Файл: Teoriya_mas_com.pdf

шується цілеспрямованим спрощенням міфів. Ще на початку ХХ століття У. Ліпман серйозно вважав, що можна створити такий символ, який збере воєдино емоції, відірвані від ідей. Він вважав, що головне завдання транс- льованих засобами масової комунікації повідомлень — це “ інтенсифікація почуттів і деградація залежності” (тобто люди втрачають контроль над своєю залежністю від ЗМІ.— В. Р.). Сучасне телебачення активно викорис- товує ці можливості” (Там само).

Зважаючи на викладені особливості медіазасобів і процесу сприймання повідомлень, необхідно визнати, що масова комунікація продукує різного

роду життєві “ історії”, особливо репрезентує світ, де реальність існує у ви-

дозміненому вигляді,— вона пропущена через призму бачення професійних

комунікантів, а також самих же представників масової аудиторії. Телевізійна, газетна, одне слово, медійна реальність витворюється на основі замішаної на правді — неправді, яку називають міфом.

Міф є формою прояву суспільної свідомості і проектується на всі сфери

діяльності, через що виникають політичні, економічні, соціальні та інші міфи.

Про живучість міфу як форми відображення дійсності добре сказано у по-

сібнику Л. Павлюк “ Знак, символ, міф у масовій комунікації” ( Львів: ПАІС, 2006): “ Міфологічні ідеї, структури і жанри могли би видаватися прирече- ним на відмирання анахронізмом... якби не подиву гідна здатність міфоло- гічної свідомості до оновлення своїх форм. Неоміфологічна література та її кіноверсії винахідливо осучаснюють традиційні міфологічні формули зітк- нення... добра і зла, а політичні програми та ідентичності звикло пропону- ють візії Раю власної архітектури та образи пекла і хаосу авторства опо-

нентів” ( стор. 87).

Міфи сучасного світу (ідеологічні, соціальні тощо) — це насамперед пев-

ний спосіб мислення, а не жанр, це спосіб поєднання правди й неправди, реального й вигаданого, можливого й бажаного у творах різних жанрів, зокрема масовоінформаційних. В аспекті масового впливу, міфологізації сві-

домості міф слід розглядати насамперед як форму масової свідомості й гово-

рити про міфологізацію мислення людини та її світобачення.

Міфологізація масової свідомості й перетворення її у глобальний “ масовий міф” — то є невід’ ємна ознака масового спілкування й масифікації осо-

бистості. “ Людина двадцять першого сторіччя використовує міфологічні форми із тієї ж причини, що і міфотворці давно минулих віків — через пот- ребу пошуку “ поетичного” і “ авторитетного” першопочатку, психологіч- ної легітимації особи у тому середовищі, в якому їй випадає себе реалізову- вати. Міф надає сенсу, освячує, втаємничує, розширює горизонти видимос- ті, наділяє правами і могутністю. Він існує невловимий, розлитий у різних вимірах реальності, привабливий і водночас небезпечний, як будь-який інст-

Розділ 7. Історія науки

про масову комунікацію

7.1. Становлення науки про масову комунікацію.

Історії науки про масову комунікацію вже присвячено кілька розвідок ук-

раїнських вчених:

Зернецька О. В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжна-

родні відносини.— К.: Освіта, 1999;

Квіт С. Масові комунікації.— К.: Вид. Дім “ Києво-Могилянська акаде-

мія”, 2008.

Зважаючи на той факт, що наука ця має американське коріння, українські дослідники для написання історії вивчення масової комунікації використо-

вують дослідження переважно зарубіжних колег. Так, С. Квіт подає історію

науки за логікою Дж. Брайанта і С. Томпсон і в переказі їхньої праці

Bryant J., Thompson S. Fundamentals of Media Effects.— Boston, 2002.

Наш розділ представлено як узагальнення описів історії науки про масову

комунікацію, викладених О. Зернецькою, С. Квітом та Дж. Брайантом і С. Томпсон. При цьому періодизацію науки про масову комунікацію подає-

мо за О. В. Зернецькою. Роботу американських учених використовуємо у російському перекладі, що вийшов у 2004 році: Брайант, Дженнингз, Томпсон, Сузан. Основы воздействия СМИ.— М.: Издательский дом «Вильямс», 2004.

