ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 02.09.2024
Просмотров: 24
Скачиваний: 0
У післявоєнний період ця тенденція помітно посилилася, але все ж літератури з даного питання ще явно недостатньо.
Справа в тому, що сучасні дослідники у більшості випадків фіксують свою увагу на природі громадської думки, її функціонуванні як явища, що вже склалося. Звичайно, вивчення громадської думки з точки зору її статики повністю правомірно, але недостатньо для всебічного пізнання цього складного прояву духовного життя суспільства.
Як будь-яке явище оточуючої нас дійсності, громадська думка проходить різні стадії — вона народжується, досягає визначеного ступеню розвитку і вмирає чи реалізує себе у конкретних проявах життя. Як правило, виділяються такі етапи розвитку громадської думки: формування, вираження, реалізація на практиці. Це, звичайно, занадто загальна картина. Кожний етап має свої особливості, і тільки пізнання їх може допомогти відповісти на конкретні запити практики.
Звернемося до самого початку процесу виникнення явища, що розглядається. Зовнішнє спостереження за народженням громадської думки, як правило, дає таку картину: відбувається якась подія; кожна людина по своєму оцінює її; з'являється індивідуальна думка; у результаті взаємодії індивідуальних думок у межах малих соціальних груп виникає колективна думка, яка перевтілюється потім у великих соціальних групах у громадську думку.
Вчені, розглядаючи процес становлення громадської думки, виділяють такі етапи. Перший — виникнення почуттів і уявлень у сфері індивідуальної свідомості. Другий — обмін інформацією між людьми.
Початковим моментом народження громадської думки є момент народження індивідуальної думки. Адже кожна людина, яка займає визначену позицію по відношенню до якогось явища, події, виступає не як ізольований індивід, а як член визначеного колективу. Саме ця обставина дає можливість дослідникам, фіксуючи індивідуальні думки, з'ясовувати і думку громадську. При цьому дуже велику роль грає розуміння залежності, яка існує між індивідуальною і громадською думкою і витікає із своєрідності взаємовідношень між ними.
Громадська думка не є сумою індивідуальних думок (так звана емерджентність). Але вона зберігає все те, що є спільного, характерного у масі індивідуальних думок. Причому вона виявляє сильний зворотній вплив на думки окремих індивідів. Цей факт зафіксований соціологами ще у 20-ті рр.
Індивідуальна і громадська думки виникають одночасно, але у різних формах. Перша — в актуальній, друга — в потенційній. Однак обидва види думок складають єдність. Причому, кожна з двох сторін цієї єдності розвивається своїм шляхом, що при визначених умовах може призвести до конфліктних ситуацій. Виходячи з цього, ясно, що громадську думку необхідно розглядати у єдності з індивідуальною, одночасно враховуючи кількісну та якісну різницю між ними.
Повернемося до етапів становлення громадської думки і подивимося, зокрема, яку роль в її розвитку грає факт живого обміну точками зору, спілкування. Ще раз звернемося до практики.
Отже, у людини виникає з приводу якоїсь події громадська думка. Вона складає єдність індивідуальної і громадської думок. Ця "думка у собі" в принципі може існувати і без всякого обміну точками зору чи при дуже обмеженому обміні. Ще жоден тиранічний політичний режим, який душив свободу слова, не міг знищити громадську думку, хоча вона існувала підспудно у нерозвиненому вигляді. Безумовно, обмін інформацією, спілкування є важливою причиною розвитку громадської думки. Але все ж таки не тільки цей обмін дає поштовх формуванню громадської думки. Адже обмін думками може і не призвести їх до якогось загального знаменника. У цьому випадку всі залишаються при своїх думках, так як в них немає підстави для єдності.
Для того, щоб знайти, що ж керує розвитком громадської думки, треба подивитися, що стимулює сам процес обміну думками і виділення з маси індивідуальних думок спільного і типового. Оскільки громадська думка відбиває визначену колективну позицію, то вона виникає з проблем, які викликають інтерес громадськості. Однак констатації вказаного факту для розгляду етапів становлення громадської думки явно недостатньо. Адже громадських інтересів існує безліч, а громадська думка у визначений проміжок часу формується тільки за дуже обмеженою кількістю проблем. Мабуть, сам громадський інтерес може приймати різні форми, і тільки деякі з них здатні сприяти розвитку громадської думки від нерозвиненого стану до розвиненого.
