Файл: Тема 3.docx

Мета: формування у майбутніх освітніх вимірювань професійних ґендерних та фахових компетентностей, набуття здатності проводити ґендерний моніторинг сфери освіти з метою вироблення рекомендацій щодо подолання ґендерної дискримінації в галузі освіти; формування аналітичних умінь і навичок у проведенні гендерного аналізу у галузі освіти.

План

Основні етапи становлення жіночих та гендерних досліджень в незалежній Україні.
Дослідницькі проекти з жіночої та гендерної проблематики.
Формування гендерних дослідницьких центрів.
Гендер і освіта.

Гендер і освіта.

Проблемні питання і завдання у результаті вивчення даної теми ми повинні

знати:

завдання, напрямки та джерела освітньої ґендерної політики;
методи забезпечення рівності при вступі до навчальних закладів;
способи створення рівних умови навчання жінок і чоловіків;
види освітніх стереотипів;
прояви ґендерних упереджень у навчальних програмах, підручниках, посібниках;
роль батьків у формуванні ґендерних стосунків;
концепції ґендерних навчальних курсів;
мету та завдання ґендерної просвіти;
навчальні технології ґендерної просвіти.

вміти:

розрізняти прояви ґендерної дискримінації у сфері освіти;
проводити ґендерний моніторинг умов навчання та праці в освітній сфері;
вирізняти ґендерні стереотипи у міжособистісних взаєминах у сфері освіти;
здійснювати аналіз навчальних програм з метою виявлення ґендерних упереджень та стереотипів;
проводити ґендерний аналіз навчальних підручників і посібників;
запобігати дискримінації та насильству у сфері освіти;
застосовувати навчальні технології теорії ґендеру;
здійснювати вивчення ґендерних стереотипів;
використовувати навчальні технології вивчення ґендерної дискримінації та ґендерного насильства;
вибудовувати стратегії проектування егалітарного середовища.

Місце освіти у життєдіяльності суспільства

Освіта. Всесвітня енциклопедія філософії трактує освіту як функцію соціуму, що забезпечує відтворення та розвиток соціуму і системи діяльності. Дане відтворення реалізуються через процеси трансляції культури і культурних норм у змінних історичних умовах, на новому матеріалі соціальних відносин, при безперервному заміщенні поколінь людей. Безсумнівно, що освіта носить історичний характер, що змінюється від однієї епохи до іншої.

Поняття «освіта» у Вікіпедії більш простіше: освіта – цілеспрямована пізнавальна діяльність людей із отримання знань, умінь та навичок або щодо їх удосконалення. Також, це процес і результат засвоєння особистістю певної системи наукових знань, практичних умінь та навичок і пов'язаного з ними того чи іншого рівня розвитку її розумово-пізнавальної і творчої діяльності, а також морально-естетичної культури, які у своїй сукупності визначають соціальне обличчя та індивідуальну своєрідність цієї особистості.

Значимість освіти – аксіома, яка не потребує доведень. Процес формування людини як особистості, як члена людської спільноти є надважливим як для самої людини, яка хоче бути якнайкраще пристосованою до життя в умовах мінливого світу, так і для суспільства, яке розраховує на залучення до своїх структур якнайкращих нових членів. Міжнародні організації, що опікуються правами людини, визнають вирішальне значення освіти для розвитку особистості, суспільства, країни.

Сучасний світ ускладнюється, змінюється, він дещо небезпечний у своїй непередбачуваності. Наука є рушієм значних за масштабом змін, що впливають і на суспільство, і на людини в ньому. Зважаючи на дані зміни, освіта має бути в постійній стадії пристосування до вимог сьогодення, у становищі постійного реформування. У наш час помітно, що значна кількість пов'язаних з реформою системи освіти проблем не вкладаються в рамки предметних галузей, носять міжгалузевий і філософський характер.

Чому багато проблем реформування системи освіти не вкладаються в рамки предметних галузей?

В основі завдання традиційної системи освіти була підготовки «людини, що знає», в той час як сучасний світ більше потребує підготовки «людини, що розуміє» інших людей, інші культури, норми і традиції, специфіку сучасного буття. Формування «людини, що розуміє» вимагає інших підходів до формування особистості, гуманізацію і гуманітаризацію освіти. Так, система освіти перетворюється, з одного боку, в головний механізм розвитку суспільства, а з іншого – у провідний показник рівня розвитку культури суспільства.

