Файл: Божок А.П. Картографія.pdf

Рис. 10. 3 Карта Ератосфена (схематичне зображення)

астрономічними спостереженнями, він запровадив терміни "широта", "довгота". Цьому сприяли карти Дикеарха, на яких зображення відомої частини Землі було витягнутим (довгим) із заходу на схід і мало певну ширину з півдня на північ. Гіппарх був одним з перших теоретиків математичної картографії, розробив декілька проекцій.

УII ст. до н.е. Кратесз Малосу будує перший глобус Землі. На межі II і І ст. до н.е. створюється перша карта Землі, яка враховує кулястість планети. її автором був Маріан Тірський.

Найбільшого розвитку античні картографічні знання набули в працях найвидатнішого грецького математика, астронома, географа і картографа Клавдія Птолемея (І-ІІ ст. н.е.)" В його "Керівництві з географії" та інших книгах вперше вміщені правила створення карт, опис відомих на той час і розроблених ним проекцій, дані про різні частини земної поверхні в систематизованому зручному для складання карт вигляді. До його праці з географії додавалися загальна карта світу та 26 карт на різні його ділянки. Карти мали градусні сітки з орієнтуванням на північ (рис. 10.4). Градуси були поділені ним на мінути і секунди. Цьому вченому належить застосування терміна "топографія" для характеристики земної поверхні. Птолемей, як й Ератосфен та інші вчені античного часу, ототожнював географію з картографією: головним завданням першої він вважав картографічне зображення Землі.

У Давньому Римі досягнення греків з геодезії та картографії не. були використані повною мірою. Характерною ознакою картографічних робіт римлян було задоволення суто практичних потреб. Так, значного поширення набули шляхові (маршрутні) карти, які забезпечували транспортні зв'язки з віддаленими провінціями імперії та прилеглими країнами. Відстані між окремими об'єктами, їхнє взаємне розміщення подавалися схематизовано. В цей же час виникає професія землемір­ ів, які виконували великі за обсягом роботи, створюючи за даними

Рис. 10. 4 Карта Птоломея (схематичне зображення)

вимірювань плани відносно невеликих територій: нових поселень, земельних наділів тощо.

Людині Стародавнього Світу вже були відомі найпростіші способи визначення за картами відстаней, підрахунку площ земельних ділянок. По картах співставлялися їхні розміри, виявлялися орієнтування та форма поданих об'єктів. У цілому, незважаючи на значний розвиток картографічних знань, карти Давнього Світу відзначалися малою точністю. Основними джерелами для створення їх були розповіді, описи, окремі малюнки мандрівників, мореплавців, учасників воєнних походів тощо. Недосконалими були способи визначення координат об'єктів земної поверхні. Такий стан речей зберігався і в пізніші часи. Виготовлялися карти на пергаменті, гравірувалися на камені (межових стовпах) та інших матеріалах.

10.3. Картографія в епоху середньовіччя

Епоха середньовіччя охоплює V-XVII ст. ст., коли сформувалися й набули розвитку феодальні відносини в суспільному виробництві, для яких характерні роздрібненість і замкнутість земель. Це призвело до того, що географічні карти почали втрачати практичну цінність. Наука та освіта раннього періоду набули богословського спрямування, що стримувало їхній розвиток. Основним видом картографічних творів у

Божок А.П., Ссауленкс Л.Є., Пастух В.В.

Європі цього періоду були так звані монастирські карти. Складені монахами, вони виконували роль ілюстрацій до релігійних уявлень про світ, нехтуючи правильним і точним відображенням географічної дійсності. В центрі карт здебільшого поміщався Єрусалим, на сході, якому відповідала верхня частина карти, розташовували рай. Земля знов вважалася плоскою.

В той же час у країнах арабського Халіфату та у Вірменії картографія і географія здобули певних досягнень. Складені арабськими й вірменськими вченими карти були набагато реалістичнішими, ніж монастирські карти Європи. Значних успіхів досягла картографія й у Китаї.

Від кінця XII ст. пожвавлюється мореплавство і торгівля між Сходом і Заходом по Середземному та Чорному морях, що стало новим поштовхом для розвитку картографії в Європі. Для потреб мореплавства складаються компасні карти (портолани), характерною ознакою яких була компасна сітка у вигляді перехрещених прямих ліній, що виходили з певних точок карти за компасними румбами (рис. 10.5). Така сітка забезпечувала прокладання курсів корабля за допомогою компаса. Портолани досить точно подавали берегову лінію морів, гирла

Рис. 10. 5 Портолан Чорного моря

Картографія

річок, порти. На них знаходимо перші креслення лінійних масштабів. Складалися такі карти без урахування кулястості Землі. Найстаріший портолан, що зберігся до наших часів (так звана Пізанська карта), датується 1290 р.

