ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 02.09.2024
Просмотров: 23
Скачиваний: 0
Тема: Соціологія громадської думки і журналістики План
1. Історія дослідження громадської думки. 2. Поняття "громадська думка". 3. Вплив мас-медіа на громадську думку.
1. Історія дослідження громадської думки
Сутність думок людей вивчалась ще в античні часи. Для філософських поглядів Парменіда, Емпедокла, Демокрита характерно протиставлення категорій "думки" і "знання". Думка розглядалась цими вченими як помилкове знання, щось неясне, нестійке, яке йде всупереч раціональній істині. Але вже після Платона і Аристотеля все більше визнання отримує інша точка зору: думка є щось середнє між знанням і вірою. Вона являє ніби поєднуючу ланку між чистою чуттєвістю і раціональною істиною.
Боротьба цих двох тенденцій продовжувалась і тоді, коли у сфері наукового, філософського дослідження опинилось явище, яке позначалося терміном "громадська думка". Ця боротьба наочно просліджується у поглядах представників німецької класичної філософії. Так, Гегель у своїй роботі "Філософія права" дав досить розгорнуту концепцію громадської думки, яка включала її визначення, характеристику різних сторін тощо.
Гегель розглядав громадську думку у зв'язку з аналізом державного устрою, де він виділяв законотворчу і урядову владу, а також елемент верств населення. У чому основна роль цього елемента? У тому, відповідає німецький філософ, щоб у ньому отримала існування публічна свідомість, як емпірична спільність багатьох поглядів і думок. Ця спільність має форму людського здорового глузду, в якому знаходить відбиття загальний стан справ. Гегель чітко виділяв те об'єднуюче, що є в сукупності індивідуальних думок, спільних справ, проблем, що викликають загальний інтерес. Ця ідея найбільш повно розглядається у визначенні: "Формальна, суб'єктивна свобода, яка полягає у тому, що окремі особистості як такі, мають і висловлюють свою власну думку, судження про спільні справи і подають пораду відносно них, проявляється у тієї сумісності, яка називається громадською думкою" (Гегель. Философия права. — М.-Л., 1934. — Т. 7. — С. 336).
Гегель визначає основний механізм формування громадської думки — дискусію. Саме момент дискусії, обговорення дозволяє, по-перше, відокремити те спільне, що є в індивідуальних думках, а, по-друге, збільшити раціональний потенціал виробляємої думки. Тільки через публічну дискусію, вважав Гегель, громадська думка наближується до істини, стає більш розумною.
Однак це визначення не вкладалось в гегелівську схему ідеального державного устрою — монархії. І тому Гегель суперечив сам собі. Він писав, що у громадській думці істина і численні помилки з'єднанні, що вона не є критерієм того, що справді потрібно, народ не може зрозуміти спосіб знання і обговорення своїх дій, подій тощо.
Як же пояснював Гегель явну суперечність у своїх судженнях? Виявляється, істинна сутність, субстанція громадської думки не можуть бути пізнані з його реального прояву. За Гегелем у громадській думці є помилкове та істинне, але знайти для неї істинне є справа для видатної людини. Оскільки субстанція існує тільки "із себе і сама по собі" слідує такий висновок: "Громадська думка не має в собі ні масштаб розрізнення, ні здатність підняти всередині себе субстанціональну сторону на висоту визначеного знання... Незалежність від неї є першою формальною умовою здійснення чогось великого і розумного (як у дійсності, так і в науці)" (Там же. — С. 339). Таким чином, у боротьбі між Гегелем-діалектиком і Гегелем, який консервативно чіплявся за всемогутність монарха, переміг останній.
Розвиток соціології громадської думки у 70-80-ті рр. був пов'язаний з запитами практики, і це призвело до накопичення досить великого емпіричного матеріалу, а також до висунення ряду положень теоретичного характеру. Однак це збільшення обсягу знань носило спорадичний характер і стосувалось, в основному, окремих сторін сутності та форм громадської думки, процесів її формування. Разом з тим виявилась і деяка загальна тенденція, котра заключається в тому, щоб, з одного боку, виявити саме специфіку громадської думки, а з іншого, конкретно визначити її зв'язок з іншими явищами (процесами).
