Файл: Філософія підручник.doc

- філософія використовує абстрактні поняття, а міфоло­гія — чуттєві образи;

- філософія критична, міфологія — некритична.

Виникнення Філософії Іноді зустрічається точка зору, що поява філософії є своєрідним дивом — настільки неочікувано вона виникає і настільки ра­зюче відрізняється від панівного на той час релігійно-міфо­логічного світогляду. Можливо, людям давньої епохи філо­софське знання про світ і справді уявлялося як священне і надприродне. Проте, згідно з сучасними підходами, треба казати, що виникнення філософії було закономірним яви­щем і мало низку передумов:

- духовні передумови: зростання рівня розвитку людини, насамперед рівня її мислення;

• політичні передумови: встановлення демократичнішого суспільного устрою, що дозволив людині усвідоми­ти себе як особистість (ідеться зокрема про Стародавню Грецію);

• соціально-економічні передумови: 1) відокремлення розумової праці від фізичної, поява вільного часу для фі­лософських роздумів; 2) класова боротьба і поява нових су­спільних сил, що протистояли тим верствам населення, які обґрунтовували своє привілейоване соціальне становище походженням від богів або героїв.

Щоб детальніше висвітлити проблему виникнення філософії, треба відповісти на кілька уточнюючих запитань:

Коли виникла філософія? Антична філософія, яку більшість дослідників розглядають як праматір усієї єв­ропейської філософії, виникла приблизно в середині І тися­чоліття до н. е. Перша відома нам давньогрецька філософсь­ка школа утворилася в місті Мілеті у VI ст. до н. е. Те, що існувало раніше, прийнято називати протофілософгєю або передфілософією.

Де виникла філософія? Хоча, говорячи про початки філософії, найчастіше згадують передусім Давню Грецію, на момент виникнення видатні філософські вчення вже з'явилися й у Стародавній Індії та Стародавньому Китаї.

Чому виникла філософія? Тому що людське мис­лення і культура підносяться на вищий щабель.

Навіщо виникла філософія? Нове суспільство потребує нову картину світу, і філософія виникає, щоб за­довольнити цю потребу.

З чого виникає філософія? Найчастіше кажуть, що філософія виникає на основі міфології та зачатків наук. Згідно з деякими підрахунками, 90 % усіх міфів за змістом були пов'язані з релігією, розкривали ті чи інші релігійні уявлення і лише 10 % пояснювали походження тих чи ін­ших явищ у природний спосіб.

Як виникла філософія? Філософія виникає як своєрідне «розчаклування світу». На зміну конкретно-чут­тєвому сприйняттю світу приходить абстрактно-логічне мислення. Надприродні пояснення заміщуються пошуком природних причин явищ та подій. Замість художніх образів починають застосовувати абстрактні пояснення. Місце го­лослівних категоричних тверджень чи простих описів за­ступають теоретичні міркування про першооснову всього існуючого, при цьому необхідною стає аргументація, дове­дення авторської точки зору.

Наслідки виникнення філософії без перебільшення доленосні. Німецький філософ XX ст. Едмунд Гуссерль (1859-1938) вважав, що разом із філософією народжуєть­ся «особливе людство і особливе життєве покликання» — «духовна Європа»³. Адже філософія утверджує наявність вищого начала, Ідеалу, задля досягнення якого треба пов­сякчасно самовдосконалюватися. Таким чином, створення філософської картини світу започаткувало матеріальний і духовний прогрес.

