Файл: Всесвітня історія ХХ століття.doc

2 травня 1915 р. після шаленої артилерійської підготовки німецькі й австрійські війська перейшли у наступ і прорвали росій; ську оборону. Протягом наступних п'яти місяців вони захопили Галичину, Буковину, частину Волині, Польщу, Литву, частину Латвії і Білорусії. Втрати росіян були жахливими: 850 тис. убитих і поранених, 900 тис. полонених. Однак Росія не капітулювала. Фронт розтягнувся від Ризької затоки до кордонів Румунії. На сході теж перейшли до позиційної війни.

Після перемог Німеччини восени 1915 р. у війну вступає Болгарія. Утворюється Четверний союз Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини і Болгарії. Через болгарську територію Туреччина тепер вільно могла спілкуватись із своїми союзниками. Проти невеликої сербської армії у жовтні 1915 р. рушили німецькі, авст-ро-угорські й болгарські війська. Росія не могла надати Сербії допомогу, а французькі й англійські війська прибули запізно: сербська армія вже була розгромлена. На новоутвореному Балкан-ському фронті бойових дій до середини 1918 р. майже не велось.

Отже, у 1915 р. вирішальних перемог не здобула жодна із коаліцій. Час працював на країни Антанти. Вони налагодили велике військове виробництво і нарощували стратегічну перевагу. Концентрація німецьких військ на Східному фронті відкривала союзникам на заході можливість для передишки і перегрупування сил для нанесення вирішального удару. Напередодні кампанії 1916 р. Англія і Франція порівняно з Німеччиною мали чисель-нішу армію, глибоко ешеловану оборону, потужну артилерію. Війська німецьких союзників виявились розпорошеними по різних фронтах і не горіли бажанням вести активні наступальні операції.

"Верденська м'ясорубка". Брусиловський прорив. Битва на р. Соммі. Німецькі командувачі вважали, що перемогу на сході забезпечено і час братися за противників на заході. 21 лютого 1916 р. німецькі війська на ділянці фронту довжиною 40 км перейшли у наступ. Йому передувала нищівна артилерійська підготовка. Сталевий дощ не залишав нічого живого. Небаченої сили удар спрямовувався проти фортеці Верден. Добре укріплена, вона становила осердя оборони французів. Щоразу, коли німецька піхота піднімалась в атаку, її зустрічав кинджальний вогонь. За кілька місяців кровопролитних боїв німцям удалося заглибитись в оборону французів лише на 7 км. Прорвати фронт чи бодай заволодіти Верденом німці не змогли.

Сили протиборствуючих сторін виснажувались з кожним днем. Франція очікувала допомоги від Росії та Англії. Дійсно, 4 червня російські армії під командуванням генерала Олександра Брусилова після сильної артилерійської підготовки прорвали австро-німецький фронт. Незабаром вони знову зайняли більшу частину Галичини й Буковину, досягли Закарпаття. Лінія фронту витягнулась майже на 400 км, а глибина просування становила 60-100 км. Німецьке командування спішно знімало війська на заході й перекидало їх на схід. На боці Антанти 16 серпня у війну вступила Румунія, однак одразу ж була окупована ворожими військами, що подовжило фронт ще на 500 км.

1 липня французькі й англійські війська повели наступ на річці Соммі. Шквальний артилерійський вогонь, що тривав сім днів, зруйнував німецькі дротяні загорожі, траншеї, ходи сполучення. На кожен метр фронту французька артилерія викинула близько однієї тони металу. Крім піхоти, на прорив вперше було кинуто танки. 79 сталевих чудовиськ повільно повзли на німецькі позиції й наганяли жах. Проте німецькі війська стримали натиск і восени активні бойові дії на р. Соммі припинилися. В грудні безрезультатно закінчилась і Верденська битва.

Підсумки воєнних кампаній 1916 р. були приголомшуючими. Під Верденом загинуло майже мільйон німецьких і французьких солдатів та офіцерів. На р. Соммі втрати з обох сторін перевищували 1300 тис. осіб. Під час Брусиловського прориву лише полонених нараховувалось понад 400 тис. осіб. Все більше вдосконалювались смертоносна зброя і техніка. Для нищення людей використовувались артилерія, танки, військово-повітряні сили, хімічна зброя. За рівнем технічної оснащеності англо-французькі війська випереджали Німеччину. Війна все більше виснажувала противників, вимагаючи мобілізації останніх людських, матеріальних і продовольчих ресурсів.

