Файл: Всесвітня історія ХХ століття.doc

У 1900-1903 pp. відбулась світова економічна криза. Вона дала поштовх модернізації капіталізму, прискоренню процесів впровадження нової техніки і технологій, концентрації виробництва. На передові позиції впевнено виходить машинобудівна промисловість. Значно зросли обсяги виплавки сталі; першість у її виробництві захопили США. Все більшого поширення набували нові джерела енергії - електрика й нафта. За допомогою транспорту і зв'язку світ поступово об'єднувався, хоча до повної гармонії було ще дуже далеко.

Індустріальний розвиток змінив соціальну структуру суспільства, посилив економічну диференціацію держав. За внутрішнім прогресом приховувались складні політичні, соціальні и економічні процеси, які створювали об'єктивні й суб'єктивні передумови визрівання міждержавних конфліктів і воєн.

Соціальна й політична атмосфера на початку XX ст. була напруженою. Великі держави увійшли в союзи. 1882 р. був підписаний таємний союзницький договір між Німеччиною, Австро-Угорщиною й Італією (Троїстий союз). їм протистояв альянс Англії, Франції і Росії, так звана Антанта (1907 p.).

Всесвітня історія ХХ століття:2. Перша світова війна

Історія людства знає безліч воєн. Але дві з них за масштабами руйнувань і людських втрат не мають рівних. Обидві вони відбулися у XX столітті і в них брали участь усі найбільші держави світу. Війни прийшли з Німеччини; основні бойові дії розгорталися у Європі.

Понад чотири роки - з 1 серпня 1914 по 11 листопада 1918 року - тривала Перша світова війна. У неї було втягнуто 38 держав з населенням понад 1 млрд. осіб. У кровопролитних битвах загинуло 10 млн. осіб, 20 млн. одержали поранення чи каліцтво.

Причини війни і цілі держав. До Першої світової війни призвели загострення суперечностей між найбільшими державами світу та боротьба двох військово-політичних угруповань - Антанти й Троїстого союзу. Найбільш непримиренними виявилися інтереси Німеччини та Англії. Вони суперничали на суші й на морі. Ініціаторами розв'язання війни виступили правлячі кола Німеччини та Австро-Угорщини, хоча й інші країни переслідували конкретні загарбницькі цілі. Гонка озброєнь набрала нечуваного розмаху.

Німецька імперія прагнула до світового панування. В її плани входило захоплення великих територій в Європі, у тому числі України й Прибалтики, колоніальних володінь Англії, Франції, Бельгії, зміцнення позицій в Туреччині й на Близькому Сході. Австро-Угорщина сподівалася підкорити Сербію, Болгарію й Чорногорію, заволодіти нафтородовищами Румунії, панувати на Чорному, Адріатичному й Егейському морях. Туреччина, яку у випадку перемоги збиралися поділити країни Антанти, звертала свої погляди на Балканський півострів, Крим, Закавказзя, Іран.

Своєю чергою Англія претендувала на німецькі колонії, турецькі володіння в Месопотамії (нинішній Ірак), домагалася посилення впливу на Близькому Сході та Середземномор'ї. В інтересах Англії було підірвати економічну могутність Німеччини, її зростаючу роль у світовій торгівлі. Франція хотіла повернути Ельзас і Східну Лотарингію, відібрані у неї Німеччиною в 1871 p., заодно захопити багатий вугіллям Саарський басейн та частину Рейнської області Німеччини. Економічно послабити Німеччину прагнула й Росія. До того ж російський царизм переслідував стратегічні завдання - установити контроль над протоками Босфор і Дарданелли, покінчити з німецьким та австрійським впливом у Туреччині й на Балканах.

Найбільше вагалась у визначенні своїх домагань Італія. Будучи союзником Німеччини й Австро-Угорщини, Італія все-таки прораховувала, де на неї чекає більша вигода. З початком війни вона вела затяжні переговори з обома воюючими сторонами і врешті-решт країни Антанти пообіцяли їй більші територіальні надбання. Англія готова була надати велику позику. Це схилило перехід Італії на бік противників Німеччини.

Таким чином, війна мала несправедливий, загарбницький характер з боку держав обох блоків. Вони прикривалися гаслами захисту вітчизни й майбутнього своїх народів, знищували в полум'ї війни мільйони безневинних, ошуканих шовіністичною пропагандою людей.

