ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 18.10.2024
Просмотров: 54
Скачиваний: 0
Божок А.П., Осауленко Л.Є., Пастух В.В. |
| |
(рис. 5.19, г). Структуровану стрічку називають також епюроюЛ Поєднання стрічок і стрілок дозволяє показати величину і склад) транспортних потоків у протилежних напрямках. Співвідношення і ширини структурних елементів смуги встановлюють як заі
абсолютними, так і за відносними показниками.
Масштабні стрічки (смуги) застосовують також на гідрологічних! картах. Ними показують, наприклад, витрати води на річках. Напрям зміни показника завжди пов'язаний з напрямком течії, в якому збіль шується і ширина стрічки, тому додаткових векторних позначень може не бути (рис. 5.19, д).
Розміщують знаки руху на карті по-різному. Переміщення точкових об'єктів показується стрілками, з яких складається певна лінія (напрямок) руху. Векторні знаки можуть доповнювати маршрутну лінію (рис. 5.19, є). Переміщення об'єктів, розвинутих на значній території, позначається сукупністю стрілок, розкиданих на певних ділянках карти (рис. 5.19, є).
Знаки руху можуть передавати шляхи переміщення точно або і схематично (рис. 5.19, б, в). У першому випадку знаки розміщують за реальними напрямками переміщення об'єктів (наприклад, за шляхами сполучення), в другому — довільно з'єднують початок і кінець руху. Такий прийом дозволяє узагальнити зображення, виділити пункти, між якими здійснюється зв'язок тощо.
Спосіб картодіаграм зручний для зображення сумарної величини якого-небудь об'єкта, його структури або динаміки по одиницях територіального поділу за допомогою діаграм. Діаграми розміщують на карті всередині кожної одиниці поділу.
Картодіаграмою називають не тільки спосіб зображення, а й саму карту, складену цим способом. Становлення способу пов'язано з бажанням унаочнити статистичні дані про ті чи інші об'єкти, показати просторове розміщення їх.
Цим способом найчастіше зображують соціально-економічні об'єкти. Одиниці територіального поділу визначаються за політичним, політико-адміністративним або господарським поділом, хоча можливі й інші підходи. Це може бути країна, область, район, господарство певного типу (наприклад, сільськогосподарський кооператив), а також басейн моря, озера, річки тощо.
Діаграмні фігури відрізняються формою, розміром та структу-' рою. Форма їх здебільшого проста — це лінійні діаграми у вигляді витягнутих стовпчиків, смужок тощо, довжина яких пропорційна порівнюваним величинам, діаграми компактної форми у вигляді квадратів, кружків, прямокутників та ін., площа яких пропорційна порівнюваним величинам, об'ємні діаграми у вигляді кубів, куль тощо, об'єм яких пропорційний порівнюваним величинам (рис. 5.20, а-д). Структурні діаграми (рис. 5.20, є) є більш складними побудовами, вони мають вигляді фігури, поділеної на частини відповідно до співвідношення складових частин об'єкта. Один з варіантів такої
80
Картографія
побудови — зіркові діаграми, в яких довжина променів пропорційна складовим об'єкта (рис. 5.20, є). Розміри діаграмних фігур визначають за кількісними показниками об'єкта, використовуючи здебільшого абсолютні величини (кілограми, тонни, штуки тощо), рідше — відносні (процентне співвідношення складових об'єкта тощо).
Різні графічні прийоми (способи) побудови діаграмних фігур полегшують визначення переданих ними кількісних показників та їхнє порівняння. Загальну величину об'єкта можна показати, склавши діаграму з визначеної кількості рівнозначних плоских фігурок, — це
Рис. 5.20. Картоетаграмні фігури: лінійчасті, або стовпчасті (а), компактної форми (6,в), об'ємні (г, д), структурні (є), зіркові (є)
"віденський спосіб". Загальну фігуру можна скласти також з фігурок, різних за кількісним значенням, а .отже, й розміром, — це спосіб розмінної монети. На частини встановленого розміру можна також ділити кубики або стовпчики — це способи кубиків і поділених стовпчиків. Названі прийоми формування діаграм ілюструє рис.5.21.
Картодіаграмою можна передати на карті не тільки стан об'єкта на певну дату, а й зміни в часі, розмістивши, наприклад, послідовно кілька фігур, однакових за формою але різних за розміром відповідного стану об'єкта в різні проміжки часу. Добре передають такі зміни графіки.