' Якісно новий етап картографії пов'язаний з великими географічни­ ми відкриттями, які були започатковані наприкінці XV ст. Подорожі Ко­ лумба, Васко да Гама та інших морехідців розширили межі світу, відомого європейцям (на кінець XV ст. більш-менш знайомим було не більше однієї десятої частини поверхні Землі). Нові знання, набуті в подорожах, сприяли вдосконаленню карт. Важливою подією цього ча­ су стало відкриття західною наукою "Керівництва з географії" Клавдія Птолемея. Ця праця набула широкого визнання завдяки багатству й науковості географічного та картографічного матеріалу. Вона сприяла відродженню уявлення про кулястість Землі. Перше її видання латинською мовою датоване 1477 р. І ще одну подію цього часу слід відзначитивинахід гравірування (спочатку на дереві, а потім на міді), яке зробило можливим друкування карт, тобто дозволило перейти від рукописного розмноження карт до друкованого. Перша друкована карта датується 1472 р. Новий спосіб виготовлення карт зменшив її вартість, забезпечив відсутність помилок у копіях, зробив можливим тиражування карт у потрібній кількості, створив умови для ширшого використання їх. Особливістю карт цього періоду було те, що дру­ кувалися вони одним кольором, а потім розфарбовувалися від руки.

Для мореплавства у відкритому океані та зображення великих відкритих земель потрібні були карти з градусною сіткою і нові картографічні проекції, які дозволяли б враховувати кулястість Землі, забезпечували визначення місцезнаходження кораблів у відкритому океані за географічними координатами тощо. Нові проекції з'являються протягом всього XVI ст. Серед них рівновелика проекція /. Вернера (початок XVI ст.), проекції П. Апіана, в тому числі для карт півкуль (1520), яка довгий час вважалася найкращою, азимутальна проекція Г. Постеля (1581), знаменита циліндрична рівнокутна проекція Г. Мєркатора (1569) та ін. Поряд з картами для орієнтування в океані використовували глобуси. До наших днів зберігся глобус, виготовлений у 1492 р. німецьким географом і астрономом М. Бехаймом. Глобуси використовували й картографи під час складання карт та розробки нових проекцій.

Г. Меркатор (1512-1594), фламандець за походженням, зробив суттєвий внесок у розвиток картографії. Він перевірив і виправив картографічні твори, накопичені в попередні часи, розробив капітальний атлас (1595), карти якого перевершували раніше відомі твори за точністю й багатством змісту. До 1569 р. відноситься створена ним велика карта світу "для мореплавців" у названій вище проекції. Дещо раніше за атлас Мєркатора, у 1570 p., був

Божок А.П., Осауленко Л.в., Пастух В.В.

надрукований атлас "Огляд земної кулі" фламандця А. Ортелія (1527-1598), карти якого відзначалися старанною обробкою. Сучасники вважали Ортелія найавторитетнішим географом.

Наприкінці XVI ст. створюють перші атласи спеціального призначення, прикладом яких є двотомний атлас навігаційних карт (1584-1585) Л. Вагенера, котрий жив у Нідерландах.

Друга половина XVI ст. — це час, з якого в Європі починаються

систематичні картографічні знімання суші, тобто безпосереднє вивчення місцевості. За їхніми результатами починають складати великомасштабні карти, які в наш час ми називаємо топографічними. Поширення набуває професія знімальника. Роботи знімальників не відрізнялися ще великою точністю, бо проводилися за допомогою компаса, мірних шнурів та колес, а доповнювалися окомірними замальовками, але вони сприяли підвищенню достовірності карт, які складалися за даними таких знімань. Зразком Топографічного мистецтва XVI ст. є карта Ф. Апіана в масштабі 1:45 000 на 40 аркушах (1554-1561). Протягом XVI ст. в європейських країнах сформувалося і набуло розвитку картографічне виробництво мануфактурного типу. До того існували невеликі приватні майстерні, які не в змозі вже були задовольнити зростаючі потреби в картах. Але й мануфактури знаходилися в приватній власності, тобто картографія того часу розвивалася завдяки приватній ініціативі, з боку держави підтримка мала епізодичний характер. Такий стан існував майже до кінця XVIII ст.

В Російській державі потреба в докладних картах виникла наприкінці XV ст., чому сприяли ліквідація роздрібнених феодальних князівств і започаткування централізованого управління країною. За допомогою карт створювали загальну картину об'єднаних земель держави, подавали відомості про сусідні країни й народи, які воювали або торгували з нею. Від часу зародження російській картографії були притаманні дві риси: реальний "польовий" характер вихідних матеріалів і державна спрямованість картографічної діяльності. Виготовлення карт (у допетровські часи їх називали "чертежами") заохочувалося державою і здійснювалося служивими людьми під час безпосереднього ознайомлення з місцевістю.

