Файл: Опорні конспекти з всесвітньої історії ІІ семестр.doc

Становище на селі. У найгіршому становищі після війни опинилось сільське господарство. Крім втрат у роки війни (знищення МТС, скорочення поголів'я худоби, зменшення зайнятих у сільському господарстві), сільське господарство зазнавало нових утисків з боку адміністративно-командної системи. Посуха і голод 1946-1947 pp. не позначились на зменшенні планових показників заготівлі продукції. У селах забиралось все, аби виконати план. Податок накладався на худобу, птицю, фруктові дерева, що спричинило занепад підсобного господарства, яке давало 40% окремих видів продукції. Норми довоєнного часу обмежували свободу пересування колгоспників, адже у них не було паспортів. Фактично колгоспники були справжніми кріпаками. На них не поширювались і соціальні гарантії, які існували у містах: оплата з тимчасової непрацездатності, пенсійне забезпечення. Оргнабори сільського населення на відбудову міст і спорудження нових заводів підривали сільське господарство, бо позбавляли його робочої сили. Керівництво вбачало всі проблеми сільського господарства в залежності від природних стихій і вважало, що їх можна розв'язати, зменшивши цю залежність. У 1948 р. виник "Сталінський план перетворення природи", за яким передбачалось провести лісозахисні заходи, розвивати зрошувальну систему, споруджувати ставки, водоймища. У подальшому цей план був доповнений рішеннями про будівництво великих каналів.

. Під кінець свого життя Сталін намагався знищити всіх свідків своїх зловживань і здійснив низку кадрових перестановок. У 1949 р. Сталін санкціонував так звану "Ленінградську справу". Приводом до початку справи послужив анонімний лист, що звинувачував ленінградських партійних діячів у фальсифікації результатів виборів на партійній конференції. Було заарештовано понад 200 партійних працівників. Після цього значно зміцнились позиції Маленкова, якого підтримував Берія, і Хрущова, який був призначений на посаду першого секретаря Московського обкому партії і секретаря ЦК. Саме Маленков і Хрущов виступили на XIX з'їзді ВКП(б) з головними доповідями. За ініціативою Сталіна на цьому з'їзді була здійснена реорганізація вищих партійних органів. ВКП(б) дістала нову назву - Комуністична партія Радянського Союзу (КПРС). Замість Політбюро створювалась Президія у складі 37 чол., збільшувалась кількість секретарів ЦК з 5 до 10 чол., було вдвічі розширено склад ЦК партії (до 232 чол.). Таким чином, диктатор хотів урівноважити вплив "старої гвардії" "молодою", якою було легше управляти. Виникла так звана "справа лікарів". Тільки смерть Сталіна відвернула нову хвилю репресій.

