Файл: Всесвітня історія ХХ століття.doc

Прихід фашистів до влади. У таких умовах Муссоліні, підтримуваний великими промисловцями, заручившись "нейтралітетом" Ватикану, співчуттям короля Віктора-Еммануїла III, висунув вимогу передати фашистам владу. Прихильників збереження старих порядків, які не гарантували порядку й законності, виявилось дуже мало, і король доручив Муссоліні сформувати уряд.

30 жовтня 1922 р. Муссоліні на чолі загонів чорносорочечників вступив у Рим і очолив уряд ("Похід на Рим"). Так в Італії був відкритий шлях до ліквідації ліберальної демократії і встановлення фашистської диктатури.

Прихід фашистів до влади збігся з періодом економічного піднесення. Обсяг промислового виробництва з 1920 до 1928 pp. зріс на 60%. Італія перетворилась в індустріально-аграрну країну. Але розвиток промисловості був нерівномірним, перевагу мала військова промисловість. Південні райони країни залишались відсталими.

Експансіоністські претензії Італії. Прийшовши до влади, фашисти прагнули відродити Римську імперію. Реалізація цих планів - прямий шлях до війни. Фашисти, поряд з ліквідацією демократичних інститутів, почали мілітаризацію економіки і всіх сторін життя суспільства. Йшов процес мобілізації ресурсів для майбутніх завойовницьких війн.

Першою жертвою агресивних дій Італії стала Ефіопія, яка була захоплена італійськими військами в 1935-1936 pp.

Фашизація країни. У 1922-1924 pp. фашисти не наважувались на рішучі дії щодо ліквідації демократичного устрою. Поштовхом до фашизації країни стала "справа Маттеоті". Джакомо Мат-теоті 1 червня 1924 р. у парламенті виступив з промовою, в якій звинуватив фашистів у фальсифікації виборів і зажадав анулювати мандати депутатів-фашистів. Через 10 днів він був викрадений і убитий фашистами. Але король не усунув Муссоліні від влади, як цього вимагала більшість населення.

У січні 1925 р. Муссоліні, виступаючи у парламенті, висунув гасло: "Вся влада фашистам!" і провів через парламент низку законів, які обмежували демократичні права. Уряд став відповідальним лише перед королем і мав право видавати закони. Місцеві органи влади замінялись префектами, яких призначав дуче. Заборонялись всі профспілки і партії, крім фашистських. Створювались трибунал і таємна поліція. Вводилася смертна кара. Почались масові арешти (в один день було заарештовано 12 тис. комуністів).

У 1929 р. Муссоліні уклав договір з папою римським, згідно з яким утворювалась держава Ватикан, католицька церква отримувала ряд привілеїв.

Для управління економікою створювалась корпоративна система. У 1934 р. існувало 22 корпорації у всіх галузях господарства. Кожна корпорація об'єднувала представників промисловців, фашистських профспілок і функціонерів фашистської партії. Уряд був замінений Великою фашистською радою, а парламент -палатою корпорацій.

Важливим елементом у структурі державного регулювання економіки став інститут промислової реконструкції (ІРІ).

Для виховання молоді у фашистському дусі створювались масові молодіжні організації. Прищеплювався культ сили і волі. Насаджувався культ особи Муссоліні.

Союз з Німеччиною. Прагнення до переділу світу швидко зблизило Італію з фашистською Німеччиною та Японією, незважаючи на деякі суперечки щодо Австрії та Балкан. До того ж, будучи першим фашистом, Муссоліні не хотів поступатися цією роллю "вискочці" Гітлеру.

Агресія проти Ефіопії довела, що без Німеччини Італія не здатна здійснити жодної серйозної акції. Однак суперництво між двома фашистськими лідерами продовжувалось аж до 1940 p., доки Муссоліні не змирився зі статусом молодшого партнера Німеччини.

У 1937 р. Італія приєдналась до Антикомінтернівського пакту, а у 1939 р. Італія і Німеччина уклали між собою "сталевий пакт".

Першою спільною акцією Німеччини і Італії стала підтримка франкістів в Іспанії в 1936-1939 pp. Італія направила туди 200-тисячний військовий корпус і велику кількість зброї.

