ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 31.08.2024
Просмотров: 12
Скачиваний: 0
У відомій теорії масової комунікації канадського вченого Г.М. Маклюен провідну роль відіграє канал комунікації. Саме за каналом комунікації Маклюен не тільки визначав сутність масової комунікації (медіа визначає повідомлення), але й проводив періодизацію історії людства. Маклюен вважав, що медіа перетворюють планету на всесвітнє село, коли людина знає про події в іншому куточку планети краще, ніж на сусідній вулиці.
Увагу психологічним моментам сприйняття інформації ми спостерігаємо у теорії німецької дослідниці Ноель-Нойман про “спіраль мовчання”. За Ноель-Нойман соціально активні члени суспільства здійснюють більший вплив на формування громадської думки, бо більш рішуче висловлюють свої погляди. Створюється ілюзія того, що їх точка зору панує в соціальній групі, і соціально пасивні члени групи схильні приставати на цю точку зору, щоб не залишитися в ізоляції, бути з удаваною більшістю.
Сучасний етап розвитку теорії масової комунікації характеризується існуванням різних теорій, методів, концепцій. Широке розповсюдження отримали останнім часом дослідження, пов'язані з активною позицією особистості при впливі на неї потоків масової інформації. Розглядаються внутріособистісні та міжособистісні фактори, які впливають на процес взаємодії свідомості індивіда і зверненого до нього повідомлення.
Характерним для сучасної соціології масових комунікацій є також інтерес до "кордонних" зон, які охоплюють взаємодію різних елементів ланцюжка комунікації, котрі раніше розглядалися ізольовано. Наприклад, взаємодією свідомості людини і тексту займалися фахівці з соціолінгвістики, семіотики, психолінгвістики.
Набагато повільніше розвивалася соціологія масової комунікації у Радянському Союзі. Правда, у 20-ті рр. відбувся деякий підйом соціологічних досліджень. Були проведені дослідження аудиторії, кадрів журналістики, психології читання тощо. Однак при всьому значенні цих досліджень зрозуміло також і те, що дослідження, для яких ще не було міцного теоретико-методологічного фундаменту соціології масової комунікації, були не достатньо точними і дали не дуже багато для практичного використання. З другої половини 20-х рр. почали розроблятися теоретико-методологічні питання соціології журналістики. Але великих успіхів досягнуто не було, а у 30-50-ті рр. питання соціології взагалі не розроблялися, так як вона була під забороною як буржуазна наука.
Новий підйом конкретних соціолого-журналістських досліджень наступив у середині 60-х рр. Були створені дослідницькі групи, багато редакцій почали вивчати свою аудиторію. На жаль, цей процес майже не торкнувся України.
Соціологія масової комунікації розглядає не становлення та історичний розвиток журналістики, не закони, які характеризують її сутність, а процес динамічного функціонування журналістики, її реальне життя як цілісного організму в багатстві конкретних умов і факторів.
Соціологія масової комунікації здатна принести велику користь практиці журналістики. Разом з тим соціологія масової комунікації, як і будь-яка наукова дисципліна, вирішує не тільки прикладні завдання. Висновки соціологічних досліджень, збагачують різні розділи науки.
По-перше, досвід проведення досліджень — від постановки завдання і розробки програми до інтерпретації результатів і виробки рекомендацій — дозволяє розвивати саму соціологію масової комунікації у різних її розділах: і теоретико-методологічні основи, і методику, техніку та організацію досліджень. Без такого саморозвитку функціонування науки неможливе.
По-друге, результати подібних соціологічних досліджень, будучи своєрідною історією сучасної журналістики чи матеріалами до її характеристики, являють чималий інтерес для істориків. Таким чином, соціологія масової комунікації збагачує історію журналістики.
По-третє, висновки і рекомендації, які формулюються за результатами осмислення реальних процесів функціонування тих чи інших журналістських об'єктів, мають значення для історії журналістики як будь-яке наукове збагачення практики. Більш того, сучасна теорія журналістики не може не спиратися на соціологічні дослідження і не включати і не включати їх дані у систему теоретико-журналістського знання. Адже рекомендації щодо оптимізації містять відомості типа теорій середнього рівня, здатні у ході подальшого узагальнення стати загальнотеоретичними положеннями науки про журналістику.
Особливості соціології масової комунікації як наукової дисципліни визначають своєрідність і методів дослідження, до яких звертається соціологія масової комунікації, і принципів їх використання.
Основні групи методів МК: методи вивчення документів, методи опитування (інтерв'ю, тестування, бесіда, виміряння настанов та ін.), методи спостереження, моделювання та експерименту.
Контрольні запитання:
1. Що таке "масова комунікація"? 2. Які напрямки впливу масової комунікації на людей ви можете назвати? 3. За яких умов виникає інформація? 4. Які риси й аспекти соціальної інформації ви знаєте? 5. Назвіть загальну формулу масової комунікації. Розшифруйте її елементи. 6. Які властивості має діяльність мас-медіа? 7. Доведіть, що соціологія масової комунікації є органічною частиною науки про журналістику. 8. Як виникла соціологія масової комунікації? 9. Які напрямки виявилися у соціології масових комунікацій на Заході в 20-30 рр.? 10. Назвіть особливості досліджень Йєльської школи. 11. Які характерні умови проведення контент-аналізу? В чому його переваги та недоліки? 12. Назвіть елементи системи журналістики. 13. Що може виступати у якості об'єкта вивчення соціології масової комунікації? 14. Назвіть основні методи, які використовуються в соціології масової комунікації?
Література
Коробейников В.С. Редакция и аудитория: Социологический анализ. - М.: Мысль, 1983. - C. 3-68.
Краткий словарь по социологии / Сост. Э.М.Коржева, Н.Ф.Наумова; Под общей ред. Д.М.Гвишиани, Н.И.Лапина. - М.: Политиздат, 1989. С. 347-349.
Смирнова М.Г. Социологические исследования печати, радио и телевидения в развитых капиталистических странах. Учеб.-метод.пособие. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. С. 13-22.
Социология журналистики: Теория, методология, практика / Прохоров Е.П., Фомичева И.Д., Свитич Л.Г. и др.; Под ред. Прохорова Е.П. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. С. 3-52.
Шевченко В.Ф. Преса i соцiологiчнi дослiдження читача. Спецкурс. - К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1972. - С. 3-8.
