Файл: Божок А.П. Картографія.pdf

Божок А.П., Осауленко Л.Є., Пастух В.В.

картографування чи його складові, називають показниками картографування (спрощено показниками). Ці показники бувають якісними (наприклад, різні типи грунтів, галузі виробництва) і кількісними (маса, висота точок, густота населення). Кількісні показники у свою чергу, ділять на абсолютні, отримані під час вимірів, підрахунку об'єктів (їх можна виразити в одиницях виміру — метрах, або штуках, екземплярах тощо), і відносні, отримані в результаті певних обчислень (наприклад, ділення одних чисел на інші для визначення густоти населення, тобто кількості чоловік на одиницю площі; підрахування відсотків цілого тощо). Серед них є індивідуальні для кожного окремого об'єкта як населений пункт, сумарні, що об'єднують однорідні показники кількох об'єктів, наприклад, кількість підприємств в населеному пункті, і структурні, що відображають поділ об'єкта на частини за певними ознаками, наприклад, склад сільськогосподарських угідь: орні землі, пасовища тощо.

І якісні і кількісні показники бувають аналітичними, або елемен­ тарними, тобто такими, що отримані під час безпосереднього ознайом­ лення з певним об'єктом (наприклад, для повітря — це температура, тиск; для певної території — площа, зайнята лісом, та ін.), і синтетич­ ними, або узагальнювальними, визначеними за кількома параметрами (їх враховують, наприклад, при районуванні території за економічним розвитком, природними особливостями). Показники бувають порівняні (кількість виробленої продукції різними підприємствами в грошовому ви­ мірі, тобто в однакових одиницях) та непорівняні, (та ж сама продукція, але у фізичних одиницях, наприклад трактори, меблі, текстильні вироби тощо). Розрізняють також моментні показники (на конкретну дату або час, наприклад температура повітря в певну годину доби) й інтервальНі (наприклад, температура повітря за певний проміжок часу — добу, місяць, рік тощо). Крім того, є прямі і непрямі, основні і додаткові тощо.

Об'єкт картографування може мати кілька показників, кожен з яких характеризує його з тієї чіл іншої точки зору (табл. 5.1), але для певної карти відбирають лише ті показники, котрі відповідають її призначенню та тематиці.

Зображені на карті об'єкти, до яких відносять ті чи інші показни­ ки, називають одиницями картографування. Ними можуть бути: під­ приємство, культурний заклад чи якась інша установа, населений пункт, господарство, район, область, країна, басейн, зона, пояс тощо. Одиниці картографування насамперед відрізняються територіальним поширенням.

5.2. Картографічні умовні знаки і зображувальні засоби Властиве картам картографічне зображення формується за

допомогою картографічних умовних знаків.

Умовні знаки карти — це графічні символи, або елементи карто­ графічного зображення, які сприймаються та розрізняються оком і не-

60

суть певне змістове навантаження на конкретній карті. Інакше кажучи,

графічний символ стає умовним знаком лише тоді, копи йому на­ дають певного змістового значення. За стандартним визначенням,

картографічні умовні знаки (умовні знаки) — це позначення на картах різних об'єктп/е та їхніх якісних і кількісних відмінностей.

Картографічні умовні знаки є особливою штучною мовою карт, яка дозволяє не тільки передати певні відомості про об'єкти картографування, а й показати просторове розміщення їх, чого не можна було досягти за допомогою інших мовних систем (вербальної', математичної тощо). Підраховано, що текстовий опис однієї карти шкільного атласу зайняв би 20-25 сторінок, а атласу в цілому — до 4000 сторінок, або 10 томів по 400 сторінок кожний.

Сукупність, або система умовних знаків дає можливість показати одночасно різні об'єкти, їхній стан, особливості групування і взаємозв'язки між ними, завдяки чому моделюється просторовий образ відображених на карті об'єктів реальної дійсності.

Графічний символ формується різними зображувальними (графічними) засобами. Найпростіші з них — точки, лінії, штрихи, колір. З них складаються графічні символи, різні за складністю рисунка та особливостями використання:

значкові, що є фігурними або геометричними знаками компактної форми, ширина й довжина яких однакові або відрізняються незначно; їх використовують для зображення на карті об'єктів точкової локалізації;

лінійні, тобто графічні символи витягнуті завдовжки, з відносно малою товщиною. Серед них розрізняють лінії, стрічки, смуги, стрілки (вектори); ними зображують на карті об'єкти лінійної локалізації;

заповнювальні, котрі використовують для виділення на карті значних за площею територій або їхніх частин. Такими є: рівномірне фарбування виділених частин території; штрихування, тобто суцільне заповнення певних ділянок здебільшого паралельними лініями або штрихами; розміщення в межах ділянок за встановленими правилами

скорочених слів, чисел для позначення різних за поширенням об'єктів j (рис.5.1).

