Файл: Всесвітня історія ХХ століття.doc

Виступаючи з планом створення "Великої Японії" - могутньої колоніальної імперії, японські правлячі кола розраховували використати у своїх інтересах антирадянські настрої урядів Сполучених Штатів, Англії, Франції та інших держав і подавали свою агресію як боротьбу з "комуністичною загрозою". Радянська політика на Далекому Сході давала привід для цього.

Японська дипломатія розгорнула в цьому напрямі велику активність, а японський генеральний штаб тим часом закінчував розробку оперативного плану захоплення Північно-Східного Китаю - Маньчжурії.

Влітку 1931 р. Японія завершила підготовку нападу на Китай. Обраний момент здавався їй дуже вигідним. Суперники Японії

були зайняті внутрішніми проблемами, викликаними світовою економічною кризою. У самому Китаї відбувалась громадянська війна.

18 вересня 1931 р. японські війська почали вторгнення в Пів-! нічно-Східний Китай. Протягом п'яти днів Японія захопила всі важливі населені пункти провінцій Гірін та Ляонін, Харбін, Ци-« цикар і до лютого 1932 р. підкорила весь Північно-Східний Китай.

Японські мілітаристи намагались захопити також Шанхай. Завдяки тиску на Японію з боку великих держав і мужньому опору шанхайських робітників та китайської армії ця спроба була безуспішною.

Напад на Китай у 1937р. Мілітаризація економіки. У липні 1937 р. почалось японське збройне вторгнення в Північний Китай. Згодом воєнні дії були поширені на всю територію Китаю. Активні наступальні операції японської армії проти Китаю продовжувались до 1939 р. Японцям вдалось оволодіти найбільш розвинутими районами Китаю і, отримавши значні сировинні і людські ресурси, частково вирішити власні економічні проблеми.

Економіка Японії була поставлена на службу війні, яка поглинала величезні кошти. Воєнні витрати становили 70-80% всіх бюджетних витрат. Це було причиною надзвичайно важкого економічного становища трудового люду Японії в 1937-1941 pp. Постійна потреба у військово-стратегічній сировині спонукала японський уряд вдатися до значного збільшення імпорту за рахунок зменшення золотого запасу та посиленого експорту товарів за низькими цінами. Активний розвиток важкої, особливо військової, промисловості на шкоду галузям, що працювали на внутрішній ринок, не міг не привести до деформації економіки, до більшого пристосування її до потреб агресивної війни. Ріст військової промисловості, мобілізації в армію призвели до деякого скорочення безробіття. Основну частину людей, які приходили на підприємства важкої промисловості, складали тимчасові робітники. В умовах військового режиму власники підприємств тримали їх під страхом звільнення. Для шаленої експлуатації промисловці використовували і безправ'я постійних робітників. Офіційно встановлений робочий день тривалістю 12-14 годин, як правило, продовжувався 14-16 годин, зросла інтенсивність праці.

Тяжким було становище селянства. Мобілізація селян в армію відібрала з села найбільш працездатне населення. Гостра нестача промислових товарів для потреб сільського господарства призве-' ла до різкого падіння рівня виробництва сільськогосподарської продукції. Зростали податки у зв'язку з мілітаризацією країни. Вигнання орендаторів з їх ділянок перетворювала село в арену постійних соціальних конфліктів.

Розпочавши війну в Китаї, кабінет Коноє посилив боротьбу з антифашистськими і антивоєнними настроями в країні. Офіційно це називалось "рух за мобілізацію національного духу". Всі демократичні організації, які напередодні японо-китайської війни виступали з антифашистськими гаслами, були розгромлені. 15 грудня 1937 р. поліція провела масові арешти комуністів, профспілкових діячів і представників прогресивної інтелігенції. У кінці грудня було заборонено діяльність демократичних партій, профспілкових федерацій. До березня 1938 р. кількість заарештованих перевищила 10 тис. осіб.

З метою створення сприятливих умов для компаній, що працювали на війну, і мобілізації всіх сил і коштів були видані закони про мобілізацію військової промисловості, про загальну мобілізацію нації, про інвестиції, зміст яких повинен був сприяти всебічному розвитку компаній, що обслуговували воєнне виробництво. Спеціальний закон, обмежував споживання сировини, а також заліза, сталі, кольорових металів для мирної продукції.

