Файл: Всесвітня історія ХХ століття.doc

З 1920 р. і до кінця життя вчений керував заснованим ним же Інститутом теоретичної фізики в Копенгагені. За заслуги в дослідженні будови атомів і їхнього випромінювання Н.Бор у 1922 р. удостоєний Нобелівської премії. Завдяки йому розвиток одержала нова галузь науки - квантова механіка.

Н.Бор не залишився в окупованій гітлерівцями Данії і був вивезений спочатку в Швецію, а потім у бомбовому відсіку літака в Англію. Далі Н.Бор працював в Лос-Аламосі, США. Він відігравав провідну роль в реалізації Манхеттенського проекту - проекту створення атомної зброї. Асистентом Н.Бора був його син - Ore Бор, який у 1975 р. теж став лауреатом Нобелівської премії. Н.Бор намагався переконати прем'єр-міністра Великобританії У.Черчілля і президента США Ф.Рузвельта бути відвертим з Радянським Союзом, встановити жорсткий контроль над виготовленням зброї масового знищення. Активно виступав за мирне використання атомної енергії і за широке міжнародне співробітництво.

Енріко Фермі (1901-1954) народився у м.Римі. Мав видатні здібності до фізики і математики. До навчання в університеті знання здобував завдяки самоосвіті. У 21 рік одержав ступінь доктора наук. Заснував першу в Італії школу сучасної фізики. Намагаючись уникнути фашистської диктатури, Е.Фермі залишив Італію і виїхав у США. У 1938 р. одержав Нобелівську премію з фізики за доведення існування нових радіоактивних елементів і відкриття ядерних реакцій. На церемонії вручення нагороди в Стокгольмі потиснув руку королю Швеції замість фашистського привітання, що викликало озлоблення фашистських лідерів Італії.

У США Е.Фермі працював над Манхеттенським проектом. Дослідження були суворо засекречені. Перший у світі ядерний реактор будували під трибунами університетського футбольного стадіону. Вважають, що Е.Фермі відкрив двері в атомний вік. Він зумів пояснити природу космічних променів і джерело їхньої високої енергії. Після його смерті новий хімічний елемент в таблиці Менделєєва назвали фермієм.

Ірвінг Ленгмюр (1881-1957) народився в Нью-Йорку. Навчався у США і Німеччині. Компанія "Дженерал електрик" надала йому добрі можливості для проведення власних досліджень. І.Ленгмюр спростував твердження, що світіння лампи залежить лише від вакууму. Наповнивши лампу азотом, він довів, що його лампа горить краще, до того ж для неї потрібна менша кількість енергії.

Винахід І.Ленгмюра приніс величезні прибутки компанії "Дженерал електрик". Далі І.Ленгмюр придумав насос, у сто разів потужніший за ті, які використовувались до нього. Світове визнання як учений І.Ленгмюр здобув за відкриття і дослідження в галузі хімії поверхневих явищ. У 1932 р. йому було присуджено Нобелівську премію.

Праці І.Ленгмюра мали великий вплив на розвиток хімії, біології, фізики. Вчений ввів термін "плазма" для газу, який утворювався при застосуванні сильного змінного струму. В роки Другої світової війни розробляв апаратуру для створення димової завіси, методи запобігання зледеніння літаків, цікавився способами контролю над погодою. І.Ленгмюр любив повторювати, що свобода, притаманна демократії, є необхідною умовою наукових відкриттів.

