ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 20.03.2024
Просмотров: 40
Скачиваний: 0
ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.
СОДЕРЖАНИЕ
1. Визначення та функції політичної журналістики
2. Історія розвитку політичної журналістики в Україні
2.1 Період 1. Кінець 80-х - початок 90-х рр.: зародження незалежної української журналістики
2.2 Період 2. 1994-1999 рр.: "кланізація" українських ЗМІ, початок втрати відвойованої свободи
2.4 Період 4. 2004 рік: президентська виборча кампанія, засилля темників, тотальна цензура влади
2.5 Період 5. 2004-2005 рр.: дух свободи, позитивні зміни в роботі ЗМІ
2.6 Період 6. 2006-2009 рр.: "джинсова свобода"
2.7 Період 7. 2010-2011 рік - зміна влади, зміна курсу країни, відновлення цензури та утисків ЗМІ
Розвиток політичної журналістики в Україні
Зміст
1. Визначення та функції політичної журналістики
2. Історія розвитку політичної журналістики в Україні
2.1 Період 1. Кінець 80-х - початок 90-х рр.: зародження незалежної української журналістики
2.2 Період 2. 1994-1999 рр.: "кланізація" українських ЗМІ, початок втрати відвойованої свободи
2.3 Період 3. 1999-2002 рр.: утиски опозиційної преси, поява цензури та перетворення провладних ЗМІ на засоби пропаганди
2.4 Період 4. 2004 рік: президентська виборча кампанія, засилля темників, тотальна цензура влади
2.5 Період 5. 2004-2005 рр.: дух свободи, позитивні зміни в роботі ЗМІ
2.6 Період 6. 2006-2009 рр.: "джинсова свобода"
2.7 Період 7. 2010-2011 рік - зміна влади, зміна курсу країни, відновлення цензури та утисків ЗМІ
1. Визначення та функції політичної журналістики
Політична проблематика в пресі як відображення сучасного політичного стану представляє собою широке коло тем і проблем, розпочинаючи зі становлення влади і закінчуючи зовнішньою політикою. Політична свідомість, що представляє собою сукупність поглядів, оцінок, думок, емоцій та почуттів відносно політики влади та самої цієї влади, досить широко представлена в засобах масової інформації. А це потім призводить до широкого розуміння необхідності перетворень політики. Ще в силу своїх особливостей преса сама стає складовою частиною політики, оскільки вона більшою мірою, ніж інші види суспільної діяльності, потребує обміну інформації й постійних зв'язків між суб'єктами. Так за участі преси відбуваються зміни і в політичних процесах. Преса лише ловить, аналізує та трансформує в суспільну громадську думку те, що відбувається в політиці. Таким чином вона виконує свою конструктивну функцію в ході суспільних перетворень, так вона формує громадську думку. І необхідно розуміти сьогодні, що влада існує для громадян, а не навпаки. Тому без громадянського контролю вона не повинна залишатися. А тому вивчення громадської думки, яка втілюється на сторінках преси, є важливим і актуальним.
Сучасний світ, тобто уявлення про нього, значною мірою сформований засобами масової інформації. У контексті потужної візуалізації культури та домінування мас-медійних дискурсів у житті людини та людства, в організації та функціонуванні світового інформаційного дискурсу дедалі виразніше виявляється така тенденція - політична чи економічна подія тільки тоді має для нас певне значення, коли про неї розповідають ЗМІ. І справді, сьогодні в будь-якій країні жодна суспільна структура не може повноцінно існувати без комунікаційної підтримки.
Саме політична комунікація сьогодні значною мірою визначає, як розвиватиметься українське суспільство. Політична гострота засобів масової інформації обумовлюється їх природою як частини політичної системи суспільства, як своєрідної форми влади у суспільстві. ЗМІ є різновидом суспільно-політичної діяльності, а мас-медійні тексти, з огляду на багатоманітність їх тематики, мають більше чи менше політичне спрямування, оскільки інформаційно забезпечують практично всі політичні процеси в державі. Якщо в більшості мас-медіа політична тема не є домінуючою, то принаймні дуже важливою.
Виділяють окремий вид журналістики - політичну журналістику. Адже процес політичної комунікації майже весь реалізується через ЗМІ. Нагромаджуючись, новини ЗМІ істотно впливають на образи політики у нашій свідомості, на наші когнітивні карти політичного світу і можуть викликати наслідки у політичному житті - від індивідуальних вподобань під час виборів до окреслених контурів політичної культури. Українська дослідниця та журналіст Діана Дуцик трактує політичну журналістику як суспільну діяльність по збору, обробці та поширенню актуальної політичної інформації через пресу, радіо, телебачення тощо. Політична журналістика може вважатися й найважливішою формою політичного життя.
У добре структурованих, багатопартійних суспільствах політична журналістика являє собою неминучий наслідок та елемент суспільно-політичного життя. Але в державах з тоталітарними режимами такі політично заангажовані видання займають увесь інформаційний простір. З втратою зовнішнього плюралізму як категорії суспільного спілкування в суспільстві настає ідеологічна й політична одноманітність, журналістика втрачає свої первісні інформативні функції, а займається лише пропагандою й агітацією програмових партійних положень.
