ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 01.09.2024
Просмотров: 12
Скачиваний: 0
Вступ
За останні роки відбулися корінні зміни у вивченні суспільства, суспільних процесів та інститутів, у тому числі мас-медіа. Зміна підходів не могла зупинитися тільки на тому, що автоматично змінювалася оцінка явищ: те, що вчора називали поганим тепер позитивне, а що було позитивним тепер негативне. Подібний підхід привів би тільки до того, що через 10-20 років знов би довелося змінювати оцінки. Зміна має бути кардинальною, тобто не в оціночному, а в методологічному та методичному плані. Саме виходячи з результатів по-справжньому науково обгрунтованих досліджень з використанням максимально об'єктивних, тобто незалежних від настанов ученого методик, має вироблятися оцінка тих чи інших явищ, прогнозуватися напрямки розвитку мас-медіа, визначатися шляхи оптимізації їх діяльності. Заідеологізовані методологічні підходи та суб'єктивні методики дослідження, які дозволяли і дозволяють зараз пристосовувати результати дослідження під погляди замовника, мають поступитися місцем об'єктивному дослідженню соціальних реалій.
Мас-медіа традиційно мають великий вплив на суспільство. Звичайно, він зростає в період соціальних катаклізмів, різких зламів у житті людей. Саме такий період переживає зараз Україна. Позначився він і на діяльності мас-медіа. Період бурхливого зростання їх кількості, появи нових, нетрадиційних видань змінився різкою конкурентною боротьбою, намаганням вижити та подолати економічні труднощі. Аналогічні процеси відбуваються і в інших постсоціалістичних країнах, однак процес розвитку українських видань має свою специфіку. Вивчення сучасних мас-медіа вимагають застосування нових для нас методик, які раніше порівняно мало використовувалися у вітчизняних дослідженнях.
Оптимізувати свою діяльність мас-медіа можуть тільки внаслідок повного вивчення своїх можливостей. Досягти цього можна за допомогою соціологічних методів. Від науки сьогодні вимагається озброїти практиків науково вивіреною системою усвідомлення складних структур засобів мас-медіа, пізнання зв'язків між органами масової комунікації і суспільством.
Розвиток громадянського суспільства багато в чому залежить від преси, телебачення, радіомовлення, інших мас-медіа. А в самих мас-медіа центральною ланкою є зміст комунікації, бо саме він несе повідомлення від комунікатора до аудиторії, поєднує їх. Зміст комунікації, його роль не змінюються з появою нових видів масової комунікації. Тому зрозуміло, наскільки важливо вивчити як загальні підходи, так і конкретні методичні прийоми аналізу змісту. Все це, звичайно, можна розглядати тільки в загальній системі масової комунікації і тих методів, якими її можна досліджувати. Тим більш, що в сучасних умовах можна використовувати для подібних досліджень новітні технології за допомогою комп'ютерної техніки.
На сучасному етапі розвитку суспільства журналістам конче потрібні знання про об'єктивні методи дослідження з тим, щоб результати вивчення предмета не орієнтувалися на певні погляди дослідника, а являли незалежний об'єктивний аналіз певних сторін явища чи процесу, що досліджувалися. Саме це робить доречним звернення до такого методу як контент-аналіз. На жаль, цей широко розповсюджений за кордоном метод був недостатньо розвинений в Україні. Визначальною рисою та головною цінністю контент-аналізу і є його наукова об'єктивність та строгість. Тобто при дослідженні одного предмета з однаковими категоріями аналізу будь-які дослідники, незалежно від своїх наукових та політичних поглядів отримають однакові результати. Це дає можливість робити дійсно об'єктивні дослідження і служить певною гарантією тому, що нам не доведеться кожні 20-30 рр. переробляти історичні, соціологічні дослідження і підручники під впливом нових політичних орієнтацій.
Проблеми масової комунікації широко розглядалися в працях зарубіжних вчених. Це перш за все спроби розробити загальну методологію процесу масової комунікації Г.Лассвелла, В.Шрамма, Г.Маклюена, Ю.Хабермаса, О.Алексєєва та багатьох інших. Серед українських учених треба виділити Н.В.Костенко. Дослідники виходили з різних уявлень про сутність масової комунікації, процесу сприйняття інформації людиною, закономірностей формування громадської думки. Однак треба відмітити, що всі вчені, які займалися цими важливими, досі ще не вирішеними питаннями були соціологами, філософами, психологами, а не журналістами. Природно, вони намагалися знайти вирішення цих проблем, виходячи з уявлень своїх наук. Так сталося, що журналістика розглядалася і це продовжується й зараз, як суто практична сфера, досліджувати яку повинні представники інших наук. Навіть ті методи, які інші науки запозичили у журналістиці (наприклад, традиції "солом'яних" опитувань) вважаються тепер власними методами цих наук, а про їх витоки ніхто й не згадує. На наш погляд, важливо виробляти і застосовувати при дослідженні процесу масової комунікації особливі підходи, які б включати комплексне розуміння цього складного явища в його цілісності. Такі спроби вже здійснювалися московськими вченими Ю.Буданцевим, Є.Прохоровим.