Історична доля міфології

З появою філософії міфологія почала відходити на задній план. Однак від мі­фології в нашій свідомості залишилося багато пережитків. Наприклад, від егоцентризму збереглося майже підсвідоме вороже ставлення до всього, шо не вкладається в наші уста­лені із дитинства уявлення. У ХІХ-ХХ ст. виник ще один, більш значимий феномен. Знаменитий історик і культуро­лог И. Ґейзінга назвав його «поглинанням міфом логосу», натякаючи на те, що процес зародження філософії часто визначають як «перехід від міфа до логосу». «Відродження міфології» відбувається у вигляді історичних міфів, рек­ламних міфів і міфів засобів масової інформації. Головна відмінність сучасної міфології від давньої — її усвідомле­ний характер. Сучасні міфи продукуються з певними прак­тичними цілями, наприклад, щоб збільшити продаж того чи іншого товару. їхня «міфологічність» полягає в тому, що застосовують певні засоби емоційного впливу на свідомість людини, аби примусити її упевнитися в достеменності того чи іншого повідомлення. Наприклад, коли подається та чи інша новина, враження від неї зросте у кілька разів, якщо розповідь про неї буде супроводжуватися відеорядом, мож­ливо, із відеофрагментів, які цієї події ніяк не стосуються.

Способи філософування

Оскільки західна й східна культурні тра­диції суттєво різняться між собою, дореч­но казати про різницю між західним і схід­ним способами філософування. Пропонуємо щодо цього невеличку порівняльну таблицю:

2.2. Давньосхідна філософія

Періодизація, джерела індій­ської філософії

Основи філософського знання з'явилися у Стародавній Індії на початку І тися­чоліття до н. е. Розвиток давньоіндійської філософії відбувався у три етапи.

• Ведичний (до 600 р. до н. е.) — передфілософський період, коли у священних текстах індуїзму були сфор­мульовані наріжні ідеї філософського штибу.

• Епічний (600-200 рр. до н. е.) — ідеї, втілені в релігійній літературі, здобувають власне філософську оброб­ку. Виникають усі основні школи давньоіндійської філософії.

• Класичний (після 200 р. до н. е.) — час розвитку критичного філософського методу, який вимагає аргумента­ції та доказів. На підґрунті критичного методу відбувалася систематизація поглядів і уявлень в індійській філософії.

На кожному з цих етапів філософська думка існувала в різних формах, мала різні джерела. Першим з таких джерел є «Веди» — чотири збірки релігійних гімнів, а також численні коментарі до них («Упанішади»), Багато важили для розвит­ку філософських уявлень тексти поем «Рамаяна» і «Махаб- харата», а також сутри — трактати, які підсумовували філо­софські висновки щодо тієї чи іншої галузі знань.а

Можна назвати дві особливості індійської філософії. Перш за все це тісний зв'язок з релігією. Практично про кожну зі шкіл індійської філософії (за окремим винятком) ми гово­римо не просто як про філософську систему, а як про систе­му філософсько-релігійну. Філософські ідеї тут не відокрем­люються ні від релігійних, ні навіть від міфологічних, вони «розчинені» в них. Другу особливість давньоіндійської фі­лософії сучасний німецький мислитель Макс Вебер (1864— 1920) визначив як «втечу від світу». Саме тут найяскравіше відбилася головна особливість усієї східної філософської традиції, її фокусація на внутрішньому світі людини. Части­на фахівців пояснює цю особливість «деспотичним» полі­тичним устроєм давньосхідних держав, що суворо придушу­вав будь-який прояв вільної думки і тим самим примушував справжніх мислителів іти у «внутрішню опозицію».

У класичний період в індійській філо­софії оформилися шість основних шкіл, які різняться між собою ставленням до Вед. Ортодоксальні школи (наприклад, йога, санкх'я — усьо­го шість) визнавали авторитет Вед. Неортодоксальні (буд­дизм, чарвака, джайнізм) їх заперечували і будували свої теоретичні узгляднення на інших джерелах. Зокрема для буддизму, який насправді багато чого запозив від індуїст­ської релігії та філософії, таким джерелом виступив влас­ний корпус священних текстів.

