ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 18.04.2024
Просмотров: 25
Скачиваний: 0
Основні риси філософії Відродження:
-Антична філософія – філософський ідеал;
-основна філософська проблема – людина та її діяльність;
-у центрі світогляду – культ краси, мистецтво;
-антропоцентризм (людина є центром і вищою метою Всесвіту);
-геліоцентризм (сонце є центром Всесвіту);
-пантеїзм (вчення, що ототожнює Богв і природу);
-гуманізм – уявлення, яке визнає цінність людини як особистості, її свободи і творчих здібностей, означає повагу і любов до людини;
-нові погляди на суспільство. Виникає ідея громадянського суспільства, незалежного від релігії, нові моральні цінності.
Контрольні запитання:
1.Які особливості мала філософія епохи Відродження?
2.В чому полягає антропоцентризм філософії Відродження?
3.Визначте погляди філософів-гуманістів епохи Відродження.
4.Сутність гуманізму як ідеології Відродження.
5.Сутність геліоцентризму і пантеїзму.
Література:
1.Алексеев П.В., Панин А.В. Философия. - М.: Проспект. -2000.-С.4-88.
2.Філософія: Навчальний посібник / І.Ф.Надольний та ін. -К.:
3.Философия. Курс лекций (Под редакцией Калашникова В. Л.)-М.: Владос. - 1999. - С.6-42.
4.Философия, культура, образование (круглий стол) //Вопросы философии. - 1999. - № 3.
5.Шинкарук В. І. Філософія і нові історичні реалії //Філософська і соціологічна думка. - 1991.- №1.
- 13 -
Філософія Нового часу (17-18 ст.)
План
1.Характеристика епохи.
2.Емпіризм та раціоналізм як альтернативи процесу пізнання.
3.Новий соціальний ідеал у філософії Просвітництва.
Вепоху Нового часу затверджуються капіталістичні відносини, з’являються нові наукові відкриття, розвивається наукове природознавство. По-новому пояснюється картина світу, відбувається пошук нових методів пізнання світу. Філософія засновується на природничих науках. Наукові знання породили філософський матеріалізм. Відтак розпочався пошук ефективних методів (грецькою - способів) пізнання. У вирішенні проблем пізнання з’являються два напрямки: емпіризм та раціоналізм.
Емпіризм – це філософська течія, яка визначає пізнання світу через досвід, практичні дії, а відчуття (органи чуття) основою пізнання. (засновник Ф. Бекон)
Раціоналізм – це філософська течія, яка визначає пізнання завдяки розумовому осмисленню об'єкта, а розум основою пізнання. (засновник Р. Декарт)
Філософами були розроблені такі методи пізнавального процесу як індуктивний (від одиничного до загального, сходження від окремих спостережень до теоретичних узагальнень, Ф. Бекон) та дедуктивний (від загального до конкретного, Р. Декарт).
Ф. Бекон починає тлумачити людину не як творця, а як частину природи, а її дух (розум) як механізм споглядання реальності (природи), призначений відтворювати природу дзеркально (нетворчо) такою, якою вона є. Бекон вважав, що знання повинні приносити користь людині. «Знання є сила». Розробив індуктивний метод пізнання (від одиничного до загального). Він вважав, що пізнання здійснюється через дослідження та експерименти.
Р. Декарт вважав, що наука повинна допомогти людині управляти історією, а також повинна відображати цілісну картину світу. Ідеал такої науки – математика. Декарт мав дуалістичні позиції. Він тлумачить людину як машину, що складається з «кісток і мяса». «Природа – велика механічна система, яка діє за допомогою божемтвенного поштовху, але метою людини є пізнання». Його вислів: «Я мислю, значить я існую», його знаменитий метод – «метод сумніву». Розробив дедуктивний метод пізнання (від загального до конкретного).
Розвиток в Новий час різноманітних наук, особливо технічних, привів до механістичної уяви про світобудову. Систематизував її Т. Гоббс, виділивши в ній людину як мислячу частку. Водночас він підкреслював природне право людини на життя, а Д. Локк розгорнув його принципи у вигляді прав на життя, свободу і власність, що в 1949 р. закріплено в "Загальній декларації прав людини" 00Н.
На підставі роздумів про людину та суспільне життя виникла філософія Просвітництва XVIII ст., в основі якої лежить ідея гуманізму - означеності людини як вищої цінності буття.
