ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 18.04.2024
Просмотров: 265
Скачиваний: 0
СОДЕРЖАНИЕ
Тема і. Філософія, її проблематика та функції
1. Основні проблеми філософії. Специфіка філософського знання
2. Світогляд, його суть і структура
3. Історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний, філософський
4. Соціальні функції філософії
Тема II. Філософія Стародавнього світу та Середньовіччя
1. Філософія Стародавнього сходу
2. Розвиток філософії у Стародавній Греції
Тема III. Європейська філософія XV - XIX ст.
1. Філософія епохи Відродження та Нового часу
2. Німецька класична філософія
Тема IV. Західна філософія XX ст.
2. Сучасні філософські течії та школи
Тема V. Новітні сфери філософування
1. Філософія постмодерну та діалогу
Тема VI. Філософське розуміння світу
1. Філософське розуміння буття
3. Спосіб та форми існування матерії
1. Виникнення і природа свідомості
2. Структура свідомості, її основні рівні
Тема VIII. Проблема людини в філософії
1. Людина як предмет філософії
2. Проблема антропосоціогенезу. Єдність природного, соціального і духовного в людині
3. Проблема життя і смерті в духовному досвіді людства
Тема iх. Діалектика: принципи і категорії
1. Сутність діалектики та її принципи
Тема X. Діалектика: закони та альтернативи
1. Природа та структура пізнавальної діяльності
2. Поняття практики, її структура
3. Методи та форми наукового пізнання
Тема XII. Соціальна філософія як осмислення суспільного буття
2. Діяльність як спосіб існування соціального. Особливості прояву соціальних заковів
3. Стихійне і випадкове у розвитку суспільства та свобода людини
Тема XIII. Природні умови суспільного буття.
1. Поняття природи. Погляд на природу в історії філософської думки
3. Сучасні екологічні і демографічні проблеми та шляхи їх вирішення
Тема XIV. Суспільне виробництво та суспільний прогрес
1. Потреби, інтереси і цілі людей як мотивація виробництва. Структура суспільного виробництва
2. Проблема прогресу і періодизації суспільного розвитку
Тема XV. Філософський аналіз соціальної структури суспільства
1. Поняття соціальної структури суспільства та й основні елементи
2.Етносоціальді процеси в системі суспільних відносин
3. Функція організації дозвілля і відпочинку. Вільний час
Тема XVI. Філософські аспекти політичної сфери суспільного буття
1. Політика як вид діяльності. Політика і влада
2. Політична система суспільства
3. Держава як соціальний університет політичної влади
Тема XVII. Духовне життя суспільства
1. Поняття "дух", "душа", "духовність", "ментальність"
2. Цінності як ядро духовного світу людини
3. Суспільна свідомість та й рівні
4. Форми та функції суспільної свідомості
Тема XVIII. Цінності і їх роль в житті суспільства та людини
2. Типологія ціннісних орієнтацій
Тема XIX. Культура і цивілізація
1. Сутність, зміст і функції культури
Перші протиставлення душі і тіла з'явилися у всесвітніх релігіях. Тілесне і духовне - дві протилежності, які своїм існуванням обумовлюють те, що визначається як людське. Прикладом протиставлення духовного і тілесного може бути християнське тлумачення відношення душі і тіла. Так, заперечення церквою самогубства обґрунтовується вченням про первинність духовного начала та боротьбу добра і зла.
За християнським тлумаченням тіло постійно підштовхує людину до гріховності. Людина, яка прожила хоча б один день, вже не є чистою. Звідси - проповідь покаяння, духовного очищення від пристрастей. Душа не підвладна просторовим і кількісним вимірам. Тіло ж, гріховна суть людини, сприймається браком божественності. Йдучи до Бога, людина повинна здолати цей брак, плекати свою душу.
З точки зору наукового знання, душа людини розглядається як єдність психічних станів із розумовою раціональною діяльністю. Одноосібне існування психічних процесів без взаємодії з раціональним розуміється як виявлення суто біологічного, а не соціального. Людина, що не здатна керувати своїми психічними станами, вважається душевно хворою.
Намагаючись розглядати духовність як цілком завершену систему, наука сама може ставати на шлях бездуховності.
Обмеженість міфології, релігії і науки у поглядах на дух, душу і духовність намагається подолати філософія. У філософській думці обґрунтовується єдність духу, душі і духовності. Поза духом ми не можемо говорити про душу і духовність. А про духовність - основний чинник людської діяльності - є сенс вести мову тільки в тому випадку, якщо вона веде до піднесення духу і душі.