Ірен Жоліо-Кюрі (1897-1956) та Фредерік Жоліо-Кюрі (1900-1958) народились у Парижі. Мати Ірен - Марія Склодовська-Кюрі вперше стала лауреатом Нобелівської премії з фізики разом з чоловіком П'єром Кюрі. Вдруге вона одержала нагороду в галузі хімії. Ірен захопилась дослідженнями своїх батьків. Перші досліди вона проводила самостійно, аз 1931 р. - разом з Фредеріком Жоліо. Одружившись, вони не тільки об'єднали свої прізвища, а й блискуче продовжили традиції сім'ї Ірен. У 1935 р. їм була присуджена Нобелівська премія з хімії за синтез нових радіоактивних елементів - штучне перетворення одних елементів у інші. Це мало велике практичне значення зокрема для створення нових лікарських препаратів. Водночас виникла загроза розробок таких ланцюгових реакцій, які можуть призвести до світової катастрофи.

У роки війни Фредерік брав участь в русі Опору. У 1942 р. вступив до Французької комуністичної партії. Дізнавшись про зловісні наміри гестапо, він перейшов на нелегальне становище, а Ірен з двома дітьми виїхала до Швейцарії. Після війни подружжя Жоліо-Кюрі вело активну дослідницьку і політичну діяльність.

Петер Дебай (1884-1966) народився в Маастріхті в Нідерландах. Після десяти років навчання і дослідницької діяльності в університетах Німеччини вирушив у Швейцарію до А.Ейнштейна. Там він став професором теоретичної фізики.

П.Дебай переглянув квантову теорію А.Ейнштейна в окремих її аспектах і зміг суттєво розширити знання про зв'язки між атомами і молекулами. У своїх працях ввів поняття, яке дістало назву "температура Дебая". Виведена ним формула дала можливість вести розрахунки фізичних властивостей твердого тіла - тепло- і електропровідності, теплоємності тощо. У 1936 р. П.Дебай нагороджений Нобелівською премією в галузі хімії за внесок в дослідження молекулярної будови речовин. В цей час він уже працював в лабораторії Берлінського університету, читав студентам лекції, був членом ряду зарубіжних наукових товариств та академій наук, в тому числі АН СРСР.

Через відсутність німецького громадянства П.Дебая звільнили з лабораторії. Він переїхав до США, де очолив хімічний факультет Корнельського університету. Проведені ним у місцевих лабораторіях дослідження складних полімерів знайшли широке практичне застосування.

Карл Ландштейнер (1868-1943) народився у м. Відні. Вивчав медицину, хімію. У 1923 р. переїхав до США, згодом прийняв американське громадянство. У 1930 р. одержав Нобелівську премію за відкриття груп крові людини. Метод К.Ландштейнера дав можливість переливати кров однієї людини іншій. Вивчав особливо небезпечну хворобу - поліомієліт. Завдяки К.Ландштейнеру були відкриті нові напрями досліджень в бактеріології, імунології, досягнуто успіхів в практичній медицині

Всесвітня історія ХХ століття:

31. Розвиток літератури 20-30-х років

Умови розвитку літератури в тоталітарних і демократичних країнах. Традиційно великий вплив на суспільну свідомість мала література. Саме тому правлячі режими прагнули спрямува-ти її розвиток у вигідне русло, зробити своєю опорою. Письменники і поети нерідко опинялися в центрі політичних подій, і потрібно було мати міцну силу волі й талант, щоб не зрадити правді історії. Особливо нелегко це було зробити в державах, де надовго утвердився тоталітаризм як форма політичного правління і духовного одурманення мас.

Так, у Німеччині було створено спеціальне Міністерство пропаганди на чолі з Геббельсом. Воно здійснювало жорсткий контроль над усім духовним життям країни. Фізичні розправи загрожували кожному, хто висловлював невдоволення або не корився фашистській ідеології. З цих причин, країну залишили відомі письменники - І.Бехтер, Б.Брехт, Е.Вайнерт, А.Зегерс, Т.Манн, Е.-М.Ремарк, Л.Фейхтвангер, А.Цвейг.

Трагічні ноти пронизували творчість письменників і поетів Італії. У героїв їхніх творів переважали почуття відчаю й одинокості. У творчості митців країни, яка дала світові багато славетних імен, спостерігався відхід від соціальної тематики, захоплення формою, байдужість до змісту.

