Файл: Філософія.pdf

стає тенденція застосування принципів синергетики (теорії самоорганізації) до розвитку суспільства. З точки зору енергетичного підходу до природи і суспільства будь - яка самоорганізована система проходить через стани, які відзначаються граничною нестійкістю. Це так звані точки біфуркації. В цих точках лінії розвитку розгладжуються, а в результаті з'являється цілий спектр різних, різноспрямованих можливостей якісної зміни стану. У даному випадку система опиняється перед вибором різних шляхів. Передбачити, який саме шлях система обере неможливо, так як це залежить від багатьох випадковостей. Це веде до того, що еволюція набуває рис історії, вона унікальна, неповторна. Можна з певністю стверджувати, що «Випадковість створює світ».

Механізм біфуркації, фактор випадковості забезпечують перехід до стану вищої структурованості, впорядкованості як у просторовому, так і в функціональному сенсі. Підвищуючи складність, нова система формує новий тип розвитку, а саме - певну функціональну цілісність, якої не мають її окремі частини. За цими закономірностями розвивається і Всесвіт, і людське суспільство.

Як же пізнається цей надзвичайно складний соціальний феномен?

Соціальне пізнання - пізнання конкретних реалій життєвого середовища людей. Основою соціального пізнання є суспільно-історична практика. Саме тому наше пізнання підкоряється загальним закономірностям гносеології. В той же час особливості об'єкта пізнання обумовлюють і його специфіку. Специфічними ознаками соціального пізнання можна вважати: об'єкта пізнання обумовлюють і його специфіку. Специфічними ознаками соціального пізнання можна вважати:

по-перше, об'єктом соціального виступає діяльність самих суб'єктів пізнання. Тобто люди самі є і суб'єктами пізнання, і реальними діючими особами. Іншими словами, у самому об'єкті соціального пізнання міститься його суб'єкт. Пізнаючи суспільство, людина пізнає себе і навпаки, пізнаючи себе, людина одночасно пізнає соціум, у якому живе;

по-друге, пізнаючи соціальні реалії слід ураховувати суб'єктивний фактор. Суб'єктом соціального пізнання виступає людина. Але кожна людина має свій індивідуальний досвід і інтелект, свої інтереси, цінності, потреби і пристрасті. Все це певним чином впливає на пізнавальний процес;

по-третє, соціальне пізнання носить історично-обумовлений характер. Воно залежить від рівня матеріального і духовного життя суспільства, його соціальної структури та пануючих інтересів і цінностей;

По-четверте, особливістю соціального пізнання є і те, що в ньому надто обмежене застосування експерименту.

Таким чином, суспільствознавство - це система пізнання соціальної

реальності, загальних закономірностей історично конкретних форм розвитку суспільства. Ця система об'єднує суспільні дисципліни: соціологію, історію, психологію, юридичні науки, філософію та ін.

Головною особливістю предмету соціальної філософії є те, що ця система знань вивчає суспільство в цілому, суспільство як цілісність. Основною проблемою соціальної філософії є проблема людини, сенсу її буття у соціумі. Таким чином, визначальною проблемою соціальної філософії є проблема людини, сенсу її буття у соціумі. Людина - найвища мета соціальної філософії. Інтереси людини, розвитку особистості розглядаються у соціальній філософії як головні критерії соціальної

76

думки.

Якими ж основними методологічними принципами керується соціальна філософія у процесі пізнання суспільства?

По-перше, соціальна філософія виходить із принципу об'єктивності і пізнання соціуму. Об'єктивність означає неупередженість, незалежність висновків від світоглядних та суспільно-політичних орієнтацій дослідника.

дослідника на вияв багатогранних типів зв'язків соціального об'єкту. По-третє, соціальна філософія у своїх дослідженнях виходить з принципу

розвитку суспільства і філософської думки про нього.

По-четверте, принцип розвитку тісно пов'язаний з методологічним принципом історизму. Цей принцип вимагає від дослідника розглядати соціум у закономірному історичному розвитку.

Уявлення про соціум пов'язане з аналізом основних сфер суспільного життя. Такими сферами вважаються:

по-перше, матеріальна сфера життя. Вона охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних цінностей;

по-друге, соціально-політична сфера суспільного життя, яка включає в себе групові, етнічні, національні, міждержавні та інші стосунки людей;

по-третє, духовна сфера соціального життя. Це система ідей, поглядів, уявлень, які насамперед відбивають соціальне життя;

по-четверте, культурно-побутова сфера суспільного життя. Вона охоплює виробництво, розподіл і споживання культурно-побутових цінностей та передачу їх від одного покоління до іншого. До цієї сфери входить життя сім'ї, організація відпочинку, освіта тощо.

Всі ці сфери суспільного життя тісно взаємопов'язані. В центрі кожної з них має стояти людина. Саме людина єднає всі сфери суспільного буття, бо то є її реальне життя, яке зветься суспільним.

Отже, соціальна філософія - це система теоретичного знання, що вивчає основні закономірності функціонування та розвитку суспільства через призму загальнолюдських пріоритетів.