У 1939 р. Італія захопила Албанію, а в 1940 р. вступила в Другу світову війну на боці Німеччини.

Всесвітня історія ХХ століття:

17. Революція 1931 р. В Іспанії.

Уряд Народного фронту. Заколот і громадянська війна. Ф.Франко

Революція 1931р. 12 квітня 1931 р. в Іспанії відбулись муніципальні вибори, на яких перемогли прихильники республіки. 14 квітня король Альфонс XIII втік з країни, і в той же день Іспанію було проголошено республікою. Так, мирним шляхом відбулась демократична революція. До влади прийшов тимчасовий уряд на чолі з А.Саморо. Перед новим урядом постали старі проблеми: проведення аграрної реформи, ліквідація поміщицького землеволодіння (поміщикам належало 67% земель); вирішення національного питання. На цей час на території Іспанії склалися 4 нації- іспанська, каталонська, баскська, галісійська. Останні три Добивалися автономії. Вони займали 15,6% території країни з населенням в 6 млн. чол. На порядку денному стояло ще й врегулювання стосунків з католицькою церквою, захист національної іспанської промисловості, проведення реформи армії, офіцерський склад якої становили виключно вихідці з землевласників, треба було розв'язати низку соціальних проблем.

Тимчасовий уряд провів вибори до кортесів і прийняв закони, спрямовані на вирішення нагальних питань.

Президентом обрали А.Самору. Була прийнята нова демократична конституція. Церкву відокремили від держави. Ліквідовувались чернецькі релігійні ордени. Каталонія отримала автономію. Було оголошено проведення аграрної реформи.

Але нерішучість уряду в проведенні зазначених реформ, а також наступ на права католицької церкви, яка мала традиційно сильний вплив серед селян, призвели до того, що на виборах

1933 р, перемогли партії правого блоку. Вони згорнули проведем ня реформ. Баскам було відмовлено у наданні автономії. Протиі противників уряду застосовувалась військова сила.

У кінці 1933 р. син колишнього диктатора Хосе-Антоніо ПріІ мо де Рівера утворив партію Іспанська фаланга (іспанські фашисЯ ти). Вона виступила за ліквідацію республіки, встановлення унш тарної держави з сильною владою, за розширення прав католиЛ цької церкви.

У 1934 р. проти політики уряду розпочались масові виступи! населення. Каталонія оголосила свою незалежність, в Астурії поі чалось збройне повстання. Через відсутність єдності лівих сил всі ці виступи були придушені.

Не змирившись з поразкою, ліві сили у січні 1936 р. утворили] Народний фронт, який виступив з широкою програмою реформі підтриманою на виборах у лютому 1936 р.

Програма передбачала амністію всім політв'язням, відновлен-1 ня демократичних прав і свобод, надання автономії Каталонці підвищення заробітної плати, зменшення податків, проведення аграрних перетворень тощо. Народний фронт прийшов до влади!

Спираючись на армію, праві сили почали готувати заколот. Ня чолі заколотників стояли Хосе-Антоніо Прімо де Рівера, генералі Санхурно, який безпосередньо готував заколот, і генерал Франко. І

Громадянська війна 1936-1939 pp. Заколот почався 17 липня 1936 р. в Іспанському Марокко. Наступного дня заколот поши-І рився на інші райони Іспанії. На бік заколотників перейшло 80% складу іспанської армії, але авіація і флот залишились вірними! республіці. У країні почалась громадянська війна. У заколотників відразу виникли проблеми: Х-А.Прімо де Рівера був заарештований і страчений, Санхурно загинув у авіакатастрофі, Франко з марокканськими військами був блокований республіканським флотом у Марокко. Заколотові загрожувала поразка. Тоді на допомогу франкістам прийшли Італія і Німеччина, які перекинули марокканську армію в Іспанію і надали заколотникам зброю. Згодом 200 тис. італійських та німецьких військ взяли участь у війні на боці франкістів.