Вивчення масової комунікації так чи інакше передбачає вихід на поняття

масового і мас та медіавпливу і медіаефектів. Самі дефініції масової кому-

нікації незалежно від часу, коли вони були сформульовані, вже включають поняття засобів масової комунікації та поняття адресата у різних його масо-

видних формах. І взагалі, явище масової комунікації оцінюється як таке, що виникло тільки завдяки появі ЗМК. Це якоюсь мірою є перебільшенням, оскільки до появи ЗМК існували нехай не такі потужні, але все одно форми пе-

редачі інформації на більші за міжособистісне спілкування відстані для ве-

ликої кількості людей, що організовувало їх у маси. Прикладом може бути хоч би швидкий спосіб передачі інформації про наближення ворога через запалювання стогів у козацьку добу: ті, хто на відстані бачили вогонь, знали, що наближаються татари, гуртувалися на оборону — і самі запалювали стіг, попереджаючи інших про наближення ворога. Але безперечно, з появою мас-медіа розвиток масового спілкування набув іншого технологічного змісту, що дало поштовх і для зміни природи масової комунікації як процесу поширення інформації, повідомлень за допомогою технічних засобів (преса, радіо, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис, а також нових медіа — комп’ютерних мультимедіа).

аудиторію, від якої залежить ефект впливу ЗМК на людей. Країною розквіту теорії масової комунікації стали США, повсюди відкривалися школи журналізму, або як їх найчастіше називають — школи, факультети масової комунікації, де обов’язковим є вивчення масового спілкування. У 40-ві — на початку 50-х років праці П. Ф. Лазарсфельда, Г. Годе та ін. були присвячені ефектам та ефективності масової комунікації під час президентських кампаній, підготовки військових у збройних силах США. “ Значний вплив,— вва-

жає О. В. Зернецька,— не тільки на американських, а й на європейських до- слідників масовокомунікаційних процесів справили концепції Г. Д. Ласвелла, який у своїх працях “ Комунікаційні дослідження в політиці” (1942) та “ Структура і функції комунікації” (1948) так висловив формулу досліджен- ня феномену: ХТО говорить — ЩО сповіщає — яким КАНАЛОМ — КОМУ

— з яким ЕФЕКТОМ… У ході розвитку досліджень масової комунікації складники формули Г. Д. Ласвелла були розподілені на дискретні частини окремих дисциплін: контрольний аналіз (хто), контент-аналіз (що), аналіз аудиторії (кому) і ефект-аналіз (ефект, справлений на аудиторію)” (Там само.— С. 21—22).

На початку 50-х років увага “ комунікаційної еліти” США, що працювала

у найпотужніших університетських центрах масової комунікації, була прикута до впливу мас-медіа на зарубіжну аудиторію під час “ холодної війни”, а

пізніше — впливу американських ЗМК на країни третього світу. Подібні дослідницькі програми визначаються, контролюються і фінансуються урядом, окремими інститутами державної влади і низкою фондів. Масовокомуніка-

ційні дослідження в США розглядалися як знаряддя для соціального мене-

джменту та як зброя в соціальному конфлікті. Комунікаційна еліта, яка

складалася з провідних у галузі масової комунікації американських та європейських учених, що емігрували до США під час Другої світової війни, пи-

сала підручники, мала привілей контактувати з урядом, входила в редакційні ради провідних журналів, ставала деканами та почесними професорами більшості впливових шкіл комунікації та журналізму в США (Там само.— С.

22—23).

Основою теоретичного підходу до масової комунікації в цей час було уявлення про медіаефекти, які демонструвала масова аудиторія в результаті ме- діа-впливу. В основному це уявлення трималося на інтересі до аудиторії та ступені її задоволення від ЗМК, оскільки вважалося, що самі по собі ЗМК неефективно впливають на масу і виконують не стільки роль мовця, як дійової особи всередині організованого кимось (більш соціально важливим суб’- єктом) комунікаційного процесу. Якщо на першому етапі формування теорії масової комунікації учених цікавило, як ЗМК маніпулюють аудиторією, то на другому етапі “ виявився інтерес до того, як сама аудиторія оцінює кому-

нікацію” ( Там само.— С. 24), яких впливів вона зазнає попри свою активну