Громадській інтерес є той грунт, який забезпечує можливість виникнення громадської думки. Для її виникнення потрібні визначені умови. Вони виникають тоді, коли якийсь громадський інтерес (за об'єктивними причинами чи через суб'єктивні фактори) становиться центром уваги людей, набуває високого ступеня актуальності.
Актуалізований громадський інтерес, який лежить в основі формування громадської думки, надає їй визначені властивості. Вчені відзначають, що на громадську думку може претендувати лише та думка, яка виділяється розповсюдженістю, інтенсивністю і стабільністю.
Збільшення обсягу уваги до якогось питання, його гострота свідчить про те, що громадська думка має досить широку амплітуду інтенсивності. Розвинена думка збігається з піком інтенсивності, котрий визначається гостротою проблеми, за якою формується думка.
Показники екстенсивності та інтенсивності виявляють вирішальний вплив на термін "життя" громадської думки, її сталість. Стабільність громадської думки робить її могутнім регулятором поведінки людини.
Апогей у розвитку громадської думки одночасно стає початком останнього етапу її існування. Сила громадської думки людей, реалізована у діях, веде до задоволення потреб. Громадський інтерес, який викликав до життя певне ставлення, втрачає свою актуальність, і громадська думка з даної проблемі ніби вичерпує себе. Однак життя йде вперед, у людей народжуються нові потреби, які призводять до формування громадської думки. Коли ж громадська думка має справу з довгостроковими чи постійними явищами, її реалізація на практиці також має носити лонгітюдний характер. У зв'язку з цим думка ніби консервується, переходить у стан традицій, звичок, норм тощо. Таким чином, громадська думка не виникає на пустому місці та не зникає безслідно.
Дослідження динамічного процесу вимагає не тільки знання етапів розвитку, становлення громадської думки, але і визначення сил, факторів, які впливають на неї на кожному етапі. Дослідники виділяють декілька груп сил і факторів, які визначають динаміку думки в цілому. Серед них називають, зокрема, систему мас-медіа (яка ставить проблему у центр громадської уваги, стимулює активність ставлення та ін.), специфіку політичного режиму, конкретний соціально-економічний стан та масово-психологічну атмосферу, соціально-психологічні характеристики носіїв громадської думки. Зрозуміло, що усі ці явища тим чи іншим чином впливають на громадську думку, але цей вплив на кожному конкретному етапі виявляється по-різному. На жаль, досліджень в цій області дуже мало, спостереження носять досить обмежений характер.
Більш чіткими виглядають загальні умови формування громадської думки, які виходять з існування у людей деякого аморфного інтересу до конкретної проблеми. Для цього необхідні такі умови: по-перше, висока інформованість з питань, які пов'язані з даною проблемою, по-друге, концентрація уваги на неї, по-третє, виробка потреби розглядати цю проблему на визначеному світоглядному рівні.
2. Поняття "громадська думка"
Взагалі, більшість вчених сходяться на тому, що громадська думка — це стан масової свідомості, який включає в себе приховане чи явне ставлення різних соціальних спільностей до проблем, подій і фактів дійсності. Громадська думка виступає у експресивній, консультативній, контрольній та директивній функціях — займає визначену позицію, дає поради, виносить рішення з тих чи інших питань, регулює поведінку індивідів, соціальних груп і установ, підтримуючи чи відкидаючи ті чи інші уявлення, цінності, норми. У залежності від змісту висловлювань громадська думка виражається в оціночних, аналітичних та директивних судженнях.
Громадська думка діє практично в усіх сферах життя суспільства, але висловлюється далеко не з кожного приводу. У поле зору громадської думки потрапляють лише ті проблеми, які викликають громадський інтерес, виділяються актуальністю і в принципі допускають багатозначне тлумачення, можливість дискусії. У якості суб'єкта — носія громадської думки виступають як ті чи інші соціальні спільності в цілому, так і сектори, що їх складають, в незалежності від змісту і знаку висловлюваних ними суджень, від того, чи складають вони "більшість" чи "меншість". У відповідності з цим громадська думка за своєю структурою може бути моністичною, одностайною чи плюралістичною, складеною з різних, не співпадаючих точок зору. У кожному конкретному випадку ці та інші характеристики громадської думки визначаються дією багатьох факторів — складом спільності, мірою збігу інтересів прошарків і груп, що входять до неї, характером обговорюваного питання тощо.