Підводна війна. Напередодні війни Англія мала потужний військовий флот. Німецький флот не міг орудувати далі Балтики, а австро-угорський - Адріатики. Мобільними були судна, які опинилися ще до війни за межами цих акваторій. Так, німецькі крейсери "Гебен" і "Бреслау", опинившись у Чорному морі, обстрілювали Одесу, Севастополь, Новоросійськ і Феодосію. Британський флот розгромив німецьку ескадру в Південній Атлантиці біля Фолклендських островів. Держави Троїстого союзу потерпали від морської блокади і шукали ефективних засобів протидії. Порятунок вбачався у широкому застосуванні порівняно нової зброї - підводних човнів і розгортанні підводної війни.

У лютому 1915 р. Німеччина оголосила всі води, які омивають Великобританію, зоною бойових дій і спрямувала сюди свої підводні човни. 7 травня об'єктом атаки став англійський пасажирський лайнер "Лузітанія" з 1196 пасажирами на борту, з них 128 були американці. Загибель "Лузітанії" стала однією з найбільших морських катастроф. США виступили з рішучим протестом, бо, крім людських жертв, підводна війна завдавала збитків торгівлі з країнами Антанти. Німеччина, побоюючись конфлікту з США, тимчасово обмежила підводну війну. Німецьке командування віддало наказ без попередження не топити пасажирські судна. На практиці командири підводних човнів цей наказ не виконували.

У травні - червні 1916 р. між англійським і німецьким флотами відбулася найбільша в історії морська битва. У ній з обох сторін брали участь дредноути, лінійні кораблі, крейсери, міноносці. Зіткнення відбулося на Північному морі біля берегів Ютландії. Німецька ескадра спробувала розсікти британський флот і розбити його по частинах. Однак їй не вдалося цього зробити, натомість німців мало не відрізали від їхніх же баз. Німецький флот поспішно залишив бій. Повернувшись до баз, він більше не з'являвся у відкритому морі.

У Німеччині знову активізувалися прихильники необмеженої підводної війни. "Ми будемо топити навіть тріску, якщо вона попливе в Англію", - підтримав їх кайзер Вільгельм II. Країни Антанти дуже потерпали від німецьких підводних човнів, хоча ті нерідко гинули й самі. На виклик Німеччини вони відповіли розгортанням суднобудування, розробкою ефективних засобів боротьби проти підводних човнів. Агресивністю Німеччини обурювалась світова громадськість. Стало зрозумілим, що підводні човни не спроможні вирішити долю війни, яка набирала все більш затяжного характеру.

Лютнева революція в Росії та її вплив на хід війни. Внутрішнє становище воюючих країн було складним. Нестача продовольства, палива, одягу, найнеобхідніших речей до краю загострювали бідування людей. Ширилися страйки і антивоєнний рух. На фронті стихійні протести набрали форми братання.

У Росії до економічних та соціальних проблем додалася політична криза, спричинена поразками на фронтах, недовірою до діяльності уряду, його нездатністю завершити війну. Хитке становище влади всіма силами розгойдували більшовики, використовуючи голод і розруху в країні для досягнення власних цілей. У лютому 1917 р. антивоєнні та соціальні виступи в Росії набрали небаченого розмаху і переросли в революцію. Врятувати монархію не вдалося. На початку березня влада перейшла до Тимчасового уряду. Росія стала республікою. Новий уряд не відмовився від зобов'язань царя Миколи II перед союзниками і закликав продовжувати війну до переможного кінця. Але в країні невблаганно зростали все більш рішучі хвилі протесту проти грабіжницької війни.

На 1917 р. кожна із воюючих країн виношувала потаємні плани. Німецьке командування обрало оборонну тактику, війська

Антанти - наступальну. Ще в грудні 1916 р. Німеччина виступила з пропозицією розпочати переговори про мир. Вона та її союзники хотіли б укласти мир, залишивши за собою всі завойовані території. Країни Антанти відхилили цю пропозицію. Існувала домовленість генеральних штабів союзних армій про одночасний наступ у 1917 р. на всіх європейських фронтах.

Лютнева революція зробила неможливим наступ російських військ. Під впливом революційних подій у Росії масові страйки прокотились в Англії, Франції, Італії. Страйкарі і демонстранти вимагали припинення війни і укладення миру. З Росії революційні настрої перекинулись і в Німеччину. В квітні - травні на Східному фронті спостерігались масові братання солдатів німецької армії та росіян. Перспективи виходу Росії з війни надзвичайно налякали союзників.

Вступ у війну США. Сполучені Штати Америки були країною, яка ніяк не бажала поразки Антанти. Тривалий час їм було невигідно вступати у війну. В роки війни США постачали країнам Антанти зброю, боєприпаси, продовольство. З країнами австро-німецького блоку США торгували через нейтральні країни. У 1914 р. американський борг країнам Європи, головно Англії, становив близько 6 млрд. доларів. В роки війни вони не лише розрахувались з боргами. З боржника європейських держав вони перетворились на їхнього кредитора (позика становила понад 10 млрд. доларів) і не хотіли задарма все втрачати.