Всесвітня історія ХХ століття:

23. Національна революція в Китаї.

Чан Кайши. Внутрішня і зовнішня

політика Гоміндану

Національно-визвольна боротьба. Рух "4 травня". Китай з його багатомільйонним населенням і багатотисячною історією хворобливо сприймав утвердження європейського панування. Адже китайці традиційно розглядали свою країну як центр всесвіту, Піднебесну імперію, оточену васалами і варварами. Тим сильнішим був шок, пережитий китайцями після поразок не тільки від європейців, а й від Японії. Китайська держава почала швидко розвалюватися, імператорська влада і конфуціанська мораль були дискредитовані. Серед китайців поширилась ідея про необхідність внутрішніх трансформацій китайського суспільства, без яких збереження цілісності і незалежності Китаю неможливе.

У 1912 р. після Сінхайської революції Китай був проголошений республікою. У країні створено Національно-народну партію Гоміндан, яка поставила собі за мету перетворення Китаю в сильну національну державу у вигляді парламентської республіки. Ідейним керівником партії був Сунь Ятсен, який висловив мету партії в трьох народних принципах: націоналізм, демократизм, процвітання. Реальна влада після ліквідації імператорської влади перейшла в руки місцевих військових угруповань. Пекінський Уряд контролював незначну частину території. Країна залишалась Поділеною між великими державами - Англією, Францією, Японією, США.

У 1919 р. на Паризькій мирній конференції було прийнято рішення про передачу півострова Шаньдун Японії, війська якої захопили цю територію під час Першої світової війни. Це рішення викликало хвилю невдоволення у Китаї. Боротьбу розпочали студенти Пекіна. 4 травня 1919 р. вони вийшли на демонстрації та мітинги з вимогами до уряду повернути Шаньдун, звільнити прояпонські настроєних чиновників і оголосити бойкот японських товарів.

Поліція розігнала демонстрантів і заарештувала їх лідерів. Наступного дня мітинги і демонстрації продовжились. До студентів приєднались учні гімназій, ліцеїв, а згодом робітники і ремісники Шанхаю. Рух підтримала національна буржуазія. Тривав він понад два місяці і закінчився тим, що уряд пішов на деякі поступки: були зняті з посад прояпонські чиновники, звільнені заарештовані студенти, китайська делегація не підписала Версальський мир.

Рух, який отримав назву "Рух 4 травня", сприяв утворенню політичних партій і організацій лівого спрямування, а також консолідації робітничого класу. На хвилі цього руху поширилась й досягла успіху боротьба за "нову культуру", зокрема введення в літературу мови, близької до побутової. Це дало змогу отримати освіту багатьом мільйонам китайців. Рух призвів до радикалізації національно-визвольного руху.

У 1921 р. була утворена Комуністична партія Китаю (КПК), яка вбачала у революції єдиний засіб відродження країни.

Події 1925-1927pp. Національна революція. Визначною подією на шляху до національної єдності і суверенітету стали події 1925-1927 pp., у значній мірі інспіровані СРСР.

Напередодні цих подій у Китаї були три впливові політичні сили, які вели боротьбу за владу: офіційний уряд у Пекіні, Гоміндан на чолі з Сунь Ятсеном і КПК.

У 1921 р. Червона армія, ведучи боротьбу з японською агресією на Далекому Сході, оволоділа територією Зовнішньої Монголії. Тут було проголошено Монгольську Народну Республіку. Розгорівся конфлікт з китайським урядом, який претендував на цю територію.

У 1922 р. до Китаю відбула радянська дипломатична місія. Вона мала узгодити питання взаємовідносин з офіційним урядом у Пекіні, а також одночасно підтримати Гоміндан, центр якого знаходився у Кантоні.

Після провалу переговорів у Пекіні радянська місія відправилась до Кантону, де підписала угоду з Сунь Ятсеном. Угода передбачала створення незалежного, але орієнтованого на радянську Росію, при керівництві Гоміндану, Китаю. Радянська Росія зобов'язувалась надавати фінансову, військову підтримку Гоміндану в боротьбі за владу. З цією метою до Китаю було відряджено групу військових на чолі з В.Блюхером та представника Комінтерну М.Бородіна, який протягом ряду років грав ключову роль у відносинах між КПК і Гомінданом.