Процеси формування і функціонування громадської думки можуть протікати стихійно, але у сучасному суспільстві найчастіше на них впливають численні соціальні установи — політичні партії, мас-медіа тощо.
Громадська думка, яка складається на різних за глибиною рівнях громадської свідомості (з одного боку, наука, ідеологія, з іншого, звичайна свідомість) у різних конкретних ситуаціях виявляється у різній мірі адекватній реальному стану речей — може містити в собі як вірні, реалістичні, так і невірні, ілюзорні уявлення. Активність функціонування і фактичне значення громадської думки у житті суспільства визначаються існуючими соціальними умовами, пов'язаними з станом економіки, свідомості, культури, розвиненістю демократичних інститутів і свобод, у першу чергу свободи вираження думок — свободи преси, зборів, демонстрацій тощо.
Громадською думкою займається окрема галузь соціології — соціологія громадської думки. Взагалі, соціологія громадської думки — це область соціологічних досліджень, де безпосереднім предметом аналізу виступають, з одного боку, зміст висловлювань громадської думки і активність її функціонування у суспільстві, а з іншого — загальні (характеризуючи даний тип суспільства) і специфічні (пов'язані з розвитком демократичних свобод та гарантій) фактори, від який залежить зміст суджень громадської думки і якість (повнота) виконання нею своїх соціальних функцій. На сучасному етапі принципово важливе значення мають процеси демократизації суспільства, що відбуваються у нашій країні, у зв'язку з чим посилюється роль громадської думки як соціального інституту і активно діючого об'єкта соціального управління. Як показують соціологічні дослідження, сила громадської думки, її здатність регулювати суспільні відносини використовуються ще не повністю. Органи управління не турбуються про реальне включення громадської думки у процес прийняття політичних, економічних та ін. рішень. Соціологія громадської думки виходить із завдань удосконалення врахування громадської думки і орієнтується перш за все на аналіз цільових умов (причин, процесів), від яких залежить ріст її фактичного значення, укріплення її статусу, реалізація її соціальних функцій. Цими умовами є: регулярне виявлення громадської думки державними органами, громадськими організаціями, науковими центрами тощо, вільний вираз громадянами в найрізноманітніших формах своїх оцінок, суджень (референдуми, обрання органів влади, збори, маніфестації, листи в органи управління і масової комунікації, вибіркові опитування, обстеження, зондажі та ін.), позиції з різних питань громадського життя, ставлення до подій і фактів соціальної дійсності, постійне використання громадської думки державними органами і громадськими організаціями на базі нормативних актів, які б забезпечували її включеність у систему соціального управління, систематичне і широке обнародування результатів вивчення громадської думки.
Удосконалення врахування громадської думки передбачає комплексний характер соціологічних досліджень. Використання соціологічних методів дозволяє забезпечити репрезентативність відомостей про функціонування громадської думки, змін її стану; регулярність отримання відомостей у часі; оперативність їх обробки і аналізу; зіставлення даних про громадську думку, отриманих у різний час і різними способами; достатньо високу надійність інформації; задану глибину відбиття тощо. Це дає можливість підвищити пізнавальну і управлінську цінність висловлювань громадської думки. Вирішення цих завдань передбачає виведення соціології громадської думки на новий рівень як в теоретико-фундаментальній, так і в емпіричній сфері (удосконалення і стандартизація методик опитування, формування пакетів програм обробки даних, створення мережі центрів вивчення громадської думки, організація баз даних і банків соціологічної інформації тощо). Ряд досліджень у цій області можуть служити основою для розвитку соціології громадської думки у нових умовах: розробка теорії соціальних спільностей, масової свідомості та громадської думки Б.О.Грушиним і Ю.О.Замошкіним, аналіз її структури, природи та функцій Б.М.Фірсовим і Б.З.Докторовим тощо.
