Файл: Філософія підручник.doc

Філософування Поняття філософія слід відрізняти від філософування, запропонованого знамени­тим німецьким філософом Мартином Гайдеґґером (1889- 1976). Він вважав, що «філософія — це філософування», яке полягає у глибоко особистісних міркуваннях людини про унікальність і неповторність власного існування на світі. Філософування, за М. Гайдеґґером, є невідворотнім, оскільки воно спричинене ситуацією «закинутості» людини у світ та її «скінченності» (смертності). Дійсно, людина спершу народжується, а тільки потім починає усвідомлювати своє існування. Природно, що в неї виникають запитання: навіщо я існую в цьому світі, навіщо мені цей світ?У пошу­ках відповідей людина приходить до усвідомлення межі свого буття, своєї смертності. Отже, людина не за власним бажанням приходить у світ і не зі своєї волі його покидає. Що ж їй залишається? Тільки час між народженням і смер­тю, упродовж якого вона й віддається філософуванню. Та­ким чином, підсумовував М. Гайдеґґер, філософування є фундаментальним способом людського буття¹.

Проте необхідно таки внести певні уточнення у взаемозв’язок між філософією та філософуванням, насправді, притаманним кожній людини саме тому, що вона — люди­на; філософування як різновид духовної діяльності і спри­чинило, врешті-решт, появу професійної філософії. У свою чергу, фахово цікавлячись питаннями людського існування у світі (а також оприлюднюючи результати своєї діяльності під час викладання як навчальної дисципліни), філософія тим самим допомагає людині задовольнити найважливішу з її духовних потреб — у сенсожиттєвих пошуках.

1.2. Структура та функції філософського знання

Хоча філософські проблеми, які ми щойно з'ясували, ха­рактеризуються всезагальністю та всеохопністю, з часом усе ж таки постала потреба виокремити кілька сфер більш спе­ціалізованого дослідження. Таким чином, виникли окремі філософські дисципліни, процес формування яких розпо­чався ще за античних часів і триває до наших днів.

Однак відбувається не тільки поява нових галузей фі­лософського знання, а й повсякчасні зміни його структу­ри в цілому. Одні дисципліни висуваються на перший план, інші відходять на другий. Це залежить від того, які філософські проблеми є найбільш нагальними на тому чи іншому етапі розвитку цивілізації. У давнину частіше за все цікавилися світом у цілому, його походженням, у Се­редні віки — Богом, у Новий час — природою. З XIX ст. переважають дослідження людського суспільства й самої людини.

До основних філософських дисциплін належать:

Структура філософії

• онтологія, яка досліджує світ у цілому

та його буття. На ранніх етапах існування філософії, коли ще не було достеменних наукових знань про світ, онтологія уявлялась як метафізика — вчення про ідеальні, надчуттєві основи буття. Згодом набула поширення натурфілософія — філософія природи;

• гносеологія (епістемологія) — розділ філософії, який вивчає шляхи, можливості, способи та результати процесу пізнання;

• етика — вчення про мораль;

• естетика — вчення про прекрасне;

• аксіологія — вчення про цінності;

• соціальна філософія та філософія історії — розділи філосо­фії, які вивчають людське суспільство, його устрій, основні за­кони історичного розвитку, місце і роль людини в суспільстві;

• логіка — розділ філософії, який досліджує структури і форми правильного мислення;

• філософська антропологія — вчення про людину;

• історія філософи простежує шлях виникнення, станов­лення та функціонування самої філософії, встановлює її основні тенденції її розвитку.

Завдяки постійній мінливості своєї, структури філософія виявляється здатною відповідати актуальним потребам сьогодення, виконувати вкрай важливі для людини та суспіль­ства функції.

Функції філософії

Основні функції філософії такі:

• Світоглядна функція.

Філософія допомагає людині шукати сенс життя. Щоправда, від філософії не варто чекати оста­точних відповідей на запитання «для чого я живу?», адже у філософії важливим є не стільки кінцевий результат, скільки сам процес пошуку. Проте, як доводять спостережен­ня всесвітньовідомого австрійського фахівця з психології і психотерапії Віктора Франкла, жодна людина(людина ХХІ ст. у першу чергу) не може жити без усвідомлення бодай яко­гось сенсу. Інакше на неї чекає «сенсожиттєвий вакуум», який вона заповнюватиме штучним шляхом — пияцтвом, наркоманією, суспільно небезпечною поведінкою².