Графічні символи тієї чи іншої групи можуть розрізнятися за формою (кружок, трикутник, стилізований рисунок), розміром (кружоки різного діаметра, лінії різної товщини), структурою (кружок, поділений на сектори), орієнтуванням (прямокутники, видовжені знизу вверх та зліва направо).

Колір (зорове сприйняття світла певного спектрального складу) ', бере участь у формуванні графічних символів усіх названих вище груп. Він має такі характеристики: кольоровий тон (червоний, жовтий, блакитний тощо), насиченість тону (наприклад, світло-червоний, \ червоний, темно-червоний, ще темніший), світлість тону, зорове сприйняття його яскравості (наприклад, жовтий колір сприймається світлішим за червоний).

Не зважаючи на широкі можливості створення найрізноманітні­ ших за графічним виконанням умовних знаків, на картах застосовують достатньо сталий набір їх, простих за формою, легких для зорового сприйняття та запам'ятовування, зручних для креслення. Це можливо \

тому, що знаки однієї і тієї ж форми на різних картах можуть мати різне значення, яке розкривається в легенді до кожної з них.

Основні правила, яким повинні відповідати умовні знаки, такі:

кожний знак на карті має тільки одне значення; однорідні групи об'єк­ тів подаються однотипними позначками, а внутрішньогрупові відмін­ ності — додатковими до основного знака елементами (приклади відомі з топографії).

Рис. 5.1. Зображувальні засоби: значкові (а), лінійні (б), заповнювальні (в),; буквені і цифрові (г)

Картографія

Для "зручності користування умовні знаки класифікують за певними ознаками. З топографії відома класифікація знаків за здатністю передати геометричні ознаки об'єктів (розміщення їх, форму, розмір, зайняту ними площу тощо). За такої класифікації виділяють позамасштабні, лінійні знаки та знаки для об'єктів, площа яких відтворюється в масштабі карти.

Позамасштабні умовні знаки використовують для зображення на карті об'єктів, площа яких або зовсім не виявляється в масштабі відтворення, або погано сприймається оком внаслідок малих розмірів. Це точкові за характером розміщення об'єкти. Позамасштабні знаки застосовують і тоді, коли площа, яку займають об'єкти, та її обриси не беруться до уваги. Зображувальними засобами для таких умовних знаків найчастіше є значкові графічні символи, а також буквені.

Лінійні умовні знаки застосовують для відображення об'єктів лінійного характеру, тобто локалізованих на лініях. Часто ширина цих об'єктів не може бути подана в масштабі карти, тому вона дещо перебільшується відносно їхньої дійсної величини. Для таких знаків використовують лінійні графічні засоби.

Умовні знаки для об'єктів, площа яких відтворюється в масштабі карти (деякі автори називають їх площинними ), добре передають розміри, особливості окреслюваних меж (контура), інші просторові відмінності об'єктів. Для умовних знаків цієї групи застосовують лінійні та заповнювальні засоби. За допомогою перших окреслюють площу об'єкта, за допомогою других відображають якісні чи кількісні відмінності. В окремих випадках обмежуються окресленням площі, яку займає об'єкт тощо.

Названі групи умовних знаків, що є традиційними для загальногеографічних карт, передають перш за все розташування об'єктів з можливою для карт певного масштабу точністю. Широко застосовують їх і на тематичних картах. Однак на останніх використовують також умовні знаки, якими показують приблизну локалізацію об'єктів, якщо вони розміщені розосереджено, а їхні складові не можуть бути відтворені в масштабі карти (сільське населення, посівні площі, тварини тощо). Ще одну групу складають умовні знаки для характеристики об'єкта в межах одиниць певної територіальної сітки (адміністративного поділу, регулярної сітки прямокутних координат та ін.) за сумарними величинами (кількість загальноосвітніх шкіл, площа під лісом тощо) або у відносних показниках (густота сільського населення, процент ріллі в загальній площі району та ін.). Кр*ім того, зображення об'єкта може подаватися схематично в разі відсутності точних даних (як дпя морських течій) або навмисно (так показують вантажопотоки, якщо треба виділити пункти, між якими перевозять вантажі). Таким чином, залежно від особливостей об'єкта картографування, наявних даних про нього, а також способів отримання їх, умовні знаки на тематичних картах можуть бути локалізованими в місцях знаходження конкретних

63

Божок А.П., Осауленко Л.Є., Пастух В.В.