У такій ситуації, мабуть, необхідно ще раз повернутися до уточнення самого поняття "громадська думка". Починаючи з 60-х рр. дослідники розглядали громадську думку переважно як стан свідомості і відповідно аналізували її у структурі громадської свідомості. Даний підхід знайшов відповідне відбиття у визначеннях громадської думки в ряді видань (Философская энциклопедия, Философский энциклопедический словарь та ін.), а також у науковій літературі.
Аналіз громадської думки у рамках структури громадської свідомості закономірно веде до переважного вивчення способу і форм відбиття дійсності у колективних судженнях людей. Безумовно, такий напрямок дуже продуктивний. Але він недостатній, коли виникає питання про практичний вплив громадської думки на реальність.
Хоча дослідники розглядають громадську думку не як чисто духовне, а як духовно-практичне утворення, розкриттю практичної сторони приділялося дуже мало уваги, вона, по суті, просто декларувалася, виходячи з емпіричних спостережень.
Практика показує, що громадська думка має великий пізнавальний потенціал, тобто здатність адекватно відбивати сутність дійсності. Досвід мас, який виражається в їхній колективній думці, як правило, точно фіксує ті чи інші явища, процеси дійсності. Саме тому, вивчення громадської думки є певним чином дослідженням існуючої реальності.
На основі і разом з гносеологічним відбиттям у громадській думці здійснюється оціночне відбиття дійсності.
Громадська думка виникає, формується і функціонує як сукупність оціночних суджень, які виражають ставлення соціальних груп до поведінки і діяльності окремих людей. Обов'язковий елемент усякого колективного судження, яке претендує називатися громадською думкою, — наявність позитивної чи негативної оцінки даного явища. Таким чином, відбиття дійсності громадською думкою має перш за все оціночний характер. За допомогою громадської думки реалізується одна з функцій громадської свідомості, а саме аксіологічна, яка детермінує оцінку ситуації і визначає обрання лінії поведінки людей. Оцінка (і тут ми знов переходимо до соціологічної сторони справи), яка міститься у громадській думці, не є абстрактною, вона відбиває позиції різних соціальних груп.
Отже, специфіка громадської думки заключається в тому, що це не тільки усвідомлене, але й оцінене буття. Грунтуючись на цьому, можна констатувати, що громадська думка є проявом (станом) громадської свідомості, у котрої відбивається перш за все оцінка великими соціальними групами, народом в цілому явищ, які являють актуалізований громадській інтерес.
Розкриття природи громадської думки відкриває шлях для пізнання її змісту, який заключає в собі сукупність різних, часто суперечливих один одному елементів, котрі мають в цілому емоційний, раціональний і вольовий характер. Центром, навколо якого групуються ці елементи, є соціальна оцінка. Остання є відбиттям одного з видів ставлення суб'єкта до об'єкта, ставлення, котре заключається у тому, що суб'єкт визначає відповідність об'єкта чи його окремих сторін і властивостей критеріям, які він висунув. Соціальні оцінки різних явищ мають різну міру раціональності. Ці оцінки за своїм характером (спрямованістю) можуть бути позитивними (схвалюючими), негативними (засуджуючими), нейтральними (останні у ряді випадків можуть виступати як збалансовані оцінки). Як правило, оціночна діяльність супроводжується емоціями (радістю, дружелюбністю, ворожнечею тощо). Однак з часом емоції послаблюються і ставлення до явища, події реалізується переважно при посередництві оцінки, що склалася.
Однією з найважливіших характеристик соціальної оцінки (і громадської думки в цілому) є її інтенсивність, яка дає уяву про силу прояву ставлення людей до події чи явища. Шкала інтенсивності може бути різної дрібноті (у залежності від мети дослідження), але її крайніми точками завжди є повне схвалення чи повне засудження.
Соціальна оцінка, яка виражає ставлення у формі схвалення чи засудження (різної інтенсивності), дає імпульс до практичних дій. І з цієї точки зору в структурі громадської думки велику роль грає настанова, яка відбиває стан готовності чи схильності діяти певним чином.
