Файл: Божок А.П. Картографія.pdf

Божок А.ГГ., Осауленко Л.Є., Пастух В.В.

У XIX ст. особлива увага, завдяки діяльності окремих прогресивних діячів науки, приділяється тематичному картографуванню, хоча поодинокі приклади створення таких карт відносяться до кінця XVII — початку XVIII ст. — (карта вітрів 1688 р. і карта магнітних схилень 1701 р. англійського вченого Є. Гаппея). Для природничих наук, які набули значного розвитку, карта стає наочним і економним способом просторової реєстрації та викладу результатів досліджень.

Ще одна прикмета часу — початок використання карт у наукових дослідженнях, завдяки яким були встановлені закономірності розподілу природних явищ на планеті, зональність клімату, рослинного покриву тощо.

Саме в XIX ст. вперше зафіксовано й слово "картографія" в опублі­ кованому бюлетні Географічного товариства у Парижі за 1840 p., але довгий час не було однозначного чйого тлумачення. Цим словом позначали то дослідження з історії картографії, то теорію картографічних проекцій, то об'єднували ним питання з технології складання й відтворення карт. З кінця XIX ст. географічна карта та її історія розглядаються як предмет окремої наукової дисципліни географічного циклу.

Новий час відзначений також удосконаленням друку карт: замість гравірувальних дошок або пластин впроваджується літографія з використанням плоских друкованих форм, що прискорило тиражування карт і дало змогу виготовляти їх багатоколірними.

До XIX ст. відносяться помітні успіхи в картографії північно-амери­ канського континенту. Так, Гідрографічна служба Сполучених Штатів виготовляла карти з найнадійнішими шляхами між портами з урахуванням течій, вітрів тощо, з'явилися геологічні карти, карти земельного кадастру та ін.

У країнах з ісламським і буддійським віросповіданням картогра­ фічні твори часто продовжують відтворювати релігійно-філософське уявлення світу.

Російська картографія досягла значних успіхів у XVIII ст. завдяки державним перетворенням Петра І, його активній зовнішній політиці й заходам по піднесенню економіки країни. Для розвитку картографії особливе значення мало започаткування систематичної підготовки картографів, геодезистів, топографів і астрономів для картографічних зйомок. З 1720 р. почалися планомірні державні знімання з метою складання генеральної карти Росії. Організовуються експедиції для картографування морів. З 1705 р. в Москві почала діяти Цивільна друкарня В.О. Кіпріянова, де тиражували й карти. Державними зйомками певний час керував видатний картограф і географ І.К. Кирилов (1689-1739). Він багато працював над тим, щоб показати на картах державу в усьому її просторі та з належною повнотою, підготував

Рис. 10. 8 Фрагмент карти з "Атласа Российского"

до друку 37 карт, з яких особливо цінна Генеральна карта 1734 р. Ця карта свідчила про значні успіхи в географічному вивченні країни.

З 1739 р. роль основного центру по вивченню країни відіграє Географічний департамент Академії наук, заснованої 1724 р. У 1745 р. департамент видає знаменитий "Атлас Российский" на 20 аркушах (фрагмент одного з них поданий на рис. 10.8). Роботами по його створенню керував Л. Ейлер, запрошений до Росії. До кінця століття департамент опублікував понад 250 карт, на яких подавалися результати державного знімання, матеріали експедицій Петербурзької Академії наук, морських плавань та інших географічних досліджень. У 1857 р. департамент очолив М.В. Ломоносов (1711-1765). Він багато зробив для наукової постановки картографічних робіт, турбуючись про

Божок А.П., Осауленко Л.Є., Пастух В.В.

теоретичну і практичну підготовку молодих кадрів, збирання еконо­ мічних відомостей для удосконалення змісту карт, збільшення кількості астрономічних пунктів як координатної опори зйомок і карт тощо.

З 1765 р. майже століття тривало в Росії генеральне межування земель міст, сіл, інших землевласників, яке охопило Європейську Росію та Крим. За результатами знімань складалися плани, карти і атласи окремих територій, а потім зведений атлас з 42 картами губерній і генеральною картою держави. На початку XIX ст. матеріали межування були використані для складання першої докладної державної карти Росії на 100 аркушах у масштабі 1:840 000 (рис. 10.9).

