Файл: Філософія підручник.doc

«Маніпуляції з життям» — технології цілеспрямованого і широкомас­штабного втручання людини у власну біологічну природу (реконструкція геному Homo sapiens).

«Маніпуляції свідомістю» — сукупність інформаційних і медикамен­тозних технологій зовнішнього цілеспрямованого втручання в процес сприйняття людиною певної інформації. Маніпуляційні дії є цілковито усвідомленими з боку того, хто їх вчиняє, тоді як людина, яка є об'єктом маніпуляції, не усвідомлює факт втручання у власний духовний світ.

Марксизм — впливова течія філософської та суспільно-політичної думки ХІХ-ХХ ст. Була започаткована К. Марксом і Ф. Енгельсом, але набувала різних форм (діалектичний та історичний матеріалізм, неомарксизм тощо).

Марксизм дотримується матеріалістичних поглядів на природу, сус­пільство та людину, обстоює можливість їх об'єктивного пізнання.

Матеріалізм — напрям в історичному розвитку філософії, який вважає матерію першоосновою всього сущого, намагається пояснити всі явища і процеси через матеріальні причини. Був притаманний давньогрецьким фі­лософам (Демокріт), Просвітництву XVIII ст.

Матерія — філософська категорія, протилежна ідеї, ідеальному. Мате­ріальність речей чи процесів визначається їх речовинністю, просторово-ча­совим буттям, причинними зв'язками з іншими речами і процесами. У де­яких філософських системах М. як неживе протиставляється живому.

Метафізика — умоглядне вчення про найзагальніші види буття — світ, Бога й душу.

Метод — сукупність правил дії (наприклад, набір і послідовність пев­них операцій), спосіб, знаряддя, які сприяють розв'язанню теоретичних чи практичних проблем.

Мислення — активний процес узагальнення й опосередкованого відоб­раження дійсності, який забезпечує розгортання на основі чуттєвих даних закономірних зв'язків цієї дійсності та вираження їх у системах понять.

Мікрокосм і макрокосм — позначення людини й світу як двох не­розривно позв'яЗаних між собою частин. Мікрокосм, малий космос - лю­дина є відбиття, дзеркало, символ, центр сили й розуму світу космосу (мак­рокосме, великого космосу).

Міф — світогляд родового і ранньокласового суспільства, в якому оду­хотворені й персоніфіковані природні сили та соціальні явища. У міфології синтетично злиті зачатки науки, релігії, філософії, моралі, мистецтва.

Мова — спеціалізована, інформаційно-знакова діяльність із вираження думки, мислення, свідомості.

Моделювання — поширений у сучасному науковому пізнанні метод до­слідження. Відтворення властивостей одного об'єкта за допомогою іншого, спеціально створеного об'єкта — моделі.

Монізм — розуміння буття як єдиного у своїй основі.

Наука — сфера людської діяльності, яка займається збиранням і систе­матизацією знань про навколишню дійсність.

Небезпечне знання — ним може бути визнана отримана у процесі на­укових досліджень-інформація про людину і навколишній світ, негативні наслідки використання якої суспільство на заданій фазі свого розвитку не здатне ефективно контролювати.

Необхідність — філософська категорія, яка відображає об'єктивну за­кономірність і зумовленість того чи іншого явища або процесу.

Неогеґельянство — філософська течія кінця XIX — першої третини XX ст. У центрі її уваги опинилися питання філософії історії, культури, держави і права. Представники намагалися вирішувати ці питання через відродження цілісного світогляду на основі учення Геґеля та його діалектичного методу.

Неокантіанство — філософська течія, яка дістала поширення на зла­мі XIX -XX ст. Виходячи з кантівської теорії пізнання його представники, зокрема, наполягали на принциповій відмінності між методами пізнання природничих наук та гуманітарних дисциплін.

«Нерівна рівність» — у філософській системі Г. Сковороди принцип обдару­вання людей: усі люди рівні між собою тим, що кожна людина має нахил до пев­ної діяльності, а нерівні у тому, що призначення усіх людей відрізняються силою, ступенем соціального престижу і можливостями матеріального забезпечення.