3. Зміни в керівництві партією і державою. 5 березня 1953 р. Й.В Сталін помер. З його смертю скінчилась ціла епоха у житті Радянського Союзу. Епоха, коли формувалась і утверджувалась тоталітарна система з усіма її рисами. Смерть вождя поставила на порядок денний питання: в якому напрямку далі буде рухатись радянське суспільство? Подальший розвиток країни залежав від розкладу сил у вищих ешелонах влади, склад яких не зазнав змін. І тому існуюча еліта могла продовжувати політику Сталіна, або, у кращому випадку, піти на ліквідацію найбільш негативних проявів існуючої системи, зберігши основи командно-адміністративної системи. Головою Ради Міністрів став Маленков. Його на цю посаду запропонував Берія. У свою чергу, Маленков запропонував об'єднати МВС і МДБ під керівництвом Берії. Були проведені і інші зміни у складі керівництва. Хрущов домігся на цьому засіданні прийняття рішення про повернення у Москву Г.К.Жукова, який на той час командував Уральським військовим округом. Посада першого секретаря у партії не пропонувалась, але Хрущов як єдиний з секретарів ЦК, що входив до Президії ЦК, фактично взяв під контроль кадри партійного апарату. У зв'язку з трауром була оголошена амністія, в результаті якої на свободу вийшло багато карних злочинців, що призвело до загострення становища у країні. Політика нового керівництва країни було вкрай непослідовною. Це пояснювалось нестійкістю коаліції Маленков-Берія-Хрущов. Ці лідери прагнули одноосібної влади. Найбільше шансів було у Берії, який контролював два з трьох "силових" міністерств. Основним суперником Берії став Хрущов, який зумів на свою сторону залучити Маленкова й Жукова. У липні 1953 р. на одному з засідань у Кремлі, яке вів Маленков, Хрущов виступив із звинуваченням на адресу Берії в кар'єризмі, націоналізмі і у зв'язку з англійською та муссаватист-ською розвідками. Хрущова підтримали, як і домовились, Булганін, Молотов та інші. Як тільки приступили до голосування, Маленков натиснув потаємну кнопку дзвінка, і кілька офіцерів вищого рангу заарештували Берію. За наказом Жукова у Москву були введені Кантемирівська і Таманська дивізії, які мали нейтралізувати можливий виступ прихильників Берії. Повністю було замінено охорону Кремля, заарештовано співробітників Берії. Завдяки таким діям Хрущов усунув найнебезпечнішого свого конкурента. Берію було засуджено і страчено у вересні 1953 р. Хрущова було обрано Першим секретарем ЦК КПРС. У пресі почали з'являтися перші статті, які засуджували культ особи, почався перегляд "справи лікарів" і т.д. Але в той же час був придушений страйк в'язнів ГУЛАГу на шахтах Воркути. Визначною подією став XX з'їзд КПРС, під час якого на закритому засіданні Хрущов виступив зі спеціальною доповіддю про своє розуміння "культу особи Сталіна . У своїй доповіді він розкрив етапи розвитку та прояви культу особи Сталіна, його негативні наслідки, злочинні дії та їх результати на багаточисельних фактах зловживань, некомпетентності, фальсифікації ряду судових справ щодо партійних, військових, наукових кадрів. Хрущов вперше познайомив делегатів з так званим Ленінським заповітом, в якому давалась негативна оцінка Сталіна. В доповіді Хрущова вся провина за скоєння злочинів покладалась на Сталіна, Єжова, Берію. Тим самим він свідомо виводив з-під відповідальності найближче оточення Сталіна, його "соратників", до яких належав і сам. Увесь склад нової Президії ЦК КПРС, включаючи Молотова, Кагановича, Ворошилова та інших, Хрущов характеризував як вірних ленінців, які рішуче борються з культом особи і відновлюють колективне керівництво та ленінські норми партійного життя. На закінчення він сказав: "Ми повинні з усією серйозністю поставитись до питання про культ особи. Саме тому ми робимо доповідь про нього на закритому засіданні з'їзду. Треба знати міру, не тішити ворогів, не розкривати перед ними своїх болячок". На засіданні було прийнято рішення не публікувати доповідь, хоча вже через три дні у західних засобах масової інформації з'явився повний текст доповіді. У той час було підготовлено постанову ЦК КПРС "Про культ особи і його наслідки", яка визначила офіційні межі критики культу особи Сталіна і мала протидіяти поширенню критики партії і соціалістичного ладу. Розголошення фактів про зловживання владою Сталіним, засудження необгрунтованих репресій стали поштовхом до пожвавлення суспільного життя.

Але процес десталінізації 50-60-х років був непослідовним і суперечливим, частковим і не виходив за межі офіційної політики. Будь-які спроби вийти за її рамки присікались антидемократичними методами ( арешти, засудження і т.д.). Викриття культу особи Сталіна дали поштовх до масових рухів у деяких країнах Східної Європи (Польща, Угорщина). Нові тенденції в політиці Хрущова викликали занепокоєння в консервативній частині партії,, які у червні 1957 р. на Пленумі ЦК КПРС прагнули усунути Хрущова від влади. Але підтримка Хрущова з боку військових (Жуков) і КДБ (Серов) усунула цю загрозу і навіть дала можливість йому укріпитись при владі. Зосередивши у своїх руках значну владу, Хрущов змінив керівництво армії і КДБ. Починае формуватись «культ особи» Хрущова.