Від середини XIX ст. для задоволення потреб армії силами військово-топографічної служби створюється триверстна карта Європейської Росії (1:126 000), що мала вже непогану геодезичну основу. Перші з 500 її аркушів були видані в 1845 р. Згодом були ство-

Рис. 10. 9 Фрагмент стоаркушевої карти Російської імперії 224

Картографія

рені карти й інших масштабів, у тому числі десятиверстна (1:420 000) на 152 аркушах, робота над якими тривала протягом 1865-1871 pp.

У Росії цього часу все більшого значення набуває тематичне картографування, яким займалися в цивільних державних установах. Це сприяло розвитку багатьох природничих і суспільних наук, що, в свою чергу, зумовило розширення меж застосування карт. Удосконалювалися методи використання карт завдяки співпраці видатних картографів, географів та інших вчених того часу. Так, велике теоретичне і практичне значення в картографуванні грунтів набули праці В.В. Докучаева. Багато зробив для складання нових карт з економіки і населення П.П. Семенов-Тянь-Шанський. Численний матеріал для картографічних робіт здобувався в наукових експедиціях по вивченню Росії та інших країн, серед керівників яких бачимо М.М. Пржевальського, І.М. Мушкетова,. М.О. Сєвєрцова, П.О. Кропоткіна, М.В. Певцова, В.П. Обручева та багатьох інших. Організовувало експедиції Географічне товариство Росії, засноване 1845 р. Значною подією в історії російської картографії стала Гіпсометрична карта європейської частини Росії (1889), складена О.А. Тілпо. На ній вперше були правильно зображені Середньоросійська та Приволзька височини (як назвав їх учений).

Поряд з державними установами виготовленням карт починають займатися й комерційні підприємства. Найбільшими серед них були підприємства А.Ілліна і А. Маркса. Перше з них сприяло, зокрема, забезпеченню народної освіти навчальними картами і атласами, бо саме в XIX ст. географію почали вивчати в середніх школах.

У новий час у більшості країн картографією займалися геодезисти, топографи, землеміри, гравери-художники тощо, які оволодівали картографічною справою під час багаторічної практичної роботи. Вищої картографічної школи ще не існувало.

10.5.Картографія новітнього часу. Чинники

їїподальшого розвитку

Інтенсивний розвиток картографії продовжується протягом XX ст. у багатьох країнах. Перша світова війна зумовила різке збільшення випуску топографічних карт і дала поштовх до впровадження нових методів знімання, зокрема аерофототопографічної. Нові методи і засоби знімання спричинилися до корінного вдосконалення топографічних робіт, які залишалися в підпорядкуванні військової служби держав.

Одним з результатів діяльності створених протягом XIX ст. в різних країнах Географічних товариств було встановлення міжнародних зв'язків з географії і картографії. На початку XX ст. це проявилося

225

Божок А.П., Осауленко Л.Є., Пастух B.ES.

лосиленням роботи над Міжнародною картою світу в масштабі 1:1 000 000. До успіхів цивільної картографії цього часу слід віднести й появу національних атласів у ряді країн світу.

У другій чверті XX ст. формується сучасне розуміння картографії. Цьому передував процес переосмислення завдань картографії як науки. Оскільки в XVIII-XIX ст. значна увага приділялася топографо-геоде­ зичним роботам, ці завдання обмежувалися здебільшого розв'язанням суто геометричних і графічних питань зображення земної поверхні, що сприймається зорово. Розвиток тематичного картографування, для якого потрібні більш різноманітні відомості про реальний світ, сприяв відновленню дещо втрачених зв'язків картографії з географічними науками. Розширення інтересів картографії викликало потребу в нових теоретичних розробках, проведенні серйозних наукових досліджень. Наприкінці 30-х років картографію почали розглядати як науку, що вивчає карти як особливий спосіб відображення дійсності, а також методи і процеси складання і відтворення карт.

