Файл: Тема 1 Структура і зміст СМК.doc

Масова комунікація - процес розповсюдження соціальної інформації за допомогою технічних засобів (преса, радіо, телебачення, відео, кіно тощо) на велику і розташовану в різних місцях аудиторію.

Термін "комунікація" виник від латинського communіcare, що означає "радитися". Поняття "масова комунікація" виникло на початку ХХ ст. у США. Його автор — психолог Ч.Кулі.

Як особливий вид соціального спілкування масова комунікація здійснюється в масштабах всього суспільства, виступає найважливішою умовою суспільного розвитку і організації. Особливістю масової комунікації є перш за все її соціальна обумовленість, що дає підставу розглядати її у системі соціальних стосунків.

Розповсюдження інформації за допомогою масової комунікації є засобом ідеологічного, політичного, економічного впливу на свідомість і діяльність людей. Змістом повідомлень масової комунікації охоплюється весь спектр психологічного впливу в діапазоні від інформування і навчання до переконання і навіювання. Техніка масової комунікації орієнтується на задоволення соціальних потреб і попиту, розповсюджує інформацію в масштабах і ритмі, які визначені характером функціонування і розвитку тієї чи іншої соціальної системи.

Функції масової комунікації:

Інформаційна (передача інформації).
Експресивна (визначає здатність МК передавати оціночну інформацію про предмети та явища).
Прагматична (МК є засобом ,який спонукає людину до певної дії та реакції).

При аналізі спілкування й комунікаційного процесу необхідно з'ясувати, через якого "посередника" йде обмін ідеальними відбиттями матеріального світу. Це поняття "інформація".

Соціальна інформація: 1) відбиває суспільні стосунки; 2) пов'язана з різними видами людської діяльності; 3) зафіксована свідомістю; 4) опосередкована факторами психологічного плану; 5) використовується людиною для впливу на інших людей. Вона має складну структуру, яка включає науково-технічну, економічну, соціально-політичну, ідеологічну та інші види інформації.

Активний пошук інформації — одна з характерних рис людського спілкування. Важливою властивістю людини при обміні інформацією є її ретельний добір. Приблизно тільки тисячна частка інформації, яка сприйнята людиною, становиться фактом свідомості, саме вона служить "матеріалом" для спілкування.

Духовні контакти сучасних людей здійснюються у вигляді міжособистого і масового (за допомогою мас-медіа) спілкування. Ці два види доповнюють один одного, задовольняючи різноманітні інформаційні потреби людей.

Взагалі, спілкування через мас-медіа — це такий вид духовного спілкування, в ході якого здійснюється обмін соціальною інформацією між великими групами людей у межах соціального макросередовища за допомогою спеціальних організацій і технічних засобів збору, обробки та розповсюдження інформації.

У сучасній соціології популярністю користується формула, висунута американським вченим Г.Д.Лассуеллом.

Формула Г.Д. Лассуела:

Хто говорить (комунікатор).
Що говорить (зміст повідомлення).
По я ких каналах (газети, радіо, телебачення).
Кому говорить (аудиторія).
З яким ефектом (вплив повідомлення).

Діяльність мас-медіа спрямована на охоплення максимально можливої кількості людей. Але справа не тільки в масштабності, а й в тому, за рахунок яких факторів, умов виникає необхідність великих аудиторій, які специфічні риси мають ці аудиторії.

Перед соціологією масової комунікації може стояти три групи завдань.

Опис об'єкту дослідження.
Пояснення процесів, що відбуваються в ньому.
Вироблення практичних рекомендацій щодо оптимізації цих процесів.

Специфіка МК:

актуальність;
масштабність;
використання технічних засобів;
оперативність;
одночасність передачі інформації;
регулярність впливу на аудиторію;
анонімний, неособистісний, загальнозначимий характер;

Соціологія масової комунікації — це галузь соціології, яка вивчає процеси функціонування і розвитку мас-медіа. Її мета — це вивчення, з одного боку, обумовленості цих процесів, з іншого — їх наслідків, тобто впливу на соціальні, політичні, економічні, культурні явища.

Вважається, що початок їй поклав німецький соціолог М.Вебер, який у 1910 р. методологічно обгрунтував необхідність соціології преси, окреслив коло її проблем: орієнтації її на різні групи, вплив на людину, вимоги до журналістів, методи аналізу преси

Головний напрямок досліджень в соціології масової комунікації — вивчення ефективності масової інформаційної діяльності, пошук науково і практично обгрунтованих шляхів її підвищення.

Соціологія масової комунікації стало пов'язана з журналістською наукою як системою теоретичних та історичних знань про специфічне соціально-культурне явище

Історія соціології масової комунікації.

