Файл: mass_communications_2008.pdf

•Окремі представники авдиторії інтерпретують значення пові­ домлення згідно з їхнім досвідом, що більшою чи меншою мірою співвідноситься з намірами професійних комунікаторів.

•Як результат засвоєння цих значень члени авдиторії зазнають певного впливу. Це означає, що комунікація має якийсь ефект.

Під масовими комунікаціями розуміють складний процес пред­ ставлення і взаємодії через мас-медії поглядів та інтересів різних соціальних верств суспільства. 3 такого погляду вживаємо цей тер­ мін у множині, бо йдеться про багато різноманітних комунікацій. Масові комунікації відбивають стосунки всередині суспільства і за­ безпечують його ефективність. Вони мають свої внутрішні закони й закономірності. Д, Мак-Квейл називає масову комунікацію концеп­ том, теоретичною парадигмою і системою, що спирається на велику кількість медіаканалів. У такому розумінні цей термін вживається в однині. Він також може означати медіавиробництво як таке. B. Різун відзначає загальнокультурний аспект масової комунікації: це ор­ ганізоване спілкування, що є видом суспільнокультурної діяльності. O. Чекмишев пише про журналістику як певний соціальний інсти­ тут, що забезпечує функцію масової комунікації, уможливлює і під­ тримує процес соціальної взаємодії за допомогою інформаційних повідомлень. Тобто завдяки своїй професійній діяльності журналіс­ ти виступають професійними комунікаторами.

Деякі дослідники розширюють поняття масової комунікації. Так, O. Кузнєцова вважає, що це явище не обов'язково співвідно­ ситься із ЗMK, а з'являється водночас із виникненням людського суспільства і навіть до появи мови існує як живе спілкування через жести, міміку, звуки, предмети. Таке доволі дискусійне твер­ дження потребує окремого розгляду та системи аргументації, щоб з'ясувати, що саме автор має на увазі під масовою комунікацією. Необов'язковість зв'язку масової комунікації та ЗMK може бути та­ кож простежена через зауваження Б. Потятиника про те, що на Майдані під час Помаранчевої революції, безсумнівно, здійснюва­ лася масова комунікація, але без посередництва ЗMK. Однак подібні пропозиції все ж мають локальний характер, оскільки від­ ділення мас-медій від масової комунікації є неприродним.

B. Шульц зазначає, що масова комунікація є комунікаційною взає­ модією за допомогою технічних засобів. Масова комунікація завжди публічна, тобто принципово доступна для кожного, і орієнтується переважно на велику анонімну авдиторію. I. Бертнанд та П. Гаґес пи­ шуть, що в комунікаційній теорії медіюм (засіб) є посередником, що дає змогу чи шанс спілкуватися крізь час і простір. Навіть між двома людьми медіюмом може виступати третя людина або якісь засоби зв'язку на кшталт телефону, листа чи факсу. Коли ми говоримо про

масову комунікацію, маємо на увазі зв'язки між великими масами людей, які здійснюються за допомогою мас-медій.

Радянська і теперішня українська традиції пропонують вжива­ ти це поняття в однині, акцентуючи увагу на явищі чи навіть на парадигмі. Масова комунікація нібито саме в такому контексті до­ сліджувалася вітчизняною наукою. Але річ у тім, що цей процес у нас ніколи не вивчався. Тоталітарна система не потребує дослі­ джень масових комунікацій, оскільки вона не зацікавлена в жод­ ному зворотному зв'язку із суспільством. У сучасній Україні масові комунікації громадянського суспільства починаються з Чорно­ бильської катастрофи. Це була та інформація, яку неможливо було приховати від масової авдиторії. Відтак відбулася загальносуспіль­ на рефлексія над нею, що тягнула за собою певні наслідки. До того в Україні здійснювалася односпрямована тоталітарна комунікація від комуністичного керівництва CPCP до широких мас населення. Ця постановка питання змушує нас вживати визначення «масові комунікації» у множині, розуміючи їх як певну різноспрямовану інформаційну взаємодію, тобто багато різнорідних актів комуні­ кації всередині суспільства. Саме таке «множинне» визначення феномену масових комунікацій ми пропонуємо у цій книжці.

