Файл: Всесвітня історія ХХ століття.doc

Колчак зумів реорганізувати війська, створив 130-тисячну армію і влітку 1919 р. перейшов у наступ проти більшовиків. У цей час він був визнаний лідерами білого руху і країнами Антанти правителем Росії. Восени його війська на фронті потерпіли поразку, в той же час в його тилу розгорнувся масовий партизанський рух. У жовтні Червона армія стрімким наступом рушила на Схід. У січні 1920 р. вона досягла Іркутська.-Колчак був заарештований і розстріляний.

Бої на Південному фронті. Весною 1918 р. з Кубані розпочала наступ Добровольча армія, яку очолив Денікін. Вона оволоділа всім Північним Кавказом.

Влітку 1918 р. проти більшовиків повстали донські козаки, які розпочали наступ на Царицин, але невдало.

Весною 1919 р. бої на Південному фронті розгорілись з новою силою. Денікін, який зумів об'єднати під своєю владою Північний Кавказ, Кубань, Дон, розпочинає могутній наступ на Україну і Москву. На початок осені 1919 р. Добровольча армія оволоділа значною частиною України. У вересні захопила Курськ, Орел, підійшла до Тули. В жовтні 1919 р. Червона армія перейшла в наступ і завдала поразки Добровольчій армії. На початку 1920 р. її рештки відступили в Крим.

Боротьба з Юденичем. В той час, коли Червона армія вела тяжкі бої з Денікіним (травень 1919 р.), з Естонії на Петроград розпочала наступ озброєна англійцями біла армія генерала Юденича. Запеклі бої на підступах до міста точились аж до жовтня 1919 р. Армія Юденича була розбита, а її залишки опинились оточеними Червоною армією і естонською, яка не пускала її на свою територію. Після тривалих переговорів залишки армії Юденича були роззброєні і інтерновані естонськими властями. В Естонії солдати цієї армії використовувались на примусових роботах.

Створення національних радянських держав. Поразка Німеччини й Австро-Угорщини сприяла встановленню радянської влади в Прибалтиці, Білорусії та Україні.

У січні 1919 р., після вигнання німецьких військ, радянська влада була відновлена майже на всій території Латвії. Було ліквідовано безробіття, вигнано німецьке дворянство. В Латвії створювались державні господарства (радгоспи). На початку 1920 р. радянська влада в Латвії була повалена, і до 1940 р. вона розвивалась як самостійна держава.

29 листопада 1918 р. була проголошена радянською республікою Естонія під назвою Естляндська трудова комуна. Радянська влада проіснувала тут не більше двох місяців.

1 січня 1919 р. була проголошена Білоруська Радянська Соціалістична Республіка. 27 лютого 1919 р. дві незалежні республіки -Білоруська та Литовська утворили єдину Соціалістичну Радянську Республіку Литви і Білорусії з метою об'єднання зусиль у боротьбі з інтервенцією та внутрішньою контрреволюцією. Це утворення проіснувало недовго. На території Литви встановилась влада національного уряду, а в Білорусії залишилась радянська.

Незалежність України була проголошена IV Універсалом Центральної Ради 9 січня 1918 р. Більшовицький Раднарком Росії визнавав лише радянський уряд України і зробив усе для ліквідації самостійної Української держави. Цим задумам відповідало проголошення Української Соціалістичної Радянської Республіки, влада якої остаточно утвердилась в 1920 р. (1919-1937 рр.-УСРР, відповідно до конституції 1937 р.- УРСР).

1 червня 1919 р. ВЦВК прийняв декрет "Про об'єднання Радянських республік Росії, України, Латвії, Литви, Білорусії для боротьби з світовим імперіалізмом". Республіки об'єднували свої збройні сили, ресурси, транспорт, фінанси, органи господарського управління.

Сам факт, що рішення про об'єднання держав було прийнято Всеросійським ЦВК і закріплено в його декреті, а не народами цих держав, свідчить про імперську політику більшовиків і маріонетковий характер урядів радянських республік.

Радянсько-польська війна. Багато поколінь польських борців поклали свої голови в боротьбі за єдність і незалежність рідної батьківщини. На рубежі 1917-1918 pp. у всіх частинах Польщі розвивається могутній революційний рух. Під впливом російської революції у Польщі створювались Червона гвардія, ради робітничих депутатів, народна міліція, формувались органи влади. 29 серпня 1918 р. Ленін підписав Декрет РНК, який анулював усі договори і акти, що були укладені урядом колишньої царської Росії з Пруссією і Австрією щодо розподілу Польщі. Країни Антанти погодились з фактом незалежності Польщі і активно підтримали її. Вони вбачали в ній союзника у боротьбі з радянською Росією і противагу Німеччині на Сході. Правлячі кола відновленої Польської держави на чолі з Ю.Пілсудським прагнули відродити країну у кордонах 1772 р.