Щодо аналізу власне змісту мас-медіа, то тут безперечні заслуги американських учених (Г.Лассвелл, Б.Берельсон, Ч.Осгуд, О.Джордж та ін.). Їх наробки в галузі контент-аналізу стали загальноприйнятими і довгий час служили стандартом для дослідників усього світу. Тільки французи змогли виробити свою оригінальну та життєздатну схему контент-аналізу (Ж.Кейзер). Але вітчизняного досвіду наукового дослідження змісту комунікації, а особливо теоретичного вивчення цього питання ми майже не маємо. Ряд цікавих досліджень був здійснений у 20-ті рр. (І.Шпільрейн, М.Рибніков, В.Кузьмічьов), але вони були суто емпіричного плану без достатньої розробки теоретичних та методичних питань. Після тривалого періоду, коли через ідеологічні забобони наукові дослідження масової комунікації фактично не проводилися, в 60-ті рр. виникло відразу кілька центрів з вивчення подібних питань на території СРСР (Москва, Новосибірськ, Ленінград, Тарту). Особливого розвитку тема дослідження масовокомунікаційних процесів, у тому числі змісту масової комунікації, набула під час здійснення проекту "Громадська думка" під керівництвом проф. Б.Грушина. Але всі дослідження були заідеологізованими і через це їм бракувало об'єктивності. В Україні ж окрім згадок про наукові методи дослідження змісту і локальних досліджень майже не проводилася робота по вивченню та впровадженню різних методик контент-аналізу. На це були об'єктивні причини, бо по-справжньому об'єктивні, наукові методи дослідження змісту були тоді не потрібні через чітку та однозначну політичну систему побудови суспільства. Можна виділити тільки дослідження, проведені в останні роки Н.Костенко. Але цього мало. Достатньо сказати, що у США (за даними проф. Бостонського ун-ту Ф.Баркуса) тільки за 1900-1958 рр. було опубліковано майже 1700 наукових робіт з контент-аналізу, причому з них 500 дисертаційних досліджень. Нова суспільно-політична ситуація, що склалася в Україні, вимагає також і нових підходів до вивчення масовокомунікаційного процесу. Мас-медіа є могутньою силою впливу на суспільство. І зараз існує нагальна потреба об'єктивно вивчити різні шляхи оптимізації роботи мас-медіа. Існуючі наукові розробки вже не задовольняють, бо нові реалії вимагають також й нових підходів. Взагалі процес поновлення наукових знань, перегляду вже існуючих теорій та модернізації їх є закономірним і триває не тільки в нашій країні, але різкий злам в Україні зробив дослідження в галузі суспільних наук особливо необхідними саме зараз.
В останні десятиріччя в Україні, а ще раніше на Заході отримала розвиток соціологія масової комунікації, тобто особлива галузь соціології. Ця галузь має багато аспектів. В одному з них соціологія досліджує діяльність окремих органів масової комунікації. Тобто об’єктом вивчення соціологів стає сама діяльність комунікатора, або канали масової комунікації: газети, радіо, телебачення, інші засоби комунікації. Всі ці моменти враховуються багатьма редакціями, які на підставі діяльності соціологів роблять висновки щодо власної аудиторії, а також замовляють дослідження щодо пошуків шляхів оптимізації журналістської діяльності. Журналістика використовує соціологію і як джерело об'єктивної інформації. Правда тут необхідно зауважити, що багато сучасних вітчизняних соціологічних досліджень проводяться на низькому науковому рівні, а їх висновки навряд чи можна назвати об'єктивними, бо вони обумовлені поглядами тих, хто фінансував дослідження.
Ще один зв'язок між журналістикою і соціологією полягає у тому, що не тільки методи журналістики були в нагоді соціологам (особливо на ранньому етапі створення нової науки), але й методи конкретно-соціологічних досліджень зараз впливають на розвиток методів журналістської творчості.
Соціологія — це наука про суспільство, яка має свій особливий понятійний апарат, методи та технічні прийоми для дослідження суспільних стосунків та інститутів. Процес масової комунікації, як і будь-який суспільний процес, є предметом розгляду соціології.
На початку ХХ ст. соціологія розвивалась, в основному, емпіричним шляхом. Її основними рисами було широке використання методів точних наук і об'єктивність. Емпірична соціологія панувала до другої половини 40-х рр. На зміну абсолютизації кількісних методів прийшло розуміння того, що проводити серйозні соціологічні дослідження треба на грунті певної теорії. Однак і досі зусилля більшості соціологів зосереджені на удосконаленні методів дослідження, а не на розробці певної загальної теорії.
Взагалі, соціологія складається з кількох пов'язаних між собою рівнів. Найнижчий — це конкретні чи емпіричні соціологічні дослідження, найвищий — теорія, яка служить методологічним грунтом для соціологів даного напрямку. Сполучною ланкою між ними є спеціальні соціологічні теорії.
Що стосується нашого погляду на визначення соціології, то тут недоречно ні надмірне спрощування цього важливого поняття, ні нагромадження всіляких об'єктів і предметів дослідження цієї науки. Більш доречним здається визначення соціології як науки про закономірності розвитку суспільства в усіх їх проявах та формах, про взаємозв'язок між людиною і суспільством. Таким чином, соціологія відокремлюється не тільки від філософії та історії, але й від соціальної психології.
