ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 20.03.2024
Просмотров: 41
Скачиваний: 0
ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.
СОДЕРЖАНИЕ
1. Визначення та функції політичної журналістики
2. Історія розвитку політичної журналістики в Україні
2.1 Період 1. Кінець 80-х - початок 90-х рр.: зародження незалежної української журналістики
2.2 Період 2. 1994-1999 рр.: "кланізація" українських ЗМІ, початок втрати відвойованої свободи
2.4 Період 4. 2004 рік: президентська виборча кампанія, засилля темників, тотальна цензура влади
2.5 Період 5. 2004-2005 рр.: дух свободи, позитивні зміни в роботі ЗМІ
2.6 Період 6. 2006-2009 рр.: "джинсова свобода"
2.7 Період 7. 2010-2011 рік - зміна влади, зміна курсу країни, відновлення цензури та утисків ЗМІ
Ситуація, яка склалася у сфері медіа, призвела до того, що журналісти ініціювали проведення парламентських слухань. Вони відбулися 4 грудня 2002 року. Головним результатом їх проведення можна назвати визнання парламентом існування цензури в Україні, що було відзначено згодом у відповідній постанові.
2.4 Період 4. 2004 рік: президентська виборча кампанія, засилля темників, тотальна цензура влади
Президентська виборча кампанія 2004 року (до Помаранчевої революції) лише посилила негативні тенденції в діяльності вітчизняних медіа, які проявилися в ході минулих парламентської та президентської кампаній. Більшість загальноукраїнських друкованих та електронних медіа чітко позиціонували себе на боці одного або іншого кандидата в президенти, що звузило до мінімуму можливості українських громадян отримувати об’єктивну інформацію, а отже, робити вільний вибір під час голосування. Таке позиціонування було зумовлене двома чинниками: по-перше, позицією власників ЗМІ, які також брали участь у кампанії на тому чи іншому боці, по-друге, тиском з боку влади, яка відверто підтримувала одного з кандидатів.
Дійсність, що відображалася в ході політичного дискурсу в ЗМІ, була повністю викривленою. Замовчувалися небажані факти, а подекуди повністю викривлялися.
Чим ближче виборча кампанія підходила до завершення, тим більше вона набувала рис тотальної пропаганди. Кандидати в президенти протягом усієї виборчої кампанії не мали рівного доступу до ЗМІ, про що яскраво свідчать моніторинги. Зокрема, програми "Події" (ТРК "Україна"), "ТСН" ("1+1"), "Подробиці ("Інтер") близько 90 % позитивної інформації присвячували Віктору Януковичу. Наявність опозиційних медіа, таких як "Без цензури", "Україна молода", "Вечерние вести", "Сільські вісті", "Правда Украины", низки партійні та регіональних видань та "5 каналу" забезпечували певний баланс інформації в суспільстві.
Власне сталося так, що не ЗМІ спонукали суспільство до активної позиції та до відстоювання своїх прав, а навпаки - суспільство спонукало журналістів до активних дій, зокрема до протесту проти цензури та застосування маніпулятивних технологій в українських медіа.28 жовтня 2004 року розпочалася "журналістська революція" - 5 центральних телеканалів (Інтер, ІCTV, Новий канал, ТОНІС, НТН) відмовилися надалі виконувати "темники" та працювати в системі тотальної цензури.7 журналістів каналу "1+1" на знак протесту звільняються.
2.5 Період 5. 2004-2005 рр.: дух свободи, позитивні зміни в роботі ЗМІ
Проте радість із приводу постання в Україні вільних, незалежних і демократичних мас-медіа виявилася передчасною. Так, звісно відчутний поступ в українських ЗМІ відбувся. Його можна вважати наслідком зсуву в свідомості як журналістів, так і їхньої аудиторії, що почала вимагати від ЗМІ того самого, чого й від влади: чесності, порядності, професійності, неупередженості, поваги до громадян. Події 2004 року підняли планку професійних стандартів медіа. На відміну від попередніх виборчих кампаній, глядачі отримали доступ до якісної та достовірної інформації, вона подавалась не скрізь і не завжди, але, за бажання, її можна було відшукати. Нова влада, попри вплив на інформаційну політику частини ЗМІ, не створила чогось подібного до сумнозвісної практики "темників", а відтак, у висвітленні актуальних подій зберігся плюралізм. У тому числі - не тільки завдяки існуванню ЗМІ-симпатиків різних політичних сил та контрольованих різними фінансово-політичними угрупованнями. А й завдяки дотриманню більшості ЗМІ стандарту двох точок зору. Проте українська журналістика виявилася неготовою до викликів ринку в умовах свободи слова.
2.6 Період 6. 2006-2009 рр.: "джинсова свобода"
Що відбулося з приходом нової влади?
Як позитив, можна відзначити те, що держава відмовилася від прямих методів примусу медіа до проведення лояльної до неї редакційної політики та від цензури.
Держава настійливо стала проводити - зусиллями Нацради, політику преференцій національному телепродукту, політику обов’язкового виконання ЗМІ мовного законодавства, політику впорядкування процесу ліцензування тощо.
Мінус, що свого часу влада не змогла приділити потрібних зусиль і волі для створення Громадського телебачення. Оскільки ГТВ могло б задати деякий стандарт політичної незалежної і комерційно незаангажованої журналістики в Україні, і як результат балансу інтересів різних і різнополюсних політичних і бізнесових сил.