Соціалізація особистості є важливим завданням освіти. Соціалізація – поступове входження індивіда у суспільство. Вчені розрізняють первинну та вторинну соціалізації. Первинна соціалізація – соціалізація, в результаті якої індивід стає членом суспільства (відбувається у дитинстві). Вторинна соціалізація – процес входження соціалізованого індивіда до нових сфер суспільного життя (наприклад, до професії чи хобі). Тому головна функція вторинної соціалізації полягає у вивченні та засвоєнні індивідом багатьох різних соціальних ролей (ґендерних, сімейних, професійних, політичних тощо).

Як освіта сприяє первинній соціалізації особистості? Як освіта долучається до вторинної соціалізації?

Толерантність є одним із елементів, що повинен формуватися при соціалізації особистості. Виховання розуміння та сприйняття інакшості у суспільстві дозволяє ефективно співдіяти у суспільстві індивідів із різноманітними соціальними ідентичностями.

Толерантність (від лат. tolerantia – терпіння) – у загальному значенні здатність приймати щось, не схвалюючи це. На індивідуальному рівні – це здатність сприймати без агресії думки, які відрізняються від власних, а також – особливості поведінки та способу життя інших. Терпимість до чужого способу життя, поведінки, звичаїв, почуттів, ідей, вірувань є умовою стабільності та

єдності суспільств, особливо тих, які не є гомогенними ні у релігійному, ні в етнічному, ні в інших соціальних вимірах.

Нарізі дане поняття використовується для позначення широкого спектру терпимого ставлення до способу життя та існування соціальних груп, політичних партій або ідей, які багато хто вважає неприйнятними. Серед інших найчастіше йдеться про релігійну, національну, расову, політичну толерантність, толерантність до конкретної статі, ґендеру тощо.

Наведіть приклади толерантності.

Толерантна особистість – соціально-активна особистість, в основі якої закладені найважливіші етичні лінії людських відносин. Дана особистість має адекватну самооцінку, активно освоює і перетворює навколишній світ, відкрита і вільна, з високо розвиненими вміннями самоідентифікації, що виражають певні духовні та культурно-історичні цінності.

Виховання толерантної особистості – цілеспрямований персоніфікований вплив, що заснований на єдності соціально організованого освітнього процесу і реального життєвого досвіду щодо формування свідомої установки на толерантність у процесі життєдіяльності.

Чому виховання толерантної особистості є одним із надзавдань сучасної освіти?

Отже, одним із наріжних каменів сучасної освіти є соціалізація людини, зокрема через виховання толерантності.

Ґендерні виміри освіти

Розвиток та «дорослішання» суспільства вимагає глибоких перетворень соціальних інституцій та процесів на нових, демократичних принципах, вільних від будь-якої форми дискримінації, зокрема й за ознакою ґендеру. У цьому дусі витримана державна політика країн Європейського Союзу, які проголосили одним із основних засобів демократизації суспільства політику ґендерного мейнстримінгу – стратегії втілення політики ґендерної рівності та недискримінації.

Дайте визначення поняттю «ґендер»? Пригадайте різницю понять

«стать» та «ґендер».

Чому ґендерний мейнстримінг є однакою зрілості суспільства?

Проблема ґендерної рівності в освіті розглядається міжнародними організаціями у контексті прав людини. Саме тому, однією із головних цілей розвитку тисячоліття, проголошених ООН у 2000 році, є утвердження ґендерного паритету. Для реалізації поставленої мети в Україні протягом останніх років ухвалено низку правових документів: Закон України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків», постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 р. № 1834 «Про затвердження Державної програми з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року», від 5 вересня 2007 р. № 1087 «Про консультативно-дорадчі органи з питань сім'ї, ґендерної рівності, демографічного розвитку, запобігання насильству в сім’ї та протидії торгівлі людьми», від 26 вересня 2013 р. № 717 «Про затвердження Державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року». Упровадження принципів соціальної справедливості та ґендерної рівності стало підставою створення інституту радиництва з гендерних питань в органах виконавчої влади.

Які закони мають регулювати ґендерні стосунки у сфері освіти?

Національна освіта, не зважаючи на державне ґендерне реформування, залишається недостатньо чутливою до проблем ґендерної рівності та дискримінації загалом і відтворює панівну патріархальну схему на структурно-організаційному та змістовно-процесуальному рівнях. У 2013 році за індексом ґендерного розриву Україна виявилася на 27-му місці серед 136 країн світу. Цей показник важливий, оскільки освіта – найвпливовіший фактор, що визначає напрямок і перспективи економічного, політичного і культурного розвитку суспільства.