Вперше поняття "соціологія преси" вжив німецький соціолог М.Вебер у 1910 р. у своєму виступі на першій сесії Германської соціологічної асоціації, в якому була сформульована велика загальнотеоретична програма вивчення функціонування преси з застосуванням статистичних методів. Однак практичних кроків програма М.Вебера не викликала.

Вважається, що соціологія масової комунікації виділилася з соціології громадської думки, точніше, з опитувань, які проводилися у США ще у минулому столітті у зв'язку з виборчими компаніями. З самого початку вони тісно були пов'язані з газетами.

Економічні передумови формування цієї галузі емпіричної соціології пов'язані з бурхливим розвитком реклами. Преса, котра стає до цього часу вже масовою, з готовністю надає їй свої сторінки, отримуючи взамін засоби для існування. Саме рекламні агенції та спілки рекламодавців уперше виявили інтерес до вивчення аудиторії мас-медіа соціологічними методами.

У 20-30 рр. в Америці можна розрізняти два напрямки у вивченні масової комунікації: 1. Вивчав історію виникнення і розвитку преси, обговорював її роль у суспільстві, принципи організації.

2. Проводив конкретні дослідження, досвід, експеримент, як основу нової науки про функціонування мас-медіа у суспільстві.

Один з фундаторів американський соціології масової комунікації Г.Д.Лассуелл у книзі "Пропаганда союзників у першій світовій війні" демонстрував можливості мас-медіа у маніпулюванні думками американців. На цьому етапі панує уявлення про аудиторію, як про пасивну масу, яка не може протистояти впливу пропаганди.

Відомий американський журналіст і соціолог У.Ліпман випустив у 1922 р. книгу "Громадська думка", яка стала керівництвом до дії для багатьох поколінь американських журналістів та соціологів і до цього часу входить до програми навчання багатьох університетів США. Він стверджував, що сучасна людина через неможливість охопити особисто всю різноманітність життя, вимушена користуватися не реальними фактами, а їх замінювачами, "стереотипами", котрі поставляє їй масова комунікація, у владі якої вона тому і знаходиться.

У.Шрам, один з видатних американських дослідників масової комунікації, назвав такого роду концепції "теорією кулі", згідно з якою ідеї, почуття, думки можна автоматично посилати в аудиторію, як у пасивну мішень. Однак конкретні дослідження і експерименти, які розпочались у 40-х рр. і носили в основному соціально-психологічний характер, підірвали віру у всемогутність рекламно-пропагандистської машини.

Під час другої світової війни головна увага соціологів США була зосереджена на потребах військової пропаганди: вивчався досвід фашистської пропаганди, розроблялись прийоми контрпропаганди, досліджувались шляхи і способи підвищення ефективності впливу засобів інформації для створення потрібних уряду настроїв і поглядів. Один з видатних дослідників США К.Ховленд почав свої дослідження в області психології комунікації .Надруковані після війни звіти про роботи, які були проведені під керівництвом Ховленда, положили початок популярної у США та інших країнах Йєльській школі — соціально-психологічному напрямку у соціології масової комунікації.

До періоду другої світової війни прийнято відносити й оформлення кількісного методу аналізу змісту — контент-аналізу. На різницю від інших досліджень змісту газет контент-аналіз, по-перше, використовує статистичний метод підрахунку частоти повтору тієї чи іншої ознаки, яка обрана за одиницю аналізу, по-друге, застосовує формалізовану процедуру спостереження і, на кінець, метою такого типу досліджень є соціологічний аналіз текстів, що вивчаються.

Фундатором школи контент-аналізу був Г.Д.Лассуелл, який дав теоретичне обгрунтування і провів зі своїми колегами серію контент-аналітичних досліджень. Особливий розголос отримав випадок, коли матеріали контент-аналізу стали підставою для вироку суду.

В 50-х рр. можна виділити два нових напрямки аналізу змісту. Психолінгвістичний, заснований на використанні асоціацій. Його очолив директор Інституту досліджень питань пропаганди Іллінойського університету Ч.Осгуд. І утилітарно-прагматичний чи інструментальний. Зразком останнього типу досліджень вважається робота А.Джорджа "Аналіз пропаганди" (1959 р.), в якій він узагальнив досвід роботи спеціального відділу аналізу розвідувальної служби у справах вивчення змісту іноземних радіопередач. Цей метод прийнято ще називати методом некількісного аналізу змісту. Його, як правило, використовують для того, щоб за змістом текстів масової комунікації визначити основні напрямки політики комунікатора.

У 40-50 рр. незадовільність великою кількістю несистематизованих емпіричних даних у соціології масової комунікації спонукало соціологів до створення так званих теорій середнього рівня, які допомагали зібрати в систему різні концепції функціонування мас-медіа.

Є.Кац у 1957 р. вперше публікує основні положення концепції "двосхідинкового потоку комунікації", яка потім була розширена У.Шраммом і названа теорією "багатосходинкового потоку комунікації".