Файл: Опорні конспекти з всесвітньої історії ІІ семестр.doc

Тема: Назрівання Другої світової війни. План:

1. Зовнішня політика провідних країн світу.

2. Виникнення двох вогнищ війни.

3. Консолідація сил агресора. Перехід до відкритої війни.

4. Місце СРСР у міжнародних відносинах в 30-х роках.

У 30-ті роки ХХ ст. США зайняли політику нейтралітету. Після Першої світової війни США, користуючись зі своєї економічної могутності, прагнули зайняти провідне місце у міжнародному товаристві. В 30-ті роки президент Рузвельт вважав, що Америка повинна відігравати активну роль у світовій політиці. Однак він розумів, що у США зміцнилося прагнення дистанціюватися від перипетій неспокійного світу, провадити ізоляціоністську політику, не втручатися в європейські конфлікти та суперечності. Своєрідним закріпленням ізоляціоністського курсу став закон 1935 р. про нейтралітет. Закон не розрізняв агресора та жертву і був за своїми наслідками рівнозначний політиці "умиротворення", яку провадили Велика Британія та Франція в Європі. Закон про нейтралітет було скасовано лише після початку Другої світової війни, коли США мали здійснювати військові постачання Великої Британії та Франції.

Загострення англо-німецьких та англо-японських суперечностей. Велика Британія завжди намагалася грати на протиріччях континентальних держав Європи, особливо Франції та Німеччини. Англійські дипломати сподівалися спрямувати агресію Німеччини проти Радянського Союзу, вважаючи, що більшовицький режим — найлютіший ворог нацистів. Але Німеччина почала відкрито вимагати повернення колоній, виявила активність на Близькому Сході, у Африці, навіть у Індії. З метою зміцнення своїх позицій у Європі та для того, щоб не виявитися самотньою перед об'єднаним фронтом агресорів, Велика Британія пішла на укладення військових союзів з рядом європейських країн, надавши військові гарантії Польщі, Румунії, Греції та Туреччині. Англо-японські суперечності посилились у 30-ті роки, коли Японія вела великомасштабну війну в Китаї. Однак в Лондоні прорахувались у головному: до планів світового панування нацистської Німеччини входило повне знищення Великої Британії як одного з найбільш серйозних конкурентів.

Зовнішня політика Франції. Франко-німецькі відносини. Французькі правлячі кола прагнули відновити свою гегемонію в Європі. Франція робила все можливе, щоб послабити Німеччину як в економічному, так і у військовому відношеннях. Можливе відродження німецької військової могутності, німецька загроза турбували французьких політиків і вони намагалися створити військові блоки у межах країн Європи довкола Німеччини, щоб завадити останній використати їх у своїх інтересах. Франція наполегливо шукала політичної противаги західним країнам. 1932 р. було підписано пакт про ненапад з СРСР. 1935 р., у період перебування при владі Народного фронту, французький уряд уклав франко-радянський договір про взаємодопомогу. Аналогічний договір було укладено з Чехословаччиною. Коли Німеччина та Італія відкрито підтримали фашистський заколот в Іспанії, Франція, як і Англія, зайняли позицію "невтручання". Нацистська держава не могла змиритися із втратою Ельзасу, Лотарингії, Саарської області. Франція вважала можливим "умиротворити" потенційного агресора, тобто взяти під свій контроль розвиток міжнародної кризи і не втрачати контактів з усіма учасниками міжнародних конфліктів, спробувати вирішити всі проблеми на основі взаємних поступок. Але Франція сама стала жертвою гітлерівської Німеччини.

Відмова Німеччини від дотримання статей Версальського договору. Прихід до влади в Німеччині націонал-соціалістської партії на чолі з Гітлером серйозно ускладнив міжнародну обстановку. Своєю найближчою задачею після приходу до влади гітлерівці вважали ліквідацію військових обмежень, встановлених Версальським договором, з тим, щоб розпочати безперешкодну підготовку до великої війни за панування у Європі та світі. Другим кроком мало стати об'єднання всіх німців в єдиній державі, а це передбачало приєднання Австрії, населених німцями районів Франції, Бельгії, Чехословаччини, Польщі та Литви. Третім кроком мало стати завоювання "життєвого простору" на Сході. Кожний з планів, накреслених Гітлером, означав не просто перегляд Версальської системи, а перегляд самої системи міжнародних відносин, закріплених мирними договорами. Це був шлях до війни. Німеччина почала формувати армію, оголосила про впровадження загального військового обов'язку, прямо забороненого Версальським договором.