Уважається, що філософія покликана сприяти пробуд­женню творчого, конструктивного осмислення людиною самої себе. Дехто називає таке філософське прозріння «пот­рясінням свідомості». Потрясіння - пролог до пробудження духу, до самостійного і відповідального життя.

Філософія не готує однозначної відповіді для всіх, вона продукує багато смислів, і ця множинність (плюральність) створює для людини можливості вибору. Таким чином, за допомогою філософії кожен може швидше адаптуватися до життєвих обставин, які в нашому складному світі зміню­ються з карколомною швидкістю.

• Методологічна функція. Філософія моделює ос­новні напрями і принципи пізнання світу. Принципи філо­софії не є настільки точними, як закони науки, однак саме філософія встановлює ті межі, в яких розвивається наука. Філософія ж підсумовує результати діяльності науки, впи­сує їх у загальну картину світу.

• Аксіологія на функція. Філософія обґрунтовує всі ті цінності, високі гуманістичні ідеали, що їх людство виробило, а точніше — вистраждало у складному процесі розв'язання проблем і протиріч минулого та сучасності.

Тож, узагальнюючи практичний, інтелектуальний і духовний досвід людства, філософія, як справжня мудрість по полінь, з одного боку, застерігає («не переступайте межі загальнолюдських цінностей, бо це шлях у нікуди»), а з іншого — пропонує («спирайтеся на нагромаджуваний віка ми світоглядний, пізнавальний, методологічний та інший арсенал, збагачуйте його, щоб гідно відповісти на виклики сьогодення»).

У наш час, позначений революційними змінами в усі> сферах життя, філософія покликана проаналізувати пер­спективи розвитку світової цивілізації та проблеми, як стають на її шляху і загрожують загальною катастрофою зокрема, допустимі межі споживацького ставлення до при­родного середовища, встановлення справедливого світово­го порядку для всіх без винятку держав, народів і культур, нарешті, форми взаємодії між реальним людським життям і штучно створеною комп'ютерними засобами віртуальною реальністю.

1.3. Співвідношення філософії з наукою і релігією

У постановці та вирішенні фундаментальних питань, пов'язаних зі світом у цілому та місцем у цьому світі люди­ни, у своїх претензіях на наставницьку місію щодо людсь­кого суспільства філософія перетинається з іншими фор­мами духовної діяльності людини — такими, як наука і релігія.

Подібність філософії та науки — в їх універсалізмі: наука теж прагне охопити теоріями та законами всю різноманітність природних та суспільних явищ. Філософія і наука

У давнину - на перших етапах розвитку абстрактних уявлень про світ - філософія та елементи наукових знань становили одне ціле (така єдність зветься синкретизмом). У наші дні філософія і наука співіснують як окремі сфери знання та професійної діяльності, і це дозволяє визначити між ними такі відмінності:

філософія не займається безпосередньо відкриттям за­конів, а сприяє їх відкриттю, обґрунтовує та узагальнює їх (це її методологічна функція);

філософські концепції, закони, теорії не претендують на таку загальнозначущість та універсальність, як висновки точних та природничих наук;

наука прагне бути об'єктивною, тобто намагається розкри­ти природу такою, якою вона є безвідносно до суб'єкта дослід­ника; філософія ж тією чи іншою мірою суб'єктивна, оскільки неможлива без емоційно забарвленого, особистісного компо­нента — самого філософа.

Спільним для філософії та релігії є пошук першооснови світу. Для релігії таким аб­солютним началом є Бог. Філософія не може однозначно відповісти на питання про походження світу, хоча різні мислителі пропонували свої варіанти від­повіді. Філософія ненастанно перебуває у пошуку: річ у тім, що вона не може собі дозволити приймати щось на віру, як це робить релігія. Філософія, як ми пам'ятаємо, завжди кри­тична, вона спирається на інтелект, тоді як основою релігії є віра — прийняття Істини (чи то пак Божественного Од­кровення) без жодних раціональних підстав. Простіше ка­жучи, філософія — справа розуму, релігія — справа віри. Детальніше співвідношення між філософією та релігією буде розкрите в модулі II «Релігієзнавство».

Наразі підкреслимо, що взаємовідносини між філосо­фією, релігією та наукою змінювалися з різними культур­ними епохами в історії людської цивілізації.

Первісне суспільство. У ньому провідною формою духов­ної діяльності людини поставала релігія. Філософія вини­кає через тисячі років по тому, причому одним із джерел філософії є саме релігійні міфи про походження світу та людини.