Файл: Всесвітня історія ХХ століття.doc

ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 22.04.2024

Просмотров: 407

Скачиваний: 0

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

СОДЕРЖАНИЕ

Зміст: Всесвітня історія хх століття

4. Революційний рух в Європі 1918-1923 pp.

5. Встановлення більшовицької диктатури.

6. Утворення основ післявоєнного світу.

7. Спроби перегляду повоєнних договорів у 20-х роках

8. Основні ідейно-політичні течії першої половини XX ст.

9. Національно-визвольні рухи

10. Стабілізація і "процвітання" в країнах

11. Світова економічна криза (1929-1933 pp.)

12. "Новий курс" ф.Рузвельта

13. Великобританія у 30-ті роки.

14. "Народний фронт" у Франції

15. Встановлення нацистської

16. Фашистська диктатура б.Муссоліні в Італії

17. Революція 1931 р. В Іспанії.

18. Чехословаччина у 20-30-ті роки

19. Країни Східної і Південно-Східної

20. Проголошення срср і встановлення

21. Радянська модернізація срср

22. Японія між двома світовими війнами

23. Національна революція в Китаї.

24. Громадянська війна у Китаї.

25. Індія у 20-30-ті роки

26. Національні рухи і революції в

27. Національні рухи в країнах

28. Африка між двома світовими війнами

29. Розвиток країн Латинської Америки у 20-30-ті роки

30. Освіта, наука і техніка

31. Розвиток літератури 20-30-х років

32. Мистецтво 20-30-х років

33. Утворення вогнищ Другої світової війни.

34. Політика "умиротворення" агресора

35. Срср у системі міжнародних відносин

36. Причини, характер, періодизація

37. Напад Німеччини на Польщу й

38. Напад фашистської Німеччини

1941 Р. Битва за Москву

39. Воєнні дії на Східному фронті

40. Утворення антигітлерівської коаліції.

41. Становище у воюючих та окупованих

42. Основні події Другої світової війни

43. Визволення країн Центральної

44. Висадка союзницьких військ у

45. Підсумки Другої світової війни

46. Створення Організації Об'єднаних Націй

47. Підписання мирних договорів.

48. План Маршалла та його значення

49. Основні тенденції соціально-економічного

50. Сполучені Штати Америки

51. Канада

52. Великобританія

53. Франція

54. Німеччина

56. Встановлення радянського панування

57. Розвиток і криза тоталітарних режимів

58. Демократичні революції в країнах

59.Тоталітаризм як феномен XX ст., його

60. Інтеграція в сучаснім Європі.

61. Срср у повоєнні роки

62. Відлига. Реформи м.С.Хрущова (1953-1964 pp.)

63. "Застій" в економіці срср

64. Дисидентство в срср в 70-80-х роках

65. Перебудова і розпад (1985-1991 pp.)

66. Нові незалежні держави:

67. Процес деколонізації після Другої світової війни

68. Особливості розвитку країн "третього світу"

69. Японія

70. Політика реформ у Китаї в 80-90-х роках.

72. Боротьба за незалежність і об'єднання в'єтнаму

73. Створення держави Ізраїль.

74. Трагедія Афганістану

75. Іран у повоєнні роки. Ісламська революція

76. Країни Африки на шляху незалежного розвитку

77. Країни Латинської Америки у

79. Міжнародні відносини наприкінці 50-х - у 60-ті роки

80. Розрядка 70-х років. Гельсінський процес

81. Перехід від конфронтації до

82. Основні тенденції розвитку культури

Революція в Фінляндії. Революція в Фінляндії проходила під безпосереднім впливом подій в Росії. Фінляндія ще з початку XIX ст. входила до складу Російської імперії і користувалась широкою автономією. Під час Лютневої революції тут було створено коаліційний уряд на чолі з П.Е.Свінхувудом. Цей уряд домігся незалежності для країни після жовтневих подій і був визнаний радянською Росією. Проте більшовицький переворот надихнув прихильників соціалістичної революції на радикальні дії. Робітничий виконавчий комітет в січні 1918 р. здійснив спробу захопити владу. 28 січня він встановив контроль над столицею Гель-сінкі і створив революційний уряд, який уклав договір про дружбу з радянською Росією. У відповідь уряд Свінхувуда, що відмовився скласти свої повноваження, звернувся за допомогою до Німеччини. 5 березня 1918 р. німецькі війська висадились в Фінляндії і до кінця квітня ліквідували радянську владу.

