Файл: Teoriya_mas_com.pdf

від маніпуляції сугестія є відкритим для комунікаторів або просто не контрольованим ними процесом. Крім того, існує ще одна суттєва різниця між маніпуляцією та сугестією. Сугестор завжди досягає того, чого він хоче, шляхом переконання, психологічного тиску і т. п. Його мета відкрита, зрозуміла. Для маніпулятора справжня мета є прихованою від комуніката, маніпулятор веде “ подвійну гру”.

Розповідь як форма масової комунікації. Можна виділити три основні

типи поведінки й діяльності комуніканта, які дозволяють йому досить ефективно досягати мети під час масової комунікації: 1) вдатися до розповіді; 2) організувати розвагу, видовище, демонстрацію; 3) дати пояснення, комен-

тар подіям, висловити свою точку зору. Залежно від виду масової комуніка-

ції використовують ті чи інші форми спілкування або специфічно комбінують їх.

Розповідь як форма масової комунікації використовується переважно

журналістами для новин та інших програм, журналістських творів, в основі

яких лежать повідомлення про події, людей, явища тощо.

Для розповіді важливою є мотиваційна основа мовлення, меншою мірою цільова та смислова (стандартна відповідь журналіста на запитання “ Яка

мета повідомлення?” — повідомити, інформувати). Тобто журналіст, готуючи новину, як правило, не переймається тим, для чого він її готує; однак

глибина проникнення у життя, фактоподіл, визначення актуальності, критерії відбору фактів залежать від мотивацій журналіста, розуміння ним суспільної реальності, соціальних проблем.

Використовуючи розповідну форму, журналіст працює за принципом:

прийшов, побачив, розповів.

Демонстрація та розвага як форми масової комунікації. Особливістю цих форм є наявність емоційної реакції аудиторії, адекватної задумові кому-

ніканта. Вплив на емоційну сферу комунікатів здійснюється через спеціально організовані видовища, розважальні програми, твори, демонстрування кращих або гірших зразків чогось. Розважальну функцію виконують також

художні твори, фільми, мистецькі та науково-пізнавальні програми, що де-

монструються засобами масової інформації. Проте ці програми, поряд із розважальною, виконують й інші функції — естетичну, пізнавальну тощо.

Дуже часто у медіасфері поєднуються розповідна та демонстративно-роз- важальна форми. Проте розповідна іноді є вторинною, супровідною відносно демонстративно-розважальної: повідомлення служать тій самій меті — отримати емоційну реакцію від публіки. Це властиво, наприклад, інформа- ційно-розважальним радіопрограмам, насиченим музикою, де ведучі працюють фактично диджеями.

Під час рекламних чи PR-кампаній повідомлення є основним, а демонст- ративно-розважальна форма використовується як благодатна основа для

просування ідеї, поняття, образу до публіки з метою привернути увагу, заохотити, захопити, зацікавити. Так, рекламіст працює за принципом: при-

йшов, показав, зацікавив; агітатор — прийшов, показав, закликав.

Ефективним є поєднання демонстрації й розваги з роздумами в масовій комунікації. Це властиве ток-шоу, публіцистичним та аналітичним програмам і творам тощо.

Роздуми як форма масової комунікації. Надзвичайно популярна форма

поряд з розповідною. Її ще можна назвати публіцистично-аналітичною формою, вона передбачає таку роль комуніканта в спілкуванні з аудиторією, яка

є соціально активною, відповідальною, комунікативно настирливою (в пози-

тивному значенні слова), ініціативною, суспільно мотивованою, цілеспрямо-

ваною та осмисленою. Усі комуніканти, які виконують таку роль, незалежно від професії, називаються публіцистами, тобто людьми, що живуть інтересами й проблемами суспільства, здатні відводити свої, власні інтереси на зад-

ній план і віддавати перевагу соціальним питанням. Публіцисти говорять

завжди на піднесенні, переконливо, аргументовано, полум’яно, вони люблять коментувати, висловлювати власну точку зору. Психологічно публіцисти схильні до монологічної форми спілкування, вони егоцентричні, переко-

нані у своїй правоті.

Публіцистично-аналітичною формою масової комунікації користуються

найчастіше аналітики в мас-медіа, коментатори, ведучі авторських програм, пропагандисти, піарники, проповідники, які працюють за принципом — при-

йшов, побачив (показав), переконав.