Після другої світової війни картографічна діяльність набуває розмаху не тільки в багатьох країнах Європи та Ази, а й на всіх континентах. Значних усіііхів досягнуто у великомасштабному топографічному вивченні земної поверхні. Найбільші здобутки в цьому має Європа, далі йдуть Північна Америка, Азія, Південна Америка, Африка, Австралія та Океанія. Одним з основних завдань державних топографічних служб стає оновлення карт, тобто приведення їх змісту у відповідність із сучасністю.

Продовжується створення морських карт. У наш час морські навігаційні карти є для всіх прибережних зон, складаються топографічні карти шельфів та ін.

Все iHTeHqHBHiuje розвивається тематичне, а згодом і комплексне картографування, особливо в напрямку відображення природних ресурсів і продуктивних сил з метою раціонального використання їх. Такі роботи охоплюють не тільки сушу, а й океани та моря.

До створення значних картографічних творів залучаються наукові установи й провідні науковці різних галузей знань. У багатьох країнах, що розвиваються, формуються національні картографо-геодезичні служби, багато уваги приділяється створенню національних і регіональних атласів. Великого значення набувають міжнародні зв'язки з картографії, завдяки чому в 1961 р. організується Міжнародна картографічна асоціація (МКА). До кола проблем, якими вона займається, входить співробітництво в галузі картографічної освіти, тематичного картографування, автоматизації картографічних робіт та ін. Привертає увагу спільна праця фахівців різних країн над

Міжнародною картою світу в масштабі 1:2500000, яка була завершена в 1975 р. Помітно впливає на зміцнення міжнародних зв'язків з картографії Організація Об'єднаних Націй, в складі якої 226

Картографія

функціонує картографічна секція Департаменту технічної кооперації. Ознакою часу є роботц*над комплексними атласами окремих країн, картографічними виданнями для освітянських закладів. Помітною стає й робота з популяризації картографічних знань, про що свідчить поява багатьох видань для масового користувача, які привертають увагу винахідливим художнім оформленням.

Значних успіхів досягла й картографія за часів існування СРСР. Організоване в 1919 р. Вище геодезичне управління вбачало своє головне завдання в топографічному вивченні країни, необхідному для багатостороннього дослідження і планомірного використання природних багатств, раціонального розміщення виробництва. Під керівництвом Ф.М. Красовського (1878-1948) виконуються роботи по створенню єдиної геодезичної основи країни, обчисленню розмірів земного еліпсоїда, з теорії картографічних проекцій. Паралельно розвивається тематичне картографування. Вже в 1920 р. складено багато економічних карт для обгрунтування Державного плану електрифікації країни. З 1934 р. школи почали працювати за єдиною програмою, яка передбачала підвищення ролі карт на ШКІІ~:НИХ заняттях. У створенні навчальних карт і атласів брали участь кращі географи-методисти — М.М. Баранський, Ю.М. Шокальський, О.О. Борзое, В.А. Каменецький та ін. У 1937 р. приймається спеціальне рішення про створення для школи високоякісних навчальних карт, і вже наступного року їх видано близько 3 млн. примірників, починається також випуск шкільних атласів.

Вершиною картографічної праці у довоєнні роки став "Большой советский атлас мира" (БСАМ), перший том якого надруковано в 1937 р. До нього входять карти з фізичної, економічної та політичної географії світу й Радянського Союзу.

У ці ж роки повністю реконструюється картографічна промисловість, впроваджуються фотомеханічні методи підготовки карт до друку і швидкісні офсетні машини для тиражування карт, завдяки чому істотно підвищилася продуктивність праці.

Особливо слід відзначити добру організацію підготовки картографічних кадрів і систематичних наукових досліджень у країні. В 1923 р. засновується перша вища картографічна школа у вигляді картографічної спеціальності на геодезичному факультеті Московського межового інституту (тепер Московський державний університет геодезії та картографії), а в 1929-1930 pp. відкриваються картографічні спеціальності на географічних факультетах Московського і Ленінградського (нині Санкт-Петербурзького) університетів. На відміну від підготовки фахівців у Межовому інституті, яка мала інженерне спрямування, університети давали змогу картографам одержувати ширші знання з наук про Землю і суспільство, що сприяло активній участі фахівців-картографів у

227

Божок А.П., Осауленко Л.Є., Пастух В.В.