Розпад Австро-Угорщини. Національно-визвольні революції народів імперії. Восени 1918 р. південнослов'янські землі Австро-Угорщини були охоплені селянським рухом, а в армії та на фронті відбувалися революційні виступи. У такому становищі 5-6 жовтня 1918 р. у Загребі (Хорватія) на нараді представників партій з усіх південнослов'янських земель Австро-Угорщини було утворено Народне віче (Народна рада) словенців, хорватів і сербів. Воно проголосило своєю метою "об'єднання всіх словенців, хорватів і сербів у народну, вільну й незалежну державу". 29 жовтня 1918 р. оголошено про розрив усіх відносин з Габсбурзькою монархією і про створення суверенної держави словенців, хорватів і сербів (Держава СХС). Народне віче стало верховним органом влади.

Нова держава була в скрутному становищі. Під гаслами розподілу поміщицької землі посилювався селянський рух, тривали воєнні дії проти військ Антанти. Італія прагнула захопити не лише південнослов'янські землі на узбережжі Адріатичного моря, обіцяні їй державами Антанти, а й значно більшу територію.

У цій ситуації реальну допомогу Державі СХС могла надати Сербія, яка направила свої війська на узбережжя Адріатики, що нейтралізувало дії італійських військ. Сербія претендувала на об'єднання всіх південнослов'янських земель під скіпетром династії Карагеоргієвичів. Хорватські і словенські лідери побоювалися гегемонії Сербії в єдиній державі. Не маючи власних збройних сил, Держава СХС не могла захистити свій суверенітет і змушена була піти на угоду з Сербією. Внаслідок переговорів між делегацією Народного віча та урядом Сербії 1 грудня 1918 р. була підписана угода про створення єдиної південнослов'янської держави -Королівства сербів, хорватів і словенців - Королівства СХС. До його складу згодом увійшла Чорногорія.


25 жовтня 1918 р. у Будапешті відбулись демонстрації і мітинги, на яких населення вимагало негайно укласти мир, відділитися від Австрії і проголосити Угорську республіку.

28 жовтня Національна рада в Празі проголосила створення Чехословацької держави. ЗО жовтня Словацька рада заявила про відділення Словаччини від Угорщини і визначила право словацького народу вирішувати свою долю на основі повної незалежності.

У ніч з ЗО на 31 жовтня у Будапешті і Відні одночасно відбулись революції, в результаті яких в Австро-Угорщині було повалено монархію Габсбургів. 12 листопада було проголошено утворення Австрійської республіки, а 16 листопада - Угорської.

1 листопада 1918 р. українці підняли повстання у Львові, але відразу зустріли опір поляків. Розпочалась польсько-українська війна. 13 листопада було обнародувано акт проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. Польські землі, що входили до складу імперії стали складовою частиною відновленої Польської держави. Таким чином, Австро-Угорська імперія припинила існування, а на її уламках утворились нові держави.

Національна революція в Угорщині. Перший угорський уряд очолив граф М.Карої, який в дні революції очолював Національну раду. Економічне і політичне становище молодої республіки було важким. Народне господарство було зруйноване війною, значна кількість підприємств була закрита, швидко росла інфляція.

Уряд Карої оголосив про проведення низки реформ:

- вводилось загальне виборче право;

- прийнято закон про свободу союзів і зборів, створення політичних організацій;

- запроваджувався 8-годинний робочий день;

- було заявлено про надання автономії національним меншинам;

- уряд розробив закон про земельну реформу, на підставі якого держава могла експропріювати поміщицькі маєтки розміром від 200 до 500 хольдів (хольд - 0,57 га). Передбачалося розподілити ці землі між селянами на ділянки по 5-20 хольдів, які передавались на умовах вічної оренди, або викупу протягом 50 років. Проте закон не був прийнятий.

Після підписання перемир'я Угорщина мусила демобілізувати свої збройні сили, залишивши тільки 8 дивізій. її спроби зберегти за собою Словаччину та деякі інші території, що входили до складу угорської корони, не увінчалися успіхом. Територіальні претензії до Угорщини висували сусідні держави, підтримувані Антантою. Внутрішнє становище в країні на весну 1919 р. загострилося: багато підприємств було закрито, зростала інфляція, безробіття. У країні назрівала криза.


