Файл: Опорні конспекти з всесвітньої історії ІІ семестр.doc

IV етап. 1980-ті —1990-ті рр.

Активізація діяльності воєнно-політичних організацій у Перу і Колумбії, тісно пов’язаних із наркомафією. У 1990-ті рр. спалахнула партизанська боротьба на півдні Мексики. Місцеві індіанці підняли повстання протии нестерпних умов.

Закріплення вивченого матеріалу.

Запитання та завдання:

1. Особливості економічного та політичного становища Канади.

2. Схарактеризуйте політичну боротьбу у другій половині XX століття.

3. Національне питання в Канаді. «Проблема Квебеку»

4. Особливості економічного та політичного становища країни наприкінці XX – на початку XXI ст..

5. Зовнішня політика канадських урядів. Канадсько – українські відносини.

6. Місце та роль країни в економічних та політичних процесах країн Північної та Латинської Америки.

7. Особливості розвитку країн Лат. Америки у ІІ пол. ХХ ст.

Література:

Александров В.В. Новейшая история стран Европы и Америки 1945 – 1986 г. М, 1986.

Бердичівський Я.М. Всесвітня історія 11 кл. К, 1998.

Бураков Ю.В. Новітня історія країн Європи, Азії та Америки. Л, 1993.

История новейшего времени стран Европы и Америки. М, 2002.

Ладиченко Т.В. Всесвітня історія 11 кл. К, 2000

Майборода О.М. Новітня історія (другий період). К, 1995.

Пивовар С. Новітня історія XX ст.. К, 1996.

Тема: Велика Британія, Франція (1945 – початок XXI століття). План

1. Великобританія в післявоєнні роки.

2. Великобританія в 50 – 70-ті роки.

3. Перебування при владі консерваторів в 1979 – 1997 роках. Діяльність М. Тетчер.

4. Великобританія на початку XXI ст.

5. Франція в післявоєнні роки.

6. Встановлення V республіки. Діяльність Шарля де Голя.

7. Франція в 70 – 80-ті роки.

8. Франція наприкінці XX ст.

1. Після Другої світової війни Англія остаточно втратила "пальму першості" у міжнародних відносинах. Починається розпад найбільшої Британської колоніальної імперії. Після виснажливої війни Англія залишилась серед великих держав, але не могла тягатись по силі з США та СРСР. Після шести років війни англійці найменше думали про претензії на світове панування. Це особливо виявилось на перших післявоєнних виборах 26 липня 1945 р. Англійці проголосували за лейбористів, які чітко сформулювали свою головну мету - створити в Англії процвітаючу державу. Лідер лейбористів Клемент Еттлі сформував уряд, який взявся здійснити низку реформ. У результаті реформ, проведених лейбористами, було націоналізовано вугільну, газову, металургійну галузі промисловості, електроенергетику, зв'язок, транспорт, Англійський банк. Власникам підприємств сплачувалась компенсація - 2,5 млрд. фунтів стерлінгів. Згодом темпи націоналізації були знижені, лейбористам стало ясно, що держава неспроможна взяти на себе занадто багато. Було проголошено курс на змішану економіку. Лейбористський кабінет став більше уваги приділяти питанням програмування економіки, регулювання зайнятості, експорту-імпорту та ін. За планом Маршалла Англія отримала близько 2,5 млрд. доларів, що сприяло структурній переорієнтації британської економіки, водночас посилило її залежність від США. Лейбористи здійснювали також програму соціальних реформ: скасування антипрофспілкових законів, розширення безкоштовної системи охорони здоров'я та розширення житлового будівництва. Лейбористи домоглись подальшого обмеження повноважень палати лордів британського парламенту.

У галузі зовнішньої політики лейбористи залишались на позиції союзу з США і повністю поділяли небезпеку відносно радянської загрози. У 1949 р. Англія стала членом НАТО. Найскладнішою проблемою для післявоєнної Великобританії була доля колоніальної імперії. Надання незалежності Індії було неминучим, і з цим довелося змиритися. Незалежність було надано Палестині та Йорданії, але на більше йти вона не бажала. Реформи лейбористів призвели до непомірного зростання державних витрат і різкого збільшення дефіциту державного бюджету. Фінансові труднощі сприяли перемозі у 1951 р. консерваторів на чолі з У.Черчіллем. Консерватори здійснили часткову денаціоналізацію, скоротили соціальні програми. У 1952 р. помер король Георг IV, на престол вступила його донька Єлизавета II. У тому ж році Великобританія, прагнучи залишитись наддержавою, з допомогою США створила ядерну зброю.