Характерною рисою Просвітництва був поворот до людини. Головна увага приділяється людському суспільству, історії, існуванню людини, пошуку шляхів виведення суспільства їз кризи за допомогою розуму.
- 14 -
Вчені-енциклопедисти(просвітителі) – Ш. Монтеск’є, Д. Дідро, Ж, Руссо, Гельвецій, Ламетрі, Вольтер, Гольбах .
Шарль Монтеск'є (1689-1755) одним з перших пояснював буття людини і суспільства як природний процес. Людина здатна розбудувати щасливе життя і справедливий суспільний устрій. Проте на нього дуже суттєво впливають природні умови. Це так званий географічний детермінізм.
Вольтер (1694-1779) в багатьох творах розглядав людину як суспільну істоту, адже всі стосунки між людьми, вважав він, створені самими людьми. Відкидаючи вплив на них релігії, тим не менш він докузував необхідність віри в бога, як засобу боротьби з насиллям. Покращення самої людини він вбачав в просвітництві, адже воно формує її свідомість.
Жан-Жак Руссо (1712-1778) шукав причини нерівності людей і шляхи досягнення суспільної справедливості. Для цього необхідний такий суспільний договір , за яким меншість не змогла б привласнити здобутки більшості, а деспоти ніколи б не досягли влади.
Дені Дідро (1713-1784) досягнення справедливості в людських взаєминах вбачав у подальшому розгорненні наукових знань, поширенні освіти і покращенні моралі. Громадян слід виховувати так, щоб вони розуміли, що для особистого щастя необхідно бути чесною і добродійною людиною. Дуже важливо, щоб освіченим був монарх, адже він є запорукою справедливості в суспільному житті.
Таким чином, філософія Відродження і Нового часу просякнута гуманістичними ідеями і вірою у всемогутність людського розуму.
Контрольні запитання:
1.Дайте характеристику соціально-історичних передумов філософії Нового часу.
2.Особливості та основні напрямки філософії Нового часу.
3.Поясніть значення понять «емпіризм» та «раціоналізм». Назвіть представників цих напрямків у філософії XVII ст.
4.У чому полягає відмінність філософії Нового часу від попередніх етапів її розвитку?
5.Як французькі просвітителі XVIII ст. розуміли природу людини і суспільства?
6.На основі роботи Ф. Бекона «Новий органон» розкрийте його метод і логіку дослідження законів природи.
7.Розкрийте сутність методу пізнання Р. Декарта.
8.Розкрийте вплив соціально-політичних концепцій Нового часу на розвиток наступної суспільно-політичної думки?
Література: |
|
|
|
1. |
Гусєв В.Л. Західна філософія Нового часу. - К.: Либідь. - 1998. - 368 |
с. |
|
2. |
Введение в философию, ч. І. - М.: Политиздат. - 1989. - С. |
146-279. |
|
3.Мир философии: Книга для чтения. В 2-х ч.- М.: Политиздат. - 1991.
4.Філософія: Навчальний посібник. /І.Ф. Надольний та ін. - К.: Вікар. - 1997.- С.
64-217, 166-185.
-15 -
Німецька класична філософія (19ст.)
План
1.Е. Кант як засновник німецької класичної філософії.
2.Об’єктивний ідеалізм Г. Гегеля.
3.Антропологічний матеріалізм Л. Фейєрбаха.
Німецька класична філософія здійснила сильний вплив на духовноінтелектуальний розвиток всього людства.
Родоначальник німецької класичної філософії – Імануїл Кант (1724 – 1804). Основні твори: «Критика практичного розуму», «Критика практичного розуму», «Критика здатності судження», В його творчості було два періода.
1)Докритичний період – Кант вивчає природу, науку, виникнення світу. Вперше розробив гіпотезу виникнення Сонячної системи, опрацював теорію приливів і відливів, висунув космогонічну гіпотезу про утворення планетарної системи з космічної газоподібної хмари, розкрив природні основи поділу людей на раси тощо. Вірив у Бога. Був агностиком (світ не можна пізнати). В цей період Кант визнає можливість умоглядного пізнання речей. Він доводив, що всяке знання повинно узгоджуватись з відповідними речами й явищами. Провідним слід вважати у знаннях сам процес пізнання, а не об'єкти, що пізнаються. Завдяки пізнанню конструюється образ об'єкта (його якість, властивості, структура). Таким чином, думка передує природі матеріального.