Виняткову роль Японії в Азії обґрунтовувала профашистська література цієї країни. У 30-ті роки духовне життя тут було підпорядковано возвеличенню національного духу, влади імператора, оспівуванню військової доблесті. Тоталітарна держава підтримувала тих письменників, які допомагали морально готувати суспільство до труднощів і самопожертви.

В СРСР основним методом у літературі й мистецтві вважався соціалістичний реалізм. Він насаджувався всіма засобами. Принцип партійності літератури, визначений В.Леніним, був головним при перевірці лояльності письменників і поетів до існуючого режиму. Упокорення талановитих митців шляхом репресій поєднувалось із "турботою" про нову, радянську, літературу й поезію. Провідниками сталінізму виступали, в першу чергу, партійні чиновники, які вимагали уславлення радянської дійсності і керівної ролі більшовицької партії. Постанова ЦК ВКП(б) 1932 р. "Про перебудову літературно-художніх організацій" надовго визначила долю радянської літератури. Постанова стала ідеологічною основою безмежного втручання держави у літературно-мистецьке життя, що за умов однопартійності системи було особливо небезпечним для розвитку культури.

Перша хвиля репресій супроти творчої інтелігенції в СРСР прокотилась у 1920-ті роки. Але найбільших ударів було завдано в 1936-1939 pp. Внаслідок сталінського терору загинули І.Бебель, М.Клюев, М.Кольцов, О.Мандельштам, Б.Ясенський та багато інших письменників і поетів, в тому числі з України. Ті, хто вижили, змушені були пристосовуватись до вимог офіційної ідео-логії і більшовицької практики будівництва соціалізму, в одній, окремо взятій країні. Поширеними й завжди актуальними стали теми перемоги більшовиків у 1917 p., політики колективізації й індустріалізації.

Водночас, у жорстких рамках тоталітарної держави з'явились твори, освячені талантом письменників і поетів. Для СРСР, крім цього, позитивним було подолання успадкованої від царської імперії масової неграмотності населення. Деякі народи вперше здобули власну писемність і почали розвивати самобутню літературну творчість.

У країнах західної демократії літературна діяльність була роз-кутішою. Але політична свобода ще не давала матеріального комфорту. Якщо у країнах з тоталітарними режимами творчість залежала від взаємин з правлячою елітою, то у відносно демократичних державах немалий тиск чинили видавці, настійна потреба в заробітку. Піднесення переживала творчість письменників, розрахована на масового читача. Популярністю користувались пригоди, фантастика, психологічні романи. Визнаними майстрами детективного жанру стали А.Крісті (Англія), Ж.Сіменон (Франція), Р.Стаут і Е.Гарднер (США). Яскравими представниками течії модернізму, що прагнула до змін не тільки змісту, але й форми літературних творів, були Дж.Джойс, Ф.Кафка, М.Пруст.

Основні напрямки розвитку світової літератури. Пись-менники-лауреати Нобелівської премії. Об'єднуючими для письменників, поетів, публіцистів всіх країн, незалежно від пануючих форм і методів політичного правління, були теми війни і миру, життя і смерті, любові й ненависті. Концентроване вираження вони дістали у творчості американського письменника Ернеста Хемінгуея (1899-1961). Йому судилося брати участь у Першій світовій війні, Другій світовій війні, захищати республіку в Іспанії. Перший роман "Фієста" Е.Хемінгуей друкує у 1926 р. Це - книга-протест проти "безглуздої війни", крик душі "загубленого покоління". Яскраво антивоєнну спрямованість мав роман "Прощавай, зброє!" Ненавистю До фашизму, любов'ю до Іспанії і її народу сповнений роман Е.Хемінгуея "По кому б'є дзвін" (1940 р.). Літературна творчість і активна громадська позиція письменника відзначені Нобелівською премією у 1954 р. після виходу в світ повісті "Старий і море".