2. У 50-ті роки Англія, як і інші західні держави, вступила в смугу економічного піднесення. Але темпи розвитку були надто низькими. Це пояснювалось такими обставинами: в попередні роки її економіка розвивалась в умовах відсутності конкуренції на великому ринку імперії; колонії забезпечували її дешевою сировиною і продовольством, отже Англія не мала достатніх стимулів для розвитку.Деколонізація виявила всі слабкі сторони Англії. Останньою спробою зберегти вплив в колишніх колоніях стало зміцнення Британської Співдружності націй. В Європі консерватори намагались зміцнити позиції Англії, створивши Європейську асоціацію вільної торгівлі, що було своєрідною противагою ЄЕС. Всі ці поразки, як у внутрішній, так і в зовнішній політиці, призвели до "англійської хвороби": Англія з кожним роком втрачала свої позиції. Повернення до влади лейбористів не вилікувало Англію. В 1964 р. прем'єр-міністром став Г.Вільсон. Спроба посилити етатистські тенденції не сприяла економічному піднесенню Англії. Було продовжено націоналізацію, встановлено контроль за квартплатою, цінами, підвищено пенсії і соціальні виплати, створено національне управління по цінах і прибутках. Однак ці заходи мали зворотний результат. Країну охопило масове безробіття. Матеріальне становище англійців погіршилось. На тлі цих обставин відбулися зрушення в суспільній свідомості та в політиці провідних партій. Серед консерваторів посилився вплив прихильників розвитку приватного підприємництва і згортання державного втручання в економіку, європейської інтеграції. Перші спроби Англії вступити в ЄЕС не мали успіху. Президент Франції Шарль де Голль двічі накладав вето на прийняття Великобританії в ЄЕС, аргументуючи це занадто тісними відносинами Англії з США. І лише в 1973 р. принижена Англія була "допущена" в Європу. Економічна криза 70-х років не дала змоги проявитись позитивним рисам цього кроку. Економічні труднощі поглибились, зросли безробіття, інфляція.

Наприкінці 60-х років загострилась ірландська проблема. Після надання Ірландії незалежності в складі Великобританії залишилось шість графств Північної Ірландії, заселених переважно протестантським населенням. Католицька меншість Ольстера почала в 1968 р. боротьбу за громадянські права. У 1969 р. в Ольстер було введено англійські-війська для наведення порядку. У відповідь на території Північної Ірландії таємна організація Ірландська республіканська армія (ІРА) розв'язала терор проти англійських солдат. Жертвами взаємної жорстокості все частіше ставало цивільне населення. Хвиля насилля перекинулась і на інші райони Великобританії. Лейбористські уряди Вільсона та Каллагена не змогли ефективно розв'язати назрілих проблем.

3. Ситуація змінилась після перемоги на виборах консерваторів. 4 червня 1979 р. був сформований уряд на чолі з Маргарет Тетчер. Новий уряд енергійно вдався до заходів, які, на думку М. Тетчер, повинні були дати оздоровлення англійській економіці та фінансам. Політика уряду отримала назву тетчеризм.

Напрямки цієї політики були такі:

1. Жорсткі заходи у боротьбі з інфляцією - скорочення державних витрат, апарату та соціальних програм.

2. Підтримка приватного підприємництва, ініціативи, введення опосередкованого оподаткування.

3. Приватизація нафтової, авіакосмічної, суднобудівної та інших галузей промисловості.

4. Запровадження антипрофспілкових заходів – обмеження прав страйкуючих на пікетування, боротьба зі страйками, що визнані незаконними і т.д

Політика кабінету М. Тетчер відзначалась твердістю і рішучістю, вона враховувала реальні потреби часу. Наприклад, приватизація відбувалась не "обвально", а у кілька етапів: У 1979-1984 pp. майбутнім власникам продавались активи компаній, частина їх перетворювалась у "публічні" корпорації. У 1984-1989 pp. акціонерами колишніх державних компаній стали індивідуальні власники. З 1989 р. головна увага зосередилась на економічній ефективності приватизованих підприємств. Тетчер рішуче виступила проти так званого "егоїзму" профспілок - страйків, що призводили до неконтрольованого підвищення заробітної плати і до зростання темпів інфляції. Від березня 1984 р. по березень 1985 р. тривав страйк шахтарів, що закінчився поразкою. У 80-ті роки в країні значно послабився профспілковий рух, чисельність британського конгресу тредюніонів скоротилась у півтора рази. Водночас впав авторитет лейбористської партії. Позитивний вплив на економічний розвиток мав зростаючий видобуток нафти у Північному морі (близько 100 млн. т. щорічно), що повністю задовольняло потреби Англії. Політичний курс кабінету М. Тетчер забезпечив зниження рівня інфляції, скорочення безробіття. Знову підвищились темпи розвитку британської промисловості. Зріс добробут населення, особливо середніх верств.

