Файл: ҐЕНДЕРНІ ДОСЛІДЖЕННЯ.pdf

ПЕРЕДМОВА

Третій розділ «Ґендерна соціалізація в умовах трасформації українського суспільства» присвячено соціалізаційним аспектам становлення еґалітарної особистості молодої людини з метою її успішного життєвого та професійного самоздійснення. Шлях до ґендерної культури пролягає крізь ґендерну обізнаність, толерантність та асертивність поведінки, що вимагає формування механізмів самовизначення і саморегуляції особистості. Право бути собою, робити вільний та свідомий вибір, андрогінність як інтеграція «жіночого» і «чоловічого» в одній особі, максимум можливостей для індивідуального розвитку дитини, незалежно від її статі, еґалітарне виховання, партнерство статей тощо становлять сутність демократичного світобачення підростаючого покоління на шляху до європейського освітнього простору.

У четвертому розділі «Ґендерні засади шлюбно-сімейних стосунків» викладені результати емпіричних досліджень, що дало змогу обґрунтувати методологічні засади формування ґендерної культури у сфері шлюбу та сімейного життя. Презентовано ґендерно-освітні технології та соціальнопедагогічні інновації в підготовці учнівської та студентської молоді до відповідального батьківства і материнства, попередження домашнього насильства, побудови партнерських взаємин.

Запропоновані моделі психолого-педагогічного супроводу зростаючої особистості, реалізація ґендерних стандартів освіти як забезпечення балансу в гуманітарному знанні та підвищення ґендерної чутливості в українському суспільстві характеризуються новизною та актуальністю, переконливо засвідчують релевантність принципам паритетності статей у контексті євроінтеграційних та глобалізаційних процесів сьогодення.

Теоретичні та емпіричні дослідження, які складають зміст монографії, можуть зацікавити широке коло спеціалістів – педагогів, психологів, вчителів, студентів, активістів громадських організацій, усіх, хто цікавиться ґендерною проблематикою.

Висловлюємо щиру вдячність вельмишановним рецензентам: доктору педагогічних наук, дійсному члену НАПН України, професору Сухомлинській Ользі Василівні, доктору психологічних наук, член-кореспонденту НАПН України, професору Боришевському Мирославу Йосиповичу і доктору педагогічних наук, професору Фіцулі Михайлу Миколайовичу за конструктивну критику, слушні зауваження і побажання, які були враховані у підготовці монографії.

РОЗДІЛ 1

життєдіяльності, у виконанні статеворольових функцій чоловіка і жінки, подружніх партнерів, батька і матері, сексуальних партнерів тощо. Однак ґендер у педагогіці поки що є ексклюзивною методологією, науковою екзотикою. А відсутність повноцінного ґендерного виховання і просвіти призводить до відхилень у формуванні особистості, ґендерної неадекватності, нещасних шлюбів, а іноді й до серйозних психічних дисфункцій.

Ґендерні дослідження привели до розуміння того, що проблема нерівності набагато глибша, ніж це уявлялось, що вона впирається у відтворення нерівності можливостей. Була переосмислена роль культури, популярних стереотипів, упередженості науки щодо формувань уявлень про жіноче й чоловіче, про мужність і жіночність та їх роль у творенні бар’єрів перед жінками й чоловіками.

Перш ніж аналізувати ґендерні підходи в педагогіці, доцільно в загальних рисах розглянути теорії ґендеру. Перша з них – теорія соціального конструювання ґендеру або розуміння ґендеру як соціальної конструкції.

Розуміння того, що дихотомія статей змодельована і продовжує моделюватись культурою, є ключовим положенням, яке ставить під сумнів правомірність сучасного стану речей, що проголошує стать онтологічною категорією, а тим самим виправдовує і надання різних можливостей для розвитку чоловіків і жінок. З цих позицій дається визначення ґендеру як «організованої моделі соціальних стосунків між чоловіками і жінками, що конструюється основними інститутами суспільства». Виділяють два постулати такого підходу: 1) ґендер конструюється шляхом соціалізації, розподілу праці, системою ґендерних ролей, сім’єю, засобами масової інформації; 2) ґендер формується і індивідами – на рівні їх свідомості (тобто ґендерної ідентифікації), прийняття заданих суспільством норм і підлаштування під них (в одязі, зовнішності, манері поведінки тощо). Робити ґендер – означає створювати такі відмінності між хлопчиками і дівчатками, чоловіками і жінками, які не є природними, сутнісними чи біологічними.