Єдність духу, душі і духовності виявляє визначальні можливості людини у світі, складовою частиною якого є сама людина. Поняття "дух" вказує нам на існування надприродного об'єктивного начала, що може суттєво впливати на людську долю. Поняття "душа" вказує на духовну неповторність кожної особистості, її унікальність. Поняття "духовність" визначає, що людина і людство можуть керуватися як об'єктивними закономірностями, так і власними поглядами, думками, поєднувати чуттєве і раціональне у своєму житті.
Потяг людини до кращого майбутнього буде спонукальним у її життєдіяльності до тих пір, доки існуватиме єдність духу як об'єктивного джерела людського життя, душі як суб'єктивного прояву духу і духовності як сили духу, що спрямовує діяльність особи.
Вживаючи поняття "дух", ми розуміємо прояви надіндивідуального буття, наприклад, дух закону, дух літературного твору, дух народу, дух армії тощо. Іншими словами, дух не є рисою певної особи. Навпаки, його самого тлумачать як "творця" різних якостей людини. Наприклад, одержимість злим духом не є бездуховністю. Це потворна духовність, вона хибна, зла. Це прагнення до фальшивого ідеалу. Так, християни переконані, що хрещення та сповідання Духом Святим надає віруючим надприродної сили.
Отже, дух - це об'єктивно існуючий над індивідуальний початок. Це те, що робить тіло живим, здатним діяти самочинно. Водночас ми можемо розглядати душу як окремий внутрішній світ людини, у якому поєднується чуттєве і раціональне, свідоме і підсвідоме, буденне і теоретичне, одиничне і загальне, необхідне і випадкове.
Єдністю об'єктивного і суб'єктивного стосовно визначеності людського буття є духовність. Духовність - це усвідомлення та відчуття людиною того, що вона має керуватися у своїй діяльності певними високими ідеалами, прогресивними ідеями, непохитними принципами, переконаннями.
Залежно від історичних обставин, особистого життя індивіду духовність має різні форми. Це може бути порядність як почуття та усвідомлення своєї причетності до долі інших людей та відповідальності за неї. Проявами духовності може бути прихильність як переживання людиною доброзичливого ставлення до інших людей; інтелігентність як рівень інтелектуальної діяльності особи , за якою вона керується знанням ідеальних цінностей.
Своєрідним духовним утворенням є історична пам'ять. Історична пам'ять - це втілення здатності людської свідомості відтворювати минуле у відповідних культурних формах (легенди, перекази, музейні експонати тощо).
Носіями історичної пам'яті є усі книги, документи, усні оповідання тощо.
До числа трансляторів духовності відносяться ритуали, обряди, церемоніали. У них зібраний досвід поколінь в якості взірця для наслідування.
Складним утворенням, що потрапило в поле філософського аналізу з джерел етнології, постала ментальність як надособистий елемент духовності. Поняття "ментальність" походить від латинського "менталіс", що означає - спосіб мислення, приналежність до розуму, душевний склад. Що таке ментальність?
Ментальність - це сукупність соціально-психологічних установок та схильностей діяти, мислити, почувати і сприймати світ певним чином. Вона породжується відповідним культурно-історичним середовищем і досвідом життя багатьох поколінь.
Ядро ментальності перебуває між колективним несвідомим та історично сталими формами суспільної свідомості, такими як політична, правова, моральна, естетична, релігійна, наукова, філософська та інші види свідомості. На рівні ментальності "перетинаються" природне і соціальне, чуттєве і раціональне, свідоме і несвідоме, індивідуальне і суспільне.
Безпосередньо з ментальності випливає менталітет як притаманна певній соціальній спільноті система неусвідомлюваних регулятивів життєдіяльності. Менталітет обумовлений відповідною ментальністю і певним чином підтримує ментальність. Іншими словами, менталітет - це практичне виявлення ментальності.
Менталітет виявляється у звичаях, традиціях, стереотипах поведінки, стандартних реакціях на значущі події тощо. Менталітет соціальної спільноти (класу, страти, верстви, нації, народу) - це ядро їх духовності, в якому зосереджені типові риси соціально-психологічного складу людей, які успадкували духовні надбання попередніх поколінь і користуються ними відповідно до потреб сьогодення.
