Файл: Всесвітня_історія_І_семестр.pdf

Тема: Формування тоталітарних режимів: фашизм, нацизм, комунізм.

Основні поняття: тоталітаризм, фашизм, комунізм, расизм.

План:

1.Основні ознаки тоталітаризму.

2.Види тоталітарних режимів.

1.Тоталітаризм як суспільне явище містить такі основні ознаки:

1)абсолютний, нічим не обмежений контроль над життям людей у державі;

2)панування єдиної ідеології, єдиної правлячої партії, яка володіє монопольним правом на політичну діяльність; заборона політичної та іншої опозиції й вільнодумства;

3)нічим не обмежені насильство, диктатура й терор при досягненні мети;

4)перетворення всієї власності на державну;

5)мілітаризація, централізація та бюрократизація влади;

6)тотальний контроль над духовним життям; політичні переслідування, порушення прав та свобод особистості;

7)створення системи всебічного впливу на особистість через школу, сім'ю, засоби масової інформації, державні й суспільні організації, діяльність яких повністю контролюється партійним і державним апаратами;

8)прагнення поширювати серед інших народів свої ідеали та порядки;

9)культ особи вождя.

2. Для марксизму головною рушійною силою суспільного прогресу є класова боротьба, а робітничий клас покликаний покінчити з капіталізмом і побудувати безкласове суспільство. Перехід до соціалізму можливий лише в результаті всесвітньої соціалістичної революції (російські комуністи згодом почали відстоювати ідею можливості побудови соціалізму в окремо взятій країні) і встановлення диктатури пролетаріату.

Фашизм як політичний рух має ряд рис: расизм; інтереси нації вище індивідуальних, класових, фашисти висунули і прагнули реалізувати ідею держави, яка поглинає громадянське суспільство. Культ сили. У різних країнах фашистський рух мав свої специфічні риси. У німецькому фашизмі націоналізм набрав крайніх форм. На думку німецьких фашистів, історія людства була вічною боротьбою за існування різних рас і народів. Найбільш життєздатною вони вважали арійську расу, до якої відносили себе. її місія - завоювати світове панування. Італійський фашизм зразком для наслідування вважав Римську імперію і прагнув перетворити Середземне море в «італійське озеро».

Закріплення вивченого матеріалу

1.Вміти давати відповіді на питання:

1.Ознаки тоталітарного суспільства.

2.Ознаки та соціальна база фашизму.

3.Ознаки та соціальна база нацизму.

4.Ознаки та соціальна база комунізму.

2.Вміти аналізувати: Причини поширення ідей фашизму та нацизму.

3.Підготувати доповіді: Особливості італійського фашизму».

«Особливості радянської моделі комунізму». «Особливості нацизму в Німеччині».

Література Основна:

Бердичевський Я.М., Ладиченко Т.В. Всесвітня історія: Навч. посібник для 10 кл. загальноосвітніх навчальних закладів. – Запоріжжя: Прем’єр, 2006. – С. 127-136, 205-216

Щупак І.Я., Морозова Л.В. Всесвітня історія: підруч. для 10 кл. загальноосвітніх навчальних закладів. – Запоріжжя: Прем’єр, 2010. – С. 122-132

Розділ: Період повоєнної кризи та революцій (1917—1923).

Тема: Революції 1917 р. в Росії. Прихід до влади більшовиків.

Основні поняття: революція, переворот, диктатура, громадянська війна, «воєнний комунізм».

План:

1.Лютнева революція в Росії.

2.Діяльність Тимчасового уряду.

3.Жовтневий переворот.

4.Громадянська війна.

5.«Воєнний комунізм».

1.Причини революції: протиріччя між відсталою політичною надбудовою (самодержавством) та новими суспільно-економічними відносинами; протиріччя між працею і капіталом; невирішеність аграрного питання: існування поміщицького господарства, безземелля частини селян; невирішеність національного питання; загострення всіх проблем імперії в результаті невдалої участі в Першій світовій війні.