В Угорщині сильний вплив мала комуністична партія. Вона складалася в основному з військовополонених угорців, які повернулися з Росії. Очолив її Бела Кун. Комуністи закликали до соціалістичної революції і активно працювали по розширенню свого впливу в радах, які створювались по всій країні. Вирішальним у приході комуністів до влади став, як це не парадоксально, ультиматум країн Антанти створити у східній частині країни так звану "нейтральну зону" між Угорщиною та Румунією. Уряд Карої не наважився взяти на себе відповідальність за прийняття цієї вимоги. Карої запропонував соціал-демократам сформувати однопартійний уряд.

Соціал-демократи звернулись до комуністів з пропозицією об'єднати свої зусилля. Вранці 21 березня 1919 р. у пересильній тюрмі, де перебували Б.Кун та інші керівники КПУ, почалися переговори. Б.Кун зажадав від соціал-демократів беззастережного прийняття платформи КПУ і створення єдиної партії. Соціал-демократи без дискусій погодились на ці вимоги. В угоді, яку підписали керівники КПУ і СДПУ, визнавалося, що вони візьмуть спільну участь у керівництві об'єднаною партією та управлінні державою. Партія, яка почала називатися Соціалістичною партією Угорщини (СПУ), заявила, що від імені пролетаріату вона негайно бере всю повноту влади у свої руки і укладає союз в радянською Росією.

Того самого дня влада перейшла до рук Революційної урядової ради (РУР).

Цей угорський радянський уряд очолив Шандор Гарбаї, у минулому соціал-демократ-центрист. Бела Кун зайняв пост народного комісара закордонних справ. РУР одночасно виконувала і роль керівного органу СПУ. На першому засіданні РУР були прийняті постанови про скасування чинів і звань, усунення урядових уповноважених, відокремлення церкви від держави. Були націоналізовані або взяті під контроль державні банки, націоналізовані підприємства, що нараховували більше 20 робітників, а також транспорт і торгівля, прибуткові будинки в містах. Для керівництва економікою була створена Рада народного господарства. У поміщиків вилучили земельні володіння, розміри яких перевищували 100 хольдів. Проте вони не були поділені між селянами, а передані на кооперативних засадах сільськогосподарським робітникам. Таке розв'язання аграрного питання було помилковим: безземельні та малоземельні селяни, які становили 4/5 усіх селянських господарств, не дістали довгоочікуваної землі. Помилковою була також націоналізація дрібних ремісничих майстерень, перукарень і т.д.

Крім цього, новим урядом був запроваджений 8-годинний робочий день, підвищена заробітна плата, встановлено оплачувані відпустки, загальне соціальне страхування у разі хвороби та від нещасних випадків. Сім'ї робітників переселялися у квартири буржуазії, у конфіскованих особняках розміщувалися дитячі садки та ясла, у школах та вузах запроваджувалося безплатне навчання, безплатним стало й медичне обслуговування. У липні республіка частково виправила свою помилку у вирішенні аграрного питання, прийнявши закон про наділення безземельних селян ділянками розміром не більше 2 хольдів.


Була опублікована тимчасова конституція Угорської радянської республіки, яку згодом прийняв Всеугорський з'їзд рад.

Між комуністами та соціал-демократами у РУР були серйозні суперечності в методах здійснення перетворювань і в подальшому розвитку революції. Якщо комуністи вважали, що робітничому класу "слід вдаватися до нещадного застосування диктатури пролетаріату", то соціал-демократи як прихильники стриманішої політики, допускали можливість легальної діяльності противників радянського влади.

Складним залишалось і міжнародне становище республіки. Тільки Австрія визнала нову республіку і заявила про свій нейтралітет.

Опинившись у ворожому оточенні (чеські, румунські, французькі війська), РУР основним своїм завданням вважала організацію захисту територіальної цілісності республіки, і зазначені вище заходи значною мірою були спрямовані на мобілізацію всіх ресурсів країни. 25 березня була створена Угорська Червона армія, яка нараховувала 300 тис. чол.