Індивід засвоює певні правила поведінки та установки, які суспільство вважає відповідними до їх ґендерних ролей у процесі соціалізації. Твердження про те, що саме суспільство формує ті чи інші стилі буття чоловіків і жінок, дуже точно і лапідарно висловлене Сімоною де Бовуар: «…в суспільстві існують певні структури, які спонукають людей дотримуватися тих чи інших соціостатевих

ролей» [1].

Друга теорія – розуміння ґендеру як мережі, структури чи процесу, тобто ґендеру як стратифікаційної категорії в сукупності інших тотожних категорій,

розгляд ґендеру поряд з такими категоріями, як клас, раса, вік тощо.

Третя теорія – розуміння ґендеру як культурної метафори. Чоловіче і жіноче на онтологічному і гносеологічному рівнях існують як елементи культурно-символічних рядів: чоловіче – раціональне, духовне, божественне,

РОЗДІЛ 1

щодо утвердження ґендерної рівності у структурі органів влади та державного управління, що суттєво перешкоджає позитивним перетворенням у суспільстві. Спостерігається значне відчуження жінки від системи прийняття рішень. Існуюча система заходів захисту прав жінок та чоловіків в Україні не відповідає сучасним економічним реаліям, практично відсутні механізми відповідальності за дискримінаційні дії щодо осіб обох статей.

У проблемне поле досліджень вітчизняних науковців увійшли наступні ґендерні проблеми: проблема бідності, за межею якої опинились майже 80% жінок; ґендерний розрив в економічній сфері; прояви дискримінації на ринку праці; зростання кількості представниць жіночої статі на важких і шкідливих роботах; погіршення репродуктивної функції жінок і чоловіків; поширення проявів насильства й жорстокості в родині, що стає передумовою збільшення проявів злочинності у суспільстві; збільшення трудової міграції та зростання торгівлі людьми; зменшення як абсолютних, так і відносних показників народжуваності; стрімке скорочення середньої тривалості життя населення; демографічна, сімейна та соціальна кризи тощо. На новий рівень вийшла чоловіча проблематика, а саме: психологічне та фізичне насильство у житті чоловіків; захист їхнього здоров’я; неналежна збалансованість ґендерних ролей у сім’ї та ін.

Очевидно, що в Україні є прояви ґендерної дискримінації у відкритій чи прихованій формах, спрямовані на обмеження в правах і можливостях тієї чи іншої статі. Сучасна ситуація в країні потребує активізації ґендерної політики, вироблення ґендерної стратегії на всіх рівнях державного будівництва, введення ґендерної складової в регіональні та загальнонаціональні програми розвитку. Особливо потребує змін система освіти та виховання, яка є потужним засобом відтворення суспільством ґендеру і соціальних стосунків.

Аналіз педагогічної літератури зі статевого виховання свідчить, що вітчизняна школа ніколи не була «безстатевою», як часто говорили. Навпаки, школа через навчально-виховний процес і педагогічну взаємодію активно реалізувала статеворольову парадигму ґендерної соціалізації учнів. Саме школі, на думку багатьох феміністських дослідниць, належить заслуга проведення ідей про природну рольову обмеженість жінок, формування комплексів професійної неповноцінності і соціальної депривації дівчат. Підвищення освітнього рівня, розширення наукових знань населення як дорослого (студентства), так і дитячого – необхідна умова зрушень у розвитку свідомості чоловіків та жінок.

На сьогодні більшість науковців підтримують інституціоналізацію системи ґендерного підходу в педагогічній парадигмі в усіх ланках освітньої системи. Привабливим для них є орієнтованість ґендеру як базової методології новітніх освітніх технологій на створення рівних, незалежних від статевої належності, можливостей для самореалізації людини у суспільній і приватній сферах

РОЗДІЛ 1

РОЗДІЛ 1.

ПАРИТЕТНА ДЕМОКРАТІЯ ТАРОЗВИТОК ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВАВ УКРАЇНІ: ҐЕНДЕРНІ АСПЕКТИ

РОЗДІЛ 1

Тамара Удіна:

«Стоїть гора високая…». 1996 р., папір, акварель.

На Чорному морі. 2008 р., папір, акварель.

Весняний Тернопіль. 1995 р., папір, акварель.

Кременець. Педагогічний інститут ім. Т. Шевченка. 1993 р., папір, акварель.