Експансіоністські претензії Італії. Агресивна й загарбницька зовнішня політика була однією з характерних рис фашистського режиму Італії. В 30-ті роки у плани фашистів входило встановлення контролю Італії над усім Середземномор'ям та експансія на Близькому Сході. Наприкінці 1934 р. Муссоліні розпочав підготовку до загарбання Ефіопії, що мала військово-стратегічне значення для панування в Африці. Використовуючи протиріччя між Францією та Німеччиною, Муссоліні досяг зближення з Францією і підписав у січні 1935 р. угоду, що фактично, означала згоду Франції на італійську агресію проти Ефіопії. Загарбання Ефіопії посилювало позиції Італії на шляхах сполучення Великої Британії та Франції із Середнім Сходом та районом Індійського океану.

Зовнішньополітична доктрина СРСР. Радянсько-французький та радянсько-чехословацький пакти 1935 р. У 20-ті роки основним партнером СРСР на міжнародній арені була Німеччина. Співробітництво особливо посилилося після підписання 1922 р. Раппальського договору. Обидві держави об'єднувала ізоляція на міжнародній арені: для Німеччини як наслідок принизливого Версальського договору, для СРСР — як факт невизнання західними державами встановленого комуністичного режиму. Після встановлення нацистської диктатури в Німеччині співробітництво двох країн припинилося.

У грудні 1933 р. було оприлюднено основні принципи радянської зовнішньої політики. Вони передбачали: дотримання нейтралітету, невтручання до будь-яких воєнних конфліктів, політику вмиротворення стосовно Німеччини та Японії, конкретні заходи у створенні системи колективної безпеки в Європі під егідою Ліги Націй.

СРСР підтримав наміри Франції щодо підписання багатостороннього пакту про взаємний ненапад усіх країн Східної Європи, включаючи СРСР і Німеччину. Проте підписати Східний пакт не вдалося. Тоді на порядок денний було висунуто ідею підписання окремих договорів про ненапад, що мали на меті те ж саме — зміцнення безпеки у Європі. Радянський Союз уклав такі договори з Францією та Чехословаччиною. Договір з Францією було підписано 2 травня, а з Чехословаччиною 16 травня 1935 р. Фактично кожна із сторін намагалася використати його у своїх інтересах.

Зростання агресивності Японії, загарбання нею Північно-Східного Китаю. У роки Першої світової війни та у повоєнний період Японія зміцнила свої позиції на Азіатському континенті та у басейні Тихого океану. Мілітаризм відігравав в житті держави важливу роль, впливав на зовнішню і внутрішню політику. Головними суперниками Японії на шляху встановлення гегемонізму в Азії були США і Велика Британія. Причина - боротьба за встановлення політичного й економічного панування у Китаї. В 1931 р. Японія окупувала Південну Маньчжурію. Після завоювання Північно-Східного Китаю підбадьорена своїми успіхами Японія 27 березня 1933 р. офіційно вийшла з Ліги Націй. Однак санкції проти Японії так і не було застосовано. З'явився перший прецедент безкарності агресора. Вище військово-політичне керівництво Японії, ставши на шлях агресії проти Китаю і підготовки до війни проти СРСР, США і Великої Британії, всіляко підвищувало міць збройних сил, створюючи плацдарми і військово-морські бази. 7 липня 1937 р. Японія розпочала війну проти Китаю.

Підготовка Німеччини та Італії до війни., Гітлер мав намір загарбати великі території в Європі, в тому числі у Радянському Союзі. Німеччина почала інтенсивно озброюватися. З 1 жовтня 1936 р. було введено до дії "Чотирирічний план". Вже у квітні 1935 р. у німецьких штабах розпочалася розробка плану агресії проти сусідніх країн. Спершу головну увагу командування вермахту було скеровано проти сусідньої Чехословаччини, яку планували розчленувати. В липні 1935 р. укладена англо-німецька морська угода, згідно з якою Велика Британія на порушення Версальського мирного договору надавала Німеччині право мати флот. Італо-німецька агресія проти Республіки Іспанії, політика "невтручання" західних країн, закон 1935 р. "Про нейтралітет", ухвалений у США, безкарність з боку Ліги Націй остаточно розв'язали руки нацистським агресорам. Німеччина перетворилася на найсильнішу європейську державу. На початку 1939 р. Німеччина безперечно мала найсильнішу армію в Європі.

Готуючись до агресивних воєнних дій, фашистська Італія будувала флот, літаки, збільшила озброєння. У грудні 1937 р. Італія вийшла з Ліги Націй. У вересні 1938 р. Муссоліні взяв активну участь в укладанні мюнхенських угод, подавши цим Гітлеру значну допомогу в розчленуванні Чехословаччини. 22 травня 1939 р. Італія та Німеччина підписали "Сталевий пакт", що зобов'язував обидві сторони в разі виникнення війни підтримувати одне одного.

Діяльність Ліги Націй в умовах наростання воєнної небезпеки. За час свого існування Ліга Націй не покарала жодного агресора, не подала допомоги жодній жертві агресії, не мала засобів впливу на розвиток міжнародних відносин і займала безпринципну позицію щодо подій, які відбувалися. Друга світова війна фактично звела нанівець роль Ліги Націй. Формальне рішення про її розпуск було прийнято у квітні 1946 р. Асамблеєю Ліги.