У розвинених демократичних країнах левову частку в інформаційному просторі сьогодні складають незалежні від держави та її гілок влади, партій і громадських організацій засоби масової інформації, що функціонують як приватні підприємства, їхня соціальна база - не партія, а згуртований на засадах загальнолюдських та національних цінностей народ, широка читацька аудиторія. За свою найвищу мету вони мають здійснення не пропагандистської, а інформативної функції журналістики. Загальні видання внутрішньо плюралістичні. Під внутрішньою плюралістичністю розуміємо публікацію відмінних точок зору на сторінках одного видання. Загальні газети дозволяють суб'єктам інформаційних відносин обмінюватися думками на своїх сторінках, полемізувати одне з одним; причому власна позиція газети може не збігатися з жодним із запропонованих поглядів або взагалі залишатися несформульованою.
Виникнувши в першій половині XVІІ століття з інформаційних потреб суспільства й будучи спочатку спрямованою на їх забезпечення, журналістика дуже швидко викликала жвавий інтерес політичних діячів, які зрозуміли, що за її допомогою можна маніпулювати громадською свідомістю й управляти масовими емоціями. А відтак успішно боротися за владу, а потім і утримувати її.
У XІX столітті ці спокусливі для політиків властивості журналістики призвели до захоплення її в сферу політичних інтересів, з'єднання преси з політикою. Загальних інформаційних видань майже не залишилось, журналістика з'єдналася з публіцистикою і стала головним руслом її розвитку. Будь-яка газета чи журнал декларували свою партійність (чи протопартійність), читачі були добре зорієнтовані в політичних очікуваннях і передбачали наперед, яку позицію займе те чи інше періодичне видання щодо певної проблеми. На теренах Росії, куди входила більша частина українських земель, апогей політичної журналістики припав на XX століття, коли журналістика була перетворена на коліщатко і гвинтик у здійсненні в Радянському Союзі політики комуністичної партії.
Служінням фашистським та більшовицькому режимові партійна журналістика була цілковито скомпрометована в очах світової спільноти. Замовчування в радянській пресі голодомору 1932-1933 років, репресій проти української інтелігенції в 1930-х роках, численних порушень прав людини в повоєнному світі виявили кричущу несумісність такої поведінки з первісними функціями журналістики. До неї спочатку у центральноєвропейських країнах колишнього соціалістичного табору, а із знищенням СРСР і на східноєвропейських теренах почав повертатися ідеал загального видання, що головною метою проголошує не пропаганду й агітацію, а правдиве інформування громадян про об'єктивні факти дійсності й на підставі цього формування громадської думки.
Отже, щонайважливіший бік діяльності ЗМІ в суспільстві - це інформування громадян. При цьому слід нагадати, що інформація - інститут управління суспільством за тоталітарних режимів і інститут самоуправління в демократичній політичній системі.
Найважливіший же парадокс полягає в тому, що управлінські функції здійснюються пресою без управління самою нею. Якщо держава (правляча партія від імені держави) починає керувати масово-інформаційною діяльністю або здійснювати її сама, у державних діячів створюється уявлення, що вони спрямовують людей у потрібному напрямкові, володіють колективним розумом цілого народу, мобілізують його на звершення партійної програми. Час виявляє ілюзорність подібного становища.
Насправді дієздатні, конструктивні рішення приймаються на основі інформації, яка оприлюднена в газетах, циркулює в суспільстві публічно й яку щоденно споживає величезна аудиторія політично активних громадян, котрі хочуть знати, що відбувається в їхній країні й у світі, чому уряд чи правляча партія вдаються до таких чи інших політичних кроків, якими обставинами спричинені ці рішення і які очікувані наслідки їхнього запровадження.
Другою надзвичайно важливою функцією журналістики, і політичної зокрема є формування громадської думки.
Громадська думка - явище історичне. З розвитком людської цивілізації й культури змінюється й статус громадської думки в житті суспільства, підвищується її роль, ускладнюються функції, розширюються сфери діяльності тощо. Усі ці процеси знаменують собою перетворення громадської думки з простого судження мас, що має силу лише в обмежених рамках тих або інших спільнот чи регіонів, на політичний інститут життя суспільства в цілому.
Сучасна суспільна свідомість у світі відзначається особливо високим рівнем впливу громадської думки на всі сфери життєдіяльності суспільства, починаючи від глобальних політичних рішень і закінчуючи дрібними побутовими проблемами.
Громадська думка являє собою стан масової свідомості, що містить у собі відношення (приховані чи відкриті) людей до явищ, подій, процесів, героїв та персонажів даного часу, тобто до всього того, що складає поточну історію. А як відомо, історію сучасності створює журналістика. Характер ідей, що в сукупності складають громадську думку, безпосередньо залежить від переконань людей і особливостей їхньої історичної свідомості.
Журналістика в сучасному світі - головний, хоча й не єдиний, спосіб формування та існування громадської думки. Народження уявлень про необхідні зміни та процес запровадження цих змін неможливий сьогодні без участі ЗМІ. Головним будівельним матеріалом для громадської думки є інформація, а головними каналами її формування й вираження - засоби масової інформації. У цьому й реалізує себе журналістика в демократичному суспільстві як галузь суспільно-політичної діяльності.
Журналістика в демократичному суспільстві відіграє вирішальну роль на всіх етапах формування громадської думки:
) отримання інформації про подію чи факт; за джерела інформації правлять повідомлення друкованих та електронних ЗМІ;
) осмислення отриманої через журналістику інформації на основі особистого світогляду, досвіду, потреб та інтересів, внаслідок чого формуються індивідуальні позиції й погляди на події і факти;
) обговорення відмінних і розмаїтих індивідуальних позицій, що також здійснюється через ЗМІ, обмін думками, їх зіткнення, дискусії, внаслідок чого відбувається зближення певної частини індивідуальних позицій;
) складання в підсумку моністичної чи плюралістичної громадської думки, способом виявлення якої знову стає журналістика.
політична журналістика україна влада