У квітні 1920 р. після укладення Варшавської угоди між УНР і Польщею почався наступ польських і українських військ на РРФСР і УСРР. Пілсудський заявив, що його армія залишиться на Україні лише до тих пір, поки не сформується постійний український уряд. Країни Антанти забезпечували польські війська зброєю, танками, броневиками, літаками. Полякам вдалося захопити Київ і відтіснити радянські війська на лівий берег Дніпра.

Радянське керівництво негайно створило Польський фронт. В його розпорядження було перекинуто кращі частини, проведено мобілізацію на фронт комуністів і комсомольців.

До 14 тис. колишніх офіцерів російської армії відгукнулись на заклик генерала О.Брусилова стати на захист Росії.

У травні 1920 р. радянські війська Південно-Західного фронту під командуванням О.Єгорова перейшли в наступ. Вони відкинули польську армію за межі України. Операції Червоної армії ускладнилися тим, що на півдні почалися бої з Врангелем.

Наступ здійснювався силами двох розрізнених фронтів: Південно-Західного на Львів і Західного на Варшаву під командуванням М.Тухачевского. Це був серйозний стратегічний прорахунок. Війська, пройшовши 500 км, відірвались від своїх резервів і тилів.

Трапилось непередбачене - польські робітники і селяни не тільки не підтримали Червону армію, але вчинили їй жорстокий опір. На це розраховував і Пілсудський, який вважав, що "ставка на спалах польської революції могла серйозно братися в розрахунок тільки в політичних канцеляріях, та і то досить віддалених від фронту... Ми є дуже близькими сусідами Росії, щоб легко могли зважитись на наслідування."

На підступах до Варшави радянські війська зупинились. Під загрозою оточення вони змушені були з великими втратами відступити з території не тільки Польщі, але й Західної України та Західної Білорусії. Польський уряд погодився підписати мирний договір, згідно з яким до Польщі відходила територія з населенням 15 млн. осіб; західний кордон радянської Росії проліг в 30 км від Мінська. Польща закріпила за собою Західну Україну.

Поразка Врангеля. У квітні 1920 р. А.Денікін передав владу генералу П.Врангелю, який до початку червня зумів реорганізувати залишки Добровольчої армії і перейшов у наступ у Північному Причорномор'ї. Проти нього був утворений Південний фронт (командуючий М.Фрунзе). Всі спроби Врангеля розвинути успіх і вийти на Дон, Кубань, Правобережну Україну не мали успіху. Наступ його було зупинено і Червона армія перейшла у контрнаступ. Залишки військ Врангеля відступили в Крим, за Перекопсь-кі укріплення ("турецький вал": висота 8 метрів, ширина- 15, перед ним рів глибиною 10 метрів і шириною - ЗО; перед укріпленнями була рівна місцевість.)

Командування Червоної армії розробило план взяття цих укріплень: частина військ наступала в лоб, а інша здійснювала обхідний маневр через затоку Сиваш. Вирішальні бої розгорнулися 11 листопада. Укріплення були взяті. Червона армія розгорнула наступ на Керч і Севастополь. Залишки армії Врангеля (145 тис. чоловік) і Чорноморський флот були евакуйовані в Туреччину. 15 тис. офіцерів, які потрапили в полон, були розстріляні більшовиками.

Війна на Далекому Сході. До весни 1920 р. з інтервенціоністських військ на Далекому Сході залишились тільки японці. З метою віддалити війну з Японією було прийнято рішення про утворення Далекосхідної республіки (ДСР).

Тим часом у тилу японських військ йшла справжня партизанська війна. Нею керував комуніст Сергій Лазо, однак він був схоплений і страчений японцями. У травні 1921 р. у Примор'ї при підтримці японських військ до влади прийшов новий уряд. У відповідь комуністами створюється військова рада ДСР. Головнокомандуючим військами був призначений В.Блюхер. Розпочались запеклі бої. Наприкінці 1921 р. білогвардійці і японці захопили Хабаровськ. Тоді ДСР спільно з РРФСР почали боротьбу проти японських інтервентів і білогвардійців. Вирішальні бої розгорнулись у лютому 1922 р. під Волочаєвкою. Червона Армія заволоділа Хабаровськом і згодом вступила у Владивосток. Японія змушена була вивести свої війська з ДСР. Білогвардійці відступили в Маньчжурію. У жовтні 1922 р. ДСР об'єдналась з РРФСР. Громадянська війна закінчилася.

Ведучи боротьбу з японцями і залишками білогвардійців, Червона армія вступила у Зовнішню Монголію, яка знаходилась під зверхністю Китаю, але користувалась автономними правами після російсько-китайської угоди 1912 р. Тут, на території Зовнішньої Монголії, було проголошено Монгольську Народну Республіку.

Агресія радянської Росії в Закавказзі. В умовах початку громадянської війни влада в Закавказзі перейшла до рук Азербайджанської націоналістичної партії "Мусават" (рівність), вірменського революційного "Дашнакцутюна" і Грузинської соціал-демократичної партії меншовиків.

