Файл: Всесвітня історія ХХ століття.doc

Поряд з репресіями вдосконалювалась система тотального контролю над суспільством. Підростаюче покоління через комсомольську і піонерську організації виховувалось у дусі ненависті До "ворогів народу", необхідності непримиренної боротьби з "шпигунами", "шкідниками" на виробництві, куркулями, заохочувались навіть доноси на батьків. Сили дітей та молоді спрямовувались на активнішу участь в індустріалізації країни і колективізації сільського господарства, зміцнення дисципліни і підвищення якості навчання.

У містах була введена паспортна система. Вона забезпечила адміністративне скорочення числа жителів міст, які постачались продуктами харчування централізовано.

Було введено в дію закон, за яким робітника за найменшу провину звільняли з роботи, залишаючи без карточки споживача з подальшим виселенням його сім'ї з квартири.

Для боротьби з міграцією з села створювались "загороджувальні кордони": селян не випускали із сіл. В умовах голоду заборонялось жебрацтво, а тих, хто став на цей шлях виживання, заі бирали до спецтаборів і відправляли у віддалені райони на тяжм роботи.

З 1930 р. розширюється мережа виправно-трудових таборів! об'єднаних в систему ГУЛАГу ("Главное управление лагерей" Чисельність ув'язнених у цих таборах за 10 років зросла до 4 мля чол. Була відновлена каторга та смертна кара.

З середини 1930-х років репресії набули масового характеру 1 досягли свого апогею в 1937-1938 pp.

Приводом до посилення репресій в партії та країні стали події 1934 p., коли на XVII з'їзді ВКП(б) група делегатів спробувала замінити Сталіна на посаді генерального секретаря ЦК іншим ліде-J ром. Таким лідером міг бути секретар Ленінградського обкому! ВКП(б) С.Кіров. На з'їзді Сталіну та його оточенню вдалося фальсифікувати підсумки таємного голосування. Наприкінці 1934 p.] сталось політичне вбивство С.Кірова, обставини якого залишились не з'ясованими. Вбивство Кірова сталінське партійне керівництво використало як привід до посилення репресій, зміцнення диктаторського режиму. Тільки в 1937-1938 pp. було репресовано до 10 млн. осіб. Із них 2-3 млн. були винищені фізично.

Для спрощення системи винесення вироків створювались по-1 засудові органи - "трійки". Розгляд справ був досить формальним.

В результаті масових репресій 30-х років була знекровлена інтелектуальна сила радянського суспільства у політиці, армії, науці. Це один з найбільших злочинів сталінського тоталітарного режиму проти власного народу.

Опір режиму існував, але не мав масового характеру. Це були поодинокі виступи тих, хто не змирився. Всі ці виступи жорстоко придушувались. Прийняття нової конституції 5 грудня 1936 р. не змінило суті тоталітарної системи в СРСР, хоча і були проголошені демократичні права та свободи.

Всесвітня історія ХХ століття:

22. Японія між двома світовими війнами

Японія після Першої світової війни. У роки Першої світової; війни Японія, виступивши на боці країн Антанти, обмежилась окупацією німецьких колоній на Далекому Сході та в басейні Тихого океану. Японія максимально використала ситуацію, яка склалася, для нарощування свого воєнного потенціалу, особливо флоту. Нарощування воєнної могутності йшло за рахунок населення. У серпні-вересні 1918 р. по країні прокотились "рисові бунти" - стихійні виступи населення проти зростання цін на основні продукти харчування. Не встиг уряд придушити ці виступи, як у 1919 р. країну охопив страйковий рух робітників, а у головній колонії Японії - Кореї вибухнуло антияпонське повстання.

Післявоєнна нестабільність вилилась у гостру політичну боротьбу. Праві сили вбачали вихід із ситуації на шляхах територіальної експансії, ліві - на шляху революції, демократичних реформ. До цих негараздів додалась економічна криза 1920-1921 pp., землетрус 1923 p., який вщент зруйнував столицю Токіо, при цьому загинуло 150 тис. осіб.

Демократичний рух. Повоєнна економічна криза 1920-1921 pp. завдала удару по економіці Японії, яка була повністю залежною від зовнішніх ринків. Криза викликала загострення протиріч. Серйозною причиною демократичного піднесення були зміни в економіці і соціальній структурі країни. В Японії зросла доля кваліфікованих робітників, особливо у важкій промисловості.

Репресії проти страйкарів підштовхнули робітників до створення профспілок. Профспілки почали висувати не тільки економічні вимоги, а й політичні гасла. Зростання робітничих організацій і утворення в 1920 р. єдиного профспілкового центру вимагали об'єднання соціалістичних організацій Японії. У кінці

1920 р. була утворена Соціалістична ліга - штучне об'єднання ідеологічно різних груп соціалістів, комуністів, анархістів. Незважаючи на відсутність єдності і сильний вплив анархізму та синдикалізму, уряд бачив в Лізі небезпечну організацію, і в травні

1921 р. вона була розпущена.

У січні - лютому 1922 р. у Москві проходив з'їзд, на якому були присутні Сен Катаяма, Токуда Кюіті та інші відомі японські революціонери. Делегати з'їзду висловились за необхідність об'єднання всіх революційних сил Японії. Влітку 1922 р. в Токіо представники соціалістичних груп проголосили утворення Комуністичної партії Японії. Незабаром був створений японський комуністичний союз молоді.