15 листопада 1985 р. була укладена англо-ірландська угода про Ольстер, згідно з якою Ірландія отримувала право брати участь в управлінні Північчю. Однак проблема тероризму залишилась, оскільки прихильники ІРА продовжували свою діяльність. У 1994 р. ІРА оголосила про перемир'я, але на початку 1996 р. знову пролунали вибухи.

У зовнішній політиці консерватори займали однозначну позицію атлантичної солідарності. З початку загострення міжнародної напруги в 1979 р. Великобританія приєдналась до жорстких антирадянських заходів. Тетчер твердо і рішуче відстоювала інтереси Великобританії в ЄЕС. У зовнішній політиці М.Тетчер завоювала широку популярність у країні після успішного завершения конфлікту з Аргентиною навколо Фолклендських островів (1982 р.)- Аргентинські війська, які окупували острови, були примушені англійськими військами капітулювати. Втрати Англії в цій війні: загинуло 250 чол., 6 військових кораблів, 10 літаків. Аргентина втратила 500 чол., кілька кораблів понад 70 літаків. Ця перемога продемонструвала відродження духу Англії і сприяла перемозі Тетчер на позачергових виборах. Після перемоги на виборах 1983 р. консерватори продовжували втілювати в життя свою програму реформ. До 1990 р. було приватизовано 21 державну компанію, 9 млн. англійців стали акціонерами, 2/3 сімей - власниками будинків або квартир. Однак наприкінці 80-х років уряд Тетчер зіткнувся з низкою гострих проблем: європейська економічна інтеграція, протести населення проти введення "подушного" податку та ін. У керівництві консерваторів загострились суперечності, особливо після того, як колишній міністр кабінету М.Тетчер М.Хазелтайн виступив з критикою політики "залізної леді". В листопаді 1990 р. Тетчер пішла у відставку. Новим прем'єр-міністром став Джон Мейджер, який прагнув зберегти досягнення тетчеризму. Тривале знаходження при владі консерваторів (18 років), які вже нічого не могли запропонувати нового, набридло англійцям. їхні здобутки - зменшення податків, приватизація тощо, вже ставились їм у провину.

4. На цій хвилі зневіри в консерваторів на виборах 1 травня 1997 р. лейбористи здобули переконливу перемогу, отримавши абсолютну більшість місць в обох палатах парламенту. Новим прем'єр-міністром став Тоні Блер, наймолодший в історії Англії XX ст. політик Т.Блер відразу взявся за реформи, які можна назвати радикальними. Реформування зачепило конституційний устрій Великобританії. Сформовано регіональні парламенти в Шотландії та Уельсі. Важливим кроком стало поступове реформування палати лордів з метою перетворення її в орган, до якого обирають, а не який призначають. Передбачається взагалі змінити систему виборів до англійського парламенту.Уряд лейбористів не обмежився конституційними реформами. Ним започатковано реформи в системі освіти, охороні здоров'я. Важливим здобутком Т.Блера стало підписання Угоди про політичне врегулювання ольстерської проблеми. Основний зміст цього документу полягає в тому, що Ірландія відмовляється від возз'єднання з Північною Ірландією, а Великобританія надає право Північній Ірландії на самовизначення аж до відділення, якщо за це проголосує населення на референдумі. Угода передбачає припинення насилля, введення самоуправління (Північноірландська ассамблея), здачу зброї і проведення референдуму про статус Північної Ірландії.

У зовнішній політиці як консерватори, так і лейбористи чітко координують свою політику з США, беруть участь майже у всіх зовнішньополітичних акціях американців. У рамках Європейського Союзу нерідко займають особливу позицію.

5. Друга світова війна і окупація країни завдали великої шкоди французькій економіці. Хоча людські втрати були меншими, ніж у роки Першої світової війни, але масштаби руйнувань були значно більшими. Промислове виробництво у країні скоротилось втричі, а сільськогосподарське - вдвічі. Нараховувалось близько 600 тис. безробітних. Відбулись зміни в політичному житті країни. Довоєнні політичні партії зійшли з політичної арени. Провідну роль почали відігравати комуністична (ФКП) і соціалістична (СФІО) партії, Народно-республіканський рух (МРП). На перших післявоєнних виборах у жовтні 1945 р. в Установчі збори ФКП набрала найбільшу кількість голосів і п'ять її представників увійшли в уряд, який очолив Шарль де Голль. Всі три політичні партії виступали за створення у Франції парламентської республіки. Де Голль, не будучи прихильником жодної з партій, виступив за створення президентської республіки. Ці протиріччя змусили де Голля піти у відставку. Під тиском комуністів і соціалістів у країні відновлювалось соціальне трудове законодавство часів Народного фронту. Було проведено часткову націоналізацію промисловості (заводи Рено, п'ять банків, електростанції і т.д.). Встановлювався робітничий контроль на підприємствах.