Розвиток у XVI ст. дипломатичних зв'язків з європейськими дер­ жавами пожвавив інтерес до Росії з боку іноземців, одним з наслідків якого була поява створених за кордоном карт Російської держави. Це карта А. Віда (1542), фрагмент якої поданий на рис. 10.6, а також

С. Герберштейна (1549), А. Дженкінсона (1562), Г. Меркатора (1594) та ін. Докладність іноземних карт дає підстави стверджувати, що під час створення їх використовувалися місцеві джерела, які не збереглися.

Першою рукописною докладною оглядовою картою Російської держави, відомості про яку дійшли до наших часів, був "Большой чертеж всему Московскому государству", створений близько 1600 р. Протягом

218

Рис. 10. 6 Фрагмент карти А. Вида (орієнтований на південний схід).

XVII ст. його кілька разів перекреслювали і доповнювали новими даними. За змістом "Большой чертеж" можна вважати маршрутною картою, тому що він містив топографічні дані вздовж річок і шляхів. Він не зберігся, але залишилася "Книга Большому чертежу" (1627), яка подає докладний географічний опис того, що було зображено на карті. Є підстави вважати, що графічний рисунок "Большого чертежа" був схожий на виготовлений у першій половині XVII ст. "Чертеж украинским и черкасским городам от Москвы до Крыма" (див. рис.

219

Божок А.П., Осауленко Л.Є., Пастух В.В.

10.12). Завершальною роботою періоду складання "чертежей" є створений у 1701 р. перший російський географічний атлас "Чертежная книга Сибири" С. Ремезова. Друкувався атлас з дерев'яних дощок. Порівняно з існуючими на той час західноєвропейськими картами "чертежи" були менш точними, не мали математичної основи, але деякі з них відзначалися різнобічною характеристикою природних особливостей показаної місцевості, містили відомості господарського, етнографічного та військово-політичного значення.

Подальшому уточненню знань про основні риси земної поверхні та її картографічного зображення сприяли відомості російських землепроходців, які вийшли 1639 р. до Тихого океану, відкрили 1648 р. протоку між Азією та Америкою, досліджували полярні береги Сибіру тощо.

Великі й могутні держави середньовіччя — арабський Халіфат і Ки­ тай — були країнами з високою географічною культурою, але створені

вних карти не мали істотного впливу на прогрес світової картографії.

10.4.Картографія нового часу

Удругій половині XVII ст. — першій половині XVIII ст. у Західній Європі відбувалося технічне вдосконалення капіталістичного способу виробництва, посилювалися економічні зв'язки між країнами світу. Практика потребувала нових карт з урахуванням наукових досягнень, критичного вивчення й опрацювання джерел для створення карт. Картографічні роботи займають помітне місце в діяльності багатьох академій наук, що засновуються протягом того часу: Паризької (1666), Берлінської (1700) та ін. Проведені градусні вимірювання дали змогу уточнити розміри і форму Землі. Збільшується кількість пунктів, для яких визначені географічні координати. Розвиток математичних наук забезпечив розробку більш точної математичної основи карт, їх проекцій. Питаннями математичної картографії займалися найвидатніші астрономи й математики XVII, а потім й XIX ст.ст.: К. Гаусе, Ж. Деліль, і. Ламберт, Л. Ейлер та багато інших. Вже з останньої чверті XVIII ст. набули широкого застосування математичні рівняння для створення плоского зображення земної поверхні. Картографічні роботи набувають такого розвитку і значення, що для виконання цих завдань приватних коштів було вже замало, картографічними роботами починають займатися державні установи, спочатку цивільні, а потім і військові.

Друга половина XVIII ст. відзначена такими важливими для картографування подіями, як використання для обгрунтування

знімань тріангуляції і застосування для топографічних карт проекцій. Ці нововведення започаткував у Франції Ц. Кассіні, під керівництвом якого в 1750-1789 p.p. була створена за результатами мензульного знімання докладна карта держави в масштабі 1:86000 на 182 аркушах (рис. 10.7).

220

Рис. 10. 7 Фрагмент топографічної карти Франції Ц. Кассіні

Початок XIX ст. став часом розгортання в багатьох країнах Західної Європи робіт по створенню точних топографічних карт для військових потреб. Усі роботи по створенню таких карт підпорядковуються, як правило, військовим відомствам. Таким чином, військова картографія набуває загальнодержавного значення.

Армія вимагала карт із зображенням не тільки предметів міс­ цевості, а й рельєфу. Наприкінці XVIII ст. рельєф почали зображувати штрихами, з середини XIX ст. все частіше застосовують горизонталі.

221