Розгортання демократичного руху сприяло становленню багатопартійності і парламентської системи. У 1925 р. демократичні сили домоглись введення в країні загального виборчого права для чоловіків, системи соціального забезпечення. Зростання агресивності Японії і домінування у правлячих колах шовіністичних настроїв не дали змоги розвинутися демократичним процесам, які були повністю припинені наприкінці 30-х років.

Меморандум Танака. У квітні 1927 р. до влади в Японії прийшов уряд лідера партії Сейюкай (товариство політичних друзів) - генерала Танака, одного з організаторів японської інтервенції проти радянської Росії на Далекому Сході. Новий уряд одразу зайнявся розробкою планів війни проти Китаю та Радянського Союзу. 27 червня - 7 липня 1927 р. в Токіо під головуванням Танака відбулась так звана Східна конференція, в якій брали участь представники міністерства закордонних справ, військового та морського міністерств і генерального штабу. На конференції розглядалась запропонована урядом програма "позитивних", тобт відверто агресивних, дій в Китаї - так звані основи японської політики в Китаї. Як найближче завдання пропонувалось захопити Північно-Східний та Північний Китай, а також Монголію. Рішення конференції лягли в основу таємного меморандуму Тана-ка, що мав розгорнутий план агресії і встановлення панування Японії в Південно-Східній Азії та басейні Тихого океану.

Ще раніше, в кінці травня 1927 p., Японія, скориставшись громадянською війною в Китаї, направила свої війська в провінцію Шаньдун, захопили Циндао і Цзінань. Мета цієї збройної інтервенції полягала в тому, щоб затримати наступ гомінданівських військ на північ і тим самим перешкодити об'єднанню країни. В результаті широкого антияпонського руху і бойкоту японських товарів в Китаї Японія змушена була відкликати свої війська. У квітні 1928 р. японські війська під приводом "захисту життєвих інтересів і власності японських резидентів" знову ввійшли у провінцію Шаньдун, окупували найважливіші стратегічні пункти і в ультимативній формі зажадали виводу китайських військ з цієї провінції.

Рух бойкоту японських товарів, що відновився в Китаї, рішучий виступ світового товариства проти нового акту агресії, змусили Японію в серпні 1928 р. почати евакуацію своїх військ з Ша-ньдуня. Вона була закінчена лише в травні 1929 р.

Посилення впливу військових. Агресивна зовнішня політика вплинула і на розвиток внутрішньополітичних процесів. Військові, які були вихідцями з привілейованого стану самураїв, прагнули до ліквідації парламентської системи і встановлення "сильної влади".

У березні та жовтні 1931 р. було викрито змови, які мали своєю метою підготовку державного перевороту для встановлення військової диктатури. На чолі змовників стояли один із керівників фашистського руху - О.Сюмей і офіцер Х.Кікгоро.

Особливу активність у цей час виявили так звані молоді офіцери, переважно вихідці з середовища дрібних та середніх поміщиків ("старими" в армії вважалися вихідці з військового дворянства, учасники російсько-японської війни 1904-1905 pp.). "Молоді офіцери" виявляли невдоволення старою бюрократією і генералітетом, що був з нею пов'язаний. У них вони вбачали гальмо на шляху свого просування по військово-службовій драбині. Навесні 1932 р. почало формуватися угруповання на чолі з лідером "молодого офіцерства" генералом Аракі. До нього входили "Союз резервістів", а також представники об'єднаних поміщиків і деякі депутати парламенту від аграріїв. На початку травня 1932 р. фашистська "Національна федерація молодих офіцерів" розповсюдила листівки з демагогічними випадами проти монополій. У листівках говорилось, що молоді офіцери прийдуть на допомогу народу в боротьбі проти комерційних спекулятивних кіл, політиканів та любителів легкої наживи. Після цього фашистські змовники вторглись у резиденцію прем'єра Імукаі і вбили його. У будинок правління партії Сейюкай і концерну "Міцубісі" було кинуто бомби.

Ця спроба встановити військову диктатуру не мала успіху. Соціальна демагогія фашистів здалася панівним класам небезпечною. Тому уряд ужив заходів проти змовників: їх було роззброєно, а частину заарештовано. Головний керівник змови Аракі не був заарештований, і зберіг свою посаду військового міністра в новому коаліційному кабінеті "національної єдності".

Зовнішня політика. Зростання агресивності Японії. Незважаючи на укладення Вашингтонських угод, де закріплювався суверенітет Китаю, а великі держави зобов'язувались не ділити його на сфери впливу, продовжувалось безсоромне пограбування країни.

У роки економічної кризи 30-х років Японія, США і Англія прагнули якомога ширше забезпечити собі присутність на китайському ринку. Політика "відкритих дверей" і "рівних можливостей" давала перевагу США у боротьбі за китайський ринок.

На початку 30-х років США та Англія серйозно потіснили Японію на китайському ринку. Японія не бажала змиритись з цим. Зазнавши поразки в економічній конкуренції, вона почала шукати вихід на шляхах зовнішньополітичних авантюр. Японія вирішила напасти на Північно-Східний Китай, економічні багатства і стратегічне розташування якого приваблювали японських мілітаристів. Після цього планувались агресії в провінціях Жехе, Чахар і проти Монгольскої Народної Республіки.