Друга половина 50-х - початок 60-х років були періодом, коли Радянський Союз, як і інші індустріальні держави, вступив у епоху науково-технічної революції. її особливістю у СРСР було те, що вона розвивалась переважно в надрах військово-промислового комплексу. Це пояснювалось тим, що йшла "холодна війна" і створення нових зразків зброї могло дати перевагу в протистоянні; відсутністю стимулів для запровадження досягнень НТР у цивільних галузях виробництва. У цей період були такі досягнення НТР:

- 4 жовтня 1957 р. був запущений перший штучний супутник Землі;
- створено міжконтинентальну балістичну ракету;
- 12 квітня 1961 р. у космос полетіла перша людина Ю.О.Гагарін;
- введено в експлуатацію перший атомний криголам "Ленін".

Сільське господарство. Прийшовши до влади, Хрущов вдався до рішучих дій. У вересні 1953 р. він виступив на Пленумі ЦК з пропозиціями щодо розвитку сільського господарства:

- зменшити планові показники;
- запровадити авансування праці колгоспників;
- засудити практику існування слабких господарств за рахунок передачі їм коштів міцних;
- зменшити управлінський апарат;
- сприяти допомозі міста селу.

Ці пропозиції були слушними, але дати негайне збільшення виробництва сільгосппродукції вони не могли. Вихід було знайдено в освоєнні цілинних та перелогових земель. Це був яскравий приклад екстенсивного розвитку сільського господарства. До весни 1954 р. на казахстанській цілині була організовано понад 120 радгоспів. Першоцілинникам доводилось жити у важких умовах і працювати майже цілодобово. Перші результати освоєння цілини були оптимістичними. У 1954 р. цілина дала понад 40% валового збору зерна. Збільшилось виробництво м'яса, молока. Все це дало змогу дещо поліпшити продовольче постачання населення.Проте успіхи були лише у перші роки. Відсутність наукового підходу до освоєння цілини призвела до швидкого виснаження грунтів. Урожайність була низькою. На освоєння цілини було використані значні матеріальні і людські ресурси, які з більшим ефектом можна було використати для розвитку традиційних районів землеробства.