У відповідності до своїх завдань соціологія масових комунікацій розглядає не становлення та історичний розвиток журналістики, не закони, які характеризують її сутність, а процес динамічного функціонування журналістики, її реальне життя як цілісного організму в різноманітності умов і факторів. При цьому в конкретному дослідженні предмет може бути взятий у різних масштабах і з різних боків, якщо не порушуються дві вимоги: вивчати об'єкт в усьому багатстві його зв'язків і залежностей, причому в масових репрезентативних проявах, які допускають кількісні характеристики об'єкта, що розглядається.
Для діяльності людини характерно і необхідно спілкування. У процесі спілкування здійснюється передача інформації, тобто виникає комунікація. Але масовою комунікацією можна вважати тільки ті випадки, коли інформація передається від комунікатора через спеціально створені канали (газети, радіо, телебачення тощо) на масову аудиторію, розташовану у різних місцях. Саме ці характерні ознаки треба вважати параметрами при визначенні належності чи неналежності до мас-медіа нових видів комунікації.
Якщо підвести підсумки численних визначень, то здається справедливим розуміння під масовою комунікацією процесу розповсюдження соціальної інформації (тобто інформації позагенетичної, семантичної, яка фіксується в знаках) через спеціальні канали (преса, радіо, телебачення, відео, кіно тощо) на велику і розташовану в різних місцях аудиторію, спрямований на передачу нових знань і організацію громадського дискурсу.
Як особливий вид соціального спілкування масова комунікація здійснюється в масштабах всього суспільства, виступає найважливішою умовою суспільного розвитку і організації. Особливістю масової комунікації є перш за все її соціальна обумовленість, що дає підставу розглядати її у системі соціальних стосунків і як визначений вид даних відношень.
Важливою особливістю процесу масового спілкування є використання машин, технологічних процесів, різних технічних пристосувань, які дають можливість швидко збирати, обробляти, випускати і розповсюджувати інформацію в масовому масштабі на великій території і майже одночасно. Цьому служать новітні досягнення електроніки, ротаційної техніки, електрогравіювальних автоматів тощо. Великий прогрес техніки мас-медіа має значення не тільки для духовного контакту людей, але і для розвитку економіки.
Американський соціолог Г.Д.Лассуелл висунув загальну формулу масової комунікації: хто говорить (тобто мається на увазі комунікатор), що говорить (зміст повідомлення), по яких каналах (газети, радіо, телебачення), кому (аудиторія), з яким ефектом (тобто який вплив справляє повідомлення).
Однією з найбільших проблем соціології масових комунікацій є відсутність відповідної теорії.
Ми пропонуємо когнітивно-регулятивний підхід до явища масової комунікації. За когнітивний елемент тут приймається парадигма Лассвелла, яка, на наш погляд, найбільш універсально представляє процес масової комунікації. Другий момент пов'язаний з тим, що зараз, з початком переходу від індустріального до інформаційного суспільства, мас-медіа набувають все більшого впливу. Загального осмислення цього процесу ще не має. На мій погляд, суспільство з переходом до інформаційної стадії свого розвитку поступово передає регулятивні функції мас-медіа. У нас це проявляється ще дуже і дуже слабо через те, що ми слабо розвинуті. Але аналіз процесів, які відбуваються в країнах Заходу, свідчить про те, що мас-медіа в умовах інформаційного суспільства набувають функції 1) впровадження соціального прогресу та ревізії традицій, 2) регулювання моральних та, навіть, правових норм (що в принципі робиться і зараз, коли мас-медіа лобіюють прийняття нових законів, розкручують карні справи тощо), 3) соціального управління. Все це буде робитися за допомогою загального відкритого дискурсу. Звичайно, це буде вже не та масова комунікація, до якої ми звикли. Масова комунікація з'єднається з міжособистісною за допомогою комп'ютерних технологій, паростки яких вже існують. Таким чином, масова комунікація переросте в механізм прийняття рішень, управління та регулювання суспільством. При тому тут окремо необхідно зауважити на те, що все більшу роль буде відігравати не тільки зміст комунікації, а й форма його подачі, особливості каналів комунікації.
Звичайно, існують й окремі інституціональні, функціональні та когнітивні теорії масової комунікації. Але є сенс зінтегрувати їх для того, щоб виробити прагматичний підхід до такого складного явища, яке постійне розвивається, як масова комунікація. Якщо ж повернутися до когнітивного елементу, то загальна схема масової комунікації цікавить нас через те, що вона являє собою перелік різних сторін об'єкта дослідження.
Інституціональні моделі масової комунікації розглядають її в системі соціального контролю; функціональні підходи вважають комунікацію активним засобом впливу на свідомість реципієнтів; когнітивні підходи, при яких масова комунікація розглядається під кутом трансляції знань та механізму інформування аудиторії. Але вони не можуть складати загальну модель діяльності мас медіа. Хоча окремі спроби пояснити ці процеси існують.