2)Критичний період – пов'язаний з аналізом відношення людини до світу речей і співвідношення з ними через процес пізнання.
Кант розглянув пізнання як діяльність, що має свої закони, досліджував шляхи і межі пізнання світу. Він дослідив, що пізнання складається із 3-х фаз: 1) почуття, відчуття, 2) сприйняття., 3) розум. Заперечував пізнання. Визначив, що існують «речі в собі», не доступні пізнанню. Людина може пізнати те, що сама створила. Був обєктивним ідеалістом. Вважав, що є розум, який стоїть вище розсуду людини і знаходиться за його межами, з'єднує все пізнане. Це "чистий розум", який байдужий до людського життя. Він виконує регулятивну дію: з'єднує в систему знання. Байдужість же розуму до людської діяльності створює факт "речей у собі", непізнаності конкретних предметів. Існує жорстка природна причинність у всьому.
Досліджував сферу моралі. Він стверджував, що наділена розсудком і розумом людина здатна вийти за межі механістичної природної вимушеності і розпочати свій, незалежний від зовнішнього впливу, ряд вчинків. Це дало змогу І.Канту зробити ключовий висновок у дусі гуманістичних традицій: людина, як розумна істота,
сама по собі є мета, а не засіб для сторонньої волі. Звідси витікає і його так званий
"категоричний імператив" (повеління): слід діяти завжди лише так, щоб людина була метою, а не засобом у досягненні чиїхось цілей.
В основі його етики лежить принцип: «жити у злагоді із природою, діяти на основі норм, поважати себе та інших по принципу «категоричного імперативу»: Людина – не засіб для досягнення мети, а мета. Золоте правило
– не роби іншим того, чтого не бажаєш собі.
- 16 -
Георг Гегель (1770 -1831) створив систему діалектичного об’єктивного ідеалізму. Розробив діалектику – вчення про розвиток. Був об’єктивним ідеалістом. У своїх працях "Феноменологія духу", "Енциклопедія філософських наук", "Філософія права" та багатьох інших він створив всеохоплюючу філософську систему світу з точки зору "абсолютного" (об'єктивного) ідеалізму. Вважав, що основою світу є абсолютний розум, який розвивається в 3 етапи: 1) розвиток ідеї у вигляді чистого мислення;, 2) розвиток ідеї у формі природи; 3) розвиток ідеї в мисленні та історії.
Розвиток відбувається за допомогою абсолютного розуму. Абсолютна ідея (розум) функціонує, змінюється, розвивається у відповідності до діалектичних принципів і законів. Кількісні зміни ведуть до якісних перетворень об'єкта, а джерелом цього є боротьба протилежностей у самому об'єкті. Якась з протилежностей ніби "відпускається" духом, вона набуває нової якості і вже проявляється на новому рівні, в новій іпостасі. Проте все нове несе в собі певні риси старого, що е процесом спадкоємності в розвитку.
Розробив закони, принципи і категорії діалектики. Закони діалектики:
1)закон єдності і боротьби протилежностей (визначає джерело розвитку
– протиріччя, рух породжує розвиток);
2)закон взаємного переходу кількості і якості (визанчає, яким щляхом відбувається розвиток);
3)закон заперечення заперечення (визначає направленість розвитку, зміну старого на нове).
Однією з центральних проблем філософської системи Гегеля є проблема людської свободи. Гегель тлумачить її як творче утвердження, як позитивну діяльність. Лише розум, на думку Гегеля, встановлює рівень свободи. Він є її "самосвідомістю". Свобода тоді буде дійсною, коли вона наповнена розумом. Адже розум і свобода знаходяться в єдності, їх вмістилищем є вільна істота - людина.
Людвіг Фейєрбах (1804 – 1872) займав позиції антропологічного матеріалізму. Пояснював людину як найдосконаліший витвір природи. У його вченні вона показана як головна ланка світу, як вершина розвитку природи. Це був ан-
тропологічний матеріалізм.
Воснові буття лежить матеріальний світ, але він не розвивається (метафізика).
