ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 18.04.2024
Просмотров: 26
Скачиваний: 0
-Уявлення (формування ідеального образу об’єкта).
2.Раціональне пізнання (абстрактне мислення) – мислення за допомогою образів, поява нового знання без допомоги органів чуття.
Форми раціонального пізнання:
-Поняття (відображає предмет у його суттєвих ознаках);
-Судження (відтворює не предмет в цілому, а його окремі ознаки);
-Умовивід (зв’язок суджень, що виводить нове судження).
Істина – це найбільш повне і незаперечне знання про світ.
Характеристики істини:
Абсолютність, відносність, об’єктивність, конкретність.
Критерії істини (вимір достовірності істинного знання):
-Практика як історичний досвід людства (марксизм);
-Практика як індивідуальний досвід кожної людини (позитивізм);
-Переконання, успіх, віра (прагматизм);
-Відчуття (емпіризм);
-Розум (раціоналізм).
Наукові знання – це систематизовані знання про світ.
Методи наукового пізнання:
1.Емпіричні методи (спостереження, експеримент, опис, вимірювання).
2.Теоретичні методи (аналіз, синтез, індукція, дедукція, порівняння, узагальнення, аналогія).
Форми наукового пізнання:
1.Повсякденні факти.
2.Наукові факти.
3.Гіпотеза.
4.Проблема.
5.Докази.
6.Теорія.
- 30 -
Контрольні запитання:
1. Що означає |
гносеологія і як формулюється її основне питання? |
2.Яка структура пізнання, основні принципи сучасної гносеології?
3.У чому полягає діалектика абсолютного та відносного в об'єктивній істині?
4.Яка структура практики та її функції?
5.У чому полягає діалектичний взаємозв'язок логіки та інтуїції, пояснення та розуміння в процесі пізнання?
6.Чим змістовно відрізняються поняття "чуттєво-сенситивне" та "раціональне" від понять "емпіричне" та «теоретичне»?
7.Які основні рівні наукового пізнання?
8.Які основні методи наукового пізнання?
9.Розкрийте основні форми наукового пізнання.
Література:
Арефьева В.С. Общество. Познание. Практика. - М.: Мысль. - 1988. - С.183-217. Арлнчев А.Н.Проблема познания в философии й науке //Вопросы философии.
- 1999. - №3.-С.85-96.
Горбачев В.Г. Основы философии (курс лекций). М.: Владос. - 1998.- С.123-152. Лекторский В.А. Теория познания (гносеология, зпистемология) // Вопросы философии. - 1999. - №8.-С.72-80.
Лук'янець В.С., Кравченко О.М., Озадовська Л.В. Сучасний науковий дискурс: оновлення методологічної культури.-К.:2000.-302 с. Філософія: Навчальний посібник /І.Ф.Надольний та ін. - К.: Вікар, 1999, С.277-314.
Философия (Под ред. Лавриненко В.Н.) - М.: Юристь. -2001. С.277-304. Філософія: Підручник /Заїченко Г.А. та ін. - К., 1995. -С.312-351.
Степин В.С. Теоретическое знание //Вопросы философии.-2001. - №1. - С.3-33. Спиркин А.Г. Философия. - М.: Гардарики, 1999, С.414-521.
Пригожий Й., Стенгерс Н. Порядок из хаоса. - М. Прогресе, 1986, - 432 с. Рузавин Г.И. Методология научного исследованияю -М.:ЮНИТИ, 1999. - 318 с.
- 31 -
Зміст і форми філософського вчення про розвиток
План.
1.Історичні форми діалектики та її антиподи.
2.Принципи діалектики.
3.Категорії діалектики.
4.Закони діалектики.
Діалектика – це вчення про розвиток і рух в природі, суспільстві і мисленні.
Діалектика стверджує, що світ знаходиться в постійному розвитку, руху, який відбувається через протилежності, по спіралі.
Метафізика стверджує, що світ знаходиться стійкому, постійному стані, що заперечує появу нової якості, рух відбувається по колу.
Історичні етапи та форми діалектики:
1.Антична філософія – стихійна діалектика ( не було точних уявлень про розвиток, світ уявлявся живою єдністю явищ, що ніким не створений, постійно змінюється, рухається по колу; діалектика означала бесіду, мистецтво спору, доказу істини(Сократ, Платон)).
2.Філософія Відродження та Нового часу – механічна діалектика ( стверджувала, що світ безкінечний, функціонує як часовий механізм).
3.Німецька класична філософія – ідеалістична діалектика (Г. Гегель вперше представив діалектику як теоретичну систему у вигляді загального розвитку абсолютної ідеї, абсолютного духа).
