів, правил спів-

існування в соціумі, яка протистоїть людині. На суспільному полі завжди працюють активні особи чи групи осіб, які й творять те життя, в якому або

ти є активним учасником суспільних процесів, займаєш певну позицію, впливаєш на хід суспільного розвитку, або тобою керують інші, втягують у суспільну діяльність, впливають на твої погляди й думки. Намагання стояти

поза соціумом, поза суспільним життям рівноцінне деградації особистості як соціальної істоти, консервуванню її соціального статусу, а згодом і атрофії її

соціального “ я”. Через це позиція байдужої до суспільних процесів посередницької журналістики означає використання її як засобу задоволення сус-

пільних потреб тих, хто наймає чи купує журналіста.

Посередницька, але самодостатня журналістика, що має свою позицію в суспільному просторі, є активним соціальним суб’ єктом, фактично виконує

роль соціального владного інституту, оскільки веде інформаційну політику,

бо не хоче бути засобом для інших суб’єктів суспільної діяльності. Виражаючи інтереси громади, така журналістика фактично впливає і на владу і на громаду, бо громадські ЗМК утримують певні громадські структури, організації, що на фоні несвідомої маси є добре соціально організованими групами, які мають свої цілі, мотивацію, смисл діяльності. При цьому намагання дотримуватися нейтралітету в оцінці влади й громади є лише методом, принципом журналістської праці, що відображає професійну позицію журналістів, але не звільняє їх від відповідальності за результати масовокомунікаційної діяльності, яка має свої закони й правила, зумовлені природою масового спілкування. А ці вовчі закони й правила, як в зоні особливого режиму, свої