З різних видів настанов громадська думка найбільш тісно пов'язана з так званими фіксованими соціальними настановами, котрі людина, як правило, усвідомлює і котрі являють загальні орієнтації особистості у відношенні соціальних об'єктів. Соціальні настанови виникають на грунті впливу на людину соціальної дійсності, інших людей. В них знаходять відбиття ціннісні орієнтації індивідів як членів визначених груп і суспільства в цілому. Розрізняють два ряди цінностей: санкціоновані та культивовані системою засобів, які контролюються органами управління; і функціонуючи на рівні звичайної свідомості. У громадській думці обидва цих ряди взаємодіють один з одним.
Ціннісні орієнтації змінюються під впливом об'єктивних умов і суб'єктивних факторів, що знаходить безпосереднє відбиття у стані громадської думки.
Серед соціально-психологічних компонентів громадської думки важливе місце належить різним формам соціальної настанови, яка розуміється як визначений емоційний чи емоційно-розумовий настрій. Поряд з рухомістю, імпульсивністю, динамічністю він має і визначену стабільність в основних своїх рисах. Оціночна діяльність людей, яка лежить в основі формування і функціонування громадської думки, пов'язана не тільки з соціально-психологічними характеристиками людей, але і з їх пізнавальними здібностями. Оцінка якогось явища передбачає присутність деякого знання.
Тут необхідно враховувати специфіку думки, яка заключається у тому, що вона є необхідною ланкою у взаємовідношеннях суб'єкта і об'єкта діяльності, у ставленні людини, соціальної групи до оточуючого середовища. Людина не тільки пізнає світ, але і змінює його. У процесі цього змінювання люди використовують оцінки, які включають до себе не тільки почуття, але і знання про об'єкти думки. Тому саме існування громадської думки неможливе без присутності в ньому елементів знання, як життєвого, так і науково-емпіричного та теоретичного.
Думка складається на основі знання про предмет. Формування громадської думки, звичайно, відрізняється від процесу пізнання. Адже метою думки є не всебічне вивчення предмета, отримання об'єктивної істини, а використання наявних знань для формування оцінки, для виробки схвального чи засуджуючого ставлення до предмета думки. Саме тому знання, які містяться в громадській думці, виділяються визначеною специфікою як за обсягом, так і за рівнем. Включеність у структуру громадської думки знань пов'язана з такою важливою її характеристикою, як компетентність.
Дуже цікава проблема взаємодії думки і знання. Емпіричні дослідження, наприклад, американських соціологів, показали, що оцінка завжди включає знання, але присутність знання не завжди веде до виникнення оцінки, думки. Крім елементів раціонального знання до структури громадської думки входять і уявлення — узагальнений образ багатьох чуттєвих вражень, наочно-образне знання, яке виникає часто у результаті роботи уявлення. Сучасна людина включена у різноманітну мережу зв'язків і відношень. Її безпосередній індивідуальний досвід надто обмежений, а потреба орієнтації у динамічній соціальній дійсності вимагає формування загальної картини того чи іншого явища, процесу. У цих випадках і використовуються наочно-чуттєві знання, які часто заповнюють "білі плями" у загальній картині за рахунок уявлення. Соціологами, наприклад, помічено, що люди, які ніколи не бували у великих країнах світу, мають досить вірне уявлення, скажімо, про їхній ландшафт.
У цьому процесі уявлення заключається і сила, і слабкість громадської думки, можливість її формування на підставі окремих фрагментів дійсності. Оскільки громадська думка є духовно-практичним утворенням, в її структурі мають бути вольові компоненти, які сприяють переходу від оцінок до дії.
Воля у громадській думці проявляється в мобілізації індивіда як представника визначеної соціальної групи на дії у відповідності з "рекомендаціями" думки. Імперативне "необхідно" сприяє концентрації думок і енергії мас в єдиному напрямку.
Якщо процес формування волі та судження співпадає, тоді воля, яка відрізняється більшою сталістю, придає відповідну стабільність і самим судженням. Стаючи в окремих ситуаціях опорою суджень, воля сприяє їх розповсюдженню і реалізації.
Вольовий компонент часто випадає з полю зору дослідників громадської думки. Між тим він має велике значення як для теорії, так і для практики. Слід підкреслити, що комплекс проблем, які пов'язані з динамікою громадської думки, тобто з її розвитком, рухом, змінами під впливом різних факторів, ставився дослідниками ще наприкінці 20-х рр. Причому в нашій країні громадська думка розглядалася з діалектичних позицій, тобто з точки зору її розвитку, з урахуванням факторів, які впливають на її формування.