2. Діяльність як спосіб існування соціального. Особливості прояву соціальних заковів

Самоорганізація і саморозвиток соціалізму відбувається через діяльність етносів, класів, соціальних груп та через їх спілкування.

Що ж таке діяльність?

Діяльність - це специфічно людська форма активного відношення до світу, змістом якої є цілеспрямоване, творче його перетворення. Основними складовими елементами діяльності є:

по-перше, суб'єкт діяльності - людина як носій свідомості і самосвідомості; по-друге, мета діяльності; по-третє, засоби діяльності;

по-четверте, предмет діяльності як об'єкт, на який спрямована людська дія; по-п'яте, результат діяльності; по-шосте, - це сам процес діяльності, людська активність.

Універсальним предметом діяльності є природа, суспільство і людська

77

свідомість. Соціальна філософія пояснює, що діяльність є джерелом формування соціальності. Саме завдяки діяльності людина подолала вихідну тотожність з природним і тваринним світом. Діяльністю людина перетворює природу і створює свій особливий феномен - матеріальну, соціальну і духовну культуру.

До рівня загальної засади культури діяльність була вперше піднесена німецьким філософом Йоганом Готлібом Фіхте (1762-1814). Саме Фіхте розглядав суб'єкт («Я») суто як самодіяльність, яка створює світ («Не - Я»).

Інший німецький філософ Г.Гегель (1770-1831) тлумачив діяльність як всепроникну характеристику Світового Духа. Діяльність породжується потребою Світового Духа до самозміни і самовдосконалення. За Гегелем, головна роль належить не матеріальній, а духовній діяльності і головним чином самосвідомості. Універсальну схему творчої діяльності Світового Духа Гегель назвав абсолютною ідеєю. Зміст і форми діяльності абсолютної ідеї Гегель розкриває через послідовне розгортання системи категорій діалектики.

Поняття охоплює найістотніше в людині - її свободу як здатність робити власний вільний вибір.

В процесі життєдіяльності люди вступають у певні стосунки, спілкуються між. собою. Звідси спілкування, як і діяльність, є необхідною умовою самоорганізації соціальних систем. Спілкування органічно вплетене в соціальну діяльність, відповідає різним видам діяльності. Воно постає як передумова діяльності, оскільки саме через спілкування налагоджуються необхідні для діяльності зв'язки.

Тільки через спілкування відбувається обмін інформацією, збереження набутого досвіду, передача його від покоління до покоління.

Воно є не тільки суспільною, а й особистою потребою індивідів один у одному. У спілкуванні відбувається формування і розвиток особистості, її свідомості та самосвідомості. Воно є умовою формування людини як суспільної істоти, здатної до суспільного життя з собі подібними.

Отже, діяльність і спілкування постають як наріжні камені, на яких зводиться будівля соціального, базується суспільство як особливий феномен, що розвивається за своїми особливими законами.

Які ж особливості прояву соціальних законів?

Як вже зазначалося, спілкування людей завжди має діяльний характер і навпаки - людська діяльність можлива лише на засадах спілкування. Через діяльність і спілкування реалізуються закони суспільного розвитку. Люди виступають водночас і авторами і акторами всесвітньо-історичної драми, що називається історією людства. І в цьому полягає суть суперечностей, які щоденно виникають і щоденно вирішуються у процесі як діяльності, так і спілкування. Люди діють і спілкуються у певних об'єктивних умовах, і саме у цих умовах відбувається їх суспільне життя. Суспільне життя людей реалізується як єдність об'єктивних закономірностей і вільної діяльності.

При вирішенні проблеми співвідношення об'єктивної діяльності людей, об'єктивних обставин і людської свободи в історії філософської думки існували два протилежні напрями - фаталізм та волюнтаризм.

Фаталізм (латиною - визначений долею) - філософські погляди, що ґрунтуються на визнанні панування над людиною і суспільством сліпих невідворотних сил, які нібито наперед ви-П4

78

При вирішенні проблеми співвідношення об'єктивної діяльності людей, об'єктивних обставин і людської свободи в історії філософської думки існували два протилежні напрями - фаталізм та волюнтаризм.

Фаталізм (латиною - визначений долею) - філософські погляди, що ґрунтуються на визнанні панування над людиною і суспільством сліпих невідворотних сил, які нібито наперед визначають їхню долю. (Платон, Філон Александрійський, Гегель та ін.). У суспільстві, на думку фаталістів, діють виключно об'єктивні закономірності. Ці закономірності цілковито визначають функціонування та розвиток соціуму.

Протилежний напрям - волюнтаризм (латиною - воля) - філософські погляди, що заперечують закономірність і необхідність у природі і суспільстві. Волюнтаризм абсолютизує волю суб'єкта історичної дії, його свободу. Найвідомішими представниками волюнтаризму були А.Шопенгауер, Ф. Шіцше, М. Вебер, А.Тойнбі та ін.