РОЗДІЛ 1

1.1.Ґендерні дослідження

вконтексті глобальних викликів сучасності

Проблема досягнення ґендерної рівності в Україні як національного механізму рівноправ’я жінок і чоловіків в усіх сферах суспільного життя в умовах євроінтеграції, є закономірним, об’єктивним процесом, що відбувається поряд з утвердженням демократичних цінностей, формуванням у молодого покоління громадянського світогляду загалом та ґендерної культури зокрема. Особливої актуальності під впливом міжнародного жіночого руху, світової інтеграції людства, його інтелектуалізації та гуманізації набуває виявлення чинників і умов паритетної демократії, що передбачає реформування освітньопрофесійної підготовки молоді, зокрема, набуття майбутніми фахівцями ґендерних знань, умінь та навичок, розширення їхнього еґалітарного світогляду, відповідно до стратегічних напрямків Болонського процесу та державної ґендерної політики (Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (5.09.2005), «Державна програма щодо забезпечення рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків в Україні до

2016 року»).

Як член міжнародних та європейських організацій, в інтересах розвитку, миру і прогресу, а також демократії та національної безпеки, Україна підписала всі міжнародні документи світового та європейського значення, в яких викладено положення ґендерної рівності, і як країна-підписант визнала їх правомірність, сприйняла як орієнтир та взяла зобов’язання щодо їх виконання [4]. Так, Конституцією України (ст. 24) гарантовано забезпечення рівності прав жінок й чоловіків, що має важливе значення та є об’єктивною умовою для розбудови громадянського суспільства, в якому людина, її життя й здоров’я, честь і гідність є найвищою соціальною цінністю. На часі концептуальне визначення чітких орієнтирів ґендерної політики та мобілізація національних зусиль на розроблення й втілення програм щодо розширення доступу жінок до основних державних ресурсів. Все вищесказане актуалізує проблему впровадження ґендерночутливого підходу в національну освіту.

Боротьба за соціальну справедливість як індикатор ґендерної рівності на початку ХХI ст. полягає в тому, щоб можливості людини якомога менше визначалися фактором статі. Якщо на законодавчому рівні ця проблема була вирішена, то виявилось, що фактична нерівність за ознакою статі, проте, збереглась у всіх сферах життя. У свідомості населення і надалі стійкою залишається тенденція пов’язувати «чоловіче» з культурним, а «жіноче» з природним, що, таким чином, обмежує принцип рівноправ’я статей. Реальна ситуація загалом не відповідає правовим нормам. Відсутній комплексний підхід

РОЗДІЛ 1

Територіальний розподіл міжнародної технічної допомоги в Україні (по областях)

Під час дослідження було визначено неоднорідність територіального представництва міжнародних проектів в регіонах України. Системна та

багаторічна діяльність донорських програм/проектів спостерігалася

в 13 областях (48%) із 27 регіонів України: Київ, Київська, Львівська, Одеська, Харківська, Дніпропетровська, Запорізька, Івано-Франківська, Чернігівська,

Чернівецька, Луганська і Закарпатська області, Автономна Республіка Крим. Інші 14 областей (52%) практично не були вибрані для цільової програмно-проектної

діяльності, проте фахівці, окремі організації з цих областей брали участь в програмно-проектних заходах. Були представлені плани щодо територіального розширення програмно-проектної присутності в Агентстві міжнародного розвитку США (USAID): планується розвивати програми в 25 областях України. Деякі проекти впроваджували проектні заходи за децентралізованим принципом,

наприклад, проект «Кешер»впроваджувався в 46 містах України.

Відповідність національних зобов’язань та міжнародних тематичних пріоритетів в контексті рівних прав і можливостей

Одним з індикаторів, визначених в процесі базового дослідження, був рівень

відповідності зобов’язань міжнародних донорських організацій державним пріоритетам щодо забезпечення рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків в Україні.

В період проведення дослідження «Державна програма щодо забезпечення рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків в Україні до 2016 року» була в процесі підготовки до ухвалення: Кабінет Міністрів України ухвалив 21 листопада 2012 року Концепцію «Державної програми щодо забезпечення рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків в Україні до 2016 року», в якій визначено 12 завдань для державної політики ґендерної рівності в нашій державі [6]. Досліджені міжнародні організації показали 21 тематичний програмно-проектний напрямок щодо підтримки рівних прав і можливостей

жінок і чоловіків.