Тим часом СРСР підписав угоду з пекінським урядом про вза-ємовизнання та про збереження контролю з боку СРСР над Китайською Східною залізницею та Зовнішньою Монголією.

За рекомендацією Комінтерну в Гуанчжоу був утворений уряд з представників Гоміндану і КПК. Комуністи діяли спільно з Гомінданом. Очолив уряд Сунь Ятсен. Але напередодні революційних подій 1925 р. він помер.

Поштовхом до революційних подій став розстріл англійськими поліцейськими мирної студентської демонстрації у Шанхаї, яка проходила під гаслом вигнання з країни імперіалістичних держав. ЗО травня 1925 р. на знак протесту у Шанхаї відбулось повстання, підтримане всіма верствами суспільства ("Рух ЗО травня").

Це було стихійне патріотичне піднесення, яке дало поштовх початку національної революції.

Мета революції:

- відновлення суверенітету Китаю;

- ліквідація мілітаристських угруповань;

- об'єднання країни;

- проведення соціально-економічних перетворень з метою

модернізації Китаю.

Особливістю національної революції в Китаї стало те, що в ній переплелися боротьба з імперіалістичними державами, виступи різних прошарків населення за свої права, гостра боротьба за владу і селянська війна.

Уряд в Гуанчжоу оголосив себе національним і почав боротьбу за об'єднання Китаю. Головнокомандуючим армії Гоміндану став Чан Кайши. У жовтні-грудні 1925 р. війська під його командуванням оволоділи провінцією Гуандун, що укріпило базу революційного руху. У липні 1926 р. його армія розпочала "Північний похід", план якого був розроблений радянським радником Блюхером.

У результаті бойових дій військам Чан Кайши вдалось восени 1926 р. взяти Ухань, у лютому 1927 р. - Нанкін, у березні - Шанхай.

Після захоплення Нанкіну Чан Кайши переніс туди столицю і створив національний уряд, який отримав підтримку з боку деяких мілітаристських угруповань Півночі.

Він і його прихильники вважали, що мету досягнуто і що тепер потрібно приступити до реформаторської діяльності. Проте

КПК вважала, що революцію потрібно продовжити і стати н шлях соціалістичного будівництва. У революційному таборі відбувся розкол.

Чан Кайши, маючи авторитет і обтяжений союзом з КПК, що робив його маріонеткою в руках СРСР, вдався до рішучих дій. У квітні 1927 р. Чан Кайши влаштував масові розстріли комуністів у Шанхаї. Тим самим він здійснив переворот, встановивши свою особисту владу.

Завдяки таким діям Чан Кайши вдалось об'єднати Китай під своєю владою. Спроба комуністів підняти повстання в Наньгані зазнала невдачі. Після цього відбувся розрив дипломатичних зв'язків між СРСР і Китаєм. КПК стала на шлях партизанської боротьби проти Гоміндану.

Соціально-економічна політика Гоміндану. Наприкінці 1928 р. Центральний виконавчий комітет Гоміндану прийняв офіційне рішення про завершення воєнного етапу революції і про початок політичних перетворень. Прийшовши до влади, Гоміндан центром своєї соціально-економічної політики зробив подальше зміцнення державного сектору економіки. Уряд взяв під свій контроль фінансову систему країни - банки, страхові товариства, податкові і митні надходження, створив механізм державного контролю над системою планування економічного розвитку. В той же час держава сприяла і приватним інвестиціям. Домінуючим залишався державний сектор, що було в дусі китайських традицій і тенденцій світового розвитку. Така економічна політика, при обмеженні привілеїв іноземного капіталу, сприяла розвитку місцевого капіталу, і відповідно, зменшенню залежності Китаю.

Гомінданівські керівники прийняли закони про працю, створили систему офіційних державних профспілок, встановили мінімальний рівень заробітної плати. Було прийнято і ряд інших законів, які гарантували певні права громадян, а особливо права власності, що сприяло розвитку приватного підприємництва. 1930 р. був прийнятий аграрний закон. Він обмежував розміри орендної плати, встановлював межі земельних володінь, захищав права орендарів. Цей закон був покликаний погасити соціальні конфлікти в селі. Значного ефекту реформи не мали, хоча і забезпечили відносну стабільність.