З лютого США порвали дипломатичні відносини з Німеччиною. Коли стало відомо, як небезпечно для союзників розгортаються події в Росії, американський конгрес оголосив війну Німеччині. Це трапилося 6 квітня. А вже через рік на Західному фронті було понад 2 млн. американців. Американська промисловість отримала нові замовлення. На потреби армії і флоту виділялися величезні кошти. Економічна, військова, фінансова міць США була спрямована проти Німеччини і не залишила їй шансів на перемогу.

Бойові дії у 1917 р. Генеральний наступ країн Антанти одночасно на всіх фронтах навесні 1917 р. не вдався. У квітні об'єднане англо-французьке командування вчинило спробу атакувати противника в районі Реймса. Сім тижнів тяжких боїв успіху не принесли. Французи втратили убитими і пораненими понад 100 тис. осіб. На сході оговтались російські війська і в липні перейшли в наступ у Львівському напрямі. На сході, як і на заході, воювали неохоче. Війна всім остогидла, перетворившись на смертельно небезпечну й невдячну, нічим не виправдану роботу. Німецькі війська перейшли в контрнаступ на півночі. Вони захопили Ригу і встановили контроль на Ризькою протокою.

Ще більшою поразкою обернулась для італійської армії битва біля села Капоретто в жовтні 1917 р. Італійські позиції були зруйновані вщент австрійською артилерією. Довершували справу в наступальному пориві австро-німецькі війська. Італійські вояки вже давно були готові покінчити війну і рятувались панічною втечею. 300 тис. з них потрапили в полон і 130 тис. загинули. Лише перекинуті з Ніцци на автомобілях англійські й французькі дивізії дещо поправили становище і не допустили, щоб Італія таким чином вийшла з війни.

Поразка при Капоретто стала катастрофою для італійської армії і уроком для всіх союзників. Глави урядів і представники штабів Англії, Франції, Італії та США для координації дій на західноєвропейському театрі війни в листопаді 1917 р. утворили Вищу воєнну' раду. Верховним головнокомандуючим у березні 1918 р. був призначений генерал Фош.

Тим часом Росія стрімко міняла курс. Взявши в жовтні 1917 р. владу, більшовики 15 грудня уклали з австро-німецьким командуванням перемир'я. Раніше це зробила Румунія. З березня 1918 р. між Німеччиною та Радянською Росією було підписано Брестський мир. Німецькі війська перекидались на захід.

Воєнні дії на Західному фронті у 1918 р. Поразка країн німецько-австрійського блоку. Комп'єнське перемир'я. Німецьке командування, зібравши сили, намагалося розбити англійців та французів до вступу у війну США. З кінця березня до початку червня німці провели на заході три наступальні операції. У них були деякі переваги та бракувало адекватної оцінки противника. Пожертвувавши сотнями тисяч своїх солдатів, вони перейшли ріку Марну і наблизились до Парижа. Столицю Франції взялись обстрілювати із далекобійних гармат ("Велика Берта"), бомбардували за допомогою авіації. Ці руйнування не могли змінити на краще становище Німеччини. Людські резерви було вичерпано. На фронт з Німеччини гнали навіть підлітків. Зневірені в усьому солдати погано слухались командирів. 18 липня союзники рушили у наступ, відкинули німців від Марни і більше не випускали ініціативи.

Остаточного удару німецьким військам було завдано союзниками біля Ам'єна 8 серпня. За один день перестали існувати 16 німецьких дивізій. Командуючий німецькою армією генерал-фельдмаршал фон Гінденбург заявив імператору ВільгельмуИ про доцільність укладення миру, поки війська знаходяться на території противника.

Не чекаючи кроків Німеччини, під натиском військ Антанти 29 вересня капітулювала Болгарія. Через місяць запросили миру Австро-Угорщина, яка вже почала розвалюватись, і Туреччина.

Оцінивши загрозливість ситуації, німецьке верховне командування в ультимативній формі поставило вимогу імператору припинити війну і запобігти вибуху революції. Уряд Німеччини звернувся до американського президента з проханням про перемир'я і укладення миру. Вільсон погодився розпочати переговори при умові відведення німецьких військ з захоплених територій і зречення кайзера.

Поки в Берліні роздумували, в місті Кілі 3 листопада повстали військові моряки. Вони були обурені спробою командування кинути їх в останній бій. Для захисту своїх інтересів моряки створили першу в Німеччині Раду. У Берліні на боротьбу піднялись робітники. 6 листопада президент США повідомив, що маршал Фош уповноважений прийняти представників німецького командування. Наступного дня німецька делегація на чолі з міністром Ерцберге-ром під білим прапором пересікла лінію фронту. Далі залізницею вона прибула на станцію Ретонд у Комп'єнському лісі, де стояв штабний вагон маршала Фоша.