розробці змісту карт, а не тільки суто технічних питань. Значний внесок у цей процес зробили теоретичні праці видатного російського картографа К.О. Салищева (1905-1988), автора перших підручників з картознавства, проектування і складання карт для вищої школи. Згодом він був почесним членом Міжнародної картографічної асоціації, в 1964-1980 pp. — віце-президентом Географічного товариства СРСР. Посиленню і подальшому розвитку науково-дослідницької діяльності, якою на перших порах займалася вища школа, сприяло створення у 1928 р. Центрального науково-дослідного інституту геодезії, аерофотозйомки і картографії в Москві, а також наукова діяльність інших дослідних закладів.

У повоєнні роки багато було зроблено для великомасштабного картографування країни. Відновився випуск шкільних навчальних атласів, стінних карт, що видавалися серіями для кожного з курсів географії. Для підвищення рівня знань учнів з топографії вийшли друком комплекти навчальних карт і окремі аркуші топографічних карт. Зміст усіх видань був погоджений з новими програмами вивчення географії.

Видатних результатів досягнуто в тематичному і комплексному кар­ тографуванні, розробці й створенні комплексних географічних атласів. Діапазон їхнього змісту дуже широкий: від атласів окремих областей до атласів світу, від комплексних атласів по окремих галузях географії до всеохоплюючих атласів з фізичної, економічної і політичної географії, від атласів масового вжитку до капітальних наукових праць. Прикладом вдалого застосування принципів комплексного картографування є Географічний атлас для вчителів середньої школи (перше видання з'явилося в 1954 p.). Багатством змісту виділяються тритомний Морський атлас (1950-1959), Фізико-географічний атлас світу (1964), чотиритомний Атлас океанів (1974-1980) та багато ін. Для всебічного вивчення та використання природних умов і ресурсів країни ство­ рюються такі державні карти як геологічна, грунтів, лісів тощо. Для них властиві єдиний масштаб (1:1 000 000), єдина система розграфлення.

Повоєнні роки відзначені інтенсивною розробкою питань картогра­ фічного методу дослідження об'єктів реального світу — нового розділу картографії, основна мета якого полягає в пошуках і вдосконаленні методів застосування карт для наукового аналізу, вивчення та пізнання природних і суспільних явищ. Разом з тим поглиблюються дослідження з питань генералізації та об'єктивізації змісту загальногеографічних карт, тематичного картографування. В останні десятиліття вирішуються питання, пов'язані із застосуванням у картографічній справі ЕОМ, автоматики, матеріалів космічної зйомки, інших досягнень науки і техніки.

Перспективи розвитку картографії пов'язані з безперервним розширенням меж застосування карт та інших картографічних творів, посиленням їхньої ролі у вирішенні багатьох питань господарського і

228

Картографія

культурного будівництва та в науково-дослідницькій діяльності Це відбувається завдяки тому, що карта не має суперників, які б подавали просторову інформацію в такому компактному, систематизованому і одночасно зручному для зорового сприйняття вигляді.

Чинники розвитку картографії різні. Одним з основних є постійне поглиблення і розширення наших знань про Землю та інші об'єкти реального світу, зокрема Сонячної системи. Це призводить до необхідності уточнення, деталізації та оновлення змісту існуючих карт, розширення їхньої тематики, появи карт, нових не тільки за змістом, й за формою.

Вихід людини в космос озброїв картографію новими технічними засобами одержання просторової інформації, які забезпечують її однаковість і одночасність для будь-яких за розміром територій, оперативне надходження і регулярне оновлення. З'явилася можливість вивчати важкодоступні і зовсім недоступні об'єкти на Землі і в космосі. Завдяки їй розпочато картографування невидимого боку Місяця, інших планет Сонячної системи. Космічна інформація забезпечила створення тематичних карт таких явищ, для яких практично неможливо було одержати необхідні дані іншими методами. Прикладом цього є перші в історії картографії глобальні

карти хмарного покриву Землі, льодової обстановки тощо. Принципово нова інформація одержана для багатьох традиційних за темою карт, наприклад, геологічних.