Завданнями революції: ліквідація самодержавної форми правління і перехід до

парламентської демократії; створення умов для вільного розвитку ринкових відносин; вирішення аграрного питання; демократизація суспільно-політичного життя країни; гарантія захисту соціальних прав трудящих; забезпечення вільного розвитку нації, що населяли Росію; виведення Росії з війни.

23 лютого 1917 р. на Путиловському заводі розпочався страйк. Страйк викликаний погрозою локауту, погіршенням постачання населення хлібом, падінням життєвого рівня. 28 лютого повсталі оволоділи ключовими пунктами міста. За прикладом столиці аналогічні події відбулись у Москві. 2 березня імператор Микола II оголосив рішення про зречення трону за себе і за сина. У ніч з 1-го на 2-е березня відбулось таємне засідання представників Петроградської ради та Тимчасового комітету Державної думи, на якому було прийнято рішення про утворення Тимчасового революційного уряду. В Росії перемогла буржуазно – демократична революція.

2.З березня 1917 р. було опубліковано Звернення, в якому проголошувалось утворення Тимчасового уряду, друкувався список його складу та програма дій, яка передбачала повну амністію, політичні права та свободи для всіх громадян, відміну всіх станових та національних обмежень, проведення роботи по організації та проведенню прямих, рівних, таємних, загальних виборів до Установчих зборів, розгортання виборів до органів місцевого самоврядування, заборону виведення із столиці військових частин, що брали участь у революційних подіях. Очолив уряд князь Г.Є.Львов.

Влітку внутрішньополітичне становище в країні ускладнювалось, соціальна напруга зростала. Поразки на фронті, розгул анархії та насилля в країні, самочинне захоплення землі селянами, зростання виступів робітників, вимоги надання автономії Україні, незалежності Польщі та Фінляндії, радикалізація армії, катастрофічний спад виробництва, зростання цін, інфляція, зростання впливу більшовиків, параліч державного управління - все це схиляло правлячі кола до встановлення диктатури. У серпні 1917 р. відбулась невдала спроба військового перевороту на чолі з ген. Корніловим. В цей час почала наростати загроза лівого перевороту. З березня по листопад 1917 р. було закрито 800 підприємств, 170 тис. чол. стали безробітними. Реальна заробітна плата порівняно з 1913 р. зменшилась вдвічі. Заборгованість країни становила 16 млрд. золотих карбованців. Розгорталась страйкова боротьба. Восени селянський рух охопив 9/10 повітів європейської частини Росії.

3.Протягом 24-25 жовтня військові загони лівих партій перейшли у наступ і зайняли важливі об'єкти в столиці. 25 жовтня розпочав роботу II з'їзд рад робітничих та солдатських депутатів. Серед 649 делегатів з'їзду більшовиків було 390. 26 жовтня заарештували Тимчасовий уряд. Після оголошення про арешт Тимчасового уряду було

зачитано написану Леніним відозву про перехід влади до II з'їзду рад. На вечірньому засіданні з'їзду виступив Ленін і запропонував делегатам Декрет про мир і Декрет про землю. Декрет про мир проголошував негайне перемир'я на фронті з Німеччиною; початок переговорів з воюючими сторонами; укладення миру без анексій і контрибуцій. Декрет про землю передбачав конфіскацію всіх поміщицьких земель та передача їх радам селянськихдепутатів, передача селянам реманенту та худоби з поміщицьких садиб, скасування боргу селянам на суму 3 млрд. крб.

Підсумком жовтневого перевороту та роботи II з'їзду рад був прихід до влади в Росії партій ліво-радикального крила соціалістичного табору. У своїй партійній програмі більшовики передбачали встановити диктатуру пролетаріату. Тому з перших днів вони розпочали процес зламу старого державного апарату та створення нового. Були ліквідовані Сенат, Синод, Державна рада; місцеві органи самоврядування (міські думи, земські управи) були підпорядковані радам. Вищим законодавчим органом влади став Всеросійський з'їзд рад робітничих, солдатських депутатів, а між з'їздами - Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет. Він призначав Раднарком (орган виконавчої влади, який до березня 1918 р. був коаліційним). 28 жовтня 1917 р. була створена робітничоселянська міліція, 22 листопада - Всеросійська надзвичайна комісія, народні суди та революційний трибунал. 15 січня 1918 р. декрет про створення Червоної армії до червня 1918 р. комплектувалась на добровільних засадах. У підрозділах армії вводилась посада політкомісара. В листопаді 1918 р. була створена Рада робітничо-селянської оборони на чолі з В.Леніним.