Реформи управління економікою. У 1957 р. розпочалися реформи управління народним господарством. На думку Хрущова, надцентралізовані галузеві міністерства, які тоді існували, не могли забезпечити швидке зростання промислового виробництва. Замість них створювались територіальні управління - Ради народного господарства (раднаргоспи). Організація раднаргоспів дала певний ефект. Скоротились безглузді зустрічні перевезення вантажів, закривались сотні дрібних виробництв, які дублювали одне одного на підприємствах різних міністерств. Вивільнені площі використовувались для виробництва нової продукції. Прискорився процес технологічної реконструкції багатьох підприємств: за 1956-1960 pp. було введено в дію в 3 рази більше нових типів машин, агрегатів, приладів, ніж у попередню п'ятирічку. Відбулось істотне скорочення адміністративно-управлінського апарату. Проте кардинальних змін у розвитку економіки не сталося. Підприємства замість дрібної опіки міністерств одержали дріб'язкову опіку раднаргоспів. Замість пошуку матеріальної заінтересованості кожного працівника у результатах своєї праці було проведено зміни у нормуванні й оплаті. Результатом цього стало значне скорочення кількості робітників, які працювали на основі відрядної оплати і зростання кількості погодинних працівників. І без того невисокі матеріальні стимули до праці почали різко падати. Проте активніше почали застосовуватись моральні стимули. Виник новий рух - бригади комуністичної праці. Члени цих бригад намагались запровадити комуністичні методи у своє повсякденне життя: проводити разом вільний час, підвищувати свій загальноосвітній, технічний і професійний рівень. Реформи управління призвели до збоїв у виконанні шостої п'ятирічки. Однак визнавати це і вносити необхідні корективи не стали. Було знайдено інше рішення: замінити п'ятирічний план 1956-1960 pp. на семирічний 1959-1965 pp. Тоді "нестача" перших років п'ятирічки покривалась би новими планами. Семирічний план передбачав рішучий ривок у забезпеченні населення житлом, товарами споживання, але як і раніше наголос робився на випереджаючому розвитку групи "А". Семирічний план був прийнятий на XXI з'їзді КПРС. На з'їзді також урочисто було проголошено, що СРСР вступив у "період розгорнутого будівництва соціалізму". Ставилось завдання - в найкоротший строк догнати і перегнати найбільш розвинуті капіталістичні країни по виробництву продукції на душу населення. Це передбачалось досягти на початку 70-х років. У своїй доповіді Хрущов зробив висновок про повну і остаточну перемогу соціалізму в СРСР і тим самим, на його думку, підтвердилась можливість побудувати соціалізм в одній країні. Подальша реформаторська діяльність Хрущова була знову пов'язана з сільським господарством, яке продовжувало залишатись слабким місцем радянської економіки, хоча там і відбулись деякі позитивні зрушення (у 1956 р. дало позитивні результати освоєння цілини). За цих умов у кінці 1958 р. з ініціативи Хрущова прийнято рішення про продаж колгоспам сільськогосподарської техніки, яка знаходилась у розпорядженні МТС. Більша частина колгоспів не могла відразу її купити і брала на виплат. Це спочатку погіршило фінансове становище значної частини господарств і породило невдоволення. Іншим негативним наслідком була фактична втрата кадрів механізаторів і ремонтників, до цього зосереджених у МТС, які не бажали переходити до колгоспу, що означало б зниження їхнього життєвого рівня. Вони знаходили собі роботу в районних центрах, містах. У колгоспах ставлення до техніки погіршилось, бо вони не мали , як правило, гаражів, місць для зберігання у зимовий час, та й загальний рівень технічної культури колгоспників був ще низьким. На сільське господарство, як і раніше, тиснули стереотипи рапортоманії, прагнення апаратних працівників домогтися значних показників будь-яким шляхом. Наприкінці 50-х років це найяскравіше виявилось у так званій "рязанській афері", коли керівництво області з метою виконати своє зобов'язання збільшити заготівлю м'яса у 3 рази, пустило під ніж майже все поголів'я худоби області. На початку 60-х років сільське господарство знову опинилось на межі кризи. Керівництво почало шукати вихід у нових кадрових перестановках. Так у 1961 р. Міністерство сільського господарства було перетворено в консультативний орган. Хрущов сам об'їжджав десятки областей, даючи особисті вказівки, як вести сільське господарство. Але бажаного ривка так і не відбулось. 1962-1964 pp. стали роками внутрішнього безладдя і зростання напруженості. Погіршилось продовольче постачання міського населення. У 1962 р. замість колишніх сезонних знижень держава підвищила роздрібні ціни на масло на 50%, на м'ясо на 25-40%. Відповідно підвищились ціни на десятки найменувань продукції. Це викликало велике невдоволення найширших мас народу, особливо робітників. У м. Новочеркаську Ростовської області звістка про підвищення цін збіглася із зниженням розцінок робітникам одного з великих місцевих підприємств. Це призвело до стихійної зупинки заводу і страйку. Проти робітників було застосовано зброю. Були вбиті і поранені. Трагедія сталась у супереч рішучій відмові віддати наказ про застосування зброї з боку генерала М.К.Шапошнікова, Героя Радянського Союзу, заступника командуючого Північно-Кавказьким військовим округом. У тодішній пресі відомостей про цю подію не було. Восени вибухнула нова криза. У вересні 1963 р. виповнювалось 10 років з того часу, як на вересневому (1953 р.) Пленумі ЦК КПРС М.С.Хрущова було обрано Першим секретарем. Почалось ретельно сплановане святкування "Великого десятиріччя", яке мало прославити Хрущова і його правління. І раптом зник хліб у булочних і магазинах. Виникла паніка: у всіх містах, крім Москви, люди стояли в тисячних чергах, але хліба не було кілька днів. Причиною цього було те, що у 1963 р. цілина не дала врожаю (чорні бурі змели верхній родючий шар землі), до того ж партійні працівники всіх рівнів боялись доповісти, що нема хліба, щоб не зіпсувати святкування "великого десятиріччя". Щоб справитись з дефіцитом хліба, довелось пустити в хід стратегічні запаси і терміново закупити зерно за кордоном. СРСР вперше закупив хліб за кордоном. Але хлібну торгівлю в країні лихоманило майже рік. Підвищення цін, поява нових дефіцитів були відображенням наростання кризових явищ в економіці країни загалом. Після 3-4 років сприятливої кон'юнктури у промисловості темпи її зростання почали сповільнюватись. Наростали явища неузгодженості, порушувались господарські зв'язки. Сповільнився технічний прогрес. Листопадовий (1962 р.) Пленум ЦК КПРС вжив заходів для зміни керівництва народним господарством. З метою проведення єдиної технічної політики створювались галузеві державні комітети у Москві, яким передавались провідні наукові, проектні і конструкторські інститути, конструкторські бюро заводів з дослідницькими і експериментальними базами. На них покладалась відповідальність за впровадження нової техніки. Створені держкомітети стали розширювати свою експансію, оббирати раднаргоспи, забираючи в них все нові і нові підприємства. Так створилось двовладдя в управлінні промисловістю. До того ж для держкомітетів створювався тепличний режим: раднаргоспи відповідали за план, а держкомітети за впровадження нової техніки. У березні 1963 р. "з метою дальшого вдосконалення керівництва промисловістю і будівництвом" було створено Вищу Раду Народного Господарства СРСР при Раді Міністрів СРСР. Це структура створювалась над Радою Народного Господарства СРСР, Держпланом, Держбудом і Держкомітетом по координації науково-дослідних робіт. Крім того, Пленум запропонував широку програму реорганізації партійного керівництва усім народним господарством: поділ партійної організації кожної області на дві - промислову і сільськогосподарську. Відповідно формувався крайовий або обласний комітет партії "керівництва сільськогосподарським виробництвом". Це рішення фактично приводило до підміни державного керівництва партійним, а відповідно і до повного злиття партії з державним апаратом. Партійний апарат різко збільшився. Слідом за обкомами партії почали ділитись радянські, комсомольські, профспілкові організації. Звичайно, не тільки до цього зводилась внутрішня політика хрущовського керівництва. Важливе значення мало масове житлове будівництво, яке дало змогу поліпшити матеріальні умови життя багатьох громадян. За період Хрущова темпи житлового будівництва були найвищими за всю історію СРСР. Також були зрівняні з городянами у пенсіях та інших видах соціальної допомоги члени колгоспів.