Національні зобов’язання щодо забезпечення рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків в Україні включають [6]:

1)удосконалення законодавства з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, зокрема, шляхом приведення його у відповідність до міжнародних стандартів та законодавства Європейського Союзу (включаючи законодавство з протидії насильству);

2)здійснення заходів щодо виконання положень «Декларації тисячоліття Організації Об’єднаних Націй», зокрема, в частині забезпечення ґендерної рівності;

РОЗДІЛ 1

Маючи значний досвід у розвитку ґендерного дискурсу у вищій школі (в університеті ґендерні дослідження розпочалися з 1999 року), ми окреслили коло питань, яке вимагає розробки і досліджень у зв’язку з декларуванням ґендерно орієнтованого напрямку, а саме: «Суспільство, стать, ґендер» (біологічне і соціальне у ґендерній соціалізації, наслідки ґендерної асиметрії для розвитку особистості дитини, конструювання технологій впливу соціуму на індивіда з метою формування певної моделі ґендерної ідентичності, сутність соціальних трансформацій у стосунках статей тощо); «Ґендер і педагогіка» (ґендерні аспекти історії школи і педагогіки, ґендерний потенціал навчальновиховного процесу, вікові аспекти ґендерної соціалізації, критика ґендерної тенденційності традиційної школи тощо); «Проблеми впровадження ґендерного підходу в роботу школи і сім’ї» (методологія і методика ґендерної освіти і виховання, шляхи впровадження ґендерної інновації в навчально-виховний процес освітніх установ і сім’ї тощо); «Міжстатеві взаємини» (еволюція ґендерної взаємодії, міжстатева дружба, кохання, сексуальні стосунки); «Дошлюбна підготовка учнівської молоді» (ґендерні проблеми сучасної сім’ї; сексуальна культура в сім’ї; ґендерні особливості подружніх конфліктів, виконання батьківських ролей тощо); «Ґендерний підхід у підготовці вчителів»

(виявлення і подолання ґендерних стереотипів учителів і студентів педвузів, методи і прийоми їх деконструкції і реконструкції).

Як показує наш досвід викладання у вузі ґендерних курсів, введення спеціальної історичної дисципліни сприяє вивченню студентами історичної ретроспективи ґендерних відносин. Курс включає в себе історію жінок, історію чоловіків, історію їх взаємин, проблему соціального конструювання статі і, головне, взаємозв’язок і вплив вищевказаних процесів на загальну картину історичного розвитку людства. При цьому ґендерна історія полягає не в простому описі досвіду чоловіків і жінок з їх основними характеристиками, а інтерпетація систематогенези історичного розвитку суспільства в різні часи і періоди є важливим фактором для розуміння сучасних і перспективних проблем для ґендерної освіти та виховання.

Історія статей та їх взаємодії на різних етапах розвитку суспільства, проблема соціально-педагогічного конструювання статі, взаємозв’язок і вплив вищевказаних процесів на загальну картину історичного розвитку людства – все це є соціальним тлом становлення ґендерної педагогіки. Пізнання історії ґендерної педагогіки дає змогу виділити як найзагальніші, так і особливі риси кожної епохи, що стає джерелом роздумів про взаємодію статей, шлюбно-сімейні стосунки, сенс та мету сексу, уявити педагогічну складову цієї проблематики. Головна мета історії ґендерної педагогіки – показати, як люди різної статі взаємодіяли між собою, як впливали на своїх дітей, формуючи їх ґендерну

РОЗДІЛ 1

ідентичність, реконструювати ґендерне минуле шляхом планомірного поєднання характерних для кожної епохи фактів.

Серед завдань курсу з історії ґендерної педагогіки варто відзначити: показ історичної зумовленості ґендерних стереотипів; реконструювання традиційних культурних обмежень розвитку потенціалу особистості залежно від статі; вивчення соціально-історичних причин дискримінації за статевою ознакою в різних культурах; аналіз змісту та основних етапів становлення ґендерної ідентичності індивідів обох статей в різні історичні епохи; показ історичної ролі соціальних інституцій у ґендерній соціалізації дітей та підлітків; аналіз стану жіночої освіти та ґендерного виховання залежно від розвитку культури тієї чи іншої історичної епохи; вивчення різних підходів до організації спільного та роздільного навчання дітей різної статі; виявлення закономірностей ґендерної соціалізації дітей та учнівської молоді у вітчизняній та зарубіжній школі; отримання достовірних наукових знань про закономірності розвитку ґендернопедагогічних теорій; розкриття сутності підходів видатних вітчизняних і зарубіжних педагогів до проблем ґендерної соціалізації та статевого виховання дітей і підлітків; ознайомлення з сучасними формами ґендерного виховання через їх історичний родовід.

