Файл: Всесвітня історія ХХ століття.doc

Спроба комуністів збройним шляхом прийти до влади була ліквідована.

Проведені 19 січня вибори в Установчі збори дали перемогу правим і центристським партіям. Комуністи бойкотували ці вибори.

Установчі збори працювали в тихому Веймарі. Розроблена ними конституція і республіка, утворена на її основі, отримали назву Веймарська.

Прийнята 31 липня 1919 р. конституція узаконила заміну на-півабсолютистської монархії парламентською республікою. Конституція ввела у Німеччині загальне виборче право і громадянські свободи. Німеччина проголошувалась федеративною республікою з сильною президентською владою, але відповідальним перед рейхстагом урядом. Першим президентом був обраний Фрід-ріх Еберт. Другим і останнім президентом Веймарської республіки став у 1925 р. генерал-фельдмаршал Гінденбург.

Проте революційне бродіння ще довго не спадало в Німеччині. 13 квітня 1919 р. на три тижні встановилась радянська влада в Баварії, в 1923 р. могутні виступи робітників пройшли в Саксонії і Тюрінгії, а в Гамбурзі, під керівництвом майбутнього лідера Комуністичної партії Німеччини Ернста Тельмана, спалахнуло збройне повстання, інспіроване СРСР.

Всесвітня історія ХХ століття:

5. Встановлення більшовицької диктатури.

Національно-визвольний рух і громадянська війна в Росії

Встановлення більшовицької диктатури. У своїй партійній програмі більшовики передбачали після приходу до влади встановити диктатуру пролетаріату. Тому з перших днів вони розпочали одночасно процес зламу старого державного апарату та створення нового. Відразу ж були ліквідовані Сенат, Синод, Державна рада; місцеві органи самоврядування (міські думи, земські управи) були підпорядковані радам. До літа 1918 р. вони остаточно припинили діяльність, передавши свої функції радам.

Вищим законодавчим органом влади став Всеросійський з'їзд рад робітничих, солдатських депутатів, а між з'їздами - Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет. Він призначав Раднар-ком (головний орган виконавчої влади, який до березня 1918 р. був коаліційним) та окремих народних комісарів, мав право відмінити та змінити декрети, видані Раднаркомом. До першого ВЦВК входили 62 більшовики, 29 лівих есерів і 6 меншовиків-інтернаціоналістів.

Одночасно почався процес створення і органів захисту нового режиму. 28 жовтня 1917 р. була створена робітничо-селянська міліція, 22 листопада - Всеросійська надзвичайна комісія (ВЧК), народні суди та революційний трибунал. 15 січня 1918 р. був проголошений декрет про створення Червоної армії, яка до червня

1918 р. комплектувалась на добровільних засадах. У підрозділах армії вводилась посада політкомісара. В листопаді 1918 р. була створена Рада робітничо-селянської оборони на чолі з В.Леніним.

До жовтневого перевороту більшовики критикували Тимчасовий уряд за зволікання у скликанні Установчих зборів. У листопаді 1917 р. вибори, нарешті, відбулись. З 715 депутатів 412 були есери, 17 - меншовики, 16 - кадети, 183 - більшовики, 87 -інші.

На день відкриття Установчих зборів більшовики підготували "Декларацію прав трудящого та експлуатованого народу", яку на засіданні Установчих зборів проголосив Голова ВЦВК Я.Свердлов.

У цьому документі ставилась вимога перед Установчими зборами визнати перші декрети Раднаркому, а також те, що основним завданням зборів має бути встановлення засад для перебудови суспільства на соціалістичний зразок. Делегати проголосували проти Декларації. Тоді більшовицька фракція заявила, що більшість Установчих зборів - представники контрреволюції, і разом з лівими есерами залишили зал засідань.

Наступного дня червоногвардійці не допустили делегатів до залу засідань Установчих зборів, які декретом ВЦВК були розпущені.