Поняття масової інформації відповідно характеризує таку ін­ формацію, яка виробляється для споживання масовою авдиторією. 3 огляду на її соціальну значущість замість терміна «масова інфор­ мація» іноді вживають визначення «соціальна інформація» (B. Іва­ нов). Воно відбиває суспільні відносини, пов'язане з різними вида­ ми людської діяльності, зафіксоване свідомістю, опосередковане психологічними чинниками, використовується для впливу на інших людей. Соціальна інформація має складну структуру, яка включає науково-технічну, економічну, соціально-політичну, ідеологічну та інші види інформації. Соціальну інформацію можна визначити як повідомлення, передані будь-яким зрозумілим людині кодом, що містять у собі відомості про процес функціонування суспільства, а також усе те, що стосується і може вплинути на ці процеси.

Нарешті, під засобами масової комунікації розуміють спеціаль­ ні канали, завдяки яким відбувається поширення інформаційних повідомлень для масової авдиторії. B Україні має місце деяка плутанина у вживанні термінів ЗMK і ЗMI (засоби масової інфор­ мації), які є синонімами. Спостерігаються спроби підкреслити особливий комунікативний наголос, що нібито має місце у ЗMK і відсутній у ЗMI. Насправді ключовим словом для розуміння обох визначень є слово медії (засоби) для поширення масової інформа­ ції: друковані періодичні видання, книжки, радіо, мобільні теле­ фони, кіно, телебачення, аудіота відеозаписи, засоби кабельного і

повідомлення. Мас-медії технологічно уможливлюють масові ко­ мунікації, включно з налагодженням інтерактивного зв'язку з авдиторією та впливаючи на суспільний характер масових комуніка­ цій. Нарешті, медіаповідомлення певним чином впливають на ма­ сову авдиторію. Ці впливи можуть бути різними. Вони зумовлюють певну реакцію авдиторії. Таким же чином структуруються дослі­ дження різних складових процесу масової комунікації. Як бачимо, наведене вище визначення Д. де Флера і E. Деніса цілком вкла­ дається у парадигму Г. Лассвелла.

Інтелектуальні рамки досліджень

Перед тим як перейти до аналізу вивчення масових комуніка­ цій, нам слід звернути особливу увагу на термін «журналістикознавство»1, який побутує в Україні. Він належить до найбільш ко­ мічних інтелектуальних продуктів горбачовської «перебудови». Оскільки різні українські дослідники пропонують навдивовижу відмінні визначення, доцільніше буде звернутися до словника B. Піддубняка, який підсумовує майже всі варіанти, що побутують. Відтак, журналістикознавство - це наука про природу і закони лі­ тературно-публіцистичної творчості, походження журналістики, закономірності її розвитку, суспільне значення, про організацію роботи редакцій преси, радіо, телебачення, а також видавництв. За специфікою близьке до літературознавства. Умовно журналісти­ кознавство можна поділити на дві основні складові: теорія жур­ налістики, що вивчає специфіку і особливості публіцистичних ме­ тодів, жанрів і стилів, зображувальні засоби і мову творів; історія журналістики, яка простежує шлях її становлення, розвитку і су­ часного середовища.

Із цього еклектичного поняття ми можемо зробити щонаймен­ ше два висновки. По-перше, воно зовсім не відбиває того, що в західній науці іменується власне дослідженнями масових комуні­ кацій, або медіадослідженнями. По-друге, показово, що журналіс­ тикознавство споріднене з літературознавством. Термін «жур­ налістикознавство» невдало намагається, з одного боку, прикрити майже цілковиту відсутність в Україні досліджень медій/масових комунікацій, а з другого - свідчить про ігнорування практичних потреб сучасних ЗMK, які можуть бути виявлені в результаті прак­ тично орієнтованих досліджень. Тобто сучасні українські медіадослідження є частиною переважно філологічних (зокрема мово-

1 Поряд із поодинокими давнішими згадками цього терміна, теоретичне обґрунтування «журналістикознавства» належить B. Іваненку.

знавчих) чи історичних досліджень, які головним чином зосере­ джуються на текстах.