Партія "Мусават" намагалась перетворити Азербайджан на велику мусульманську незалежну державу, або об'єднатися з Туреччиною.

Вірменська партія "Дашнакцупон" будувала свою політику на національних гаслах. Вірменській державі весь час доводилось вести запеклу боротьбу з Туреччиною. За період 1915-1918 pp. загинуло 2 млн. вірмен.

Меншовики Грузії, прийшовши до влади в листопаді 1917 р., опинились у складному становищі. У внутрішні справи цієї країни постійно втручались Туреччина, Німеччина і згодом держави Антанти. Умови, які вони ставили за "допомогу" грузинському уряду, були надзвичайно тяжкими. У 1918 р. в Грузію ввійшли німецькі, турецькі й англійські війська. З цього приводу один з грузинських меншовиків говорив: "Як бачите, шляхи Грузії і Росії розійшлись. Наш шлях веде в Європу, шлях Росії - в Азію..."

Після розгрому основних сил білогвардійців радянська Росія приступила до реалізації планів світової революції. Жертвами цієї політики стали новоутворені держави Закавказзя.

У квітні 1920 р. більшовики підняли повстання робітників і матросів в Баку. Слідом за цим в країну вдерлась Червона армія. В результаті була проголошена Азербайджанська Радянська Соціалістична Республіка. В листопаді 1920 р. місцеві більшовики при підтримці Червоної армії скинули владу дашнаків і проголосили Вірменську Радянську Соціалістичну Республіку. В лютому 1921 р. більшовики Тбілісі, скинувши при активній участі Червоної армії меншовицьке керівництво, проголосили Грузинську Радянську Соціалістичну Республіку. Закавказькі республіки уклали воєнно-політичний союз з Росією. У березні 1922 р. Азербайджан, Вірменія і Грузія об'єднались у Закавказьку Федерацію, яка існувала до кінця 1936 р.

Встановлення радянської влади в Середній Азії. Під час розгрому основних сил Колчака Червона армія приступила до встановлення радянської влади в Казахстані та Середній Азії. Там діяли білогвардійці і різні групи під національними і релігійними гаслами. Частина з них була зв'язана з кадетськими організаціями.

У середині 1920 р. в Киргизії була встановлена радянська влада, і утворилась Киргизька автономна Радянська Соціалістична Республіка в складі РРФСР.

В цілому ж Туркестанський край (сучасна Середня Азія) опинився надовго відрізаним від Центральної Росії. Тут склалося своєрідне становище. Поряд з незалежними ханствами Хіва і Бухара існували уряди більшовиків (Ташкент) і білогвардійців. Місцеві органи влади навіть друкували власні гроші, використовуючи для цього обгортковий папір і малярські фарби.

Становище ускладнювалось тим, що у Туркестані діяли загони інтервентів (англійці прагнули розширити свої колоніальні володіння за рахунок Середньої Азії) і місцевих противників радянської влади. В середині 1919 р. Східний фронт був розділений на дві частини: Східний і Туркестанський. Командуючим Туркестанським фронтом був затверджений Фрунзе.

Війська Фрунзе розбили козачі частини отаманів Дутова та Аненкова. Для боротьби з місцевими противниками радянської влади (басмачами) створювались так звані летючі загони червоної кінноти. Крім того, укладалися угоди з окремими керівниками повстанських загонів, які виявили бажання визнати радянську владу. Проте боротьба з басмачами тривала до 1932 р.

У лютому 1920 р. радянські війська оволоділи опорним пунктом білогвардійців в Середній Азії - Красноводськом. Після цього білі були витіснені за межі Середньої Азії. IX з'їзд рад Туркестану прийняв Конституцію, в якій проголошувалось утворення Туркестанської Радянської Соціалістичної Республіки.

Кульмінацією боротьби в Туркестані стало повстання в Бухарі, підтримане Червоною армією. Режим бухарського еміра, який спирався на допомогу англійців, впав влітку 1920 р. Того ж року була скинута влада хівінського хана. Радянське керівництво визнало Бухарську і Хорезмську (колишнє Хівінське ханство) народні республіки. Народи Середньої Азії залишились у сфері впливу Росії, правда, вже радянської.

Причини перемоги більшовиків у громадянській війні:

- політичні прорахунки їхніх противників щодо селянства, розкол сил опозиції, терор проти населення;

- прорахунки опозиції у національному питанні, відмова у підтримці національних рухів;

- неузгодженість дій сил опозиції, амбіційність їхніх лідерів, спроба спиратися на сили інтервентів, вузькість соціальної бази руху опозиції;

- інтервенція 14 держав дала змогу більшовикам використати патріотичне піднесення населення;

- стратегічно вигідне розміщення частин Червоної армії в центрі Росії, що давало можливість використовувати всі економічні та стратегічні переваги при організації військових дій, залучення до служби в Червону армію талановитих офіцерів царської армії з бойовим досвідом;