У листопаді 1917 р. відбулись вибори до Установчих зборів. З 715 депутатів 412 були есери, 17 - меншовики, 16 - кадети, 183 - більшовики, 87 - інші. Більшовики ставили вимоги визнати перші декрети Раднаркому, а основним завданням зборів має бути встановлення засад для перебудови суспільства на соціалістичний зразок. Делегати проголосували проти. Тоді більшовицька фракція заявила, що більшість Установчих зборів - представники контрреволюції, і разом з лівими есерами залишили зал засідань. Наступного дня червоногвардійці не допустили делегатів до залу засідань Установчих зборів, які декретом ВЦВК були розпущені – 6 січня 1918 року.

Висновок: ці події свідчать, що прихід більшовиків до влади е переворот.

4. Громадянська війна розпочалась із падіння Тимчасового Уряду, та захоплення більшовиками Петрограду. У війні брали участь різні за чисельністю і складом збройні формування: Червона Армія, Добровольча армія, армія УНР, Революційна повстанська армія (батьки Махна) та інші. Її складовими є: війна білих і червоних; боротьба більшовиків проти своїх політичних суперників — кадетів, есерів, меншовиків та ін.; боротьба проти православної церкви; імперська війна проти національних рухів.

Починаючи з листопада 1917р., на території всієї Росії формуються опозиційні сили, які ведуть жорстоку боротьбу проти більшовиків. Це офіцерські та козачі загони на Дону, у Сибіру, національні формування в Україні, на Кавказі. У грудні 1917 - січні 1918 р. більшовицький уряд розв'язує громадянську війну проти опозиційних сил походом на Дон проти Каледіна та наступом на УНР. Колишні верховні головнокомандуючі російською армією Л. Корнілов та Н. Алексеев організували в Новочеркаську Добровольчу армію. На північному заході генерал Юденіч створив антибільшовицькі військові формування, на сході адмірал О. Колчак формує свою армію, у Заволжі генерал О. Дутов готується до наступу. На півночі антибільшовицький рух очолив лідер Союзу відродження Росії М. Чайковський.

Причини громадянської війни:

- безкомпромісне політичне протиборство політичних партій, груп, соціальних верств;

-прагнення колишньої керуючої верхівки повернути багатства і владу;

-економічні помилки більшовиків (запровадження політики «воєнного комунізму»;

-політичні помилки більшовиків, які в січні 1918 р. розігнали Установчі збори та в березні 1918 р. уклали сепаративний мир з Німеччиною;

-ігнорування більшовиками козацьких традицій і звичаїв та насильницьке переселення бідноти з центру Росії на козацькі землі сприяло незадоволенню російського козацтва;

-розв'язання проблем у суспільстві шляхом фізичного знищення класового ворога;

- відмова від сплати позичок царського і Тимчасового уряду, можливість виходу Росії з Першої світової війни, страх перед світовою революцією, призвело до інтервенції.

Періодизація (1918-1920 рр.)

Перший період: літо 1918 р. - жовтень 1918 р. - початок громадянської війни. Розгортання військової інтервенції Антанти.

Другий: листопад 1918 р. - квітень 1919 р. — посилення інтервенції Антанти.

Третій: 1919 р. — перемоги над силами внутрішніх супротивників та іноземних інтервентів. Четвертий: 1920 р. — радянсько-польська війна і розгром військ Врангеля.

Із приходом до влади більшовицьке керівництво розігнало демократично обрані Установчі збори (січень 1918 р.), націоналізувало землю і промисловість, ліквідувало товарно-грошові відносини, створило однопартійну систему. Це викликало невдоволення землевласників і підприємців, інтелігенції, селян, політичних суперників більшовиків.