об'єктів або в місцях вивчення їх, можуть заповнювати певну площу з 1 чіткими межами і без них, розміщуватися всередині виділених І контурів тощо, тобто характер розташування умовних знаків на таких | картах різноманітніший ніж на загальногеографічних.

На тематичних картах можна показати й значно більше відмін­ ностей об'єктів картографування чи їхніх складових (див. 3.2). Можна | підкреслити походження об'єктів (природні вони чи суспільні), виділити

окремі об'єкти того чи іншого виду або певні їхні показники (тільки 1 населення, його національний склад, чисельність тощо). Зміст тематич- ] них карт може відбивати теоретичні уявлення про реальний світ.

Умовні знаки тематичних карт формують за допомогою всіх зоб- і ражувальних засобів. Однак слід пам'ятати, що один зображувальний \ засіб може використовуватися в різних способах картографічного | зображення (рис. 5.2). З іншого боку, для певного способу зображення і можна використати різні зображувальні засоби (рис. 5.3).

Виходячи з властивостей умовних знаків тематичних карт та 1 особливостей застосування їх розрізняють такі способи картографічно­ го зображення: локалізовані значки, лінійні знаки, якісний фон, кількіс- •; ний фон, ізолінії, ареали, точковий спосіб, локалізовані діаграми, знаки \ руху, картодіаграма, картограма. (Особливості кожного з них розглянуто в наступному розділі).

Основні ознаки, за якими розрізняються способи картог- І рафічного зображення, такі: особливості об'єкта картографування за ] походженням, видом, характером поширення, обраними показниками | тощо; застосовані зображувальні засоби та умовні знаки за їхніми геометричними і іншими властивостями; розташування умовних знаків на \ карті.

З цих позицій розглянемо основні способи картографічного зображення.

Рис. 5.2. Приклад використання певного зображувального засобу у формуванні різних способів картографічного зображення

64

Рис. 5.3. Приклад використання різних зображувальних засобів у формуванні певного способу картографічного зображення

5.3. Способи картографічного зображення об'єктів на тематичних картах

Спосіб локалізованих значків. Це спосіб картографічного зображення об'єктів точкової локалізації, таких як населений пункт, підприємство, заклад культури й освіти, залізнична станція, річковий або морський порт тощо. Локалізовані значки застосовують для зобра­ ження на карті соціально-економічних об'єктів, рідше ними позначають перш за все об'єкти природи.

За своєю формою локалізовані значки бувають абстрактні, наочні або буквені. Абстрактні значки тематичних карт здебільшого мають правильну геометричну форму, тому їх називають геометрич­ ними значками (рис. 5.4, а). Абстрактні значки як простої, так і складної форми не відбивають якихось прикмет об'єкта картографування, тому на картах їм легко надати будь-якого значення. Наочні значки (рис. 5.4,6), навпаки, передають певні ознаки об'єкта картографування, тому вони зрозумілі й без пояснень. Такі значки поділяють на натура­ лістичні, форма яких передає знайомі форми об'єктів (автомобіля, риби тощо), і символічні, форма яких викликає певні асоціації із зобра­ жуваним об'єктом (наприклад, чашка для позначення кав'ярні на плані міста). Буквені значки — це здебільшого одна-дві початкові літери або прийняте скорочення назви характерного об'єкта (рис. 5.4, в).

Однакові за формою умовні значки можуть відрізнятися розміром, кольором, внутрішнім рисунком тощо. Це дозволяє збагати­ ти змістове навантаження значків, одним значком передати кілька від­ мінностей об'єкта (якісних, кількісних, змін у часі тощо). Якісні відмін­ ності об'єктів пов'язують, як правило, зі зміною форми (рис. 5.5, а), кольору або внутрішнього рисунка значка (рис. 5.5, в). Кількісні відмін­ ності передають насамперед зміною розміру значка (рис. 5.5, б). Таку зміну можна встановлювати за абсолютною чи умовною, безперерв­ ною або ступеневою шкалами, про що йдеться в підрозділі 8.6. Якісні і КІЛЬКІСНІ ознаки об'єктів одночасно передають структурними

65

Рис. 5.4. Види локалізованих значків: геометричні (а), наочні (б), буквені (в), структурні (г), наростаючі (д), роздільні (є)

значками, тобто такими, площа яких поділена на кілька частин (рис. 5.5, г). Як змінюється інформативність значка зі зміною створювальних елементів, показано на рис. 5.6. Значками можна показати на карті динаміку об'єктів, наприклад зростання з часом кількісних показників певного виробництва в населених пунктах. Такі значки мають назву наростаючих (один з варіантів таких значків зображений на рис. 5.4, д). Вони складаються з кількох фігур, однакових за формою, але різних за розміром, котрі нібито виглядають одна з-за одної.