4.Філософія марксизму – матеріалістична діалектика ( К. Маркс об’єктивною основою діалектики вважав матеріальний світ).
Діалектика як система поділяється на принципи, категорії та закони.
Принципи діалектики – загальні універсальні ідеї, критерії, які визначають смисл, роль та участь всіх інших понять і суджень в процесі пізнання.
Принципи діалектики:
1.Принцип універсального зв’язку – означає, що всі предмети і явища в природі і суспільстві існують у взаємозв’язку і взаємовідносинах. Поняття зв’язку означає відносини міх речами, при яких зміна одних речей супроводжується зміною інших. Кожна річ є зв’язком її сторін, якостей, властивостей.
2.Принцип розвитку – означає, що все в світі розвивається, в результаті руху
ірозвитку з’являється щось нове, відбуваються постійні зміни. Розвиток – це поступовий процес незворотних змін, внаслідок яких виникають якісно нові об’єкти. Характерними рисами розвитку є направленість змін та незворотність розвитку. Розвиток відбувається у вигляді прогресу (від нижчого до вищого, вдосконалення), регресу (від нижчого до вищого,
-32 -
деградація), еволюції (повільні поступові зміни), революції (швидкі різкі зміни).
Категорії діалектики – найбільш загальні філософські поняття, які відображають універсальні зв’язки і відносини, характерні для всіх явищ матеріального і духовного світу.
Основні групи категорій діалектики:
1.Універсальні (визначають найбільш загальні явища і процеси в світі):сутність і явище, одиничне і загальне.
2.Структурні (визначають розподіл світу на елементи): зміст і форма, частина і ціле, елемент і система.
3.Причинні (визначають функціонування світу в причинно-наслідковому зв’язку): причина і наслідок, можливість і дійсність, необхідність і випадковість.
Закони діалектики:
1.Закон єдності і боротьби протилежностей (пояснює джерело розвитку): Джерелом розвитку всіх явищ і процесів є протиріччя як взаємозв’язок і боротьба протилежностей.
2.Закон взаємного переходу кількості і якості (пояснює, яким шляхом відбувається розвиток): Зміна якості здійснюється тоді, коли накоплення кількісних змін досягає окремої межі. Кількісні зміни породжують якісні і навпаки. Якість – внутрішня стійка визначеність предметів, явищ, сукупність властивостей, які відрізняють їх від інших предметів і явищ. Кількість – зовнішня визначеність предметів, сукупність властивостей, які виражають кількість, розміри, величину предметів.
3.Закон заперечення заперечення (пояснює направленість і форму розвитку, його поступовість, виникнення нового і відносне повторення старого): Розвиток відбувається через діалектичне заперечення – перехід від старої якості до нової, коли окремі елементи старої якості входять у склад нової. Розвиток проходить по висхідним і низхідним лініям, тому відбувається зміна старих заперечень новими.
- 33 -
Контрольні запитання:
1.Що таке діалектика?
2.Які ви знаєте історичні форми діалектики та її антиподи.
3.Принципи діалектики.
4.Дайте характеристику категорій діалектики.
5.Закони діалектики, їх сутність.
Література:
1.Алексеев П.В., Панин А.В. Философия: Учебник. - М.: Проспект. - 1997.- с.446-490.
2.Білодід Ю. Бабуся метафізика виявилася надто живучою //Віче. - 1993. - №1.
3.Кушлев Н. К вопросу о механизме эволюции //Философские науки. —
1991.- .№4.
4.Мойсеев Н. Универсальный эволюционизм //Вопросы философии. - 1991. - №3.
5.Соболь Н. Постметафізика - майбутнє філософії? // Філософська і соціологічна думка. - 1994. - №11-12.
6.Проблеми діалектики в сучасній філософії: Збірник наукових праць. — Суми, СДГО . - 1995.
7.Філософія: Навчальний посібник /І.Ф. Надольний та ін. -К.: Вікар. - 1997.- с.224-240.
- 34 -
Сутність і призначення людини
План
1.Сутність людини. Поняття індивід, особистість. Індивідуальність.
2.Концепції походження людини.
3.Зміст і співвідношення біологічного і соціального в людині.
4.Особистість і суспільство: самореалізація особистості в суспільному житті.
5.Сутність поглядів на цінність, сенс життя та безсмертя людини.
6.Проблема людського щастя.
Сутність людини проявляється в поєднанні її біологічних і соціальних особливостей.
Поняття особа, індивід характеризують її належність до людського роду. Поняття особистість характеризує людину як носія соціальних рис і якостей. Поняття індивідуальність характеризує індивідуальні, неповторні риси людини.