У світі в 30-ті роки виникло два вогнища війни – на Далекому Сході (агресія Японії) та в Європі (агресія Німеччини та Італії).

Вісь Берлін—Рим—Токіо. Ускладненню обстановки у світі сприяло й сформування блоку агресивних держав. 23 жовтня 1936р. Німеччина та Італія склали німецько-італійський союз. 25 листопада 1936 р. у Берліні було підписано німецько-японську угоду, Антикомінтернівський пакт, пізніше до нього вступила Італія.. Виникло об'єднання трьох агресивних держав, що дістало назву "вісь Берлін—Рим—Токіо". Хоча офіційно цей блок був спрямований проти СРСР і лівих сил всередині країн-учасниць, насправді він становив серйозну небезпеку й для західних держав — США, Великої Британії та Франції. Так завершився перший етап формування агресивного блоку. 1939 р. вони підписали договір про військовий союз — так званий "Сталевий пакт".

Політика умиротворення агресорів. Це намагання Великої Британії та Франції, з мовчазної згоди США, не вживати щодо Гітлера силових методів, котрі дали б йому привід розпочати війну, до якої західні держави були не готові, а піти йому на поступки. Причини: між Британією і Францією існували протиріччя, вони бачили у Німеччині реальну противагу одна одному.; західні держави вирішили пом'якшити жорстокі умови Версальського договору для Німеччини; західні політики ще не знали, на що здатний Гітлер і нацизм; ця політика відповідала настроям громадської думки цих США, Великобританії, Франції.

Загарбання Німеччиною Австрії. Після оформлення блоку агресивних держав розпочався новий етап агресії нацистської Німеччини. Першою жертвою відкритої агресії стала Австрія. 12 березня 1938 р. німці безперешкодно вступили до Австрії, здійснивши «аншлюс». Наступного дня було сформовано з нацистів новий австрійський уряд, що прийняв закон, у якому Австрія проголошувалася "німецькою землею".

Мюнхенська угода і загарбання Чехословаччини. Після "аншлюсу" Австрії гітлерівський уряд почав готувати загарбання Чехословаччини. Гітлер висунув вимогу про передачу Німеччині Судетської області, де більшість населення становили німці і де активно діяла організація судето-німецьких нацистів. Уряди Великої Британії, Франції, США від самого початку кризи домагалися капітуляції Чехословаччини перед агресором. 22 квітня 1938 р. французький уряд повідомив Чехословаччину, що Франція не зможе подати їй допомоги в разі нападу Німеччини і що не варто також розраховувати й на допомогу Великої Британії. Західні країни наполегливо радили урядові Чехословаччини піти на поступки гітлерівцям. Правлячі кола Чехословаччини під тиском Великої Британії, Франції і США вирішили капітулювати. Долю Чехословаччини було вирішено на Мюнхенській конференції 29-30 вересня 1938 р. У конференцій брали участь Гітлер, Далад'є, Муссоліні та Чемберлен. Чехословаччина була розчленована і невдовзі перестала існувати як держава.

Англо-франко-радянські переговори 1939 р. Зближення Британії та Франції, з одного боку, і СРСР, з іншого, на спільній платформі протистояння агресивним діям нацистської Німеччини в Європі було останнім шансом відвернути світову катастрофу. Однак після Мюнхена кожна із сторін діяла винятково у власних інтересах, не дбаючи про колективні дії, спрямовані на приборкання агресорів, використовуючи переговорні процеси як ширму. У квітні 1939 р. розпочато тристоронні переговори м між Британією, Францією та СРСР, вонибули приречені на провал.

Радянсько-німецьке зближення. Радянсько-німецький пакт від 23 серпня 1939 р. та таємний додатковий протокол до нього. У Німеччині завершувалася підготовка до нападу на Польщу. 23 серпня 1939 р. підписаний пакт Рібентропа-Молотова. У договорі про ненапад передбачалося, що СРСР ї Німеччина зобов'язуються утримуватися від усякого насильства, від усякої агресивної дії одне проти одного як окремо, так і спільно з іншими країнами. Договір було укладено терміном на 10 років. Однак існував секретний додатковий протокол, в якому йшлося про долю Польської держави, а фактично про сфери впливу СРСР і гітлерівської Німеччини в Європі. Договір зустрів нерозуміння переважної частини громадської думки західних країн, що відбилося на їхньому ставленні до СРСР. Радянському Союзу договір надав "передишку", однак породив у радянського керівництва помилкові надії на її тривалість. Договір і Протокол свідчать: радянське керівництво, посвячене в плани нацистської держави на найближчі місяці, стало фактично на шлях заохочення агресора, котрий через 7 днів розв'язав Другу світову війну. Відповідальність за розв'язування Другої світової війни разом з іншими країнами, без сумніву, несе і сталінське керівництво СРСР.