Австро-сербський конфлікт. Липнева криза 1914 р. Приводом до початку Першої світової війни став австро-сербський конфлікт. 28 червня 1914 р. Гаврило Принцип, член таємної організації "Млада Босна", яка боролась за об'єднання всіх південнослов'янських народів, убив наступника австрійського й угорського престолу Франца Фердинанда. Ерцгерцог був головнокомандувачем армії Австро-Угорщини і прибув до Боснії на військові маневри. Його провокаційний приїзд у Сараєво і постріли 19-річ-ного сербського студента відіграли зловісну роль.

23 липня Австро-Угорщина передала уряду Сербії ультиматум, який порушував її суверенітет, означав втручання у внутрішні справи. В разі ухилення Сербії від виконання вимог їй погрожували розривом дипломатичних відносин, війною. Великі держави зайняли вичікувальну позицію, щоб не бути звинуваченими у змовництві. В установлений термін Сербія оголосила про свою згоду прийняти умови ультиматуму. Виняток становив пункт, де йшлося про участь австрійської поліції у проведенні слідства на території Сербії. Цього було досить, щоб погрози були приведені в дію. Наприкінці липня австро-угорські війська вторглися на територію Сербії. Розпочалось артилерійське бомбардування Белграда.

Вступ у війну великих держав. Імперським амбіціям Росії, уряд якої прихильно ставився до Сербії, було нанесено відчутний удар. В частині російських військових округів, на Чорноморському й Балтійському флотах було проведено мобілізацію, яка переросла в загальну. У відповідь Німеччина 1 серпня теж розпочала загальну мобілізацію, а ввечері німецький посол вручив у Петербурзі російському міністру іноземних справ ноту з оголошенням війни Росії. З серпня нота такого ж змісту була передана французькому уряду. Звинувачуючи французів у порушенні нейтралітету Бельгії, Німеччина без попереджень вторглась на її територію. Це послужило серйозним приводом для негайного вступу у війну Англії.

За лічені дні війна стала світовою. Вона розгорялась по всій земній кулі. На боці держав Антанти виступила Японія, маючи на меті захопити німецькі колонії у Тихому океані і встановити контроль над Китаєм. У жовтні до Німеччини приєдналась Османська імперія. Утворились нові фронти у Закавказзі, Сирії, Палестині. Однак головними з самого початку були Західний і Східний фронти. На заході німецьким військам протистояли англійські, французькі й бельгійські солдати. На сході об'єднані сили німецької й австро-угорської армій були спрямовані проти Росії.

На початку війни хвиля патріотизму й націоналізму захлеснула воюючі держави. З часом вона змінилася на зневіру і втому, призвела до посилення соціал-демократії й поширення пацифістських ідей. Але поки що вона створювала сприятливі умови для мобілізації усіх сил на фронті і в тилу. Зовнішнім виявом національних почуттів стали перейменування в Росії міст з німецькими назвами: Санкт-Петербург став Петроградом; у Великобританії королівська сім'я родом з німецького Ганновера взяла нове прізвище - Віндзор. Від початку і до кінця війна супроводжувалась гострою боротьбою різних суспільно-політичних течій.

План Шліффена. Напередодні війни країни Антанти мали перевагу в людських і матеріальних ресурсах над країнами Троїстого союзу. Військово-морські флоти Англії та Франції домінували на морях. За кількістю та якістю озброєнь і в мобілізаційному відношенні до війни краще була підготовлена Німеччина. Майже за рік до початку воєнних дій у Німеччині був готовий воєнно-оперативний план нападу на Францію і Росію. Німецькому імператору його представляв начальник генерального штабу Німеччини Г. фон Мольтке. В основу наступних воєнних дій було покладено план генерала Шліффена - начальника німецького генштабу в 1891-1905 pp.

Неминучість війни на два фронти була очевидною. Тому головною ідеєю стратегічного плану було бити противників нарізно. На початковому етапі війни на заході передбачалося зосередити близько 80% збройних сил Німеччини, а решту - на сході. Після розгрому протягом 4-6 тижнів французької армії Німеччина мала перекинути війська на схід і в ході блискавичної війни нанести нищівну поразку Росії.

Бойові дії у 1914 р. У перші ж дні війни німецькі війська вступили на територію Бельгії. Взяття фортеці Льєж і столиці Брюсселя послужили недостатньою втіхою для німецьких армій, бо надалі вони несподівано для себе зустріли запеклий опір. Почались каральні операції проти місцевого населення. Не гребуючи ніякими засобами, німецьке командування гнало війська на захід. На франко-бельгійському кордоні потерпіли поразку французи, що додало впевненості німцям. Відкривався шлях на Париж. Французький уряд залишив столицю й переїхав у м.Бордо.

