Файл: КОНСПЕКТ Экономика.doc

Методи управління – це способи впливу на трудові колективи та окремих працівників, що об’єктивно необхідні для досягнення множинних цілей підприємства.

За своїм змістом мотиви виробничої та іншої діяльності людей поділяються на матеріальні, соціальні і примусові. Відповідно до цього розрізняють:

Методи управління

1. Економічні методи управління реалізують матеріальні інтереси людей у виробничих процесах (процесах іншої діяльності) через використання товарно-грошових відносин. Вони мають два аспекти реалізації.

• Перший аспект – це управління, яке орієнтується на використання створеного на державному рівні економічного сегмента загального зовнішнього середовища. Його практична реалізація включає формування систем оподаткування і справляння мита, визначення амортизаційної політики, мінімальної заробітної плати тощо.

• Другий аспект пов’язаний з управлінням, зорієнтованим на використання різноманітних економічних категорій (фінансування, кредитування, ціноутворення, економічні санкцій тощо).

2. Соціально-психологічні методи реалізують мотиви соціальної поведінки працівників.

• Рівень сучасного виробництва, зростання загальноосвітнього і професійно-кваліфікаційного рівнів спричинюють істотні зміни в системі ціннісних орієнтацій та в структурі мотивації виробничо-господарської діяльності персоналу.

• Традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають свій колишній дійовий вплив. Усе більшого значення набувають такі чинники, як: змістовність і творчий характер праці, можливість виявлення ініціативи, рівень соціального визнання конкретної праці тощо.

• Реалізація соціально-психологічних методів управління здійснюється за допомогою різноманітних засобів соціального орієнтування і регулювання, групової динаміки, розв’язання конфліктних ситуацій, гуманізації та демократизації будь-якої суспільно-корисної праці.

3. Організаційні методи управління покликані реалізовувати мотиви примусового характеру. Їх застосування зумовлене заінтересованістю працівників у належній спільній організації праці.

Організаційні методи управління – це комплекс способів і прийомів впливу на працівників, що базуються на використанні організаційних відносин та адміністративної влади керівників. Усі такі методи управління розділяють на регламенті і розпорядчі.

• Суть регламентних методів полягає у формуванні структури та ієрархії управління, делегуванні повноважень і відповідальності працівникам, визначенні орієнтирів діяльності підлеглих, наданні методичної, інструктивної та іншої допомоги виконавцям.

• Розпорядчі методи управління охоплюють оперативну організаційну роботу, тобто визначення і розподіл конкретних завдань виконавцям, контроль за їх виконанням, проведення нарад тощо.

Типи організаційних структур управління підприємством.

1. Лінійна організаційна структура управління – така структура, між елементами якої існує лише одноканальна взаємодія. За лінійної структури управління кожний підлеглий має лише одного керівника.

2. Функціональна організаційна структура управління базується на розподілі функцій управління між окремими підрозділами апарату управління. У процесі її застосування кожний виробничий підрозділ одержує розпорядження одночасно від кількох керівників функціональних служб.

3. Лінійно-функціональну організаційну структуру управління засновано на розподілі повноважень і відповідальності за функціями управління та прийняття рішень по вертикалі.

4. Дивізіональну організаційну структуру управління засновано на розподілі повноважень і відповідальності за функціями управління та прийняття рішень по вертикалі.

5. За використання матричної організаційної структури управління поряд з лінійними керівниками підприємства і функціональним апаратом управління відокремлюються ще й тимчасові предметно-спеціалізовані ланки – проектні групи.

Тема 3. Планування, прогнозування й регулювання діяльності підприємства

1. Державне економічне регулювання діяльності.

2. Прогнозування та планування діяльності.

3. Стратегія розвитку підприємства та бізнес-планування.

Макроекономічне планування (програмування)

Головний зміст макроекономічного планування – полягає в розробці й науковому обґрунтуванні цілей, орієнтирів, пріоритетів, пропорцій та структур соціально-економічного розвитку країни на певний перспективний період.

Прогнозування розвитку (стану) підприємства або організації – це наукове обґрунтування можливих кількісних та якісних змін його (її) стану в майбутньому,

а також альтернативних способів і строків досягнення очікуваного стану.

- цілеспрямованість – змістовий опис поставлених дослідницьких завдань;

- системність – побудова прогнозу на підставі системи методів і моделей, що характеризуються певною ієрархією та послідовністю;

- наукова обґрунтованість – усебічне врахування умов об’єктивних законів розвитку суспільства, використання світового досвіду;

- багаторівневий опис – опис об’єкта як цілісного явища і водночас як елемента складнішої системи;

- інформаційна єдність – використання інформації на однаковому рівні узагальнення й цілісності ознак;

- адекватність об’єктивним закономірностям розвитку – виявлення та оцінка стійких взаємозв’язків і тенденції розвитку об’єкта;

- послідовне вирішення невизначеності – ітеративна процедура просування від виявлення цілей та умов, що склалися, до визначення можливих напрямків розвитку;

- альтернативність – виявлення можливості розвитку об’єкта за умови різних траєкторій, різноманітних взаємозв’язків і структурних співвідношень;

Планування – це процес визначення цілей, на певний період, а також способів досягнення таких цілей.

Специфічні принципи планування:

Цільова направленість
Безперервність;
Збалансованість;
Оптимальність використання ресурсів;
Адекватність об’єкта та предмета планування.

Залежно від тривалості планового періоду планування поділяється:

перспективне (довгострокове і середньо строкове);
поточне (на квартал, місяць).

Стратегія – це генеральна комплексна програма дій, яка визначає пріоритетні для підприємства проблеми, його місію, головні цілі та розділ ресурсів для їхнього досягнення.

Основні етапи стратегічного планування на підприємстві

Стратегічні альтернативи діяльності підприємства

	Критерії визначення характеру стратегії	Стратегічні альтернативи
1. Стратегія зростання (наступальна)	1. Обсяг продажу 2. Дохід 3. Частка ринку 4. Швидкість зростання	1. Інтенсифікація ринку: проникнення на нові ринки, розширення присутності, географічна експансія. 2. Диверсифікація: вертикальна, горизонтальна, побіжна. 3. Між фірмове спів робітництво та кооперація. 4. Зовнішньоекономічна діяльність.
2. Стратегія стабілізації (наступально- оборонна)	1. Дохід на обсяг продажу 2. Дохід на активи 3. Дохід на акції 4. Швидкість пожвавлення	1. Економія: ревізія витрат: консолідація пожвавлення. 2. Зрушення: зменшення витрат, поновлення доходу, активізація фінансової діяльності. 3. Забезпечення сталості: селективність, балансування на ринках, фінансова економія.
3. Стратегія виживання (оборонна)	Критичний аналіз: - продуктів та ринків - фінансового стану - управління	1. Перебудова маркетингової діяльності: вилучення товару, експансія на основному ринку тощо. 2. Перебудова системи управління. 3. Фінансова перебудова.

Бізнес план підприємства – це письмовий документ, в якому викладена суть, напрямки і способи реалізації підприємницької ідеї, охарактеризовано ринкові, виробничі, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ним.