ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 02.09.2024
Просмотров: 19
Скачиваний: 0
6. Вивчення безпосереднього зв'язку комунікатора і аудиторії
Ще нещодавно такий безпосередній зв'язок здійснювався в основному через роботу з позаштатними авторами. Так, за даними проекту "Районна газета", окрім власних матеріалів 19% опитаних готували один авторський матеріал у номер, 23% — два, 20% — три, 28% — чотири та більше. За даними самохронометражу часу, за підрахунками журналістів, вони готовили більше, ніж півтори тисячі авторських рядків на тиждень. 63% журналістів з тих, що були опитані новосибірськими дослідниками, відмітили, що більшу частину часу вони витрачають на підготовку авторських матеріалів. У той час газетам належало займатися такою роботою.
При цьому журналісти не тільки витрачали час, а і стикалися з різними труднощами. Ось основні такі труднощі за даними новосибірського дослідження: автори не хочуть писати, виступати з матеріалами — 43%, важко знайти автора, який знає тему — 11%, знають тему, проблему, але не хочуть писати — 14%.
По суті, тут звучить один основний мотив — автори не проявляли бажання співробітничати з редакцією. Але журналісти вимушені були їх залучати, часто формально. Це приводило до дутих цифр. За підрахунками соціологів, майже 10% дорослого населення країни, тобто від 16 років і старше, тою чи іншою мірою впливали на роботу газет і журналів, радіо і телебачення — пропонували нові теми, вказували на недоліки, брали участь у рейдах, писали матеріали тощо. Біля 6% всього населення, чи більше 12 млн. чоловік, за тими ж даними безпосередньо виступали у якості авторів у мас-медіа.
Останнім часом проблема заавторства фактично зникла з журналістського горизонту і отримали розповсюдження інші форми безпосереднього зв'язку з аудиторією. Наприклад, ще більш широке розповсюдження отримує практика підготовки деяких телевізійних програм з активним залученням і безпосередньою участю глядачів.
Бесіда за участю представників аудиторії здійснюється на очах у телеглядачів, які можуть включитися у дискусію (телефоний номер на екрані) чи з допомогою листа (теми бесід відомі заздалегідь). Відкрите обговорення проблеми сприяє її більш грунтовному аналізу.
Безпосередній вплив на роботу мас-медіа мають також редакційні колегії, до яких входять письменники, вчені, критики, політики.
Але, звичайно, найбільш інтенсивний зворотній зв'язок з аудиторією, який продовжує активно функціонувати — це листи читачів, слухачів, глядачів.
Ця проблема ще недостатньо вивчена соціологічними методами. Часто її переводять у площину хоча і важливу, але обмежену: чи ретельно редакція веде підрахунок і реєстрацію листів, чи оперативно відповідає на них, чи надає допомогу у зв'язку з висловленими у них проханнями тощо. Соціологія масових комунікацій ставить проблему ширше: яка роль редакційної пошти у професійно-творчій діяльності журналістів і редакції в цілому, яка функція листа на газетній сторінці, у передачах радіо і телебачення.
Листи, які поступають у мас-медіа, порівняно давно стали предметом статистичного і соціологічного аналізу. Бо для редакції важливо знати не тільки їх кількість, але і географічний розподіл, тематичні напрямки, способи впливу на дійсність, що пропонується.
Поглиблений аналіз редакційної пошти має велике значення, бо допомагає орієнтуватися, виділяти сукупність проблем, що турбують людей, визначати найбільш активні групи населення. Все це дає можливість предметно уявити сукупність зв'язків між редакцією і аудиторією.
Зараз треба ставити питання про автоматизовані системи обробки листів на грунті стандартизованої схеми аналізу як адресата, так і різних аспектів змісту листів. Для цього можна широко використовувати можливості ЕОМ.
Застосування машинних методів обробки пошти ставить перед соціологами нові цікаві проблеми. Зокрема, відкриваються можливість досліджувати один і той же масив листів за комплексом стандартизованих методик (наприклад, для вивчення громадської думки, для виявлення тенденцій громадського життя тощо).
Для того, щоб адекватно оцінити значення пошти, використовувати відомості, що там містяться, у своїй роботі, журналісту треба у цілому вірно уявляти собі основний її зміст, спрямованість, різноманітні складові цього потоку листів. У рамках проекту "Районна газета" журналістам було задане питання: "Про що найчастіше пишуть читачі?", а газетярам у львівському дослідженні: "Якого типу листи найчастіше поступають у Вашу редакцію?". Відповіді показали, що в цілому журналісти вірно уявляють основні напрямки редакційної пошти. Як і вказується у відповідях журналістів, найбільшу частину листів являють ті, де містяться різні прохання, скарги. Ставлення до такого роду листів у редакціях неоднозначне. Так, більшість газетярів (69%) вважають, що не з усіма питаннями треба звертатися до редакції. Деякі доцільно адресувати в ту організацію, яка має розв’язувати ці питання.
Більш широке включення питань, які пов'язані з роботою журналістів з листами аудиторії, у загальну проблематику соціологічних досліджень, аналіз з цієї точки зору діяльності редакцій різних типів буде новим кроком і у вивченні самого комунікатора.