Характеристика людської діяльності:
1.Соціальність (діяльність людини в суспільному житті).
2.Універсальність (використання людиною різних досвідів, її багатофункціональність).
3.Предметність (направленість діяльності людини на матеріальний світ).
4.Ціленаправленість (досягнення мети діяльності).
5.Усвідомленість своїх дій.
6.Творчість (створення нового).
7.Духовність (мораль, цінності, виробка норм, правил поведінки).
Праця і мова, освіта і виховання є важливими факторами становлення і розвитку людини.
Концепції походження людини:
1.Релігійна.
2.Наукова.
3.Космічна.
Сенс життя – філософське і світоглядне поняття, яке визначає сутність, мету існування людини та можливості їх реалізації.
Щастя – це найбільше внутрішнє задоволення людини. Для кожної людини існує своє окреме поняття щастя.
- 35 -
Контрольні запитання:
1.В чому полягає сутність людини?
2.Як співвідносяться поняття індивід, особистість. Індивідуальність.
3.Концепції походження людини.
4.Зміст і співвідношення біологічного і соціального в людині.
5.Особистість і суспільство: самореалізація особистості в суспільному житті.
6.Сутність поглядів на цінність, сенс життя та безсмертя людини.
7.Проблема людського щастя в філософії.
Література:
1. Бердяев А.Н. О назначений человека. - М.: Республика. - 1993.
2.Загадка жизни й тайна человека: поиски й заблуждения //Вопросы философии. - 1999. - №8.
3.4. Камю А. Бунтующий человек. - М.: Политиздат. - 1990.
5. 6. Філософія: Підручник (За. ред. Заїченка Г.А. та ін.) - К, 1995. - С.260-272.
7.Философия (Под ред. Лавриненко В.Н.) -М.:Юристь, 2001.- С.448-491.
8.Філософія: Навчальний посібник /Надольний І.Ф. та ін. - К.: Вікар. - 1999. - С.460-
9.Философское понимание человека //Вопросы философии. - 1989.
-№2. - С.3-130.
10.11. Что происходит с человеком после смерти //Науковий світ.-1999. - .№11.
- 36 -
Тема: Релігієзнавство
План:
1.Релігієзнавство як наука.
2.Світові релігії.
3.Національні релігії.
РЕЛІГІЄЗНАВСТВО ЯК НАУКА.
Сутність та ознаки релігії.
геІі§іо походить від латинського геїі^агв, що означало «в'язати, зв'язувати, прив'язувати», стосовно релігії — «зв'язок із Богом, служіння йому і покора через благочестя».
Загальні ознаки релігій.
1.Визнання надлюдської реальності, надприродного, Бога.
2.Ідея визволення, порятунку (спасіння).
3.Сукупність догматичних ідей.
4.Культ. Ієрархічна структура.
Концепції виникнення релігійних уявлень.
Біологічна (натуралістична) концепція - «ген релігійності», «релігійний інстинкт», «релігійне почуття».
Психологічна концепція - пов'язували походження релігії з безпорадністю перед внутрішніми інстинктивними силами і породжені потребою полегшити здолання людської безпомічності.
Соціологічна концепція - релігію як спосіб надання сенсу соціальному діянню: як явище культури вона задає і підтримує відповідні сенси, вносячи «раціональність» у пояснення світу і в повсякденну етику.
Функції релігії.
Світоглядна— здатність релігії формувати у віруючої людини систему поглядів і уявлень, які виражають її ставлення до різник предметів і явищ дійсності, життєву позицію, ціннісні орієнтації.
Компенсацшно-терапевтична — здатність релігії своїми специфічними засобами й властивостями компенсувати обмеженість, безсилля, залежність людей від об'єктивних умов існування.
Комунікативна— впливати на процес спілкування віруючих, їх соціалізацію, передавання та засвоєння інформації та формувати між ними духовні зв'язки. Інтегративна —сприяти злагоді, солідарності, згуртованості релігійної спільноти. Дезінтегративна —послаблювати стабільність і стійкість особи, соціальних груп викликати релігійне протистояння.
Легітимізуюча функція —виховувати у віруючих поважливе ставлення до певних суспільних норм поведінки як до продукту Божого промислу.
Регулятивна функція —через систему норм, цінностей, примусів, установок, канонів, інститутів управляти поведінкою, вчинками віруючих, діяльністю релігійних організацій.
Класифікація релігій.
1.Первісні вірування (родоплемінні релігії): фетишизм, тотемізм, магія, анімізм.
-37 -