Початок заколоту відразу поставив перед республіканським! урядом завдання організувати опір франкістам. Складність полягала в тому, що іспанська промисловість не виробляла багатьох видів військової техніки і спорядження. Не вистачало підготовлених військових кадрів. На звернення до урядів Англії, Франції і США з проханням продати зброю республіканці отримали відмову. Уряди цих держав посилались на міжнародне право, яке забороняло втручання у внутрішні справи інших держав. Уряди західних країн враховували і досвід Росії, де їх збройна інтервенція і підтримка антибільшовицьких сил мали зворотні наслідки.

Між 27 країнами була підписана угода про невтручання в іспанські справи. Проте Італія та Німеччина не збирались цього виконувати і активно постачали зброю франкістам. У жовтні

1936 p. CPCP заявив, що не буде дотримуватись угоди, надішле військових радників республіканцям і постачатиме зброю. На захист республіки приїхали в Іспанію близько 50 тис. чол., які

прагнули боротись з фашизмом. З них були утворені інтернаціональні бригади;

У вересні 1936 р. сформовано новий республіканський уряд на чолі з Ларго Кабальєро, який провів реформи. На контрольованій ним території було ліквідоване поміщицьке землеволодіння, землю передано селянам, націоналізовано велику промисловість. Каталонці і баски отримали автономію. Водночас політичний режим поступово еволюціонував у бік відходу від демократії, захист якої був головною метою війни. Це частково обумовлювалося воєнним часом; головною причиною стало зростання впливу комуністів, які спирались на підтримку СРСР. Іспанські комуністи, які копіювали дії комуністів у СРСР, почали боротьбу з тро-цькістами, що мали значний вплив у Каталонії. У країні встановився терор каральних органів. В Іспанії навіть була зроблена спроба провести за радянським прикладом показовий судовий процес над троцькістами, які начебто підтримували зв'язки з фашистами. Таким чином, іспанська демократія припинила існування раніше, ніж загинула Іспанська республіка.

У 1936-1937 pp. основні бойові дії точились навколо Мадриду, але всі наступи франкістів були відбиті. Не допомогли їм і прихильники у самій столиці, так звана "п'ята колона". Після невдалої спроби взяти Мадрид франкістами Німеччина та Італія почали відкриту інтервенцію. Спроба італійського корпусу нанести удар з північного заходу по військах республіканців, які обороняли Мадрид, була невдалою. Під містечком Гвадалахара у березні

1937 р. італійський корпус було розгромлено.

Після цієї поразки франкісти основні зусилля перенесли у Каталонію, намагаючись скористатись конфліктом між троцькістами й комуністами. 3-6 травня 1937 р. троцькісти, підтримані Л.Кабальєро у Барселоні, здійснили збройний виступ, протестуючи проти політики комуністів. У квітні 1938 р. армії франкістів вдалось відокремити Каталонію від іншої території республіки. Спроба армії республіканців розірвати блокаду, здійснивши наступ у липні 1938 р., не вдалась. На початку 1939 р. Каталонія була захоплена. Райони, контрольовані республіканцями, були відрізані від Франції.

27 лютого 1939 р. Англія і Франція розірвали дипломатичні відносини з республіканським урядом і визнали уряд Франко.

Опинившись у міжнародній ізоляції (СРСР майже припиниш постачання зброї, у 1938 р. з Іспанії були виведені інтернаціоі нальні бригади), 6 березня 1939 р. командуючий обороною МадЛ риду полковник Касадо здійснив переворот, повалив республік канський уряд і вступив у переговори з Франко. Спроба комуніоі тів підняти повстання була придушена. На територію, контро! льовану республіканцями, вступили франкістські війська. В Іспа-І нії було встановлено диктатуру генерала Франко (березени 1939 р.- листопад 1975 р.) Франкісти починали репресії проти своїх противників. З 1939 р. до 1944 р. надзвичайні трибуналі! винесли смертні вироки 200 тис. чол.

Війна дорого обійшлась іспанцям: загинуло 1 млн. осіб, 5001 тис. залишили країну. Вона лежала в руїнах. Народний фронт в] Іспанії був формою боротьби з фашизмом, але не став його аль-І тернативою.

Всесвітня історія ХХ століття: