ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 09.04.2024
Просмотров: 61
Скачиваний: 0
-
Мікроклімат робочої зони.
Мікроклімат
Зазначити всі показники:
- температура, відносна вологість, швидкість руху повітря, інфрачервоне (теплове) випромінювання;
- постійна чи непостійна дія джерела теплового випромінювання;
- місце проведення робіт: у приміщеннях чи на відкритій території, джерела нагрівального та охолоджувального мікроклімату;
- при виконанні робіт на відкритих територіях наводяться середньомісячні та максимальні показники мікроклімату в холодну і теплу пори року (у разі можливості).
Фактичні рівні та відповідність діючим санітарним нормам
показників мікроклімату.
-
Важкість праці: динамічні, статичні навантаження.
Важкість праці – це така характеристика трудового процесу, що відображає переважне навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), що забезпечують його діяльність. Важкість праці характеризується фізичним динамічним навантаженням, масою вантажу, що піднімається і переміщується, загальним числом стереотипних робочих рухів, розміром статичного навантаження, робочою позою, ступенем нахилу корпусу, переміщенням в просторі.
Фізичне навантаження. Фізична праця характеризується підвищеним навантаженням, в першу чергу, на м’язову систему та інші функціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну, обміну речовин).М'язова робота має статичний і динамічний характер.
Статична робота пов'язана з фіксацією знарядь і предметів праці в нерухомому стані, а також з наданням людині робочої пози. При статичній роботі сприйняття навантаження залежить від функціонального стану тих чи інших м'язових груп. Особливістю статичної роботи є її виражена стомлююча дія, обумовлена довгостроковим скороченням і напруженням м'язів та відсутністю умов для кровообігу, унаслідок чого знижується подача кисню та відбувається нагромадження продуктів розпаду у клітинах. Тривала присутність осередку напруження в корі головного мозку, сформованого групою навантажених м'язів, призводить до розвитку стомлення (тимчасове зниження працездатності).
Динамічна робота — це процес скорочення м'язів, пов'язаний з переміщенням тіла чи його окремих частин у просторі. При динамічній роботі сприйняття навантаження залежить від ефективності систем, що поставляють енергію (серцево-судинна і дихальна), а також від їх взаємодії з іншими органами. Енергія, що витрачається при динамічній роботі перетворюється в механічну і теплову. Динамічні зусилля мають переривчастий характер, що сприяє більш повноцінному кровообігу і меншій стомлюваності м'язів. Робота на протязі тривалого часу без перерв на відпочинок призводить до зниження продуктивності праці і чим більше навантаження м'язів, тим швидше відбувається стомлення. Дослідження фізіології праці показали, що для виконання тривалої фізичної роботи важливо вибирати середні величини темпу і навантажень, при цьому стомлення буде виникати пізніше. Було також встановлено, що при активному відпочинку (зміна роду діяльності) відновлення працездатності людини відбувається швидше, ніж при пасивному відпочинку.
-
Напруженість праці: увага, напруженість аналізаторних функцій, емоційна та інтелектуальна напруженість, монотонність праці.
Напруженість праці – характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуттів, емоційну сферу працівника. До факторів, що характерризують напруженість праці, відносяться: інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, ступінь монотонності навантажень, режим роботи.
Розумове навантаження. Розумова праця поєднує роботи, пов'язані з прийомом і переробкою інформації, що вимагають переважно напруженості сенсорного апарату, уваги, пам'яті, а також активізації процесів мислення та емоційної сфери. Можна виділити дві основні форми розумової праці (за професіями): професії в сфері матеріального виробництва (конструктори, проектанти; інженери-технологи, управлінський персонал, оператори технологічного устаткування, програмісти й ін.) і професії поза матеріальним виробництвом (учені, лікарі, учителі, учні, письменники, артисти й ін.).
Ступінь емоційного навантаження на організм, що вимагає переважно інтенсивної роботи мозку по одержанню і переробці інформації, визначає напруженість праці. Крім того, при оцінці ступеня напруженості праці враховують ергономічні показники: змінність праці, позу, число рухів, зорову і слухову напруженість та ін.
Фізіологічною особливістю розумової праці є мала рухливість і вимушена одноманітна поза. При цьому послабляються обмінні процеси, що обумовлюють застійні явища в м'язах ніг, органах черевної порожнини і малого тазу, погіршується постачання кисню до головного мозку. У той же час мозок споживає при цьому близько 20\% всіх енергетичних ресурсів. Приплив крові до працюючого мозку збільшується в 8-10 разів у порівнянні зі станом спокою. Вміст глюкози в крові збільшується на 18-36\% і зростає вміст адреналіну, норадреналіну та жирних кислот. Збільшується споживання амінокислот, вітамінів групи В. Погіршується гострота зору, контрастна чутливість і зорова працездатність, в результаті чого збільшується час зорово-моторних реакцій. Тривале розумове навантаження впливає на психічну діяльність, погіршує функції уваги (обсяг, концентрація, переключення), пам'яті (короткочасної і довгострокової), сприйняття (збільшується частота помилок). При значній розумовій напруженості спостерігається тахікардія (частішання пульсу), підвищення кров'яного тиску, зміни в електрокардіограмі, електроенцефалограмі, які характерризують біоелектричну активність мозку, збільшення легеневої вентиляції і споживання кисню. А ці функціональні зміни в організмі, в свою чергу, викликають настання гальмових процесів: ослаблення пильності й уваги, стомлення.
-
Класи виробничих та складських приміщень по вибуховій та пожежній небезпеці.
Відповідно до ОНТП 24-86 приміщення за вибухопожежною та пожежною небезпекою залежно від хаpактеpистик речовин, які вико-ристовують чи отримують під час виробниц-тва та їх кiлькостi, поділяють на 5 категорій: А, Б, В, Г та Д.
Категорія А (пожежовибухонебезпечні приміщення) – виробництва, пов’язані з ви-користанням паливних газів та легкозаймис-тих рідин із температурою спалаху Тсп. до 28 0С у кількостях, що можуть утворювати ви-бухонебезпечні парогазоповітряні суміші, у разі спалахування яких розрахунковий над-лишковий тиск вибуху в приміщенні переви-щує 5кПа, а також речовини й матеріали, здатні вибухати та горіти у разі взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним, в такій кількості, що розрахунковий надлиш-ковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа.
Категорія Б (пожежовибухонебезпечні приміщення) – виробництва, пов’язані з ви-користанням горючого пилу або волокон легкозаймистих рідин із температурою спалаху Тсп. > 28 0C з тією ж межею надлишкового тиску, що й у категорії А.
Категорія В (пожежонебезпечні) – виробництва, де використовують рідини, що горять та важко горять, пил і тверді матеріали й речовини, здатні горіти тільки у разі взаємодії з водою, киснем повітря або між собою за умови, що приміщення, в яких вони знаходяться або використовуються, не належать до категорій А та Б.
Категорія Г – виробництва, пов’язані з обробкою негорючих речовин та матеріалів у гарячому, розжареному або розплавленому стані, спалимих рідин, твердих речовин, які спалюють або утилізують як паливо.
Категорія Д – виробництва, пов’язані з обробкою негорючих речовин у холодному стані.
-
Вогнестійкість будівельних конструкцій і матеріалів.
Межа вогнестійкості конструкції – це показник вогнестійкості конструкції, який визначають часом від початку вогневого випробування за стандартного температурного режиму до втрати конструкцією несучої, теплоізолювальної здатності, або цілісності. Вона становить для будинків І ступеня вогнестійкості – понад 2 годин; ІІ ступеня до 2 годин; ІІІ ступеня .1,5 години; ІV ступеня 1 година.
Відповідно до БHіП 2.01.02-85 будинки та споруди розподіляють на 5 ступенів вогнестійкості: I, II, III, IIIа, IIIб, IV, IVа , V.
І Будинки з несучими загороджувальними конструкціями з природного або штучних кам’яних матеріалів, бетону чи залізобетону із застосуванням листових та плитових негорючих матеріалів
ІІ У покриттях будинків допускається застосування незахищених сталевих конструкцій
ІІІ Для перекриттів допускається використання дерев’яних конструкцій, а також плитових матеріалів. До елементів покриття не ставляться вимоги щодо меж поширення вогню, при цьому елементи покриття з деревини піддаються вогнезахисній обробці.
ІІІа Будинки переважно з каркасною конструктивною схемою. Елементи каркаса – зі сталевими незахищених конструкцій, загороджувальні конструкції – зі сталевих профільованих листів або інших негорючих листових матеріалів із важкогорючим утеплювачем.
ІІІб Будинки переважно одноповерхові з каркасною конструктивною схемою. Елементи каркаса – з цільної або клеєної деревини, піддані обробці, яка забезпечує необхідну межу поширення вогню.
ІV До елементів покриття не ставляться вимоги щодо меж вогнестійкості і меж поширення вогню, при цьому елементи покриття з деревини піддаються обробці.
IVа Будинки переважно одноповерхові з каркасною конструктивною схемою. Елементи каркаса – зі сталевих не захищених загороджувальних конструкцій – зі сталевих профільованих листів або інших негорючих матеріалів з горючим утеплювачем.
V Будинки, до несучих та загороджувальних конструкцій не ставляться вимоги щодо меж вогнестійкості та поширення вогню
Ступінь вогнестійкості будинків і споруд, допустимі кількість поверхів і площу поверху між протипожежними стінами установлюють залежно від категорії виробництва. Так, для категорії виробництва А, Б будинок повинен бути не нижчий I та II ступенів вогнестійкості, а кількість поверхів не більше шести, причому площа поверху між протипожежними стінами не обмежена. Для виробництв категорій В за I та II ступенів вогнестійкості допустимо будувати споруди до восьми поверхів.
Межа вогнестійкості, вимірювана в годинах, визначається здатністю несучих конструкцій протистояти вогню без обвалювань, прогинів, тріщин, і отворів, через які проникають продукти горіння.
-
Протипожежні перешкоди.
Протипожежна перешкода – це будівельна конструкція, інженерна – споруда чи технічний засіб, що має нормовану межу вогнестійкості, – яка перешкоджає поширенню вогню з одного місця в інше.
Протипожежні перешкоди призначені для запобігання розповсюдь¬женню пожежі та продуктів горіння з приміщень або пожежного відсіку з осередком пожежі в інші приміщення. За відсутності або неправильного улаштування протипожежних перешкод пожежа швидко розповсюджується, охоплюючи більшу площу, та призводить до значних втрат.
Вогнестійкість протипожежної перешкоди визначається вогнестій¬кістю її елементів, а саме:
Огороджувальної частини;
Конструкцій, що забезпечують стійкість перешкоди;
Конструкцій, на які вона обпирається;
Вузлів кріплення між ними.
Межі вогнестійкості конструкцій, що забезпечують стійкість перешкоди; конструкцій, на які вона обпирається, та вузлів кріплення між ними мають бути не менше потрібних меж вогнестійкості огороджувальної частини протипожежної перешкоди.
Для забезпечення організованого руху людей в умовах змушеної евакуації розробляють план евакуації в основному для громадських будинків.
План евакуації складається з двох частин: текстової (інструкції) та графічної. В інструкції подаються обов'язки осіб, які здійснюють евакуацію, порядок виконання обов'язків. В графічній частині показані маршрут руху та відповідні пояснення до них.
Виходячи з конкретних маршрутів руху, комісія призначає відповідальних з безпечної евакуації людей, повідомлення про пожежу та зустріч пожежної команди, а також з евакуації майна та гасіння пожежі первинними засобами.
План евакуації затверджує керівник і оголошує наказ по установі про вступ його в дію. Потім призначають термін вивчення і практич¬ного опрацювання цього плану із співробітниками установи. Вивчення плану полягає у загальному ознайомленні з ним, вивчення особами, відповідальними за евакуацію, їх обов'язків, порядку виконання цих обов'язків, практичних навичок на умовній пожежі.
План евакуації складається в двох примірниках: один з них вивішують в приміщенні, інший зберігають у справі.
Евакуаційні шляхи і виходи повинні утримуватися вільними, нічим не захаращуватися і у разі виникнення пожежі забезпечувати безпеку під час евакуації всіх людей, які перебувають у приміщеннях будівель та споруд.