Залежно від характеру та носія розрізняють такі види ментальності:
- статеву (чоловічу та жіночу);
- вікову (дитячу, молодіжну, зрілого періоду життя тощо);
- професійну (робітничу, педагогічну, медичну, військову, чиновничу та ін.);
- національну (українську, російську, німецьку, американську тощо);
В Україні першу спробу описати національну ментальність здійснив відомий історик і етнограф Микола Костомаров (1817 - 1885). Він провів порівняльний аналіз української та російської національної ментальності і зазначив її принципові відмінності.
По-перше, у росіян панує загал над окремою людиною, українці ж вище цінують окрему людину.
По-друге, росіяни нетерпимі до чужої віри, чужих звичаїв, мов. В Україні ж люди звикли чути в себе чужу мову і не цураються людей з іншим типом обличчя та іншими звичаями.
По-третє, росіяни - народ "матеріальний", а українці прагнуть "одухотворити весь світ".
По-четверте, росіянин мало любить природу, не плекає квітів, які є майже на кожному подвір'ї українців.
По-п'яте, жінка в російських піснях рідко звеличується до свого людського ідеалу, рідко її краса підноситься над матерією, рідко в ній цінується щось за межами тілесної форми. У поезії українського народу, навпаки, жінка до того духовно прекрасна, що навіть у своєму падінні поетично висловлює свою чисту натуру.
По-шосте, у суспільному житті росіян громада панує над особистістю. Для українців такий порядок нестерпний, вони віддають перевагу особистій свободі.
По-сьоме, надання переваги загальному збігається у росіян з єдністю сімейного побуту, нероздільністю сімей. Українські сім'ї відокремлюються, як тільки у їх членів з'являється така потреба.
Сучасні дослідження української ментальності виявляють деякі нові характерні її риси. Для світоглядне - ціннісної установки української ментальності характерним є перевага не розуму, а "серця" як стрижня моральності. "Серце" розкривається Памфілом Юркевичем як орган відчуття Бога, Григорієм Сковородою як мікросвіт, Тарасом Шевченко як шлях до ідеалу та гармонії з природою, Пантелеймоном Кулішем як джерело надії, передчуття, провидіння.
Таким чином, ідеальний світ, що створюється людиною, спроможний існувати відносно незалежно від матеріального буття. У той же час духовність, менталітет не в змозі бути абсолютно вільними від тих матеріальних обставин, що їх породили.
2. Цінності як ядро духовного світу людини
Світ ціннісних переживань віддавна перебуває у центрі філософських досліджень. В античну і середньовічну епохи філософи розробляли теорію цінностей, не піднімаючись до логічного аналізу самої категорії "цінність".
Як поняття, цінність вперше визначена у філософії І.Канта, який визнав цінності вищими принципами людської поведінки.
У працях учнів і послідовників Канта проблема цінностей набула самостійного значення. Ця проблема вивчається наукою - аксіологією.
Аксіологія (грецькою axios — "цінність, вартість" і logos – "слово", "поняття") — теорія цінностей, що з'ясовує якості і властивості предметів, процесів і явищ, які здатні задовольняти потреби, інтереси і бажання людей.
Аксіологічна проблематика досліджується за допомогою поняття "об'єктивна значимість". Так, послідовник І.Канта німецький філософ Вільгельм Віндельбанд (1848 - 1915) вважав, що такі цінності як істина, благо, краса і святість є позачасовими, позаісторичними принципами, що визначають людський характер.
Інший послідовник І.Канта німецький філософ Генріх Ріккерт (1863 - 1936) розробляє вчення про цінності як основу теорії істин - шість основних категорій цінностей: істину, красу, безособисту святість, моральність, щастя і особисту святість.
За німецьким філософом Миколаєм Гартманом (1882 - 1950) цінності не піддаються раціональному пізнанню. Вони відкриваються людині лише в особливих ціннісних почуттях (любов, ненависть), що змушують людину інтуїтивно віддавати перевагу тому чи іншому способу поведінки.
Сучасна аксіологічна суспільствознавча думка приділяє велику увагу проблемі зв'язків загальнолюдських (вселюдських), національних (етнічних), групових та індивідуальних ціннісних систем та уявлень.
У наш час збагачується "традиційна" класифікація цінностей, уявлення про їх структуру та ієрархію. Виділяються цінності духовні, що охоплюють світогляд людини, а також матеріальні, політхічні, правові, моральні, релігійні, наукові, естетичні.
Цей ряд доповнюють цінності екологічного спрямування, вимоги забезпечити "виживання" людства.
Аксіологічна думка досліджує також норми постіндустріальних цінностей , етики солідарності, злагоди, людського цивілізованого спілкування, толерантність до інших ціннісних орієнтацій.