Вцентрі вчення Фейєрбаха лежить проблема людини, її життя, щастя, надії, смерті. Він розглядав людину як біологічну істоту, але моральні якості відрізняють її від тварини. Він проголошує людину не як об'єкт абстрактного, відокремленого від буття розуму, а розумною, дійовою істотою, що здатна до самовизначеності. Суспільні умови завадять духовному розвитку людини. Говорив, що потрібно створити нову філософію, направлену на зміну світогляду людини та її моральне вдосконалення. В людському існуванні важливу роль відіграє чуттєвість. Завдяки їй людина пізнає світ і себе в ньому та стає творчою істотою. Найповніша реалізація людської чуттєвості досягається у взаємній любові людей. Лише вона піднесена до рівня релігії, - здатна ощасливити людство.
-17 -
Контрольні запитання:
1.У чому полягає гуманістичний зміст категорійного імперативу І. Канта?
2.Які, за Гегелем, основні етапи розвитку абсолютної ідеї?
3.Чому філософія Л. Фейербаха називається антропологічною?
4.Які проблеми моралі є у філософії І. Канта?
5.Що таке предмет і «річ в собі» у філософії І. Канта? Як вони співвідносяться?
6.Особливості та здобутки німецької класичної філософії.
7.Вчення І. Канта про рівні та форми пізнання.
8.Вчення Г. Гегеля про абсолютну ідею.
9.Теорія діалектики Г. Гегеля.
10.Окресліть основні складові філософської системи Г. Гегеля.
Література: |
|
1. Гусєв В.Л. Західна філософія Нового часу. - К.: |
Либідь. - 1998. - 368 с. |
2.Введение в философию, ч. І. - М.: Политиздат. - 1989. - С. 146-279.
3.Мир философии: Книга для чтения. В 2-х ч.- М.: Политиздат. - 1991.
4.Філософія: Навчальний посібник. /І.Ф. Надольний та ін. - К.: Вікар. - 1997. -
С. 64-217, 166-185.
- 18 -
Філософія марксизму
План
1.Історичні умови виникнення марксизму.
2.Джерела та складові марксизму.
3.Відчуження: походження, різновиди, сутність.
4.Сутність матеріалістичного розусіння історії.
5.Трагічна доля марксизму.
Виникнення марксистської філософії пов’язане з діяльністю
Карла Маркса (1818 – 1863) та Фрідріха Енгельса (1820 – 1895). Умови виникнення марксизму:
1)соціально-економічні (завершення промислового перевороту, розвиток капіталізму, поява пролетаріату як самостійного класу, революції 1848р.);
2)природничо-наукові (поява нових відкрить і теорій – вчення Ч. Дарвіна, закон про клітинну будову організмів, закон перетворення енергії та ін.)
Джерела марксизму:
1)німецька класична філософія (Фейєрбах і Гегель) – поєднав матеріалізм і діалектику.
2)англійська політекономія (Сміт, Рікардо) – створив економічну теорію.
3)французький утопічний соціалізм (Сен-Симон, Фурьє. Оуен) – ідеї
соціалізму.
Складові частини марксизму:
1)Діалектичний матеріалізм (вчення про закони розвитку природи)
2)Історичний матеріалізм (вчення про закони розвитку суспільства).
3)Політекономія (вчення про розвиток економічних відносин).
4)Теорія наукового комунізму (вчення про становлення і розвиток комуністичного суспільства).
Теорія відчуження.
Сутність теорії відчуження визначена у праці «Філософсько-економічні рукописи 1844р.», яка лягла в основу «Капіталу».
Сутність відчуження:
Маркс вважав, що початковий період першої фази комунізму – соціалізму виникає не внаслідок усуспільнення власності, тобто подолання приватної власності або відчуження працівника від засобів виробництва. В усіх істотних сферах суспільної життєдіяльності відчуження зберігається: засоби виробництва лише формально належать трудящим, фактично вони є не суспільною, а державною власністю.
Відчуження – це відокремлення робітника від власної праці в процесі виробництва. Чим більше робітник виробляє, тим менше він споживає. Відчуження гальмує не тільки суспільний, але й економічний, науковий, технічний прогрес, породжує кризу.
Причина відчуження – капіталістична приватна власність. Всю історію Маркс розділив на 3 періоди:
1)Передісторія (період виникнення, становлення, розвитку відчуження);
2)Історія (період ліквідації відчуження, період комунізму, шлях подолання відчуження – відміна капіталістичної приватної власності);
-19 -