Основні ідеї ортодоксальних шкіл індійської філософії такі:

■ Брахман — вища духовна Першооснова. Навколишній матеріальний світ — ілюзія, насправді існує тільки Брахман. Індивідуальна людська свідомість (Атман) — невіддільна частина Брахмана. Індійські мудреці порівнювали Брахма­на зі щіпкою солі, розчиненою в чаші води: вона невидима, однак повсякчас відчувається її присутність (Чхандог'я упанішада, ч. 6, гл. 13);

• сансара — коло нескінченних тілесних перероджень. Людська душа залучена до цього кола, бо не знає істинної — ідеальної — природи речей і схильна сприймати навколиш­ній світ як щось реальне;

• Карма — всесвітній закон етичної віддяки, який зумов­лює переродження людини сумою добрих і поганих діянь, вчинених як у нинішньому втіленні, так і в попередніх. За законом Карми, перевтілення людини прямо залежить від суми хороших або поганих діянь, зроблених нею у минулих і нинішніх життях: ту людину, що в якому-небудь вигляді заподіювала шкоду живим істотам, переслідуватимуть хво­роби, ту, яка крала їжу, очікують проблеми з травленням, наклепника буде легко впізнати зі смороду з рота тощо (Закони Ману, XII). Як бачимо, суть індуїстської Карми насправді досить далека від її європейського розуміння як присуд згори, що людина не владна змінити. Навпаки, за­вдяки Кармі людина сама визначає свою долю, незмінним та непорушним є тільки сам принцип;

• мокша — вища мета людського життя, яка полягає в тому, щоб вийти з кола тілесних перероджень і розчинитися в абсолютному спокої;

• йога — восьмиступеневий шлях звільнення людини, що включає в себе праведний спосіб життя, систему фізичних і дихальних вправ, а також медитацію — «тренування» розуму.

Людина, що практикує йогу, привчає свій розум і чуття до відчуженого сприйняття дійсності, внаслідок чого при­пиняє будь-яку зовнішню діяльність, виходить з-під дії Карми і з кола сансари, щоб урешті-решт розчинити свою індивідуальну свідомість в абсолютній всеохопній свідо­мості Брахмана.

Проте для більшості людей заняття йогою і в давнину, і в наш час не виходять за межі простої системи фізичних і ди­хальних вправ. Досягнення найвищих щаблів йоги, зрозумі­ло, розглядалося як виняткове. На нього були здатні одина­ки, які перед тим покинули звичний спосіб життя і цілкови­то присвятили себе справі просвітлення. У свою чергу, по­шук у такий дещо незвичний для повсякденного сприйняття спосіб уважався усвідомленим підбиттям підсумків під сен­сом власного життя. Відповідно життя людини поділялося на чотири періоди. У перший період (учнівства) людина повинна під керівництвом наставника дізнатися зі священ­них текстів про сутність буття й своє призначення у світі, пройти належну аскетичну практику для того, щоб отримати знаряддя для його виконання. Насправді, вся увага людини у цей період прикута до ками — чуттєвих насолод. Другий період життя (домогосподаря) вважається сповненим сімей­них радощів і турбот, нескінченних ритуальних обов'язків. У цей період свого життя людина орієнтується на артху, тоб­то «придбання і множення (мирських) пізнань, землі, золо­та, худоби, зерна, начиння, друзів та ін.». Лише на схилі віку, коли людина на власному досвіді зрозуміє плинність усього мирського, вона свідомо може залишити дім, дружину, дітей, родичів і стати лісовим пустельником. Зрештою, людина по­винна стати аскетом, мандрувати дорогами Індії, навчаючи інших людей. Тільки тоді людська душа могла навічно зли­тися зі світовою душею, досягти справжньої мети — мокші, «утечі» від земного світу (Камасутра І, 2:7-12). Звичайно, що це спричинювало смерть фізичного тіла йога. Коли його спалювали на поховальному вогнищі, від йогина залишався лише попіл, зайвий раз демонструючи ницість усього ма­теріального. Утім, пригадаймо, що земне життя в тілесній оболонці все ж не було марним, адже залишило після себе і певний матеріальний статок, і нащадків, і найголовніше, тих, хто піде шляхом мокші.