У 1946 р. було прийнято конституцію Четвертої республіки -найбільш демократичної за всю історію Франції. У країні вводилось загальне виборче право. До звичайних політичних прав були додані права на працю, відпочинок, соціальне забезпечення, освіту. Країна проголошувалась парламентською республікою. Головну роль у житті країни повинен був відігравати двопалатний парламент, який обирав президента з обмеженими повноваженнями. Вибори 1946 р. в новий парламент закріпили провідну роль у політичному житті країни ФКП, СФІО, МРП.Режим Четвертої республіки не був стабільним. Значний вплив на розвиток внутрішньополітичних процесів мала "холодна війна". ФКП підтримувала СРСР і це неодмінно впливало на роботу парламенту й уряду. З 1946 р. по 1958 р. змінилось 14 урядів. Наростала напруга у відносинах між комуністами і соціалістами, що згодом призвело до розриву їхніх відносин. Падав життєвий рівень населення. Промисловці були невдоволені проведенням політики націоналізації. Таке становище в країні турбувало США, невдоволених полівінням Франції. Вони зробили ставку на антикомуністичні сили всередині країни. В обмін на фінансову допомогу за планом Маршалла США зажадали виведення комуністів з уряду Франції, що й було зроблено в травні 1947 р. У 1951 р. була прийнята мажоритарна система виборів з метою послабити позиції лівих сил. Усунення комуністів з уряду зумовило розпад блоку політичних партій, на співробітництві яких грунтувалась Четверта республіка, викликало наростання напруги в суспільстві. У листопаді 1947 р. ФКП продемонструвала свою силу, організувавши загальнонаціональний страйк, який поставив під загрозу існування республіки.З іншого боку, виник рух прихильників де Голля (Об'єднання французького народу), який виступив за конституційні реформи і проти режиму Четвертої республіки. Основними ідеями голліз-му були: ідея нації, сильної влади і соціальних реформ, створення керованої економіки на основі співпраці різних прошарків суспільства. Напруги в суспільстві додавали невдалі колоніальні війни в Індокитаї (1946-1954 pp.), Алжирі (1954-1962 pp.), в інших куточках колоніальної імперії Франції. Франція опинилась перед лицем загальнонаціональної кризи. Прощання з колоніальним минулим для Франції було тривалим і болючим. Франція змушена була залишити Індокитай, надати незалежність Марокко, Тунісу, але з Алжиром вона розставатись не бажала. Це і стало причиною глибокої кризи. Алжирські французи (близько 1 млн. осіб) були категорично проти незалежності Алжиру і стали основою для консолідації прихильників збереження колоніальної імперії - ультраколоніалістів, або просто ультра. Визвольна війна алжирського народу примусила Францію втягнутися у тривалий конфлікт, в якому французи знищили 2 млн. алжирців. Війна внесла розкол у французьке суспільство: одна частина населення виступала за припинення війни, інша (ультра і військова верхівка) - за її продовження. Скориставшись таким становищем, у країні на політичну арену вийшли крайні сили. У 1956 р. комуністи набрали більшість на виборах у парламент. Після критики культу особи Сталіна і змін в СРСР вони поправили авторитет, підірваний зовнішньополітичними акціями Сталіна. В той же час в Алжирі ультра і армійська верхівка відкрито здійснювали підготовку до державного перевороту. У таких складних умовах голова уряду Коті звернувся до національного героя Франції генерала де Голля з проханням очолити уряд. На тлі політичної боротьби, завдяки американській допомозі, економічне становище в країні до 1949 р. нормалізувалось. В цьому ж році була відмінена карткова система. У 1948 р. досягнуто довоєнного рівня виробництва в промисловості, а у 1950 р. - у сільському господарстві. У 50-ті роки у Франції, як і в інших країнах Заходу, почалось економічне піднесення, але темпи його зростання були менші ніж у ФРН та Італії. Зростання йшло головно за рахунок промисловості, яка активно модернізувалась при державній підтримці. Важливу роль у цьому процесі відігравав націоналізований сектор економіки, який розвивався згідно з планами (програмування). Виникли нові галузі виробництва: нафтодобувна, нафтопереробна, атомна, електронна. Впроваджувались нові технології, на придбання яких було витрачено значну частину допомоги за планом Маршалла.