Ноосфера — новий еволюційний стан біосфери, за якого вирішальним фактором розвитку постає розумна діяльність людини. Найповніше кон­цепція ноосфери була розроблена В. Вернадським.

Об'єкт — те, що пізнається (природа, суспільство, люди тощо).

Об'єктивність — відтворення об'єкта за його власною мірою (вимірю­вання твердості, теплоти об'єкта, тощо за певними еталонами). Характери­зує відношення суб'єкта до об'єкта.

Онтологія — вчення про першооснови буття, традиційний розділ філо­софського знання.

Персоналізм — релігійно-філософська течія, яка вищою реальністю і цінністю вважає персону — людину, Бога Світ — сукупність духовних. На­була особливого поширення у світовій філософії XX ст.

Парадигма — це прийнята модель, система координат, зразок поста­новки і розв'язання наукових проблем. Зміна парадигм означає наукову революцію (наприклад, зміною парадигми був перехід від геоцентризму до геліоцентризму). Одне з головних понять постпозитивізму (Т. Кун).

Пантеїзм — поширене у філософській думці епохи Відродження та Нового часу уявлення про те, що Бог не перебуває над світом, а розчинений у ньому.

Підсвідоме — одне з основних понять психоаналізу Фройда, яким позначають психічні процеси, що виникають і протікають поза свідомим контролем. Виявляється в снах, обмовках тощо.

Пізнання — процес цілеспрямованого відтворення дійсності в абстрак­тних образах (поняттях, теоріях) людиною. Пов'язане з практичною діяльністю і зумовлене суспільним буттям людини.

Плюралізм — філософські вчення, які визнають множинність основ світу або множинність поглядів на світ, істин. Є характерною ознакою фі­лософської ситуації Постмодерну.

Позитивізм — філософський напрям, який єдиним джерелом істинного знання проголошує емпіричний досвід.

Постмодерн — ідейно-стилістичний напрям, соціокультурна ситуація й філософський напрям другої половини XX ст.

Прагматизм - філософська течія, яка зводить суть понять, ідей, теорій до практичних операцій підкорення навколишнього середовища і розгляді дає практичну ефективність ідей як критерій їх істинності.

Практика — цілеспрямована предметна діяльність людини щодо пере­творення світу. Практична діяльність — спосіб існування людини.

Проблема — форма знання, змістом якої є те, що не пізнане людиною, але потребує свого пізнання.

Провіденціалізм — тлумачення історії як вияву волі зовнішніх сил, Бо­жого провидіння, остаточної перемоги добра над злом.

Прогрес — зміни явищ у природі чи суспільстві від нижчого до вищого, від простого до складного.

Просвітництво — широкий суспільно-політичний рух XVIII ст. за пере­творення людини і суспільства шляхом розвитку знань і поширення освіти. Теоретиками просвітництва були Вольтер, Монтеск'є, Дідро, Руссо та інші.

Простір — одна з основних ознак матеріальності речей: форма існу­вання матерії, що фіксує її протяжність і порядок розташування.

Психоаналіз — один із методів психотерапії та психологічне вчення, в основі якого лежить визнання домінуючої ролі підсвідомого в житті лю­дини. Засновником психоаналізу є 3. Фройд.

Раціоналізм — філософський напрям, який визнає центральну роль в аналізі розуму, мислення.

«Річ у собі» — філософське поняття, що означає в критичній філософії І. Канта речі, як вони існують самі по собі, на відміну від того, як вони є «для нас» у пізнанні.

Релятивізм — підхід, який абсолютизує мінливість, суб'єктивність іс­тини. Поширений в історії західної філософії (софісти, постмодерністи).

Рефлексія — акт пізнання, предметом якого є пізнавальна діяльність свідомості, «Я».

Сансара — одне з наріжних понять філософії та релігії. Воно позначає ланцюг нескінченних перероджень людської душі в різних втіленнях від­повідно до ступеня моральності попереднього життя.

Свідомість — відображення дійсності у формах, пов'язаних (прямо чи опосередковано) з практичною діяльністю.

Світогляд — система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу.