У 1918 р. існували такі основні центри антибільшовицького руху: «Спілка відродження Росії», кадети, меншовики і есери, «Союз захисту Батьківщини і свободи» під керівництвом есера Бориса Савінкова. Антибільшовицький рух розгортався на Дону і Кубані, півдні Росії та Північному Кавказі, де формується Добровольча армія. 1918 р. розпочалася іноземна інтервенція: німецькі війська окупували Україну, Крим і частину Північного Кавказу, Румунія захопила Бессарабію, у Мурманську висадився англійський десант, до якого приєдналися французькі й американські війська. Владивосток зайняли японські частини.

Влітку 1918 р. великого розмаху набув антибільшовицький рух на чолі з есерами. Громадянська війна в цей час велася не між червоними і білими, а між соціалістами, партією більшовиків і партією есерів. Вона поклала початок регулярній фронтовій війні в загальноросійському масштабі. У липні есери здійснили спробу повалити радянський уряд

уМоскві. Більшовицький уряд розгорнув активні дії для захисту своєї влади. Червону армію було реорганізовано на військово-політичних засадах, запроваджено загальну військову повинність, створено верховне керівництво — Революційну військову Раду республіки. На початку вересня Червона армія перейшла в наступ на Сході й потіснила своїх противників за Урал.

Драматичні події 1919 р. пов'язані з червоним терором. Лише восени 1918 р. більшовики розстріляли близько 15 тис. аристократів, офіцерів, буржуа, меншовиків, есерів, кадетів.

Максимального розмаху білий рух набув наприкінці 1918 — у 1919 роках. У Сибіру владу захопив адмірал Олександр Колчак, на Кубані й Північному Кавказі — Антон Денікін,

уПрибалтиці — Микола Юденич готувався до наступу на Петроград.

Англійці, захопивли Баку, висадилися в Батумі й Новоросійську, французи — в Одесі і Севастополі. Американці та японці на Далекому Сході та Сибіру.

Становище більшовиків влітку 1919 р. було критичним. Колчак навесні 1919 р. захопив значні райони Сибіру, дійшов майже до Волги. Проте в червні був вимушений залишити всі території, які він захопив. Білі війська захопили Харків, Орел і вийшли на Тулу. Тут відбулися кровопролитні бої, але перемогу здобула Червона армія. Юденич з півночі намагався допомогти Денікіну, проте без успіху. У січні 1920 р. було остаточно розгромлено колчаківську армію, а залишки денікінської армії відступили до Криму.

Білий рух не став національним, залишаючись виключно офіцерським. Керівництво не підходило диференційовано до соціалістичних партій — всі вони були для них ворогами. На звільнених від більшовиків територіях вони встановлювали режим терору, намагаючись відібрати якомога більше продовольства.

Наприкінці 1919 р. — на початку 1920 р. радянська влада була відновлена на півдні Росії, частково в Україні, на Північному Кавказі.

В окупаційних частинах союзників під впливом агітації більшовиків поширилися революційні настрої. Інтервенти були вимушені вивести свої війська, чому сприяв громадський рух в Європі та США.

На завершальному етапі (1920—1922) громадянська війна була найбільш кровопролитною. 1920 р. зріс опір селян політиці продрозкладки. На Тамбовщині, в Україні, в Сибіру і на Нижній Волзі, у багатьох губерніях Центральної Росії палала селянська війна. Найтрагічнішою сторінкою боротьби на внутрішньому фронті у цей період стали події на Дону і Кубані, де після виступу білих військ більшовики встановили режим

жорстокого контролю і виявлення всіх контрреволюційних елементів. У Криму тривала боротьба білих і червоних, Врангель сформував Російську армію і розпочав наступ на Донбас. У листопаді 1920 р. його армія зазнала поразки від частин Червоної армії. Ці події більшовики проголосили закінченням громадянської війни.