Слід пам'ятати, що кожна картодіаграмна фігура подає уза гальнену характеристику певної кількості однорідних розосеред жених об'єктів, розташованих у межах одиниць територіального поділу, тому на карті обов'язково мають бути границі такого поділу.
Картодіаграмна фігура може займати будь-яке місце в межах
81
Рис. 5.21. Географічні прийоми, що полегшують зіставлення діаграмних фігур;! "віденський спосіб" (а), спосіб "розмінної монети" (б), спосіб кубиків (в) таї поділених стовпчиків (г)
територіальної одиниці (рис.5.22, а, б). Бажано, щоб фігура була! розміщена в центральній частині окресленої ділянки площі. Ще одная ознака способу картодіаграм — дуже спрощена географічна основа, І завдяки чому вся увага концентрується на діаграмних фігурах.
Рис. 5.22. Картодіаграми зі структурними (а) та простими фігурами, якії доповнені конкретними кількісними значеннями показника (б)
Спосіб картограм — це спосіб відображення на карті середньої! інтенсивності якого-небудь об'єкта в межах територіальних одиниць.! Для наочності зображення кожну з них розфарбовують або штрихують* При цьому за насиченістю кольорового тону або густотою штрихування | судять про зміни величини показника (рис. 5.23, а).
Зауважимо побіжно, що картограмою називають не тільки| спосіб зображення, а й саму карту.
Найчастіше картограмою ілюструють соціально-економічнії явища, приймаючи за одиницю картографування одиниці політичного, і політико-адміністративного й адміністративного поділу території, тобто |
82
Рис. 5.23. Картограма за адміністративним поділом (а) та уточнена картограма (б)
поділу, не пов'язаного з географічно обгрунтованим районуванням об'єктів. Чим менші одиниці територіального поділу, тим точніша характеристика об'єкта картографування. Картограма зображує об'єкти розосередженого поширення.
Картограми, як і картодіаграми, створюють за статистичними даними, тому обидва способи часто називають статистичними. На відміну від картодіаграм, в картограмах використовують тільки відносні показники (наприклад, середня густота населення, тобто кількість чоловік на одиницю площі; відсоток населення, виділений за віковими, професійними та іншими ознаками; відсоток площі, зайнятої певними сільськогосподарськими угіддями, тощо).
Недоліком картограм є те, що за усередненими даними, поши реними на всю площу територіальної одиниці, приховуються неодна ковість розповсюдження об'єкта, ті ділянки, де об'єкта картографу вання немає. Щоб уникнути цього, на території, яка картографується, виділяють спочатку площі, де об'єкт відсутній, а потім складають картограму. Зображення з виділеними ділянками площі, на яких об'єкт відсутній, називають уточненою або виправленою картограмою.
Наприклад, на картограмі, яка показує розміщення зернових культур, не заповнюють умовними знаками площі, зайняті лісом (рис. 5.23, б).
Ще один різновид — узагальнена, або згладжена, картограма. На такій картограмі зняті границі між суміжними одиницями поділу території (наприклад, між районами), якщо вони мають однакові кількісні показники.
Застосування однакових зображувальних засобів при створенні картографічного зображення різними способами спричиняється до є зовнішньої схожості деяких із них. Основні ознаки, Що дають можливість впевнено розрізняти способи картографічного
83
|
Божок А.П., Осауленко Л.Є., Пастух В.8. |
Щ |
|||
|
|
|
|
|
|
зображення, наведені в таблицях 5.2-5.4. |
|
||||
Локалізовані значки і картодіаграму легко розпізнати, якщо] |
|
||||
звернути увагу на те, за яким показником об'єкт передано на тій чи іншій 1 |
|
||||
карті і як розміщені умовні знаки (табл. 5.2; рис. 5.4, 5.22). |
|
||||
|
|
|
Таблиця 5.2 |
|
|
Основні відмінності локалізованих значків і картодіаграм |
|
||||
Передають індивідуальні |
Передають сумарні показники |
|
|||
показники об' єктів точкової |
об' єктів, що знаходяться в межах |
|
|||
локалізації |
певної ділянки території |
|
|||
Умовні знаки локалізовані в |
Умовні знаки розміщені всереди |
|
|||
точках розташування об' єктів |
кожної з ділянок території |
|
|||
Кількісний фон та ізолінії з пошаровим зфарбуванням різняться перш за все можливостями визначення кількісних значень будь-якої точки в межах зображеної території, а також за іншими ознаками (табл. 5.3; рис. 5.12, 5.31, д).