Свобода — одна з характерних рис людини, яка полягає в тому, що вона (подібно до Бога) може діяти (чи не діяти) з власної волі, не детерміную­чись обставинами. Свобода є підставою моральності людини.

Система — множина елементів, які утворюють нерозривну єдність.

Синергетика - теорія самоорганізації складних систем (Г. Хакен, І. Пригожин), на основі якої складається сучасна наукова картина світу.

Скептицизм — філософські погляди, які сповідують сумнів у можливості досягнення істини, здійснення ідеалів та ін.; давньогрецька філософська школа ІУ-ІІІ ст. до н. е., яка сповідувала ці ідеї.

Софісти — давньогрецькі мислителі V ст. до н. е. (Протагор, Горгій та ін.), які вперше поставили людину в центр філософського пізнання (людина — міра всіх речей). Суб'єктивізували і релятивізували істину, не гребували різними засобами, щоб збити з пантелику суперника.

Соціобіологія — міждисциплінарний напрям досліджень. Популярних на Заході в 1970-ті рр. На думку представників соціобіології, людина є біосоціальною істотою, поведінка якої перш за все залежить від її природних потреб.

«Споріднена праця» — у філософській системі Г. Сковороди праця «до душі», виконання якої вдається, приносить радість й задоволення. Надається Богом, але відшукується людиною. Зайняття «сродною пра­цею» — шлях до людського щастя.

Сприйняття — цілісний образ предмета, безпосередньо даний у живому спогляданні в сукупності всіх його сторін, синтез певних окремих відчуттів.

Стоїцизм — напрям давньогрецької філософії епохи еллінізму, який, зо­середжуючись па етичних проблемах, проповідував незворушність, відстороненість від бід і радощів життя.

Структура — закономірний зв'язок, усталене відношення між елемен­тами системи (наприклад, відношення між словами в реченні).

Суб'єкт — носій предметно-практичної діяльності, джерело активності, спрямоване на об'єкт.

Сублімація — у психоаналізі перенесення негативної енергії нереалі­зованого бажання на більш прийнятні різновиди діяльності. Найчастіше таким «порятунком» стає творчість.

Субстанція — незмінна першооснова всього сущого. Матеріалісти вва­жали субстанцією матерію, ідеалісти — Бога.

Суспільна свідомість — сукупність найпоширеніших у суспільстві узгляднень щодо різних сфер його духовного життя. Найчастіше виокрем­люють міфологічну, релігійну, художню, моральну, правову, науково-філософську форми суспільної свідомості.

Суспільний договір — розроблювана в філософії Нового часу (Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо) теорія виникнення держави не з Божої ласки, а внаслідок добровільної угоди людей між собою.

Суспільство — найвища форма людської спільності, система всіх мож­ливих зв'язків людей між собою.

Сутність — внутрішні, усталені, суттєві риси, які осягаються розу­мом. Одні філософи стверджують, що людина здатна пізнати лише явище (Берклі, Юм, Кант, позитивісти), діалектики говорять про взаємозв'язок і взаємопроникнення явищ і сутності.

Схоластика — філософське вчення, в якому поєднані релігійно-філо­софські засновки з раціоналістичною методикою та формально-логічними проблемами. Завершальний етап розвитку середньовічної філософії.

Теоцентризм — принцип, згідно з яким єдиний Бог проголошується абсолютним началом і центром Всесвіту, що зумовлює собою буття і смисл існування всього живого.

Тріада діалектична — теза — антитеза — синтез. Думка (теза) у своє­му розвитку переходить у свою протилежність (антитезу), що на наступному етапі, у свою чергу, змінюється своєю протилежністю, завдяки чому об'єднує в собі два попередні етапи (синтез).

Трансцендентальне — поняття, яким у деяких філософських системах позначаються правила (принципи) функціонування свідомості.

Українська історіософія — усі форми оглядів на самостійність і само­бутність історії українського народу, його державу, культуру і Церкву н контексті всесвітньої історії. Складає особливий різновид історико-пізнавальної діяльності, відмінний як від західноєвропейської філософії історії, так і від усіх форм історичної міфології.