Файл: Опорні_конспекти_з_філософії_Титаренко (3).pdf

сприяли систематизації філософського знання; поділили філософію на фізику, логіку та етику.

Неоплатонізм (Плотін (205 -270) та Прокл (412-485) довів до ретельних деталізацій і логічної стрункості провідні думки Платана. Усе сутнє являє собою результат еманації Єдиного, яке тотожне благу, не знає ніякого ушкодження та змін. Першим продуктом Єдиного постає світовий Розум, а він еманує у світову Душу. Душа оживляє все суще, роблячи світ внутрішньо пов'язаним. Через душу все, що існує прагне повернутися до вищого - Єдиного. Людина ж являє собою уособлення світобудови, бо до її єства входять тіло, душа та розум; останній і дає людині спрямування - прагнути до єдиного.

Висновки

У філософській думці Стародавнього Сходу розроблені глибокі та оригінальні уявлення про світобудову, вихідні початки буття. При тому людина органічно вписувалась у світову цілісність, орієнтуючись на фундаментальні підвалини буття, намагаючись виконати повеління вищих законів світу, змінити себе і ввести у стан гармонійної досконалості. Давньосхідна думка надихає на заглиблення у людську духовність, збуджує інтерес до філософських роздумів

Контрольні запитання:

1.Передумови формування давньоіндійської філософії.

2.Основні теми та проблеми давньоіндійської філософії.

3.Передумови формування давньокитайської філософії.

4.Основні теми давньокитайської філософії.

5.Мілетська школа, її проблематика.

6.Геракліт, Парменід. Проблематика їх творчості.

7.Античний атомізм.

8.Внесок Сократа у розвиток філософського мислення. Сократ та софісти.

9.Основна проблематика єліністичної філософії.

10.Основні проблеми давньогрецької філософії та їх трансформація в сучасній філософії . Порівняти вчення Платона та Аристотеля про реальність.

Література:

1.Історія філософії. Підручник (за ред. В.І.Ярошовця). – К., 2002.

2.Буслинський В.А., Скрипка П.І. Основи філософських знань. – Львів, 2005.

3.Подольська Є. А. Кредитно-модульний курс з філософії. – К., 2006.

4.Філософія: Навчальний посібник (за ред. І.Ф. Надольного). – К., 2005.

5.Філософія: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (автор П.Ю.Саух). – К., 2003.

6.Філософія: Навчальний посібник для студентів і аспірантів вищих навчальних закладів (за ред. Є.М. Причепія). – К., 2001.

7.Філософія: Навчальний посібник (автор Смольков О.А.). – Львів, 2005.

1.Богомолов А.С. Античная философия.- М.,1986.

2.Васильев А.С. Проблемы генезиса китайской мысли М.,1986.

3.Древнеиндийская философия. Начальный период. – М., 1989.

4.История философии в кратком изложении. – М.,1991.

- 8 -

Філософія середніх віків

План

1.Нові умови розвитку філософії.

2.Релігійний характер філософських пошуків (Тертуліан, Августин Блаженний, Фома Аквінський).

3.Реалізм та номіналізм.

Середньовіччя - ціла епоха європейського життя (V-ХVІ ст.), коли, з одного боку, в політичному, соціальному та духовному житті багатьох країн панувала релігія, а з іншого — розвивалася хімія, напрацьовувалися сучасні виміри руху — простору - часу, велися суперечки про душу і духовність людини, здійснювалися великі географічні відкриття.

В центр філософії Середніх віків ставився бог. На зміну вільному злету філософської думки прийшли релігійні догмати. Усі філософські роздуми були пов'язані з богослов'ям.

Основні принципи християнської філософії:

-Бог створив світ і людину;

-пізнати Бога означає стати щасливим;

-сутність людини виявляється в душі, а не в тілі;

-віра в безсмертя душі;

-основним предметом філософських роздумів були: гріховність, спокуса, спасіння, духовний розвиток, моральні цінності, співвідношення віри і знання тощо.

Середньовічна філософія поділяється на :

1.Апологетика – період, коли відбувається захист християнства від впливу античної філософії.

2.Патристика – період формування «отцями церкви» основних принципів християнської ідеології.

3.Схоластика – період, коли відбувався пошук шляхів до пізнання Бога за

допомогою логіки і міркувань.

Найвизначнішими були вчення „отців церкви": Тертуліана, Августина, Фоми Аквінського.

Тертуліан (160-220) був одним з перших дохристиянських теоретиків. До нього християнство намагалось узгодити біблійні тексти з грецькою філософією. Тертуліан чітко розмежував віру і розум. Абстрактному всеосяжному розумові він протиставляє дію обмеженого людського практичного розсудку. Необмеженість у всьому належить лише богові і тільки йому. Він - одночасно і тіло, і дух.