Стратегічний задум німецького командування здавався виконаним. Два німецькі армійські корпуси і кавалерійську дивізію було перекинуто на схід, де вже наступали російські армії під командуванням генералів Ренненкампфа і Самсонова. Негайного втручання Росії вимагали західні союзники. Однак наступ у Східній Пруссії, розпочавшись досить успішно, через неузгодженість дій командувачів та дезорганізацію тилу закінчився трагічно. У вересні росіян витіснили зі Східної Пруссії, причому ЗО тис. осіб потрапило в оточення, а генерал Самсонов застрелився.

У серпні-вересні успішними були дії Південно-Західного російського фронту. Після перших успіхів австро-угорські війська терпіли поразку за поразкою. Російські армії Рузського й Брусилова захопили Львів, а далі й фортецю Перемишль, зайняли майже всю Галичину й Буковину.

5-12 вересня грандіозна битва розгорілася на північному сході від Парижа на річці Марні. Німецькі війська сподівалися оточити французів і взяти столицю Франції. Але французькі й англійські війська перейшли у наступ. Кожна із сторін намагалася обійти противника з флангів, що нагадувало "біг до моря". Лінія фронту видовжувалась і досягла 600 км - від кордонів Швейцарії до Атлантики. Це був важливий стратегічний успіх союзників. Проте далі його не вдалося розвинути. До цього війна була маневреною; тепер вона набрала позиційного характеру. І ті, й інші солдати заривались в окопи, перед якими будувались земляні й бетонні укріплення, недоступні навіть для важкої артилерії. Перед окопами простяглись мінні поля й ряди колючої проволоки. Битва на Марні стала переломною в ході Першої світової війни і, за визнанням німецьких генералів, визначила її підсумки.

Жодна із сторін не володіла достатніми засобами, аби безповоротно зламати хід подій. Тому вони намагалися якомога швидше привернути до цієї світової бойні інших союзників.

Першою вступила у війну Японія. Вона захопила німецькі володіння в Китаї і на Тихому океані. Країни Антанти вимагали послати японських солдат у Європу та японський уряд відмовився це зробити. Німеччину підтримала Османська імперія. Російсько-турецький фронт розтягнувся на 350 км. У Закавказзі в Сарака-мишській битві основні сили турецької армії були розгромлені. Невдачі спіткали й австрійську армію на Балканах, яка двічі брала Белград, але серби не капітулювали і витіснили австрійців з країни.

Бої на Західному і Східному фронтах означали зрив німецького плану війни. Крах плану Шліффена був викликаний недооцінкою сил противника, бездумним дотриманням наміченого, відсутністю належної взаємодії між арміями. Війська Антанти подекуди перехопили ініціативу і, використовуючи добре укріплені позиції та природні перешкоди, завдали ударів німецьким військам. Блискавична війна не вдалася, що загалом змінило обстановку на театрах воєнних дій.

Бойові дії у 1915 р. У 1915 р. на західному фронті Німеччина активних бойових дій не вела. 22 квітня біля бельгійського міста Іпр німці вперше в світовій історії здійснили газову атаку. З 15 тис. отруєних хлором англійських вояків третина померла. Ця подія продемонструвала повну зневагу норм міжнародного права і ознаменувала появу нової страхітливої зброї - хімічної. У військах впроваджуються протигази.

Зі свого боку англійці й французи спробували перекрити протоки Босфор і Дарданелли. Висадка десанту була невдалою. Турецькі війська наглухо блокували експедиційні війська союзників.

У ті ж квітневі дні завершились переговори країн Антанти й Італії. За Лондонською угодою Італія вступала у війну проти Німеччини. За це їй мали відійти після війни Трієст та інші австрійські області з італійським населенням, під протекторат Італії підпадала Албанія. Через місяць Італія вступила у війну, але вела її спроквола, відтягнувши понад 10 австрійських дивізій.

Це було єдине полегшення для Росії, адже найбільші за масштабами бої у 1915 р. відбувалися на сході. За пропозицією командуючого Східним фронтом генерала фон Гінденбурга проти Росії було спрямовано головний удар Німеччини. Досі російські війська проводили наступальні операції не для досягнення стратегічної вигоди, а з метою полегшення становища союзників на заході. Внаслідок постійної передислокації з'єднань і розрізнених дій бойова міць російських армій була невисокою. Техніко-економіч-на відсталість Росії зумовила тяжке становище на фронті. Не вистачало найнеобхіднішого - зброї, боєприпасів, обмундирування, медикаментів. У Німеччині добре знали про наміри російського командування, про сильні і вразливі місця росіян. Німецькі й австрійські вивідувачі були в російських штабах, навіть у військовому міністерстві і царському оточенні. Росію вважали найсла-бшим членом Антанти. Німеччина хотіла змусити Росію вийти з війни.