Через загострення відносин між Польщею і більшовицькою Росією у квітні 1920 р. розпочалася радянсько-польська війна. Підписання в жовтні 1920 р. перемир'я між двома країнами дало можливість більшовикам зосередити сили на боротьбі проти Врангеля в Криму, результатом чого було здобуття Червоною армією Севастополя.

На Далекому Сході до квітня 1920 р. були евакуйовані чехословацькі, американські, англійські війська. Японські військові частини залишалися на Далекому Сході. У квітні 1920 р. за рішенням ЦК РКП(б) і уряду РСФРР була створена буферна Далекосхідна республіка, а в 1922 р. Далекий Схід був звільнений від японських військ.

Наслідки громадянської війни: збитки, завдані війною, становили 50 млрд карбованців. Внаслідок економічної розрухи промислове виробництво впало у 1920 р. до 14% відносно рівня 1913 p., сільськогосподарське виробництво скоротилося майже вдвічі. Унаслідок застосування «білого» й «червоного» терору, від голоду та хвороб загинуло від 12 до 15 млн. осіб.

Громадянська війна поділила країну на два ворожі табори, змінила звичний спосіб життя і долі мільйонів людей. Наслідком війни стала еміграція більше 2 млн. осіб.

5. У травні 1918 р. ВЦВК прийняв ряд декретів, які встановлювали продовольчу диктатуру на селі. Вводилась державна монополія на продаж хліба та його заготівлю. Вона передбачала заборону хлібної приватної торгівлі, дозвіл примусово вилучати хліб у селянських господарствах. У січні 1919 р. було введено продовольчу розверстку, яка передбачала вилучення всього запасу хліба, а згодом і всіх сільськогосподарських продуктів. У червні 1918 р. були створені комітети бідноти. Одночасно на селі проходив процес побудови комунізму. На базі поміщицьких господарств створювались сільськогосподарські комуни та радянські господарства. Процес «комунізації» села здійснювався примусовими методами. Така політика більшовиків викликала масові виступи селянства проти радянської влади, жорстоку розправу селянства з її представниками та активістами. Відповіддю радянської влади було придушення невдоволення за допомогою військ. Проведення політики «воєнного комунізму» в промисловості розпочалось з червня 1918 р., коли було прийнято декрет прі націоналізацію великої, середньої та малої промисловості. На 1920 р. було націоналізовано 37,2 тис. підприємств. Політика «воєнного комунізму» означала встановлення повного державного контролю над управлінням промисловістю, створення вертикальної централізованої системи органів управління на чолі з главками та Вищою радою народного господарства. Характерною рисою політики «воєнного комунізму» було введення безгрошових розрахунків, відміна торгівлі, введення прямого продуктообміну, урівненого розподілу продуктів серед працюючого населення, введення карткової системи. Одним із екстремальних проявів цієї політики було здійснення мілітаризації праці. Вводилась загальна трудова повинність, створювались трудові армії. У політичній сфері «воєнний комунізм» проявлявся у безкомпромісній боротьбі з опозицією. Після декрету від 3 вересня 1918 р. основним методом боротьби з опозицією став терор та організація концентраційних таборів для ізоляції класових ворогів радянської республіки. За даними західних істориків жертвами «червоного террору» за 1918-1922 pp. стали 140 тис. чоловік. Поступово з політичної арени були усунуті кадети (листопад 1918 р.), ліві есери (1918-1921 pp.), праві есери (1918-1922 pp.), меншовики (1919-1921 pp.), анархісти.

Боротьба з церквою.

Внаслідок політики «воєнного комунізму» відбулось катастрофічне падіння виробництва, зростали ціни, інфляція, процвітали «чорний ринок» та спекуляція. Одержавлення економіки обернулось небаченою бюрократизацією державного апарату і домінуванням адміністративно-командних методів управління. Встановлення політичної диктатури, якие означало знищення або підпорядкування державі громадських структур та органів (рад, профспілок, заводських комітетів) та ліквідацію небільшовицьких партій. Були закладені підвалини майбутньої тоталітарної системи комуністичного зразку.