Головна причина невдач реформ Хрущова полягала в тому, що соціалізм радянського зразку принципово не підлягав реформуванню. Будь-які зміни мали привести або до введення ринкових елементів і, відповідно, - до капіталізму, або до посилення контролю держави і відповідно - до сталінізму. Хрущов, відмовившись від сталінізму, не зумів, у силу своїх переконань, зробити рішучі кроки до введення ринкових механізмів. І вся його реформаторська діяльність була приречена на поразку.

В 1964 р. до влади прийшов Л. Брежнєв. Починається період «застою» в СРСР.

Етапи періоду «застою»:

Етапи Характеристика

І етап. 1965—1970 рр.

Спроба проведення економічних реформ, які мали б упорядкувати економіку СРСР після «реформаторської гарячки» хрущовського періоду (реформи О. Косигіна)

ІІ етап. 1970—1982 рр.

Наростання кризи, «консервація» існуючої в СРСР системи

ІІІ етап. 1982—1985 рр.

Зміни в партійному керівництві. Усвідомлення кризового стану радянського

Структурна криза радянської моделі суспільно-політичного розвитку в період «застою»:

Криза Характеристика

Економічна

• Дефіцит товарів.

• Відмова або повільне запровадження нових технологій.

• Невисока якість більшості товарів.

• Продовольча криза, глибока криза сільського господарства.

• Прихована інфляція (зростання цін при незмінних розмірах заробітної плати).