1.3.2. Формати масової комунікації.

Під форматом масової комунікації слід розуміти такі типи процесів створення масовокомунікаційних продуктів (програм, творів, видовищ, акцій то-

що), які виконано в межах певної форми (або форм) спілкування, що забезпечує досягнення очікуваного результату — потрібної реакції комуніката.

Так, формат ток-шоу означає, що процес масової комунікації має бути ор-

ганізовано з використанням тих форм спілкування, які властиві процесу ток-

шоу.

Форматів може бути стільки, скільки є типових продуктів масового спілкування: формат прямого ефіру, формат новин, формат публіцистичної програми, формат рекламної акції і т. д.

1.3.3. Використання масової комунікації в інших форматах.

Масова комунікація може використовуватися в інших форматах, пов’язаних з інформаційно-комунікаційною діяльністю. Переважно мова йде про великі інформаційно-комунікаційні кампанії, виборчі кампанії, кампанії в

ЗМІ, інформаційні війни і т. д., де використовуються масовокомунікаційні засоби, методи, техніки, технології.

Для прикладу розглянемо інформаційну війну (використано інтернет-ре-

сурс http://kovalevsky.webs.com.ua/uis/uis8.htm.— В. Р.).

Інформаційна війна належить до великих інформаційних технологій соціального впливу з метою дестабілізації ситуації, в якій перебуває опонент або ворог, зміни масової свідомості ворога, послаблення його позицій.

Відомо ще з історії, що професійні комуніканти, які зорганізовують і ведуть війну, активно використовують мас-медіа для досягнення свої мети. У 20-х роках ХХ ст. США вели радіопередачі на країни Латинської Америки,

Великобританія — на свої колонії, Німеччина — на німців Померанії і Верх-

ньої Сілезії у Польщі, судетів — у Чехії. Відомим фактом стала німецькоавстрійська радіовійна 1933—1934 рр. з приводу приєднання Австрії до рейху. Саме тоді з’явилося поняття “ інформаційний агресор”.

Метою інформаційної війни є послаблення моральних і матеріальних сил

супротивника, посилення власних. Вона передбачає заходи пропагандистського впливу на свідомість людини в ідеологічній та емоційній галузях.

Перше і головне завдання інформаційних агресій полягає в маніпулюван-

ні масами, у впливі на еліту певних держав або й своєї країни. Мета такої маніпуляції найчастіше полягає у:

∙внесенні у суспільну та індивідуальну свідомість ворожих, шкідливих ідей та поглядів;

∙дезорієнтації та дезінформації мас;

∙послабленні певних переконань, устоїв;

∙залякуванні свого народу образом ворога (у такому випадку маємо підстави говорити про інформаційну війну на своїй території; саме таку

інформаційну війну вела Росія перед збройним конфліктом у Чечні: формуючи образ ворога, російські державні і продержавні ЗМІ називали загони чеченців бандформуваннями, формували загальне негативне ставлення

до чеченців і взагалі – “ осіб кавказької національності” і т. д.);

∙залякуванні супротивника своєю могутністю.

Оскільки в ході інформаційної війни здійснюється вплив на психологічну сферу людини, мас чи певних соціальних груп, — методи її ведення базуються на соціально-психологічних чинниках і дуже часто зводяться до навіювання або використання “ брудних технологій”. Майже ніколи реальні цілі інформаційної війни не афішуються ― навпаки, вони маскуються добропри-

стойним приводом.

Основними напрямками діяльності підрозділів, на які покладається ведення інформаційно-психологічних спецоперацій, є:

∙ підрив морально-політичного стану особового складу збройних сил і населення противника, паралізація їх волі до боротьби;

∙мобілізація свого населення на широку підтримку військових дій, ско-

вування пацифістських настроїв та виступів;

∙забезпечення моральної підтримки дій своїх військ збройними силами та населенням союзників;

∙введення супротивника в оману, дезінформація суспільної свідомості з метою приховування істинних замислів.

Одночасно ведеться обробка світового співтовариства з метою обґрунту-

вання своїх дій та провокування союзницьких настроїв. При цьому інформація фільтрується, дозується та подається у вигідному для тієї чи іншої сторо-

ни світлі.

Іншими словами, метою інформаційних атак на операційному рівні є

створення таких перешкод процесу ухвалення рішення ворогом, щоб супротивник не міг діяти чи вести війну координовано та ефективно.