Академічна традиція вивчення масових комунікацій, або медіадосліджень, свідчать I. Бертнанд і П. Гаґес, має багато назв. У США вона більше відома як «комунікаційні студії» та «медіаграмотність», у Великій Британії та Австралії - «медіастудії». Варто зро­ бити уточнення стосовно медіаграмотності, яка не є звичайною університетською дисципліною. Це також американська концепція, спрямована на просвіту найширших верств суспільства щодо медійної проблематики. Як об'єкт дослідження 3MK та масові ко­ мунікації мають співзвучні значення. Мається на увазі, що в центрі масових комунікацій стоять мас-медіа. Для того, щоб зорієнтува­ тися у найважливіших термінах, ми, послуговуючись працею I. Берт­ нанд і П. Гаґеса, спробуємо їх розташувати за градацією значень.

Отже, метод - це специфічна дослідницька процедура (анкету­ вання, інтерв'ю з усної історії). Тоді методологія виступає послі­ довним набором методів і технік, які використовуються разом і роблять можливим перебіг самого дослідження (польові дослі­ дження). Модель - це концептуальний інструмент для сортування

івпорядкування одержаних даних або створення певних інтелек­ туальних рамок чи, інакше кажучи, парадигми. У свою чергу пара­ дигмою в межах дослідження називають здебільшого рамки тако­ го знання, котре визначає коло питань, що можуть бути порушені

ізаперечують чинність інших питань (іноді називаються моделлю). Концепт1 є ідеєю, котра походить із моделі та визначається спе­ цифічно в межах цієї моделі (патріархальність в межах фемініс­ тичної теорії). Теорія - не що інше, як набір концептів, що утворю­ ють модель і пояснюють феномен або практику. Це також форми пояснення (інтерпретації) одержаних даних, які випливають з ви­ значених інтелектуальних рамок та підтримують їх.

Поняття «концепт» є поширеним і модним, зазначають П. Емерт

іB. Брукс. Воно вживається різними людьми по-різному. Для непрофесіонала концепт, як правило, позначає ідею або думку, тобто певний об'єкт значення. Для вчених, які досліджують, наприклад, поведінку, концепт може використовуватися для систематичного

1B Україні побутують багато концептів, які потребують докорінного пере­ гляду з причини змістової неадекватності, як, наприклад, «публіцистика». Цей термін містить у собі дивовижну накладку двох значень. Перше походить від на­ зви радянського пропагандистського жанру. Друге має німецький відповідник (який через науковий дискурс НДР колись також наближався до радянського ґрунту), але набуває у контексті медіастудій ширше значення медіаконтенту вза­

галі. B а н г л о с а к с о н с ь к і й традиції вивчення медій цей термін взагалі не вживаєть-

ся. У сучасному українському контексті спостерігаєо ритуальне застосування концепту "публіцистика" саме з радянським пропагандистським присмаком.

опису фактів, випадків, стосунків та інших спеціальних речей, якими вони займаються. По-перше, наголос може робитися на ло­ гічному процесі, які концепти окреслюють в науці. Тоді термін «імітація» є концептом, що узагальнює спостерігання певних дій, котрі копіюють інші дії з певною визначеною точністю. По-друге, це узагальнення тих зв'язків, які має концептуально-організую­ чий процес із певною теорією. Теоретичні й гіпотетичні пропози­ ції формуються в одну концептуальну схему. Іноді тут краще вжи­ вати термін «конструкт1 ». Коли всі пропозиції логічно взаємо­ пов'язані, на цій основі формується теорія. По-третє, всі концепти формулюються людиною. Через це деякі з них можуть бути по­ милковими, можуть мати чи, навпаки, не мати зв'язків із реальніс­ тю. Концепт є нічим більше, ніж те, що виявляється через нього.

Важливо зрозуміти, що таке інтелектуальні рамки досліджен­ ня. Вони визначають його перебіг ще до початку самого процесу, вказуючи, в якому напрямку розвиватиметься дослідження, на які вихідні положення воно буде спиратися. Інтелектуальні рам­ ки також зумовлюють інтерпретацію одержаних результатів. Ок­ рім того, вони свідчать про особистий професіоналізм самого вченого, що також впливає на рівень і цінність дослідження. I. Бертнанд і П. Гаґес поділяють медіастудії на вивчення авдиторії, інституцій і текстів. Для дослідження авдиторії звичайно вико­ ристовуються теорії про те, як ми знаємо (позитивізм, бігевіоризм, структурний функціоналізм), чи те, що ми знаємо, наприклад, про такі соціальні категорії, як класи (різні форми марксизму) та ґендер (фемінізм чи інші форми політики ідентифікації).