Таблиця 5.3 Основні відмінності кількісного фону та ізоліній з пошаровим фарбуванням
Графічна й змістова частини дагенди чітко виражені: перша складається із зафарбованих (заштрихованих) прямокутничків, а друга - з відповідних кількісних значень, розміщених проти кожного з прямокутничків
Межі ділянок на карті не мають кількісного значення
Значення показника на карті від точки до точки в усіх напрямках змінюється стрибкоподібно
На карті ділянки різного кольору (різної густоти штрихування) можуть розміщуватись мозаїчно, тобто поряд з ділянкою першого за легендою кольору може бути ділянка третього або іншого кольорів
Інтерполяція кількісних значень показника неможлива
Графічна і змістова частини легенди об' єднані у шкалу поступо вої зміни показника, в якій кількісні значення є елементами шкали
Межами ділянок на карті, а також у шкалі показника в легенді є ізолінії, які мають кількісне зшченш
Значення показника на карті від ізолінії до ізолінії змінюється поступово
На карті колір (штрихування) суміжних ділянок змінюється в тій самій послідовності, яка подана в шкалі, тобто за ділянкою першого за легендою кольору йде ділянка другого, третього і так далі кольорів
Для будь-якої точки, що знаходиться між ізолініями, можна шляхом інтерполяції визначити її кількісну величину
Кількісний фон і картограму розпізнають за видом об'єктів, їхніх показників та способом визначення меж між окремими ділянками зображення (табл. 5.4; рис. 5.11, 5.23).
84
В більшості випадків відображає природні об' єкти
Межі окремих ділянок встановлю ють за розміщенням на географічній основі точок з різними кількісними значеннями. Межі можуть бути пов' язані з поділом території за кількісними відмінами
На картах відображають як абсолютні, так і відносні показники
В більшості випадків відображає соціально-економічні об'єкти
Межі окремих ділянок встанов люють за господарським, терито ріальноабо політико-адміністра- тивним поділом
На картах відображають тільки відносні показники
5.4. Способи зображення рельєфу
За усталеною традицією способи зображення рельєфу розглядають окремо, тому що рельєф є складним об'єктом, який потребує різноманітніших, ніж інші об'єкти, прийомів і способів картографічного зображення. Ними намагаються, перш за унаочнити об'ємність (тривимірність) форм рельєфу. Деякими способами передається безпосередня характеристика рельєфу (безперевність його поширення, різноманітність окремих форм за обрисами, розмірами, крутістю схилів, орієнтуванням тощо), іншими —
результати тематичного вивчення рельєфу (ступінь розчленування, геоморфологічне районування тощо). Окремі способи можна застосовувати як для безпосередньої, так і для тематичної характиристики рельєфу. Різними є підходи й до зображення рельєфу на загальногеографічних і тематичних картах.
Одним із широковживаних способів безпосередньої характеристики рельєфу є спосіб горизонталей як різновид способу ізоліній. Нагадаємо, що горизонталі, або ізогіпси (від грецької гіпсо — висота) — це лінії, які з'єднують точки з однаковими висотами. Сукупність горизонталей дає можливість показати різні форми рельєфу, площа яких виражається в масштабі карти, їх протяжність, складність, орієнтування за сторонами горизонту тощо. Поряд з цими якісними характеристиками вони дають можливість одержати кількісні показники висоти (абсолютної або відносної) окремих елементів рельєфу. З метою зручності визначення висотних характеристик рельєфу для частини горизонталей вказують їхню висоту (при цьому верх цифр направлений у бік збільшення висоти).
