Файл: Ekspertuza_shkilnux_pidryhnukiv_8kl.pdf

нувати цей зміст?” зумовлюють періодичні внесення змін до навчальних програм і підручників. Головне, щоб у шкільних програмах містилися чіткі вимоги для засвоєння базових понять, без яких неможливе прирощення нового змісту.

Оскільки підручник є засобом реалізації змісту освіти, він має проектувати відповідні компетенції, на основі яких формуватимуться компетентності особистості. Ця вимога є досить складною, адже в навчальному матеріалі підручника можна безпосередньо представити лише знання, а не вміння й навички, ціннісні ставлення, досвід діяльності, особистісні якості, певний рівень розвитку яких передбачено відповідною компетенцією. Для того щоб підручник створював умови для формування цих складників компетентності особистості в процесі засвоєння змісту освіти, необхідно розробити й втілити відповідний апарат організації засвоєння, що породжує нові функції тексту й позатекстових елементів підручника. Підручник, побудований на засадах компетентнісного підходу, не стільки містить описи й пояснення, скільки спонукає до навчально-пізнавальної діяльності.

Використання підручника завжди пов’язане з певним організаційнометодичним забезпеченням навчального процесу. Тож сучасний підручник, побудований на компетентнісних засадах, має передбачати можливість застосування різноманітних організаційних форм і методів навчання, сприяти збагаченню їх арсеналу. Структурування навчального матеріалу в такому підручнику дає змогу активно впроваджувати інноваційні форми і методи роботи з метою застосування здобутих знань і набутих навичок, для пояснення явищ, проведення досліджень і передбачає не лише засвоєння результатів наукового пізнання, а й опанування самого процесу здобуття їх, що удосконалює пізнавальну діяльність учня, розвиває його творчі здібності й мислення. Підручник має створювати умови для самоосвіти, самоосвітньої діяльності учня. Систему завдань самоконтролю слід будувати у такий спосіб, щоб учень міг оцінити – за результатами засвоєння матеріалів – не лише рівень своїх знань, а й уміння і навички, ціннісні ставлення, досвід і навіть рівень розвитку особистісних якостей.

Підручник на засадах компетентнісного підходу успішно розв’язує проблеми інтелектуального навчання й виховання учнів, що передбачає сформованість певних особистісних якостей, спрямованих на підвищення продуктивності інтелектуальної діяльності учнів. Водночас інтелектуальна ініціатива об’єднує пізнавальні й мотиваційні чинники діяльності і передбачає готовність виходити за межі стимульованої ззовні інтелектуальної діяльності. Урахування нового смислового наповнення підручника в контексті сучасної компетентнісно-орієнтованої системи освіти й виховання зростаючої особистості має переорієнтувати освітню діяльність на творення людини як особистості, коли основним критерієм виокремлення освітнього простору постає широкий спектр освітньо-педагогічної діяльності у взаємодії з політичною, інформаційною, культурною, етнічними сферами, пов’язуючи освітній простір із соціально-просторовими феноменами. Акцентування уваги на особистісних цінностях, способах і можливостях реалізації їх вимагає актуалізації гуманістичних тенденцій, відходу від раціоналістичних,

прагматичних імперативів сучасної епохи, яка потребує людини знаючої, творчої, ініціативної і водночас інноваційно мислячої.

Упровадження компетентнісного підходу в загальній середній та вищій освіті створює нові можливості для розвитку теорії і практики вітчизняного підручникотворення. Передовсім зауважимо, що авторами (співавторами) значної частини вітчизняної навчальної (навчально-методичної) літератури для загальноосвітніх навчальних закладів є або вчителі, або на- уково-педагогічні працівники вищих навчальних закладів. І досить рідко зустрічається авторський колектив, у складі якого є і вчитель-практик, і науковець (зауважимо, саме такий колектив є найефективнішим у практиці творення навчальної книги). Необхідні вміння й навички, досвід підручникотворення формуються у більшості авторів у процесі творчого пошуку, іноді – інтуїтивно.

Не менш проблематичним завданням є й підготовка висококваліфікованого експерта навчальної книги. Саме тому виникла нагальна потреба у створенні гнучкої системи підготовки фахівців у галузі підручникотворення, а також для здійснення професійної експертизи та апробації підручників. Розроблення концепції компетентнісно орієнтованих підручників, їх створення, підготовка вчителів до організації компетентнісно орієнтованого навчання стати предметом спільної уваги наукових установ, інститутів післядипломної педагогічної освіти, педагогічних університетів.

Теоретико-методологічні засади експертизи

навчальної продукції та змісту освіти

Максименко С. Д., директор Інституту психології ім. Г.С. Костюка НАПН України

Психологічна експертиза — один із найскладніших напрямів діяльності академічного психолога й психолога-практика.

Мета проведення експертизи полягає у визначенні відповідності діагностичних методик, психокорекційних та розвивальних, реабілітаційних технік, соціологічних і соціально-психологічних опитувальників, що застосовуються в навчальних закладах, визначеним вимогам.

Досягнення мети передбачає реалізацію таких завдань:

—організація багаторівневої структури здійснення експертизи навчального інструментарію, що використовується в навчальних закладах;

—визначення діагностичного мінімуму, який забезпечить ефективний психологічний супровід навчально-виховного процесу в закладах освіти;

—вилучення з професійної діяльності працівників психологічної служби закладів освіти некоректного психологічного та соціологічного інструментарію.