За геометричними властивостями локалізовані значки позамасштабні, тобто вони не передають площі і контурів об'єкта, але ]

Рис. 5.5. Локалізовані значки, що розрізняються за формою (а), розміром (б), кольором або штрихуванням (в), структурою (г)

66

Рис. 5.6. Приклад зміни інформативності локалізованого значка із зміною його елементів

добре відображують його місцезнаходження. Найчастіше з точкою, яка вказує на карті положення об'єкта, суміщують центральну точку значка, тобто значок одночасно вказує місцеположення об'єкта та його особливості. Дійсне розміщення об'єктів не викликає сумнівів і в тому разі, коли значки частково перекривають один одного (рис. 5.7). Інший прийом — розміщення значка біля пунсона, що вказує місцезнаходження об'єкта (рис. 5.4, б); в деяких випадках значків, якими відображають особливості об'єкта, буває більше одного (рис. 5.4, є), однак за їхньою локалізацією легко визначити, до якого об'єкта вони відносяться. Такі значки називають роздільними. Загальне уявлення про види значків за різними ознаками можна

Рис. 5.7. Перекриття значків у місцях їх згущення під час відображення людності населених пунктів

скласти за рис. 5.8.

Спосіб лінійних знаків застосовують для зображення на карті 1 природних і соціально-економічних лінійно витягнутих об'єктів; по-пер-1 ше, таких, ширина яких не відображується в масштабі карти (більшість І річок, канали, шляхи сполучення тощо), по-друге, таких, які практично І

Рис. 5.8. Загальна класифікація локалізованих значків

не мають ширини (кордони, границі політико-адміністративних одиниць поділу, вододільні та берегові лінії, межі природного районування тощо), і, по-третє, лінії, що підкреслюють основні напрямки об'єктів зі складною будовою (вісі гірських хребтів, антикліналей тощо).

Основний зображувальний засіб для таких об'єктів — лінія, яка добре показує на карті перш за все місцезнаходження об'єкта, своєрідність його просторових обрисів (звивистість річок, берегів; прямолінійність автострад тощо). Змінюючи рисунок лінії (вона може бути суцільною, пунктирною, одинарною, подвійною тощо), її ширину, колір, показують якісні відмінності об'єктів (клас шляхів сполучення, типи берегів тощо), ієрархічну підпорядкованість (кордони держави, межі областей тощо). Кількісні відмінності можна відобразити також шириною ліній (головні канали та їхні відгалуження тощо) і додатковими до основного знака графічними елементами (кількість колій залізниці тощо) та іншими прийомами. Лінійними знаками можна показати зміну положення об'єкта з часом (лінія фронту на певну дату тощо). Приклади і лінійних знаків подані на рис. 5.9.

Розміщують лінійні знаки на карті за певними правилами. Найчастіше вісь знака збігається з віссю лінійно витягнутого об'єкта (як^ у річок, шляхів сполучення). В деяких випадках місцезнаходження об'єкта подають простою за рисунком лінією, а якісні особливості — ширшою лінією або лінією (стрічкою або смужкою) ускладненого рисунка, яку розташовують уздовж того чи іншого боку основної лінії (так характеризують, наприклад, типи морських берегів). Цей же прийом застосовують, щоб підкреслити значення об'єкта (наприклад, відтінити

68

Рис. 5.9. Лінійні знаки, що розрізняються за шириною (а), рисунком (6), кольором або штрихуванням (в)

межі політико-адміністративних одиниць різного рівня), відділити його площу від сусідньої (так підкреслюють кордони держави, яка є основним об'єктом зображення на карті).

Спосіб якісного фону застосовують для відображення якіс­ них відмінностей всієї поданої на карті території (акваторії), для чого її поділяють за обраними ознаками на частини (ділянки), кожну з яких потім заповнюють тими чи іншими зображувальними засобами. Для цього використовують розфарбування або штрихування різного виду (рис.5.10, а). Є й інші прийоми зображення поділу території за якісними відмінами: розміщення всередині контуру цифрових чи буквених позначень або індексів (рис. 5.1 б, в), різні відтінення з внутрішнього боку лінії, що окреслює певну ділянку території (рис.5.1, г), розтягування в межах контуру написів (рис. 5.1 д).

Спосіб якісного фону придатний для характеристики об'єктів

Рис. 5.10. Формування умовних знаків способу якісного фону "різними зображувальними засобами:: штрихуванням (букви в легенді замінюють назви грунтів), числовими позначеннями (б) та буквенними індексами різних за типом грунтів (в), чи написам назв грунтів (г).

69