Влада також не змогла навести лад у фінансовій, насамперед - рекламній діяльності вітчизняних медіа. Доклавши зусиль лише до недопущення розгулу політичного чорного піару через спроби зробити жорсткішим як виборче законодавство, так і контроль за його дотриманням, влада проігнорувала таку проблему, як "джинса" (прихована реклама, або замовні матеріали, завуальовані під інформаційні).
Таким чином ЗМІ перетворили політичний плюралізм на плюралізм комерційний, а політичну цензуру - на цензуру грошовитого мішку.
Зараз на телеекранах відбувається розквіт політичної та комерційної "джинси". Прикладів політичної "джинси", або прихованої агітації безліч. Усі прекрасно знають, що український Закон про рекламу є аж надто суворим, тим більше суворим є законне регулювання подання політичної реклами. Добре ознайомившись із Законом про вибори, PR-технологи з’ясували, що для їхньої роботи залишилося широке поле діяльності. Варто лише застосувати уяву. Отож, напередодні виборів, крім політичної реклами у чистому вигляді, уважний телеглядач також може відстежити різноманітні хитрощі PR-технологів у вигляді прихованої реклами, яку по праву можна назвати "джинсою". Приміром, під час виборчих перегонів 2006, 2007 спостерігалося специфічне розміщення роликів передвиборчої реклами. Інколи вони дуже хитро розміщуються між блоками політичної та комерційної реклами. Ще одним порушенням є виступи на телеканалах суб’єктів виборчого права, які не титруються як представники того чи іншого блоку (так відбувалося зокрема із Президентом, із головою Фонду державного майна Валентиною Семенюк та ін.). У радіоефірі та на телебаченні присутні пісні, які спрямовані на вихваляння тієї чи іншої партії, як то "Юля косу носить" групи "XS". Сюди варто додати і рекламу під назвою "Пророцтва Нострадамуса".
Якщо говорити про комерційну "джинсу", то сьогодні у будь-який ЗМІ може потрапити будь-хто, хто цього забажає. Для цього цей бажаючий повинен мати лише одне: гроші. Нині самі медіа "фільтрують" інформацію, яка надходить до громадян - входячи з її проплаченості, а не реальної суспільної значимості. Ціни - від 2500 гривень за хвилину в програмах "ділових новин" каналів третього ешелону - до 10 тисяч доларів за хвилину в програмі новин звичайних, у прайм-тайм, каналу першого ешелону.
Тобто, "джинса" на даному етапі перетворилася на практично легальний масштабний вид бізнесу, яким не гребують найбільші ЗМІ.
Які ж небезпеки може мати засилля такого "бізнесу"?
) Усі проплати - "темні", податки обходять бюджет;
2) Громадяни "купують" подібні матеріали як натуральні новини, поза одержання відомостей про рекламний характер інформації, а, відповідно, можливу невідповідність її діяльності і навіть шкідливості для душевного й фізичного здоров'я;
) За бортом уваги ЗМІ залишаються ті, хто, можливо, для здоров’я набагато корисніший, але - бідний. Іншими словами: Коли в ефір виходить замовний сюжет, по-перше, це означає, що глядачеві нав’язали брехню. Хтось, можливо, у неї навіть повірив. По-друге, і це навіть гірше, на його місці мав бути інший сюжет, про щось важливе для суспільства. Але замовний сюжет його витіснив і це означає, що глядач про щось не дізнався. Це набагато серйозніша проблема.
) Як наслідок, втрачається можливість суспільства використовувати ЗМІ як інструмент контролю над владою: хто ж буде всерйоз реагувати на виступи тих, хто продає ефіри, шпальти наліво й направо?
) Таким чином, не відбувається розвитку українських ЗМІ у важливий суспільний інститут - а, значить, і не підвищується їх якість.
Найяскравішим прикладом уведення в оману громадян - проходження в парламент блоку Литвина. Надлишкова і добре проплачена увага ЗМІ до цього політика і його структури зробили свою справу: країна в умовах тотального розчарування в політиках насправді подумала, що "їй потрібен Литвин". И медіа, на жаль, не виконали свого обов’язку перед виборцями, не донесли до них інформації про "нового старого Литвина", публічна історія якого так і не була відмитою від причетності до справи Георгія Гонгадзе.
Як свідчить моніторинг, який здійснювала "Телекритика" протягом виборчої кампанії-2007, ринок прихованої реклами під час виборчої кампанії-2007 за скромними підрахунками сягнув 50-55 млн доларів. Приміром, двохвилинний сюжет коштує близько п’яти тисяч доларів. Програма, участь у прямому ефірі - 50-70 тисяч. У серпні-вересні 2007 року "ТК" здійснювала моніторинг теленовин, підсумкових інформаційно-аналітичних програм, політичних ток-шоу (теледебатів) і політтехнологій на українських телеканалах. Предметом аналізу було не подання тих чи інших проблем або політиків у теленовинах, а якість самих новин - дотримання професійних стандартів актуальності, оперативності, безсторонності, повноти, достовірності, етичних норм тощо.
Об’єктом аналізу були новини таких телеканалів: Перший національний, "Інтер", "1+1", СТБ, ІCTV, Новий канал, НТН, К1, "Україна", 5 канал, ТРК "Ера", ТОНІС. З-поміж підсумкових програм розглядалися "ТСН. Підсумки" ("1+1"), "Подробиці тижня" ("Інтер"), "Факти тижня з Оксаною Соколовою" (ІCTV). Серед ток-шоу і політичних програм - "По суті", "Тільки про головне", "Епіцентр" ("1+1"), "Свобода Савіка Шустера" ("Інтер"), "Один за всіх" (Перший національний канал), "Свобода слова", "Дебати-2007" (ІCTV), "Майдан", "5 копійок" (5 канал).