Одночасно у Петрограді проходили III Всеросійський з'їзд робітничих та солдатських депутатів і III Всеросійський з'їзд селянських депутатів. Відбулося об'єднання двох з'їздів та вибори нового ВЦВК рад робітничих, солдатських та селянських депутатів. У результаті склалась єдина система рад у радянській Росії. III з'їзд рад прийняв резолюцію, згідно з якою Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка (РСФРР, згодом - РРФСР) утворювалась на основі добровільного союзу народів Росії як федерація радянських республік цих народів. Подальший хід подій показав, що процес оформлення федерації був далеко не таким, як про нього йшлося в деклараціях та резолюціях.

Брест-Литовський договір. Першочерговим завданням нового режиму було підписання миру з Німеччиною.

На першому етапі переговорів (3-22 грудня 1917 р.) мова йшла про долю територій та народів, окупованих Німеччиною. Зрештою, німецька делегація дала зрозуміти, що на її думку, на територіях, де перебувають німецькі війська (Галичина, Литва, Латвія, Естонія, Польща) народи висловили свою волю на користь Німеччини. Така позиція спричинила перерву у переговорах.

9 січня 1918 р. участь у переговорах взяли представники Центральної Ради, уряду Української Народної Республіки. Л.Троцький (голова радянської делегації на переговорах) змушений був визнати представників Центральної Ради повноправними представниками та виразниками інтересів незалежної України.

18 січня Троцький відбув до Петрограду для участі у дебатах, що розгорнулись у партійному керівництві більшовиків про долю переговорів та мирного договору з Німеччиною.

Боротьба розгорнулась навколо трьох основних тез:

- перша - група "лівих комуністів" на чолі з М.Бухаріним виступали за ідею революційної війни, яка б забезпечила умови для розгортання світової революції;

- другої (автором якої був Троцький) - вихід вбачався в односторонній відмові радянської Росії вести війну, а якщо імперіалісти спробують оволодіти радянською країною і повалити радянську владу, то внутрішня опозиція в їхніх країнах перешкодить цим намірам. Узагальнюючим виразом цієї позиції слугувала формула: ні війни, ні миру;

- третьої - група на чолі з В. Леніним виступала за підписання І миру на будь-яких, навіть найтяжчих, умовах. 11 січня 1918 р. ЦК І РСДРП(б) прийняв рішення, що зобов'язувало радянську делега- і цію у Бресті продовжувати переговори, доки Німеччина не буде в ультимативній формі вимагати підписання миру.

Зрештою перемогла остання точка зору.

9 лютого 1918 р. такий ультиматум був пред'явлений. Тоді Троцький, що очолював радянську делегацію, порушивши рішення ЦК більшовиків, заявив, що радянська Росія вести війну не буде, але мирного договору не підпише, і покинув Брест. Німеччина використала такі дії Троцького як привід для відновлення бойових дій. 18 лютого німецькі війська розпочали свій наступ.

Після того, як 18 лютого ЦК більшовиків за вимогою Леніна погодився прийняти умови миру, запропоновані Німеччиною, переговори поновились. Троцького було усунуто від участі у переговорах. До Бресту від'їхала делегація на чолі з Сокольніковим. З березня 1918 р. мирний договір було підписано.

За умовами договору радянська Росія:

.- визнавала за Німеччиною Прибалтику, Польщу, частину Білорусії;

- зобов'язувалась відмовитись від претензій на Фінляндію, і передати Туреччині Каре, Батум, Ардаган, укласти мир з Україн- ] ською Центральною Радою, провести демобілізацію своєї армії, І роззброїти флот, відновити старий, вигідний для Німеччини торговий договір;

- зобов'язувалась сплатити Німеччині репарації в розмірі 6 j млрд. марок.

Таким чином, за умовами договору радянська Росія втрачала територію у 800 тис. кв. км., що колись належала Російській імперії, на якій проживало 26% населення, вироблялось 32% сільськогосподарської та 23% промислової продукції, 75% вугілля та залізної руди.