В історії суспільно-філософської думки існували концепції, що намагались подолати крайнощі фаталізму та волюнтаризму. Це так званий історичний матеріалізм марксизму, неофрейдизм, ідеї франкфуртської школи (М.Хоркхаймер

(1895-1973), Т.Адорно (1903-1969), Г.Маркузе (1898-1979) та інші).

Ці концепції тлумачать розвиток суспільства як імовірний процес. У ньому соціальне ціле є результатом взаємодії багатьох факторів. Історична закономірність формується через діяльність людей як закон-тенденція. Іншими словами, закономірності визначають лише основну лінію розвитку суспільства і не враховують багатьох випадковостей та відхилень.

На відміну від природної закономірності соціальна закономірність має цілий ряд специфічних ознак.

Які ж ознаки соціальних законів, що обумовлюють розвиток суспільства? По-перше, соціальні закони - це закони людської діяльності. Поза людською

діяльністю немає і бути не може соціальної закономірності.

По-друге, соціальні закони - це закони не лише матеріальної, а й духовної діяльності людей.

По-третє, у розвитку суспільства діють як динамічні, так і статистичні закономірності. Статистичні закономірності функ.

По-четверте, соціальні закони носять історичний характер. Соціальні дії відбуваються більш активно ніж еволюція природи.

Соціальний організм надзвичайно динамічний і тендітний. Його закони дають змогу охопити лише загальну лінію розвитку. А це робить маловірогідним одержання точних термінів певної події.

Чи можемо ми стверджувати, що всі соціальні закони вже відкриті? Очевидно ні. Досить значною є система соціальних законів, що функціонують в певних сферах суспільства і вивчаються конкретними соціальними науками (демографією, політологією, правознавством, мистецтвознавством, мовознавством тощо).

Найбільш яскраво закономірності суспільного життя виявляються в залежності суспільства від природи, від астрофізичних чинників.

3. Стихійне і випадкове у розвитку суспільства та свобода людини

В історії діють люди, що наділені волею, свідомістю, пристрастями. З цього

79

випливає, що розвиток суспільства постає як єдність двох тенденцій - свідомості і стихійності. Основними ознаками свідомого використання суспільних законів є:

1)адекватне відображення цих законів;

2)планування суспільного розвитку і передбачення його результатів;

3)збіг поставлених цілей і реальних результатів діяльності. Ознаками стихійності суспільних процесів можна вважати:

1)незнання об'єктивних законів;

2)хаотичність дій суб'єктів соціального розвитку;

3)непередбачуваність та неконтрольованість наслідків людської діяльності;

4)невідповідність поставлених цілей досягнутим результатам.

У цілому це буде орієнтація не на закономірне, а на випадкове.

Чим обумовлена випадковість у розвитку суспільства і яку роль вона відіграє? Часто-густо випадковість стає формою прояву історичної необхідності, формою реалізації закономірності.

У цілому це буде орієнтація не на закономірне, а на випадкове.

Чим обумовлена випадковість у розвитку суспільства і яку роль вона відіграє? Часто-густо випадковість стає формою прояву історичної необхідності, формою реалізації закономірності. Вона може бути способом перетворення можливості на дійсність.

Необхідність у суспільстві, як правило, діє у вигляді стихійної сили, що прокладає собі шлях через безмежну кількість випадковостей. Вона виявляє себе лише як кінцевий результат діяльності.

Випадковість виражає зовнішню зумовленість явищ, те, що може статися або й не статися, відбутися так або по-іншому. Як правило, вона з'являється в точці перетину подій та процесів, кожна з яких має необхідний характер. У конкретному суспільному житті будь-яка подія в один і той же час, але в різних відношеннях є і необхідною, і випадковою. Ця подія має як необхідні так і випадкові аспекти у їх взаємопроникненні.

Виникнення синергетики та поширення її принципів на людську історію привело до встановлення глибинної єдності і взаємопроникнення необхідності і випадковості. Необхідність реалізує себе між точками біфуркації (розгалуження траєкторії руху). А у самих точках біфуркації найбільш яскраво проявляється випадковість і людська свобода. Саме тут відбувається «вибір» соціальною системою варіантів свого подальшого розвитку.

В розвитку соціальних систем завжди буває так, що те, що відбулося могло й не відбутися, а натомість могло відбутися щось інше. Уявлення про «лінійну» підпорядкованість суспільного розвитку об'єктивним законам, що нібито діють автоматично, змінюються «нелінійністю» соціальної динаміки.

Закономірності соціальної динаміки за своєю суттю є законами людської свободи. Людина як суб'єкт діяльності має обрати одну з багатьох альтернативних можливостей свого майбуття. У цьому виборі і свобода, і відповідальність людини. Свобода як діяльність на підставі пізнаної необхідності носить різноманітний характер. Але сутність її одна - вибір з безлічі можливих варіантів. Людина не є вільною у виборі об'єктивних умов своєї діяльності, проте вона має певну свободу

увиборі цілей та засобів досягнення обраних цілей. Отже,

2.Унікальність людини;

80