16 квітня 1919 р. румунські війська розпочали бойові дії з метою оволодіти територіями, обіцяними країнами Антанти. 2 травня вони захопили Трансільванію і підійшли на 140 км до Будапешта. Перейшли у наступ і чехословацькі війська, які до початку травня встановили контроль над Словаччиною та Закарпаттям.

Після вступу на територію Словаччини УЧА, тут було проголошено Словацьку радянську республіку, яка проіснувала з 16 червня до 7 липня 1919 р.

Внутрішнє становище Угорської республіки залишалось складним. Не вистачало продовольства і предметів першої необхідності, росла кількість незадоволених новим режимом (селяни, власники, інтелігенція). Нова влада почала застосовувати проти своїх противників "червоний терор", що призвело, з одного боку, до розколу в СПУ, а з іншого - до консолідації коитрреволюційних сил.

У будапештському гарнізоні і в інших районах країни спалахнули заколоти, однак вони були придушені відданими уряду військами. На окупованій французькими військами території колишній адмірал австро-угорських ВМС М.Хорті формував збройні сили контрреволюції.

Клемансо від імені Паризької мирної конференції ультимативно зажадав припинити наступ УЧА і вивести її з Словаччини, обіцяючи евакуювати румунські війська, що діяли на східному фронті.

Радянський уряд прийняв ультиматум, і 4 липня УЧА відійшла за лінію, встановлену Антантою. Після цього перед РУР була поставлена нова вимога - демобілізувати УЧА, до того ж румунські війська не були відведені.


Тоді 20 липня УЧА перейшла у наступ з метою відкинути румунські війська, але через зрадників в угорському генеральному штабі план цього наступу став відомий противнику.

Поразка УЧА, невдала спроба здійснити соціалістичну революцію у Німеччині, неможливість радянської Росії прийти на допомогу Угорщині, на що так покладали надію угорські комуністи, призвели до того, що РУР вступила у переговори з країнами Антанти про припинення війни. Спроба Б. Куна підняти населення проти "зрадників" була невдалою, і 1 серпня РУР подала у відставку.

Новий уряд ("профспілковий") знову очолив Ш.Гарбаї, але в нього не ввійшли комуністи. Уряд ліквідував революційні трибунали, відновив поліцію і суди. В Будапешт вступили румунські війська, які роззброїли Угорську Червону армію. "Профспілковий" уряд було повалено. В країні до влади прийшли праві сили, які почали переслідувати учасників революції і ліквідували законодавство періоду існування радянської влади.

Революція в Німеччині. Війна дорого коштувала Німеччині: більше 2 млн. загиблих, мільйони поранених і калік, значні матеріальні втрати, хоча бойові дії не велися на її території і вона не зазнала руйнувань під час бойових дій.

Німецька революція почалась з повстання 3 листопада 1918 р. військових моряків у місті Кіль. Перехід влади в Кілі в руки моряків та заснування ними першої в Німеччині Ради викликав ланцюгову реакцію по всій країні. 9 листопада 1918 р. Німеччина була проголошена республікою. 10 листопада Берлінська рада створила тимчасовий уряд - Раду народних уповноважених, що складалась з представників двох робітничих партій: Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) та Незалежної соціал-демократичної партії Німеччини (НСДПН). Рада народних уповноважених відмінила надзвичайні закони, встановила 8-годинний робочий день та зобов'язала підприємців укласти колективні угоди з профспілками, висловилась за скликання Установчих зборів для створення конституції.

Одночасно в країні набрав силу рух за соціалістичну революцію, за встановлення влади рад й негайне усуспільнення власності. На чолі цього руху стояла група "Спартак", члени якої формально перебували в НСДПН. Керували групою Карл Лібкнехт та Роза Люксембург. Почалася поляризація сил з очевидною перевагою уряду. Перший Всенімецький з'їзд Рад у грудні 1918 р. відмовився підтримати гасло "Вся влада Радам!" й висловився за проведення виборів в Установчі збори, призначені на 19 січня 1919 р. На початку січня утворена спартаківцями Комуністична партія Німеччини разом з частиною "незалежних" намагалась встановити контроль над Берліном та рядом інших міст, давши привід до відкритого збройного виступу іх політичних суперників. Соціал-демократи, заручившись підтримкою військових, вдалися до рішучих дій. 12 січня ними був встановлений повний контроль над Берліном. 15 січня були вбиті Карл Лібкнехт і Роза Люксембург.