Емпіричні дані, зібрані соціологами, та документальні свідчення, якими оперують історики, ніколи не промовляють самі за себе. Вони потребують належного аналізу і представлення. Інтерпретаційні рамки, що зазвичай створюються для інституціональних досліджень, належать до галузі історії та історіографії для свідчень з минулого, а також до політичної науки й соціології організацій для даних, які характеризують теперішній стан справ. Сучасний дослідник історії повинен мати, як мінімум, певні ідеї стосовно таких питань:

•Онтологія: Що таке історія? (події? письмові свідчення про них? те й інше?) Що таке писання історії? (спекуляція? наука? дис­ курс? ідеологія?) Який із двох концептів має сенс: історичний факт чи історична подія?

•Епістемологія: Що створює «історичне свідчення» і як це може бути описане? Звідки історики знають, «що насправді трапило­ ся»? Що пов'язує істориків із написанням історії (об'єктивність є

1Конструкт описує та підсумовує зв'язки між випадками, об'єктами та інши­ ми конструктами, які були спеціально створені чиадаптовані з певною науковою метою і мають емпіричну підтримку.

можливою чи бажаною)? Ми пишемо історію заради розуміння минулого «в його власних термінах» чи заради теперішнього?

• Методологія: Які форми збирання даних, аналізу та інтерпре­ тації, а також написання звіту є прийнятними для онтологічної та епістемологічної позиції, обраної дослідником?

Стосовно досліджень медіатекстів, I. Бертнанд і П. Гаґес радять розглянути базові питання, які характеризують різні підходи:

•Контент-аналіз: Наскільки точно це повідомлення відбиває ре­ альний світ через коди?

•Семіотичний аналіз: Як цей текст репрезентує світ через коди?

•Структурний аналіз: Яким чином структури цього тексту ство­ рюють значення?

•Літературна критика: Що цей текст (інтуїтивно) означає?

•Герменевтичний аналіз: Що автор хотів передати через цей текст?

•Феноменологічний аналіз: Що цей текст означає для мене?

•Постструктуралістський аналіз: Як значення цього тексту кон­

струюється в межах даного культурного контексту?

До цього переліку необхідно додати ще два популярні методи дослідження: дискурс-аналіз і фрейм-аналіз1 . Перший походить з галузі лінґвістики і зосереджується на стилістичних особливостях риторики або способу діяльності. Як правило, йдеться про дослі­ дження певних текстів у соціальному контексті, також про взає­ модію чи діалог між промовцями. Перспектива дискурс-аналізу може визначатися шляхом вивчення ситуативного і галузевого за­ стосування мови, за допомогою якої будуються соціальні взаєми­ ни, влада, ідентифікація. Тобто мова тут виступає радше не струк­ турою, а змістом різних соціальних практик. Якщо дискурс-аналіз розглядає певну сукупність текстів, то фрейм-аналіз зосере­ джується на самому тексті, включно з усіма можливими нюансами і наголосами, які зумовлюють позицію автора. Цей метод вивчає різні типи аргументації - логічну, композиційну, метафоричну, стилістичну, через використання стереотипів, пряму і приховану тощо - у спробі донести зміст повідомлення, спрямувати авдиторію в певному напрямку і, так чи інакше, вплинути на неї.

Соціологічний сегмент

Без соціологічної науки неможливо собі уявити сучасні медіа­ студії, передусім із погляду вивчення медіавпливів. Д. Пері під­ креслює, що дослідження масової комунікації зумовлюються

1 Прикладом фрейм-аналізу може бути робота Д. Губенка Frame Analysis of the New York Times Coverage of Presidential Elections and the «Orange» Revolution in Ukraine in 2004 // Маґістеріум. - Вип. 22. - Серія: Журналістика. - K., 2006.