ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 02.09.2024
Просмотров: 25
Скачиваний: 0
В редакції, як і в будь-якому колективі, можна виділити декілька типів структур: функціональну, тобто ту, що виражає відношення, які випливають з характеру службових обов'язків, які виконані людьми соціально-демографічну; професійно-кваліфікаційну; соціально-психологічну; організаційну, тобто склад за спеціалізацією окремих підрозділів колективу і органів управління ними. Соціологічне вивчення деяких з цих структур (відносно тільки журналістського складу редакцій) розпочалося ще у 20-30-ті рр. У той період основна увага приділялася аналізу соціально-демографічних ознак. Однак і вони давали корисну інформацію. Наприклад, було з'ясовано, що дуже мало журналістів мають газетно-літературну освіту.
У своїй діяльності журналіст органічно поєднує творчі та організаційні функції. Він не тільки визначає тему свого виступу та його мету, але і проводить збір первинного матеріалу (що, як правило, пов'язане з великими організаційними зусиллями), його обробку, а потім слідують етапи створення матеріалу, його редагування і публікації. Підсумком діяльності журналіста є оцінка його виступу. Специфіка праці журналіста заключається у тому, що вона носить публічний характер. Здавалося б, оцінка матеріалу читачем, глядачем повинно мати для журналіста універсальне значення. Однак, соціологічний аналіз показує, що це не зовсім так. Наприклад, коли під час одного з опитувань журналістам задали питання: "З чим Ви перш за все пов'язуєте успіх свого матеріалу?" виявилося, що тільки 60% пов'язують його з відгуком читачів на виступ. Разом з тим 42% опитаних надають велике значення неформальному схваленню свого матеріалу колегами. Тут знайшла відбиття велика сила неформальної структури редакційного колективу.
Відомо, що в усякому колективі виділяються формальна (офіційна) структура, яка характеризується розподілом основних офіційних ролей, чіткою системою субординації, а також неформальна (неофіційна) структура, яка відбиває систему міжособистісних зв'язків і стосунків, котрі мають в основному соціально-психологічний зміст. Гармонійність взаємодії цих двох типів структур визначає міру ефективності діяльності колективу. Офіційна структура, звичайно, більш статична, ніж неофіційна. Але якщо вимагають інтереси справи, то необхідно маневрувати і у межах формальної організації.
Ефективність виконання журналістом своїх професійних обов'язків пов'язана з високим рівнем його власної інформованості.
Інформованість суттєва, але не одинична складова характеристики журналіста, специфіка роботи якого вимагає поєднання універсальності та спеціалізації за багатьма напрямками. Разом з тим кожна журналістська робота відбиває і професійні якості автора, що особливо помітно, скажімо, на телебаченні, коли журналіст працює у кадрі. Наведемо у даному зв'язку деякі результати соціально-психологічного дослідження телеінтерв'юєрів, яке було проведене у Таллінні. Тут було, зокрема, з'ясовано, що однією з умов ефективного впливу на аудиторію є функціональна цінність інформації. Однак важливі й форма повідомлень, стиль, дикція телеінтерв'юєра. Мова журналіста має значний вплив на оцінку аудиторією його роботи.
Таким чином, дослідження ще раз підтвердило, що професія журналіста вимагає окрім вміння знаходити загальне на підставі часткового, гарної оперативної пам'яті та уваги, комунікабельності, багатства емоційного світу, ряду інших особистісних якостей. Цей висновок поглиблюють результати опитування працівників редакцій районних газет, які перш за все цінують в своїх колегах принциповість, правдивість, об'єктивність, потім творчі здібності, а вже потім оперативність, ініціативність.
Специфіка редакційних колективів визначається не тільки характером і змістом праці, але й її умовами, які включають усі фактори, котрі впливають на організм людини. У роботі редакції частка праці, яка вимагає фізичних зусиль, невелика, зате є колосальні психологічні навантаження, обсяг інформації, що сприймає ритм і темп роботи (яка часто має каскадний характер).