Більш широким було вчення християнського теолога Августина Блаженного (354 - 430). Тлумачачи світ як боже творіння, він розкривав ніким ще не зачеплені філософські проблеми змін у світі і, насамперед, розвитку людської особистості та суспільства в цілому. Прагнення людини повинно бути спрямованим до „граду божого", пише він в одноіменному творі, бо „град земний" є суєтним, породженим людським самолюбством, що суперечить божому визначенню людини - любити бога. Час, як зміна сущого, є вмістилищем душі, — доказує Августин. Душа постійно чекає справедливості. Насилля над людиною є найбільшим злом, тому справедливо його викоренити взагалі.

- 9 -

Одним з найвизначніших філософів Середньовіччя був Фома Аквінський (12251274). Його філософсько-теологічне вчення стало офіційною доктриною католицької церкви. Із 28 томів його праць найбільш визначними є "Сума теології" і "Сума проти язичників". В них автор доказує, що більшість створеного богом непідвладне осягненню людським розумом, тому тут усе повинна визначити віра. Причиною всіх змін є бог. Неповторність людини полягає в індивідуальності душі кожної з них, адже душа персонально надається богом. Це було ідеалістичне тлумачення висновків Арістотеля про світобудову та людську душу. Особливо цінує й сьогодні католицька церква п'ять доведень Фоми Аквінського існування бога: все що рухається має першопричину; все повинно бути кимось створене; випадковостей не буває, все закономірне; все повинно вимірюватись чимось найвищим; все у світі цілеспрямоване. Відповідно, на думку теолога, все у світі підвладне лише богові. Таким чином сформувалась середньовічна схоластика - тип релігійної філософії, що підпорядковувалася теології. В ній догматизм переплітався з деякими раціоналістичними міркуваннями. Схоластика в певній мірі була і в старогрецьких вченнях. Але там, наприклад, у Платона, провідну роль займала філософія. В середні ж віки - навпаки.

Проте схоластика відіграла значну роль в поширенні освіти в Західній Європі. Вона стала в свій час основним напрямком освітянської діяльності тогочасних університетів. В них розвивалася думка про природу, людину, мораль тощо. Показовою в цьому відношенні е суперечність між реалізмом і номіналізмом.

Біля витоків реалізму стояв Іоан Скот Ерігуена (810-877), що в своєму творі „Про розподіл природи", змальовуючи загальний світ, доказував його божественну єдність. Ця „єдність" визначає існування усіх окремих речей і процесів. Хоча вони і існують якийсь час індивідуально, проте неминуче гинуть і повертаються до загального („єдності"). Таким чином, реалізм (дійсність) для Ерігуени полягає в підпорядкуванні окремого загальному, що позбавляє його свободи існування. При тому мислитель в центрі світу ставив людину, пояснюючи, що при її повній залежності від бога (єдності), вона здатна до особистого життя. Це була, по суті, ідея антропоцнтризму (постановки людини в центр усього сущого).

На противагу реалізму, що визнав дійсним лише „універсали" (загальності), представники номіналізму доказували, що „універсали" це лише назви, імена („номена" з латини - ім'я). Реальними, насправді, бувають лише окремі речі. Значить вони, а відповідно і люди, функціонують довільно, відособлено. Це ще не був повний відхід від схоластичних канонів реалізму, проте в подібних судженнях про світ відчуваються його природничі начала.

Полеміка між номіналістами і реалістами велася цілі століття. За цей час сформувалася значна кількість натуралістичних концепцій. В певній мірі тому сприяла творчість Роджера Бекона (1214-1292), що глибоко цікавився природознавством. Ще не виступаючи за повне розмежування теології і філософії, він водночас визнає „суверенність" останньої.

Суттєва значущість вчення Р.Бекона полягає в тому, що він створив цілу програму розвитку наукових знань, доказуючи необхідність і можливість всебічного пізнання світу. Це вело до духовного розкріпачення людини, посилення її впевненості в силі власного розуму.

- 10 -

Вже пізніше Іоган Дунс Скот (1256-1308) відокремив філософію від теології, надаючи їй право на практичні знання, переважно етичні. Людська воля, пояснював він, має автономний характер, тому свобода людини є її найглибшою сутністю. Епоха Середньовіччя породила велику кількість мислителів, що підготували перехід до філософського матеріалізму епохи Відродження.

Контрольні запитання:

1.Що лежить в основі різних етапів розвитку філософії?

2.3. Чим характерна філософія середніх віків?

3.Розкрийте особливості філософських вчень Тертуліана, Августина Блаженного, Фоми Аквінського.

4.В чому сутність суперечки між реалізмом і номіналізмом?

Література:

1.Алексеев П.В., Панин А.В. Философия. - М.: Проспект. -2000.-С.4-88.

2.Философия (Под редакцией Лавриненко В.Н.) -М: Юристь. -2001. - С. 9-.

3.Філософія: Навчальний посібник / І.Ф.Надольний та ін. -К.:

4.Вікар, - 1999. - С.5-31.

5.Философия. Курс лекций (Под редакцией Калашникова В. Л.)-М.: Владос. - 1999. - С.6-42.

6.Шинкарук В. І. Філософія і нові історичні реалії //Філософська і соціологічна думка. - 1991.- №1.

- 11 -