У гіршому випадку відповідь супротивника може включати контратаки проти дружніх інформаційних систем, що не відрізняється від побічних руйнувань “ вогневої підтримки”.

Щодо цілей атак в інформаційній війні, то чим більш залежний супротивник від інформаційних систем при ухваленні рішення, тим більше він

уразливий до ворожого маніпулювання цими системами.

Генеральна мета інформаційної війни таким чином — порушити обмін інформацією в таборі супротивника.

Зрозуміло, що масова свідомість є ареною боротьби різних політичних

систем і в мирний час. Дії протиборчих сторін при цьому можна порівняти з глобальними центробіжними PR-кампаніями. Ці кампанії досить різняться як за цілями, масштабами, так і за аудиторією, на яку спрямовано виборчий

інформаційний вплив. Його мішенню може стати як соціум у цілому, так і певні референтні групи (наприклад, політична чи військова еліта держави).

При цьому можуть застосовуватися дипломатичні методи, пропагандистські та психологічні кампанії, діяльність місцевих ЗМІ, Інтернет-ре- сурси й т. ін.

1.4. Види масової комунікації.

Види масової комунікації розрізняють на основі використання форм масового спілкування у певних сферах для виконання визначених суспільством або професійним комунікантом завдань.

Для прикладу розглянемо кілька видів масової комунікації.

1.4.1. Масмедійні комунікації.

Масове спілкування, у середовищі якого функціонує масовоінформаційна індустрія, що пов’язана з використанням засобів комунікації (преси, телебачення, радіо, інтернет-видань) і передбачає виконання суспільно важливих

завдань, спрямованих на забезпечення суспільства інформацією,— модифікується у масмедійні комунікації, до яких належать телевізійні, радіо-, пресові та електронні комунікації. Використовуючи масову комунікацію як середовище і підкорюючись його вимогам, у той же час працівники мас-медіа охоплюють тільки певні форми спілкування, шукають оптимальні для виконання своїх завдань засоби й способи. Так, сучасна журналістика категорично відкидає маніпулятивну форму масової комунікації, робить спроби

демократизувати суб’єктно-об’єктну форму, надає перевагу розповідній і намагається працювати якісно у форматі новин.

Сучасна журналістика активно використовує й демонстративно-розважа-

льну форму, транслюючи різні розважальні програми, влаштовуючи видови-

ща. Активно розвивається й публіцистично-аналітична форма у лоні мас-ме- діа, зокрема, через транслювання аналітичних програм, авторських передач, аналітику в газетах тощо.

Особливістю масмедійних комунікацій є низький рівень комунікаційної ін-

тенції (відсутність спеціальної уваги професійних комунікантів до цілей масового спілкування). Перевага віддається інформаційній інтенції, тобто виробничо-інформаційному цілепокладанню. Саме з цієї точки зору зрозумі-

лими стають формулювання мети спілкування, яке дають журналісти: інфор-

мувати громадськість, дати потрібну інформацію і т. п. замість сформува- ти громадську думку, переконати громадян, підвищити рівень культури лю-

дей і т. п. Інформувати — є інтенцією, виробничим завданням працівників інформаційної індустрії. Комунікаційна ж інтенція комуніканта мала б пе-

редбачати певну реакцію співрозмовника й у випадку її відсутності насторожувати журналістів щодо якості їхньої інформаційної продукції. Таким чи-

ном, питання ефективності масмедійних продуктів не є настільки актуаль- ним для журналістів, як, наприклад, для рекламістів, фахівців зі зв’язків з громадськістю.

Більш зацікавленими у коректному формулюванні комунікаційних цілей є інститути редакторів, видавців, масмедійних менеджерів, власників ЗМК.

Отже, масмедійні комунікації відрізняються від інших видів масової ко-

мунікації тим, що для представників мас-медіа виготовлення інформаційних продуктів розглядається як основна мета й завдання. Інші ж представники масової комунікації розглядають інформаційні продукти переважно як засоби досягнення комунікаційних цілей чи виконання комунікаційних завдань. Для журналіста підготовка випуску новин є метою, для піарника, наприклад, новини є вже засобом створення позитивного іміджу його організації в свідомості громадян.

Чи не означає це, що масмедійні комунікації мають стихійний характер, якщо перевага віддається інформаційному виробництву? Якоюсь мірою так. Але для того й існує інститут редакторів, видавців, які мають осмислювати