Багаторічний досвід проведення психологічних експертиз у навчальній діяльності суб’єктів різних типів навчання та навчальних закладів дає підстави стверджувати таке:

1.Психологічна експертиза змісту загальної середньої освіти дає відповідь на два запитання: 1) якою мірою психологічна складова змісту компетентностей, сформульованих в освітніх стандартах, відображена у змісті навчальних матеріалів (програмах і підручниках); 2) чи є достатніми педагогічні інструменти, закладені у підручниках, для повноцінного формування в учнів особистісних здатностей для самостійного вирішення типів життєвих завдань, передбачених державними стандартами освіти? Відповіді на ці запитання допомагають не тільки ступінь реалізованості стандартів у матеріалах підручників, але й міру обґрунтованості та доцільності введення

встандарти тих чи інших складових ключових компетентностей сучасної освіти. Крім того, тільки на базі такої змістовної експертизи можна провести експертизу навчального процесу й визначити реальний рівень і якість розвитку учнів як суб’єктів життєдіяльності за умов застосування компетентнісного підходу.

2.Матеріали експертизи доводять, що компетентнісний підхід, хоча й недостатньою мірою, але набуває дедалі більшого втілення у підручниках нового покоління. Слід зазначити, що підручники з традиційних навчальних предметів, особливо математичної і природознавчої освітніх галузей, більшою мірою орієнтовані на традиційну наукову парадигму, ніж гуманітарної освітньої галузі. Можна стверджувати, що проведена експертиза має стати якісною підставою для подальшого відбору підручників й експертизи нових шкільних підручників.

3.Значну проблему утворюють набір та зміст ключових компетентностей, визначені в Державному стандарті. Результати експертизи свідчать, що частина з них узагалі не відображена у підручниках, і виникає обґрунтований сумнів у можливості такого втілення, оскільки закладені в них базові поняття не підлягають науковій операціоналізації. Друга проблема пов’язана зі структурою ключових компетентностей. Так, попередній аналіз навчальної продукції засвідчує, що здоров’язбережувальна компетентність переповнена різнобічним змістом, який неможливо реалізувати в одному навчальному предметі, навіть у їх комплексі. А ключова компетентність “вміння вчитися”, навпаки, подана так, нібито формування цього вміння закінчується у початковій школі й не потребує подальшого розвитку.

4.Окрему проблему становить питання оцінювання ступеня сформованості компетентностей у процесі навчання. Якщо у більшості підручників якоюсь мірою впроваджено компетентнісний підхід у формі навчальних завдань на виконання певної діяльності, то в інших зовсім не передбачено педагогічних інструментів оцінювання рівня та якості виконання таких завдань. Ця ситуація призводить до того, що у підсумкову педагогічну оцінку успішності навчальної діяльності школярів потрапляє тільки знаннєва складова навчання, а компетентнісна залишається поза оцінюванням.

5.Психологічна складова у більшості ключових компетентностей прописана на недостатньому професійному рівні, а психологічної підготовки

авторів підручників часто бракує для їх адекватного відображення в самому підручнику. Напевно, сьогодні слід ставити питання про виокремлення психологічної компетентності як окремої ключової компетентності, що має формуватися у сучасного школяра. Вона має забезпечувати цілеспрямований розвиток його свідомості й самосвідомості, мислення і почуттів, здатностей до ділового та міжособистісного спілкування тощо.

6. Результати експертизи засвідчують необхідність розроблення та впровадження окремої програми консультування авторів шкільних підручників із технології реалізації компетентнісного підходу загалом та його психологічної складової зокрема.

Нами запропоновано модель експертної оцінки психологічної складової формування компетентностей.

1.Експертна оцінка психологічної складової загальнокультурної компетентності.

2.Експертна оцінка психологічної складової громадянської компетентності.

На підставі структури громадянських цінностей (Боришевський М. Й.), виокремлено п’ять основних параметрів які розривають громадянську компетентність:

1) патріотизм, що є виявом самовідданої любові до рідної землі, її народу, держави; уболівання за долю Вітчизни; потреба віддавати всі свої сили, талант служінню співвітчизникам; почуття відповідальності за сучасне й майбутнє нації, держави як реальний вияв громадянського обов’язку;

2) інтерес до історії рідного краю, його минулого, прагнення збагнути як величні, героїчні етапи в історії Батьківщини, так і причини періодів трагічних занепадів, страждань народу; пошанування видатних людей, героїв нації, які жертовно служили народові, збагачували його культуру, науку, примножуючи внесок Вітчизни у скарбницю світової цивілізації; діяльна участь у збереженні й примноженні традицій народу, його культури, мистецтва, науки;

3) розвинена національна свідомість і самосвідомість, що є важливою складовою цілісної системи духовності людини, яка проникає в усі сфери її життєдіяльності; прагнення до ідентифікації зі своїм етносом, нацією; національна гідність у поєднанні з шаною до всіх етносів; усвідомлення етносу, нації як носіїв неповторного, своєрідного, що має неоціненне значення у системі загальнолюдських цінностей, у збагаченні людства, примноженні його духовних і матеріальних цінностей;

4) правова вихованість, володіння правовою культурою, свідоме й відповідальне ставлення до прав і обов’язків громадян; активна протидія правовому нігілізму, захист Конституції, державних символів від будь-яких посягань із боку несвідомих членів суспільства;

5) рідна і державна мови, у яких на генетичному рівні втілюються творча сила народного духу, помисли народу, його сподівання, віра й воля; переконаність у тому, що мова будь-яких етносів, націй є однією з найкоштовніших вартостей людства як цивілізованої спільноти; неприпустимість байдужого,