Для вирішення питання про затвердження договору було скликано VII з'їзд РСДРП(б), який, не зважаючи на опір "лівих комуністів", схвалив рішення про підписання Брестського миру. 14 березня умови договору були ратифіковані Надзвичайним Всеросійським з'їздом рад. Проти ратифікації договору на з'їзді виступили ліві есери, які через незгоду з такою політикою вийшли зі складу членів Раднаркому. Згодом ліві есери спробували організувати заколот проти більшовиків, вчинили ряд терористичних актів, але зазнали поразки і були оголошені поза законом. Так завершилось їх співробітництво з більшовиками.

Брест-Литовський договір діяв до листопада 1918 р. Після Листопадової революції в Німеччині ВЦВК анулював його й оголосив таким, що втратив свою чинність.

Велике протистояння. Класове протистояння породжує громадянську війну. На відміну від звичайних воєн громадянська війна не має чітких меж - ні часових, ні просторових. Важко встановити визначену дату її початку, чітко провести лінію фронту. У громадянській війні на перший план завжди виходять класові інтереси, відтісняючи все інше.

Громадянська війна в Радянській Росії складніше, ніж суперечність між робітниками та капіталістами, селянами та поміщиками. Вона включала в себе боротьбу соціалістичних, анархічних, демократичних, реакційно-монархічних, націоналістичних та нейтралістських сил. Загальнолюдські цінності, такі як милосердя, гуманізм, моральність відсуваються на другий план, поступа-ючись місцем принципу: "Хто не з нами, той проти нас".

Громадянська війна - найбільша трагедія в історії народів колишньої Російської імперії. Ця боротьба набрала крайніх форм, несучи з собою взаємну жорстокість, терор, непримириму злобу. Заперечення минулого світу нерідко перетворювалось у заперечення всього минулого та вилилось у трагедію тих людей, які відстоювали його ідеали.

У першій половині 1918 р. озброєна боротьба носила порівняно обмежений характер. З другої половини 1918 р. по 1920 р. війна стала основним змістом життя країни. Противники більшовиків переслідували найрізноманітніші цілі - від "єдиної та неділимої" монархічної Росії до Росії радянської, але без комуністів. У ході громадянської війни погляди багатьох людей неодноразово змінювались.

Періодизація громадянської війни:

І. Жовтень 1917 р. - весна 1918 р. - основна боротьба розгорнулась з національно-визвольними рухами і окремими групами антибільшовицьких сил.

II. Весна 1918 р.- кінець 1918 р.- боротьба за владу між соціа

лістичними партіями. Остаточне встановлення однопартійної системи і більшовицької диктатури.

III. 1919-1920 pp. - боротьба з "білим рухом" та інтервенцією держав Антанти.

IV. 1921-1922 pp. - спроба розпалити пожежу світової революції. Завершення війни на окраїнах колишньої Російської імперії. Придушення національно-визвольних рухів і селянських по- ! встань.

Поняття громадянська війна в Росії включає в себе власне і громадянську війну між групами населення, які відстоювали різні класові інтереси, національно-визвольну боротьбу і збройну інтервенцію 14 держав, селянську війну проти більшовицької політики "воєнного комунізму", а також проти політики білогвардійських урядів.

Початок громадянської війни та інтервенції. Антибільшовицькі сили в боротьбі проти республіки рад намагались очолити кадетів, які повернулися до ідеї конституційної монархії.

Ще наприкінці 1917р. колишні союзники Росії- країни Антанти запропонували радянському керівництву допомогу в боротьбі проти німців. Троцький схилявся до того, щоб дозволити висадку в портах радянської Росії десантів Антанти, але ЦК і РКП (б) відхилив цю пропозицію. Проте, після підписання Брест- j ського миру під приводом охорони від німців військових вантажів, наданих Росії союзниками в 1916-1917 pp., в Мурманськ та 1 Архангельськ у березні 1918 р. прибули англійські, французькі та американські війська.