Спосіб горизонталей має не тільки великі переваги щодо точ ності і метричності, а й такі недоліки, як недостатня наочність у пере дачі об'ємності рельєфу, його пластики, котра створюється завдяки різним формам й типам рельєфу, розчленованості поверхні, висотній
85
|
Божок А.П., Осауленко Л . е . , Пастух В.В. |
1 |
|
|
|
|
|
зональності тощо. Деякої об'ємності зображення рельєфу горизонталя- |
і |
||
ми набуває при значних відмінах у кутах нахилу схилів: близьке розта- |
І |
||
шування ізогіпс на крутих схилах порівняно зі значними проміжками між |
І |
||
ними на пологих схилах створює певний пластичний ефект. |
|
||
Ефект пластичності можна посилити, застосувавши освітлені |
1 |
||
ізолінії. Цей прийом полягає в тому, що на освітлених схилах І горизонталі мають світлий або білий колір, а на затінених — горизонталі І темного кольору подаються світлими або білими за кольором І ізогіпсами, затінені ділянки — темними. Додатковий пластичний ефект ] створює також зміна товщини ізоліній залежно від експозиції схилу.
Для підвищення виразності подання рельєфу горизонталями за- ] стосовують пошарове фарбування (див. спосіб ізоліній). На картах І рельєфу такий прийом набув назви гіпсометричного способу зобра- ] ження.
Пошарове фарбування здійснюють за кольоровою шкалою, і розробленою з урахуванням особливостей рельєфу та здатності ] кольорів створювати пластичний ефект. Шкала в даному випадку є 1
графічним зображенням послідовної зміни кольорів (за насиченістю і |
|
тоном) відповідно до зміни висоти рельєфу, його висотних ступенів |
|
(рис. 5.24). При |
цьому різними кольорами можна показати основні |
висотні зони, а насиченістю кольорів — поступове підвищення рельєфу І |
|
в межах цих зон. |
Традиційно для території з висотою від 0 до 200 м |
застосовують кольори зеленої чи сіро-зеленої гами, для ділянок з ] висотою понад 200 м — жовто-палеві, що далі переходять в коричнево-оранжеві і червонуваті. На виданих картах пошарове і
фарбування найчастіше виконується за принципом: "чим нижче, тим |
] |
темніше" (для низовин), або навпаки — "чим вище, тим темніше" (для |
І |
височин і гір). Це так звана затемнювальна шкала. Інколи в |
|
картографічній практиці застосовується освітлена шкала побудована |
І |
за принципом "чим вище, тим світліше", в якій дається перехід кольорів |
і |
від білого (зображення скель, льодовиків не зафарбовується) до 1 світло-коричневих, коричневих, темно-зелених, зелених і т. д. На картах використовують шкали, різні за кількістю й величиною висотних ] ступенів. Вони можуть мати однакові й змінні висотні ступені.
Дрібномасштабні карти, на яких рельєф з можливою для ] певного масштабу докладністю поданий гіпсометричним способом, !
називають гіпсометричними картами. Цей спосіб застосовують також |
] |
на фізичних картах, які відрізняються від гіпсометричних більш |
|
узагальненою характеристикою рельєфу. Ізогіпси на таких картах іноді |
і |
відсутні, чим посилюється ефект пластичності зображення (роль ізогіпс |
і |
виконують границі між кольорами фарбування). |
|
Деякі форми рельєфу навіть на великомасштабних картах не |
|
можуть бути виражені горизонталями (як основними, так і додатковими |
] |
та допоміжними). В цих випадках застосовують інші способи |
|
зображення — ареалів, лінійних знаків та локалізованих значків. |
|
Зокрема, способами ареалів і лінійних знаків (рис. 5.25) показують різкі |
1 |
• |
|
86 |
|
Рис. 5.24. Гіпсометричні шкали з різними інтервалами перерізу
порушення рельєфу, яким властиві велика крутість і незадернованість схилів (яри, промоїни, скелясті обриви, скелі тощо), а також форми, які швидко розвиваються (зсуви, кам'яні річки та ін.).
Поодинокі форми рельєфу (скелі-останці, окремі лежачі камені-орієнтири, входи в печери і гроти тощо), які не виражаються в масштабі карти, але мають істотне практичне значення, передають способом локалізованих значків. Залежно від масштабу карти одні й ті ж об'єкти можуть бути зображені або способом ареалів, якщо їх контури чітко окреслюються в масштабі карти, або локалізованими значками, якщо об'єкти (наприклад, кургани, ями, кратери вулканів тощо) замалі для окреслення (рис. 5.26, а, б).
Рельєф на картах передається також способом висотних позначок, який полягає в підписуванні абсолютних висот характерних точок місцевості: вершин гір і горбів, вищих точок вододілів, перевалів, сідловин, рівнів води (урізів) у річках, озерах тощо.
87