Важливу роль у роботі журналіста грає задовільність умовами праці, забезпечення редакцій відповідними приміщеннями, транспортом, оргтехнікою тощо. І ці питання, мабуть, найболючіше місце багатьох редакцій.
4. Основні напрями вивчення комунікатора
Результати соціологічних досліджень допомагають журналістам і тоді, коли вони самі стають об'єктом вивчення. Їм необхідні відомості про характер і стан журналістського корпусу — працівників преси, радіо і телебачення різних рівнів, а також про професійні проблеми, що виникають. Важливо знати фігуру журналіста саме як активно діючу силу системи мас-медіа, щоб шукати шляхи подальшого удосконалення діяльності преси, радіо і телебачення.
У принципі в якості предмету вивчення методами соціології можуть виступати всі сторони журналістської діяльності, організації роботи редакції, а також соціальні та професійно-творчі характеристики журналістських кадрів. При цьому важливо, щоб соціолог у своїй роботі спирався на дані наук, котрі, використовуючи свої методи, також вивчають цей об'єкт. Це історія, теорія і практика журналістики; економіка і організація газетної справи, підготовки радіо і телепередач; психологія журналістської творчості тощо.
Визначити шляхи подальшої оптимізації функціонування преси, радіо і телебачення — це значить встановити (в ряду інших факторів) напрямки удосконалення роботи журналістів. Але для цього треба мати точні, систематизовані та всебічні відомості про сьогоднішній стан редакцій, рівень організації їхньої праці, про професійні якості журналістів, їх знання, навички і вміння, а також вміти проаналізувати ці відомості з точки зору відповідності потребам ефективної роботи даного органу масової комунікації.
При цьому правомірні й актуальні два типи дослідження. Перший — багатоаспектне дослідження, коли у поле зору потрапляє практично увесь комплекс редакційної діяльності — від планування і постановки цілей до вивчення дійсності та ефективності роботи органу комунікації. Перевага такого типу робіт у наш час пояснюється слабким вивченням цього об'єкта соціологічними методами і намаганням отримати про нього якомога більше потрібних відомостей. Дещо втрачаючи у глибині розробки питань, такі дослідження допомагають вивчити багато сторін роботи редакції в їх взаємозв'язку.
Другий тип дослідження, який поки мало ще розповсюджений, але дуже необхідний, — вузькоспрямоване, поглиблене вивчення визначеного аспекту діяльності редакції.
Що стосується конкретних соціологічних досліджень мас-медіа, то їх в Україні на жаль було проведено дуже мало. Можна згадати львівське дослідження, яке було виконане в основному за програмою проекту "Районна газета". Але в інших регіонах Радянського Союзу таких досліджень було значно більше.
Взагалі, проведені у 60-70 рр. соціологічні дослідження мас-медіа мали важливе значення. З їх допомогою були отримані дані про соціально-демографічні та деякі професійно-творчі характеристики журналістів різних органів інформації. Це дозволило уявити динаміку журналістських кадрів — їх складу за віком, рівнем освіти. Щоб мати цілісну картину мас-медіа в Україні конче потрібні такі дослідження і зараз.
Важливі також дослідження взаємовідносин журналіста з іншими складовими комунікаційного процесу. По-перше, це взаємовідносини з власником. З точки зору роботи власника вони були розглянуті у попередніх пунктах. Однак в цій взаємодії журналістам також належить активна роль, і до них ставляться визначні професійні вимоги. По-друге, це взаємодія журналістів з аудиторією. Знання об'єкта свого інформаційного впливу — читачів, слухачів, глядачів, реалізація їх інтересів, сподівань — одна з найважливіших умов ефективності діяльності органу інформації в цілому і кожного журналіста зокрема.