Реалізація мети і завдань ґендерної історії педагогіки здійснювалась за допомогою аналізу літературних пам’ятників різних часів і різних народів: опису звичаїв і традицій, указів, заборон, опису всеможливих свят та ігор, фольклору, церковних вердиктів, наукових праць, художніх творів тощо. Крім цього, студенти набували уміння та навички з ґендерного аналізу творів образотворчого мистецтва, предметів побуту, засобів контрацепції. У ґендерних дослідженнях ми спиралися на найновіші публікації, результати відомих і маловідомих антропологічних, історико-соціологічних, психолого-педагогічних доробок з цієї проблематики.

Наш університет ввійшов до п’яти вишів, у яких було підтримано створення кафедр з ґендерних студій за сприяння Програми розвитку ООН в Україні (ПРООН) та Європейського Союзу [12]. Засадничими принципами у функціонуванні кафедри педагогіки та ґендерної рівності є формування ґендерних компетентностей майбутніх вчителів та викладачів як ключових життєвих компетентностей згідно з вимогами Болонського процесу, розробка та реалізація ґендерно-освітніх технологій у практику вузу на основі «педагогічної матриці» української освіти та відповідно до нормативно-правових документів. Інституціоналізація ґендеру в системі підготовки майбутніх фахівців-педагогів передбачає інтегрований та комплексний підхід у діяльності двох підрозділів університету – кафедри педагогіки та науково-дослідного ґендерного Центру, що дозволило об’єднати зусилля науковців, викладачів вищих навчальних закладів, студентів з метою підвищення їх ґендерної свідомості. Це також передбачало

РОЗДІЛ 1

реконструкцій та розвитку (ЄБРР), Міжнародний банк реконструкцій та розвитку (МБРР); міжнародними благодійними організаціями (Український жіночий фонд; Міжнародний фонд «Відродження» тощо); приватними фондами (Фонд Ч. С. Мотта, Фонд С. Баторі). За даними з різних джерел, окрім посольств та представництв, в Україні існують понад 30 донорських організацій/агентств міжнародного розвитку, що надають офіційну допомогу для розвитку [4].

За матеріалами Міністерства економічного розвитку та торгівлі України в березні 2013 року в Україні було зареєстровано 244 проекти [5]1 за підтримки різних міжнародних донорських організацій/агентств. Практичні підтвердження прямого або непрямого інтегрування політики забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків (ґендерної рівності) були отримані у 24 проектах (9,8%) із загальної кількості зареєстрованих проектів (244 проекти).

Для проведення базового дослідження було відібрано 33 організації/агенції, які надають міжнародну допомогу для розвитку в Україні. Серед них: ООН – 10 програмних груп; програми за підтримки країн Північної Америки (США, Канада) – 5; НАТО – 1; за підтримки Європейського Союзу – 15; за підтримки

держав азіатського регіону – 2. Серед досліджених організацій/агентств десять

(10) програм/проектів впроваджувалися за підтримки посольств держав:

Австрії, Данії, Фінляндії, Німеччини, Великої Британії, Норвегії, Нідерландів

(Матра), Ізраїлю (Машав, ВГЖО «Проект Кешер»), Російської Федерації, Японії;

дванадцять (12) програм/проектів – за підтримки представництв в Україні,

серед них: Делегація Європейського Союзу в Україні, Координатор проектів ОБСЄ в Україні; НАТО, Програми ООН, зокрема, програма ООН – Жінки, ПРООН, Фонд народонаселення, Об’єднана програма ООН з ВІЛ/СНІД в Україні (ЮНЕЙДС), Управління ООН з питань наркотиків та злочинності (ЮНОДК), Міжнародна організація праці (МОП), Міжнародна організація

міграції (МОМ), Світовий банк, Міжнародна фінансова корпорація (МФК).

Шість (6) програм/проектів впроваджувалися за підтримки міжнародних агентств розвитку, в тому числі Агентств міжнародного розвитку США, Канади, Швеції, Швейцарії, Німеччини, Ізраїлю. П’ять (5) програм/проектів здійснювалися за підтримки міжнародних фондів: Канадського фонду

місцевих ініціатив (КФМІ), Фонду Ф. Еберта, Фонду Г. Бьолля (Німеччина), Міжнародного Фонду «Відродження» (МФВ), Українського жіночого фонду (УЖФ).

1 Період доступу до документа – 5–8 березня, 2013 р. З квітня 2013 р. «Перелік діючих проектів міжнародної технічної допомоги, що реалізуються в Україні та пройшли державну реєстрацію (перереєстрацію) у Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України / станом на 01.03.2013» є доступним в Міністерстві економічного розвитку та торгівлі України (за запитом).