Ще одним чинником розвитку картографії є ускладнення суспільно­ го життя. Інтенсифікація галузей виробництва, що вже існують, і поява

нових, організація та керівництво різними сторонами суспільного розвитку, необхідність вирішеня нових завдань, які постають перед суспільством (наприклад, з охорони і контролю природного середови­ ща) потребують різноманітного картографічного забезпечення.

Зростання кількості населення, розвиток народної освіти, підвищення культурного рівня людей та їхнього добробуту ведуть, поряд з іншими наслідками, до збільшення тиражів карт. Урізноманітнюється й тематика карт для широкого вжитку, прикладом чого є різні за змістом і призначенням туристські карти, попит на які

підвищується із посиленням інтересу до туризму.

Перспективи розвитку картографії обумовлюються також успіхами наукових досліджень і розробок. Серед них здобутки картографічного методу досліджень, який дозволяє повніше використовувати карти в науковій і практичній роботі. Переосмислення картографії з позицій

системного підходу до вивчення реального світу, розуміння карти як

образно-знакової просторово-часової моделі дійсності дає змогу

виявити шляхи вдосконалення змісту карт, найефективнішого вирішення багатьох питань, пов'язаних зі створенням карт.

229

Божок А.П., Осауленко Л.Є., Пастух В.В.

Не останню роль відіграє вдосконалення технічної бази картографічного виробництва, зростання ролі електронної та автоматичної техніки, що забезпечує зниження матеріальних і трудових затрат під час створення карт і покращення в той же час їхніх естетичних якостей, дає можливість розробляти нові види картографічних творів.

Важливим для подальшого розвитку картографії є створення банку просторової і тематичної інформації про оточуючий людину світ, що стає можливим з використанням сучасної техніки. Банк має стати одним з основних компонентів загальної географічної інформаційної системи, яка підвищить оперативність створення і використання карт.

10.6. Картографія України

Картографування території України пройшло довгий шлях від примітивних рисунків невеликих ділянок до різноманітних за змістом, масштабом, призначенням та іншими ознаками карт нашого часу.

Поява перших картографічних зображень території сучасної України відноситься до сивої давнини. У 70-ті роки нашого століття під час археологічних розкопок на Черкащині знайдено одне з найдавніших первісних зображень, яке склали наші пращури за 13 000 років до н.е. на бивні мамонта (рис. 10.10). Фахівці розшифрували подані на ньому об'єкти і знайшли їх на місцевості. Вражає те, що сучасний ландшафт зображеної території має обриси, схожі з відбитими на доісторичному

Рис? 10. 10 Найдавніше із знайдених зображень частки терену України на бівні мамонта

230

Рис. 10.11 Карта, складена за даними К. Птоломея (II ст.) і видана А. Ортелієм у 1590 р.

рисунку. На жаль, інших подібних пам'яток "місцевого" походження не знайдено (може поки що).

З часом зображення терену України знаходимо на картах, складених в інших країнах. Однією з них є карта Кпавдія Птолемея (II ст. н.е.), яка була відтворена за описом вченого і видана у 1590 р. А. Ортелієм (рис. 10.11). Відображені на ній Чорне та Азовське моря мають схожі з сучасними обриси. Найбільша інформація подана для чорноморського узбережжя, добре знаного грецькими мореплавцями. Прилеглі до морів землі подані з меншою достовірністю, але досить докладно вказані річки, які були, перш за все, продовженням водних шляхів. Збереглися деякі давньогрецькі морські путівники (перипли) із зображенням Чорного моря та ін.

Наступний етап у картографуванні території України пов'язують з Київською Руссю, але про "наявність картографічних зображень цього періоду є тільки непрямі відомості. Не дійшли до наших часів і топографічні зображення XV-XVI ст., однак певне уявлення про їхній можливий вигляд дають такі пізніші джерела, як "Книга Большому чертежу" (1627) і "Чертеж украинским и черкасским городам от Москвы до Крыма" (середина XVII ст.). Перша праця є описом двох