7. Соціологічна служба редакції
Мас-медіа відносяться до тих соціальних інститутів, які вже давно використовують потенціал соціології для підвищення ефективності своєї діяльності. Зараз необхідно зосередитися перш за все на організаційних формах поєднання соціологічної науки з редакційною практикою. Поки що серйозною вадою цих форм є невизначеність. Так, ще наприкінці 70-х — на початку 80-х рр. при редакціях газет стали створюватися соціологічні лабораторії, групи, які являли собою різновид нештатного відділу редакції. Одна з таких лабораторій існувала при редакції обласної газети "Индустриальное Запорожье". В її складі були вчителі і наукові працівники. Коло завдань — дуже обмежене. Лабораторія вивчала такі питання, як професійна орієнтація учнів шкіл, естетичні орієнтири молоді тощо. Матеріал конкретних соціологічних досліджень допомагав газеті підіймати на своїх сторінках актуальні питання, робити аргументовані висновки. Соціологічна служба була також в газеті "Юг" в Одеській області. Поєднання творчого потенціалу журналістів з науковими знаннями фахівців-соціологів (службу очолювала завідуюча соціологічною лабораторією Одеського університету проф. І.М.Попова) давало дуже цікаві результати.
Більш традиційним є інтерес редакцій до вивчення своїх аудиторій, їх тематичних запитів, оцінок та ін. Визначена система тут, як правило, відсутня. Редакції великих органів комунікації заключають, наприклад, договори з соціологічними установами, які ведуть дослідження за деталізованими науковими програмами, відпрацьованою методикою, з застосуванням ЕОМ. У редакцій невеликих газет таких можливостей немає. І тут справа часто зводиться до розробки анкети, яка публікується у газеті. Але нерідко повернення відповідей від читачів таке, що про думки всієї аудиторії судити за ними важко.
В усякому випадку для кожного конкретного дослідження, як правило, створюється нова група, яка розробляла програму і методику вивчення аудиторії. До складу її входять представники редакції та соціологи. Те, що склад таких груп змінюється, нерегулярність проведення досліджень робить їх вартість дорожче, заважає порівнянності результатів, знижує коефіцієнт використання отриманої первинної соціологічної інформації. Все це примушує задуматися над проблемами розробки таких організаційних форм для проведення соціологічних досліджень, які б забезпечували системність, регулярність, надійність, порівнянність даних про діяльність мас-медіа. Тут слідує виходити з потреб практики і накопиченого досвіду.
Заслуговує уваги досвід створення двох постійних мереж на громадських засадах для збору первинної соціологічної інформації. Перша — назвемо її мережа кореспондентів — була створена з передплатників газети, які у ході інтерв'ювання заявили про своє бажання бути постійними співрозмовниками газети, обговорювати з нею оперативні питання, оцінювати тільки що надруковані матеріали, нові рубрики тощо. Друга — мережа інтерв’юерів — була створена як з числа передплатників, так і з тих осіб, які брали участь у вивченні аудиторії газети. Усі вони практично безоплатно (редакція використовувала в основному моральні форми заохочення) стали виступати за проханням редакції у якості інтерв’юерів у соціологічному дослідженні.
Обидві мережі формувалися таким чином, щоб інформація, яка отримувалась від них, була об'єктивною і репрезентативною з точки зору регіонального розповсюдження. Таким чином, перший досвід показав, що при належних організаційних умовах громадські помічники редакцій можуть брати участь у соціологічних дослідженнях мас-медіа, у вивченні громадської думки.
Але є й іншій досвід у формуванні кола інтерв’юерів для проведення соціологічних робіт. Наприклад, вже багато років існує мережа інтерв’юерів дослідницького центра Естонського телебачення і радіо. До неї входять біля 160 чоловік. Це переважно жінки, які займають конторські посади. За невелику платню у вільний від роботи час вони опитують респондентів за методичними документами. Для підвищення кваліфікації інтерв'юерів-напівпрофесіоналів приблизно раз на рік проводять семінари.
Як бачимо, соціологічні дослідження можуть проводитися само мас-медіа. Використання соціологічної інформації має стати складовою частиною діяльності газет, журналів, радіо і телебачення.
Ідея створення соціологічних служб редакцій не нова, вона неодноразово висловлювалась ще у 60-70-ті рр. Вже у той період визначився ряд напрямків, за якими можна використовувати дані служби для підвищення ефективності роботи редакції. Це перш за все регулярне і багатоаспектне вивчення аудиторії, її динаміки, процесів міграції передплатників тощо. Другий напрямок пов'язаний з аналізом редакційної пошти. Зараз визначена робота по узагальненню пошти у редакціях ведеться. Однак при використанні соціологічних процедур при аналізі листів можна отримати більш багатий матеріал про стан громадської думки, тенденції в оцінці різних подій широкими верствами населення. Третій напрямок, тісно пов'язаний з другим, — це організація опитувань громадської думки за тими проблемами, які найбільш цікавлять редакцію та її аудиторію.