Треба сказати, що за даними соціологічних досліджень в цілому орієнтованість журналістів з приводу важливості врахування потреб, характеристик, побажань, оцінок своєї аудиторії достатньо велика. Однак ті ж дослідження показують, що з ряду причин, часто об'єктивного характеру, значна частина співробітників редакції недостатньо інформована у цьому відношенні. При цьому мова йде як про знання фундаментального характеру — маються на увазі відомості про закономірності спілкування людей з масовою комунікацією, її ролі для аудиторії, характерних особливостей сприйняття газетних, радіо і телевізійних матеріалів різними групами читачів, слухачів, глядачів, — так і про знання оперативні, практично-інструментальні, які стосуються конкретної аудиторії того чи іншого органа інформації. Здавалося б, недавні випускники журналістських вузів, професійна підготовка котрих базується на останніх досягненнях науки у даній області, мають особливо глибоко опанувати першу групу знань. Але, згідно з соціологічними дослідженнями , це далеко не завжди так. Звичайно, тут мова йде не про конкретне знання журналістами-початківцями характеристик аудиторії тієї газети, студії, куди вони прийшли на роботу. Відсутність такої інформованості на початку роботи повністю зрозуміла. Необхідно, щоб журналіст-випускник був у даному відношенні більш грунтовно підготовлений методологічно, більш чітко зорієнтований на важливість такої інформації, володів методикою її отримання, був поінформований про тенденції, закономірності, факти, які встановлені у соціології масових комунікацій.
Недолік цей характерний не тільки для журналістів-початковців. Притаманний він і людям, які мають достатній досвід практичної роботи. Цікаво, що журналісти, як правило, самі відчувають недостатність своїх знань, компетентності у цьому питанні. Так, за даними проекту "Районна газета" відповідаючи на питання: "Чи добре Ви знаєте аудиторію Вашої газети, її запити, інтереси, сподівання, які адресовані редакції?", — тільки 8% газетярів висловили повне задовольняння своїми знаннями, 28% — в основному, 32% — частково, а 31% — незадоволені. Навіть враховуючи самокритичність журналістів не можна не відзначити, що ці цифри насторожують. Причому між керівниками редакцій і рядовими співробітниками, ветеранами і початківцями великої різниці не спостерігається.
Самооцінки журналістів підтверджуються даними аудиторних досліджень. Так, модель потенційної аудиторії, яка існувала у свідомості журналістів районних газет, значно відрізнялась від демографічної структури населення району в цілому, а уявлення про реальну аудиторію — від фактичного складу читачів. Це стосується і статевого, і вікового складу, і рівня освіти. У структурі аудиторії цих газет виявилося значно більше, ніж вважали журналісти, жінок, людей похилого віку з невисоким рівнем освіти. А це значить, що ці групи аудиторії були недостатньо охоплені увагою і впливом газети.
Подібні дані були отримані у проекті "Громадська думка" відносно працівників органів інформації міського і обласного рівнів. У процедурі, яка була присвячена вивченню ставлення журналістів до діяльності місцевої преси, радіомовлення, телебачення як джерела інформації населення, аналізувалися уявлення журналістів про очікування читачів, слухачів, глядачів від цих різних за своїм характером, технічними можливостями мас-медіа. Аналіз позиції журналістів з цього питання є дуже важливим з точки зору необхідності координації та взаємодії преси, радіо і телебачення, наприклад, на рівні області. Питання формулювалися у найзагальнішому вигляді і були, на думку дослідників, коректно поставлені.
Думки співробітників редакцій зіставлялися з даними про фактичну структуру аудиторії преси, радіо і телебачення у місті та селі, а також про специфіку їх сподівань, інтересів, які були зафіксовані як у цьому проекті, так і в інших соціологічних дослідженнях. Виявилося, що найбільш значущими для журналістів ознаками диференціації аудиторії різних засобів є вік і освіта. Недостатня увага приділяється таким характеристикам, як стать, професійна структура, професійний статус. Між тим і в міський, і особливо в сільській аудиторії ці ознаки виявляються значущими. В цілому опитані журналісти непогано уявляли очікування аудиторії від преси, радіо, телебачення.
